Ухвала

від 06.10.2020 по справі 904/1041/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/1041/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Гордієвича А.О.,

відповідача - Олицького Т.М.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мороз В. Ф., Кузнецов В. О., Чередко А. Є.

від 02.07.2020

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО"

про розірвання договору купівлі-продажу від 09.08.2013,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" у якому просив:

- розірвати договір про відступлення шляхом купівлі - продажу частки у розмірі 50% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО", укладений 09.08.2013 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про";

- застосувати наслідки розірвання договору, а саме: визнати ОСОБА_1 власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем істотно порушено умови договору купівлі - продажу від 09.08.2013, оскільки у визначений пунктом 8.2 договору строк відповідач не реалізував частку у статутному капіталі іншим учасникам або третім особам, та не зменшив свій статутний капітал. Наведене, на думку позивача, є підставою для розірвання договору відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі № 904/1041/18 розірвано договір від 09.08.2013, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" про відступлення шляхом купівлі-продажу частки у розмірі 50% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М. і зареєстрований в реєстрі за № 1290, та застосовано наслідки розірвання договору, а саме: визнано ОСОБА_1 власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання умов пункту 8.2 договору;

- з огляду на невиконання відповідачем, як покупцем за договором, зобов`язання щодо реалізації частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку передбаченого умовами договору (протягом одного року), або зменшення свого статутного капіталу, таке невиконання є суттєвим порушенням договору, внаслідок якого позивач був позбавлений того, на що розраховував при його укладенні, а відтак є підставою для задоволення позову в частині розірвання договору;

- порушення умов укладеного договору щодо зменшення статутного капіталу перешкоджає та унеможливлює прийняття будь - якого рішення загальними зборами Товариства, оскільки відповідач на загальні збори не з`являється, в господарській діяльності Товариства участі не приймає, що перешкоджає позивачу займатися господарською діяльністю;

- у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов пункту 8.2 договору, позивачу завдано шкоди у вигляді упущеної вигоди, на підтвердження чого надано розрахунок та фінансову звітність за 2017 рік;

- судом встановлено, що в результаті істотного порушення відповідачем умов договору позивач позбавлений можливості вести господарську діяльність, та значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, що є підставою для розірвання договору від 09.08.2013 відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2020 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 у справі № 904/1041/18. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- пунктом 8.2 договору передбачено, що покупець зобов`язується реалізувати частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 50 % статутного капіталу Товариства іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал, проте інші умови договору не містять положень про таку мету правочину, яку вказує позивач у своїй позовній заяві, а саме: тимчасове співробітництво та отримання прибутку . Зокрема, з наведеного не вбачається, яким чином дане тимчасове співробітництво повинно було бути реалізоване;

- позивач у своїй позовній заяві наголошував на тому, що метою укладання договору купівлі-продажу від 09 серпня 2013 року, реєстровий номер 1290 є для покупця (відповідача) - набуття у власність частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" в розмірі 50%; для продавця (позивача) - отримання обумовленої вказаним договором суми, а саме 31 680 грн. Факт проведення розрахунків за договором сторонами не заперечується й обґрунтованих підстав вважати його недостовірним у суду немає;

- аналіз доказів (розрахунку та фінансової звітності за 2017 рік), поданих позивачем на підтвердження завдання йому шкоди у вигляді упущеної вигоди, свідчить про те, що позивач обґрунтовує свою упущену вигоду неможливістю передачі в оренду нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 у період з 18.09.2014 по 11.04.2018. Водночас, позивачем не надано жодних доказів неможливості вчинення відповідних дій саме з вини відповідача. Так, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач перешкоджав передачі в оренду нерухомого майна, що належало Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" на відповідному речовому праві у згаданий період. Зокрема, позивачем не надано суду доказів, що ним скликалися загальні збори з відповідних питань чи ініціювалося їх внесення до порядку денного загальних зборів, що проводилися у період з 18.09.2014 по 11.04.2018, як і не надано будь-яких інших доказів на підтвердження даних аргументів. Натомість, зі змісту договору від 09 серпня 2013 року не вбачається, що позивач передав у власність відповідача частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙДІНГ ДНІПРО" в розмірі 50%, намагаючись таким чином реалізувати намір саме щодо здавання в оренду нерухомого майна Товариства;

- висновки суду першої інстанції про те, що в результаті істотного порушення відповідачем умов договору позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, що є підставою для розірвання договору від 09.08.2013 відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, є передчасними та спростовуються встановленими обставинами;

- умовами договору не передбачено можливості повернення продавцю придбаної частки в статному капіталі Товариства у випадку розірвання договору в судовому порядку, водночас судом першої інстанції було застосовано реституцію до договору, який недійсним не визнавався і не є нікчемним в силу закону, та на момент постановлення судового рішення вже є виконаним. Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у даній справі, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження є неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України в оспорюванні саме договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю з підстав порушення істотних умов договору, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 922/2810/17, від 04.12.2018 у справі № 911/3494/16 та від 26.03.2019 у справі № 910/23355/17.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалт-Про" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ТРЕЙД ДНІПРО" відзив на касаційну скаргу не надало, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), постанова від 25.04.2018 у справі № 925/3/7 (пункт 38), постанова від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України в оспорюванні саме договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю з підстав порушення істотних умов договору, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 922/2810/17, від 04.12.2018 у справі № 911/3494/16 та від 26.03.2019 у справі № 910/23355/17, з огляду на таке.

Так, у справі № 910/23355/17, що переглядалась Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю та скасування змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання покупця за укладеним з позивачем договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційно-інформаційні системи" від 21.07.2017 щодо здійснення другого платежу в якості оплати вартості частки у статутному капіталі товариства, яка була відчужена позивачем ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відповідно до пункту 5.2 договору цей договір є розірваним, а права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційно-інформаційні системи" повертаються до продавця за договором, тобто позивачу. З огляду на викладене, на думку позивача, рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційно-інформаційні системи", оформлені протоколом № 07/17 від 21.07.2017, в частині виключення позивача зі складу учасників товариства, розподіл часток у статутному капіталі товариства та внесення відповідних змін до статуту щодо зазначених дій мають бути визнані недійсними.

Натомість у справі № 904/1041/18, що переглядається, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та предмет правового регулювання.

Крім того, у справах № № 922/2810/17, 911/3494/16, що переглядались Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо розірвання договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства. Позовні вимоги у зазначених справах обґрунтовані невиконанням покупцем свого обов`язку з оплати переданої йому у власність частки. Касаційний господарський суд у даних справах зробив висновок про те, що порушення покупцем обов`язку щодо оплати фактично переданої йому частки є істотним порушенням договору і достатньою підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі.

Водночас, у справі № 904/1041/18, що переглядається, позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі обґрунтовані тим, що відповідач у визначений пунктом 8.2 договору строк не реалізував частку у статутному капіталі іншим учасникам або третім особам, та не зменшив свій статутний капітал. Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції з огляду на встановлені обставини справи дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що невиконання відповідачем зобов`язань, визначених пунктом 8.2 договору, є істотним порушенням договору, що значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладанні договору купівлі-продажу частки.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник (№ № 922/2810/17, 911/3494/16) та у справі, що переглядається не є подібними ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі № 904/1041/18, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України в оспорюванні саме договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю з підстав порушення істотних умов договору, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 922/2810/17, від 04.12.2018 у справі № 911/3494/16 та від 26.03.2019 у справі № 910/23355/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , ОСОБА_1 не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції поновлено строк на апеляційне оскарження з порушенням положень статті 261 Господарського процесуального кодексу України відхиляються Судом, оскільки: згідно із пунктом 1 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків : подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; апеляційний господарський суд встановив, що всі поштові повідомлення про судові засідання у справі, надіслані відповідачу, були повернуті з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання , що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 та від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, не може вважатись доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Щодо решти доводів, викладених ОСОБА_1 у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі № 904/1041/18.

6. Судові витрати

У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі № 904/1041/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець