Ухвала

від 06.07.2020 по справі 640/6855/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

06 липня 2020 року м. Київ№640/6855/19 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Черповоди до Міністерства юстиції України провизнання протиправним та скасування наказу Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

- ОСОБА_1 ; - Фермерське господарство Хорста ; - ОСОБА_2 ; - ОСОБА_3 ; - ОСОБА_4 ; - ОСОБА_5 ; - ОСОБА_6 ; - ОСОБА_7 ; - ОСОБА_8 ; - ОСОБА_9 ; - ОСОБА_10 ;

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Черповоди (далі також - позивач, ТОВ Черповоди ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Мін`юст), в якому просило визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.01.2019 №96/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень .

Ухвалою суду від 26.04.2019 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ Черповоди .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019, а справу №640/6855/19 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 19.09.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 28.10.2019 призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26.11.2019.

Ухвалою суду від 26.11.2019 задоволено клопотання представників позивача та відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, а саме:

- третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 ;

- третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фермерське господарство Хорста , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Однак, суд уважає, що провадження у даній адміністративній справі частково підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України провадження, що обґрунтовується таким.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Відповідно до частин першої і третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої і другої статті 55 Конституції України.

Згідно з частинами першою та другою статі 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Аналізуючи зазначені положення, можна дійти висновку, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Так, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій.

Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій саме стосовно особи, яка заявляє про порушення щодо неї внаслідок реалізації/нереалізації органом публічної влади цих управлінських функцій.

Звертаючись до суду із вимогою про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 11.01.2019 №96/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень , позивач виходив з того, що цим наказом Мін`юст:

1) задовольнив скаргу адвоката Стамбули В.М. в інтересах ОСОБА_2 та інших від 17.12.2018 у повному обсязі;

2) скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 08.02.2017 №33752588, від 08.02.2017 №33752593, від 01.11.2016 № 32141570, від 01.11.2016 №32141521, від 24.09.2016 №31549913, від 05.01.2017 №33349366, від 05.01.2017 №33349368, від 23.12.2016 №33113303, від 01.11.2016 №32141532, від 01.11.2016 №32141590, від 18.11.2016 №32420014, від 04.01.2017 №33332333, від 25.11.2016 №32544619, від 10.04.2017 №34693129, від 25.11.2016 №32544617, від 08.02.2017 №33752603 та від 08.02.2017 №33752606, прийняті приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько Валентиною Петрівною;

3) тимчасово заблокував доступ приватного нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько Валентини Петрівни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці;

4) виконання пункту 2 наказу поклав на Департамент державної реєстрації та нотаріату;

5) виконання пункту 3 наказу поклав на державне підприємство Національні інформаційні системи .

Наказ прийнято на підставі висновку Комісії від 09.01.2019, яка за результатами розгляду скарги адвоката Стамбули В.М. встановила, що:

1) оскаржувані рішення прийняті приватним нотаріусом на підставі заяв Сільськогосподарського виробничого кооперативу Черповоди (далі також - СВК Черповоди ) за номерами 20839360, 20839538, 19280806, 19280403, 18690065, 20448532, 20448674, 20199495, 19280112, 19281058, 19533050, 20425777, 19651952, 21784200, 19651730, 20840377, 20840465;

2) до вищевказаних заяв додані договори оренди землі, згідно з якими орендарем є СВК Черповоди і відповідно до умов яких невід`ємною їх частиною є копії державних актів на право власності на земельні ділянки, акти приймання-передачі об`єктів оренди, а також план або схема земельної ділянки в натурі (на місцевості);

3) до заяв за номерами 20839360, 20839538, 19280806, 19280403, 18690065, 20840465,19280112, 19281058, 19533050, 20425777, 19651952, 21784200, 19651730, 20840377, 20840465 не додано актів приймання-передачі об`єктів оренди;

4) до заяв за номерами 20448532 та 20448674 не додано плану або схеми земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акту приймання-передачі земельної ділянки;

5) додані до заяв за номерами 18690065, 20840377 та 20840465 договори оренди не містять істотних умов, таких як строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру.

Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).

Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону державній реєстрації, поміж іншого, підлягають право власності та речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 37 Закону визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Так, відповідно частини другої указаної статті Закону Міністерство юстиції України, поміж іншого, розглядає скарги:

- на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

- на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною шостою статті 37 Закону за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Частиною десятою статті 37 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Стверджуючи про необґрунтованість вищевказаних висновків Комісії, у позовній заяві позивач вказав, що ТОВ Черповоди та СВК Черповоди є пов`язаними особами, здійснюють господарську діяльність на суміжних земельних ділянках на засадах партнерства та добросусідства, мають спільні господарські інтереси. При цьому не всі оскаржувані рішення приватного нотаріуса стосуються державної реєстрації права оренди на відповідні земельні ділянки за СВК Черповоди , оскільки два з них, а саме рішення від 05.01.2017 №33349366 та від 05.01.2017 №33349368, стосуються державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за ТОВ Черповоди .

Так, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.03.2019 №159294669 вбачається, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про прийняття приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Шелудько В.П. рішення від 05.01.2017 №33349366 про державну реєстрацію права оренди ТОВ Черповоди земельної ділянки кадастровий №7124389200:02:000:0532, яка належить ОСОБА_1 (договір оренди від 17.05.2013).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.03.2019 №159295893 вбачається , що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про прийняття приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Шелудько В.П. рішення від 05.01.2017 №33349368 про державну реєстрацію права оренди ТОВ Черповоди земельної ділянки кадастровий №7124389200:02:000:0532, яка належить ОСОБА_1 (договір оренди від 09.11.2013).

Тобто, позивач не заперечує, що лише два із сімнадцяти рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Шелудько В.П. (далі також - приватний нотаріус Шелудько В.П.), які в подальшому були скасовані оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України, стосуються прав та інтересів ТОВ Черповоди , тоді як решта стосується прав та інтересів СВК Черповоди .

Отже, пункт 2 оскаржуваного наказу лише частково стосується прав та інтересів позивача, а саме в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.01.2017 №33349366 та від 05.01.2017 №33349368, прийнятих приватним нотаріусом Шелудько В.П., оскільки в частині скасування решти рішень приватного нотаріуса стосується прав та інтересів СВК Черповоди .

Пункти 3-5 оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України також не стосуються прав та інтересів позивача, оскільки адресовані відповідно приватному нотаріусу Шелудько В.П. (пункт 3), Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України (пункт 4) та Державному підприємству Національні інформаційні системи (пункт 5), отже визначають права та обов`язки останніх.

Отже, в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 11.01.2019 №96/5 є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав та інтересів конкретно визначених осіб.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку суду про те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або щодо прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується.

Оскільки ТОВ Черповоди не є учасником правовідносин, які виникли у зв`язку з прийняттям Міністерством юстиції України пункту 2 оскаржуваного наказу про скасування рішень приватного нотаріуса Шелудько В.П. від 08.02.2017 №33752588, від 08.02.2017 №33752593, від 01.11.2016 № 32141570, від 01.11.2016 №32141521, від 24.09.2016 №31549913, від 05.01.2017 №33349366, від 05.01.2017 №33349368, від 23.12.2016 №33113303, від 01.11.2016 №32141532, від 01.11.2016 №32141590, від 18.11.2016 №32420014, від 04.01.2017 №33332333, від 25.11.2016 №32544619, від 10.04.2017 №34693129, від 25.11.2016 №32544617, від 08.02.2017 №33752603 та від 08.02.2017 №33752606 про державну реєстрацію за СВК Черповоди права оренди на земельні ділянки, то в цій частині оскаржуваний наказ відповідно не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом щодо визнання протиправним і скасування в пункту 2 згаданого наказу в указаній частині.

З огляду на те, що позивач не є учасником правовідносин, які виникли у зв`язку з прийняттям Міністерством юстиції України пунктів 3-5 оскаржуваного наказу, які адресовані приватному нотаріусу Шелудько В.П. , Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України та Державному підприємству Національні інформаційні системи , то в цій частині оскаржуваний наказ також не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення адміністративним позовом щодо визнання протиправними і скасування пунктів 3-5 згаданого наказу.

Такі висновки суду в даному випадку узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 06.02.2019 у справі № 9901/815/18, від 12.06.2019 у справі № 9901/50/19, від 20.11.2019 у справі № 9901/175/19, від 26.02.2019 у справі №9901/663/18.

Оскільки прийняття Мін`юстом оскаржуваного наказу у вищевказаних частинах не створює для позивача жодних правових наслідків, наведене, за висновком суду, свідчить про те, що діяльність Міністерства юстиції України щодо прийняття згаданого наказу у цих частинах не є управлінською стосовно ТОВ Черповоди , у зв`язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Отже, в частині, що стосується оскарження ТОВ Черповоди пункту другого оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України в частині скасування рішень приватного нотаріуса Шелудько В.П. від 08.02.2017 №33752588, від 08.02.2017 №33752593, від 01.11.2016 № 32141570, від 01.11.2016 №32141521, від 24.09.2016 №31549913, від 05.01.2017 №33349366, від 05.01.2017 №33349368, від 23.12.2016 №33113303, від 01.11.2016 №32141532, від 01.11.2016 №32141590, від 18.11.2016 №32420014, від 04.01.2017 №33332333, від 25.11.2016 №32544619, від 10.04.2017 №34693129, від 25.11.2016 №32544617, від 08.02.2017 №33752603 та від 08.02.2017 №33752606 про державну реєстрацію за СВК Черповоди права оренди на земельні ділянки, а також оскарження пунктів 3 та 5 цього наказу, дана справа не має ознак адміністративної та її вирішення не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2019 у справі №9901/663/18, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилася з Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, який ухвалою відмовив позивачеві у відкритті провадження у справі, оскільки останній оспорює бездіяльність Верховної Ради України щодо незатвердження Положення про Апарат Верховної Ради України та зобов`язання відповідача затвердити своєю постановою Положення про Апарат Верховної Ради України, яка за своїм змістом не є управлінською діяльністю, що створювала б безпосередньо для позивача певні правові наслідки, у зв`язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Таку ж правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18, від 27.02.2019 у справі №9901/798/18, від 08.09.2019 у справі № 9901/284/19

Крім того, в постанові від 15.11.2016 в справі №800/301/16 Верховний Суд України вказує, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення права було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Стверджуючи про порушення відповідачем гарантованого йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на мирне володіння майном, позивач не вказав яке саме його конкретне індивідуально визначене право реально порушене відповідачем у зв`язку з прийняттям Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу про скасування рішень про державну реєстрацію за СВК Черповоди права оренди на відповідні земельні ділянки, прийнятих приватним нотаріусом Шелудько В.П., про тимчасове блокування доступу приватного нотаріуса Шелудько В.П. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці, покладенням на Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України та на Державне підприємство Національні інформаційні системи виконання відповідно пункті 2 та 3 цього наказу.

Звернення за захистом до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування пункту 2 оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України в частині, що стосується скасування рішень про державну реєстрацію за СВК Черповоди права оренди на відповідні земельні ділянки, прийнятих приватним нотаріусом Шелудько В.П., позивач обґрунтовує порушенням свого права на мирне володіння майном, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ТОВ Черповоди та СВК Черповоди є пов`язаними особами, здійснюють господарську діяльність на суміжних земельних ділянках на засадах партнерства та добросусідства, мають спільні господарські інтереси.

Проте, суд критично сприймає такі доводи, оскільки самі по собі вказані обставини не зумовлюють виникнення у позивача спільних з СВК прав та інтересів, які підлягають захисту у зв`язку із прийняттям Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу.

В обґрунтування позовних вимог про скасування пунктів 3-5 оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України, адресованих відповідно приватному нотаріусу Шелудько В.П. , Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України та Державному підприємству Національні інформаційні системи , позивач взагалі не вказав, які його права та інтереси порушено цими пунктами наказу.

Беручи до уваги наведені вище правові висновки Великої Плати Верховного Суду та Верховного Суду, а також відсутність між позивачем та відповідачем правовідносин, пов`язаних з реалізацією відповідачем владних управлінських функцій стосовно позивача при прийнятті оскаржуваного наказу від 11.01.2019 №96/5 у вищевказаній частині, спір в частині визнання протиправності та скасування пункту 2 цього наказу в частині, що стосується скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2017 №33752588, від 08.02.2017 №33752593, від 01.11.2016 № 32141570, від 01.11.2016 №32141521, від 24.09.2016 №31549913, від 05.01.2017 №33349366, від 05.01.2017 №33349368, від 23.12.2016 №33113303, від 01.11.2016 №32141532, від 01.11.2016 №32141590, від 18.11.2016 №32420014, від 04.01.2017 №33332333, від 25.11.2016 №32544619, від 10.04.2017 №34693129, від 25.11.2016 №32544617, від 08.02.2017 №33752603 та від 08.02.2017 №33752606, прийнятих приватним нотаріусом Шелудько В.П., а також визнання протиправними та скасування пунктів 3-5 згаданого наказу не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено обов`язок суду закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим суди, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі або закриваючи провадження в адміністративній справі на підставі частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, правильно не зазначали до юрисдикції якого суду належить вирішення такої справи.

Наведене, зокрема, викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №9901/604/1 та від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18.

Ураховуючи викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і які взагалі не підлягають судовому розгляду, суд в даному випадку позбавлений можливості роз`яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи.

Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Наразі підстави для вирішення судом питання про повернення позивачу судового збору відсутні з огляду на відсутність указаного вище клопотання.

Керуючись статтями 238, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Черповоди до Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 19.01.2019 №96/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в частині визнання протиправним і скасування пункту 2 цього наказу в частині, що стосується скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2017 №33752588, від 08.02.2017 №33752593, від 01.11.2016 № 32141570, від 01.11.2016 №32141521, від 24.09.2016 №31549913, від 05.01.2017 №33349366, від 05.01.2017 №33349368, від 23.12.2016 №33113303, від 01.11.2016 №32141532, від 01.11.2016 №32141590, від 18.11.2016 №32420014, від 04.01.2017 №33332333, від 25.11.2016 №32544619, від 10.04.2017 №34693129, від 25.11.2016 №32544617, від 08.02.2017 №33752603 та від 08.02.2017 №33752606, прийнятих приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Шелудько Валентиною Петрівною, а також в частині визнання протиправними та скасування пунктів 3-5 цього наказу.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко