Рішення

від 07.07.2020 по справі 160/10256/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року Справа № 160/10256/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участю: секретаря судового засідання Котляревська Г.А.,

представника позивача - Захарчук К.О.,

представника відповідача - Божко В.В.,

представника третьої особи - Скосарев І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "СІА" до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпровська міська рада про визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства "СІА" (далі - Підприємство) до Відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації від 05.04.2018 року № 14/28031/03-07, складеного відповідачем.

Обгрунтовуючи позов у заявах по суті Підприємство зазначає, що під час складання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25.04.2018 року № 14/28031/03-07 управлінням Держгеокадастру безпідставно застосовано коефіцієнт функціонального використання землі 2,5 замість 0,5, що призвело до неправомірного збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та як наслідок - збільшення розміру орендної плати за землю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити Підприємству у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву представника відповідача зазначив, що оскаржений витяг з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а є відповідною інформацією (дані земельного кадастру) про земельну ділянку, роздрукованою за допомогою програмного забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року здійснено заміну відповідача у справі з Відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а також залучено Дніпровську міську раду до участі у справі як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Від представника третьої особи надійшли пояснення, що за змістом аналогічні тим, що викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представники учасників справи підтримали правові позиції та надали суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у заявах по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню з таких підстав..

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що 23.09.2008 року та 14.12.2011 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Підприємством укладено договір та додатковий договір оренди землі, відповідно до умов яких, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для завершення будівництва торгівельного комплексу, яка знаходиться за адресою: проспект Гагаріна, в районі буд. 103 (Жовтневий район ). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1956 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:03:178:0040. Цільове призначення земельної ділянки: 03 - Землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування). Код КВЦПЗ: 0307 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі). Функціональне використання: для завершення будівництва торгівельного комплексу.

Як передбачено умовами договору оренди землі, орендна плата вноситься у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України для відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється на підставі цільового призначення, категорії та функціонального використання з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться без внесення змін та доповнень до даного договору. Зазначені зміни відображаються лише у витягу із технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розрахунку орендної плати, що є невід`ємними додатками даного договору.

Крім того, 03.08.2016 року між Підприємством та міськрадою укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою поновлено договір оренди землі від 14.12.2011 на 2 роки та якої розділ Об`єкт оренди викладено у такій редакції: нормативно грошова оцінка земельної ділянки зазначена у довідці про нормативну грошову оцінку (витяг із технічної документації) та складає 1598552,84 грн.

Відповідно до податкової декларації з плати за землю за 2016 рік від 17.02.2016 року Підприємство задекларовано податкові зобов`язання за земельну ділянку у розмірі 47956,59 грн. за рік. Учасниками справи не заперечується, що такий розрахунок здійснено Підприємством на підставі витягу із технічної документації від 07.07.2016 року, яким нормативно грошову оцінку вказаної земельної ділянки визначено на рівні 1598552,84 грн.

Посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань повноти нарахування плати за землю (орендна плата та /або земельний податок) за земельну ділянку, що перебуває в користуванні Підприємства на підставі укладеного з Дніпропетровською міською радою договору оренди землі площею 0,1956га (кадастровий номер 1210100000:03:178:0040) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.

За результатами перевірки складено Акт від 10.01.2019 року № 421/04-36-14-21/30326222, відповідно до висновків якого, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 286.1 п. 286.2 ст. 286, п. 287.3 ст. 287, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, що полягало у занижені орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2016 по. 31.12.2016 року на суму 191826,33 грн.

Такі висновки обґрунтовані тим, що позивачем здійснено обрахунок орендної плати за земельну ділянку, нормативно грошова оцінка якої визначена на рівні 1598552,84 грн., тоді як відповідно до витягу від 05.04.2018 року № 14/28031/03-07, який і є предметом розгляду у вказаному спорі, нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2016 року визначено на рівні 7992764,22 грн., а відтак за позицією осіб, що здійснювали перевірку, річна оренда плата за вказаною земельної ділянки повинна складати 239782,92.

На підставі Акту і встановлених порушень, контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення форми Р від 21.02.2019 року № 0005381421 про збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 239782,91 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення у цій справі не оскаржується. Предметом розгляду у вказаному спорі є витяг з технічної документації від 05.04.2018 року № 14/28031/03-07, який за позицією Підприємства безпідставно застосований при обрахунку земельної ділянки за 2016 рік. При цьому, позивач також вважає, що управлінням Держгеокадастру безпідставно визначено у такому витягу коефіцієнт функціонального використання землі 2,5 замість 0,5.

При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частиною першою статті 13 Закону України Про оцінку земель передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України Про оцінку земель встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація (частина перша статті 20 Закону України Про оцінку землі ).

Відповідно до статті 15 цього ж Закону підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно з положеннями статті 23 Закону України Про оцінку землі виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України. Зокрема, у цьому пункті зазначено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 804/7823/14, від 30 жовтня 2018 року у справі № 804/2111/14.

Дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки за правилами частини другої статті 20 Закону України Про оцінку земель оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про оцінку земель витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 затверджено Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Методика № 213).

Згідно з пункту 2-1 Методики № 213 дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

З аналізу наведених правових норм слідує, що витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.

Так, предметом оскарження у вказаному спорі є саме витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2018 року № 14/28031/03-07, а не податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами проведеної перевірки Підприємства з питань обчислення розміру орендної плати.

З приводу обраного Підприємством способу захисту порушеного права суд зазначає, що право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом частини першої статті 4 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, у тому числі, у постанові від 12.11.2018 року (справа №814/789/17).

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі Кудла проти Польщі Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що позивачем у цій справі обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації не вплине на обсяг прав та обов`язків Підприємства, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнтів, що застосовані під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі. При цьому належним способом захисту є оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами проведеної перевірки Підприємства або дій саме контролюючого органу щодо застосування при розрахунку орендної плати за 2016 рік даних, що мають місце у 2018 року.

А відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного підприємства "СІА" - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 08 липня 2020 року.

Суддя Л.Є. Букіна