Постанова

від 01.07.2020 по справі 912/3515/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2020 року м.Дніпро Справа № 912/3515/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 207

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач),

суддів Іванова О.Г., Антоніка С.Г.

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Пастухова В.В. (в режимі відеоконференції) адвокат, довіреність №б/н від 14.06.2019 р.;

представник відповідача не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) апеляційну скаргу Канізької сільської ради

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2020 року ( суддя Бестаченко О.Л.) у справі № 912/3515/19

за позовом Канізької сільської ради, Кіровоградська область, с. Каніж

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

про визнання державних актів такими, що втратили чинність

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Канізька сільська рада звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, із позовом, в якому просив:

- визнати Державний акт на право колективної власності на землю від 20.02.1995 року серії КР 000014, виданий Канізькою сільською Радою народних депутатів на підставі рішення Канізької сільської ради народних депутатів Новомиргородського району Кіровоградської області під 16.12.1994 року № 8, колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб" таким, що втратив чинність;

- визнати Державний акт на право постійного користування на землю від 20.02.1995 року серії КР 000051, виданий Канізькою сільською Радою народних депутатів на підставі рішення Канізької сільської ради народних депутатів Новомиргородського району Кіровоградської області від 16.12.1994 року № 8, колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб" таким, що втратив чинність;

- встановити факт належності земельних ділянок, які не були виділені в натурі (на місцевості) членам зазначеного КСП "Хлібороб" та не підлягали паюванню в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" на земельні частки (паї), до земель

комунальної форми власності сільськогосподарського призначення.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2020 року у справі №912/3515/19 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач - Канізька сільська рада звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04 березня 2020року у справі № 912/3515/19, ухвалити нове рішення, яким задовільними позовні вимоги та визнати державні акти на право колективної власності та право постійного користування земельними ділянками такими, що втратили чинність.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права Позивача в цілому.

Зокрема, визнання Державного акту на право колективної власності на землю серії КР 000014 та Державного акту на право постійного користування на землю від 20.02.1995 року серії КР 000051 такими, що втратили чинність, є засобом усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів права державної та комунальної власності, що також надасть можливість ефективно використовувати земельні ділянки з метою наповнення місцевого бюджету.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04 березня 2020року у справі № 912/3515/19, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Канізької сільської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2020року у справі № 912/3515/19.

У зв`язку з послабленням протиепідемічних заходів, передбачених Законом України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та у відповідності до Постанови КМУ Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів , ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.05.2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2020 року на 09:00 годин.

Відповідачем - головним управлінням Держгеокадастру Кіровоградської області надано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи позивача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Просив залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення скасувати повністю та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином ( поштове повідомлення а.с.40, т.2), заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

01.07.2020 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Канізької сільської ради № 8 від 16 грудня 1994 року Колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб" видано державний акт на право колективної власності серії КР 000014, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 15 від 20 лютого 1995 року на земельну ділянку загальною площею 2626.3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с.13, т.1) та державний акт на право постійного користування землею серії КР 000051, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 15 від 20 лютого 1995 року, на земельну ділянку загальною площею 401,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 14, т.1).

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що у 1998 році Колективне сільськогосподарське підприємство "Хлібороб" реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (ідентифікаційний код 03757212).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, що підтверджується даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.2006 у справі № 9/130 ліквідовано юридичну особу - банкрута товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» , ідентифікаційний код ЄДРПОУ- 03757212.

Звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із позовом про визнання Державного акту на право колективної власності на землю від 20.02.1995 року серії КР 000014, виданого Канізькою сільською Радою народних депутатів на підставі рішення Канізької сільської ради народних депутатів Новомиргородського району Кіровоградської області під 16.12.1994 року № 8, колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб" таким, що втратив чинність; визнання Державного акту на право постійного користування на землю від 20.02.1995 року серії КР 000051, виданий Канізькою сільською Радою народних депутатів на підставі рішення Канізької сільської ради народних депутатів Новомиргородського району Кіровоградської області від 16.12.1994 року № 8, колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб" таким, що втратив чинність; встановлення факту належності земельних ділянок, які не були виділені в натурі (на місцевості) членам зазначеного КСП "Хлібороб" та не підлягали паюванню в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" на земельні частки (паї), до земель комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, позивач - Канізька сільська рада посилався на те, що при ліквідації підприємства відповідна державна реєстрація державних актів на право колективної форми власності на землю не була скасована та на теперішній час відсутній законодавчий механізм передачі земель колективної форми власності до комунальної, вирішення питання щодо припинення права колективної власності КСП "Хлібороб" можливо лише у судовому порядку.

Крім того, Канізька сільська рада не має змоги у відповідному порядку зареєструвати право колективної власності на земельну ділянку загальною площею 48,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки відповідно даної земельної ділянки загальною площею 48,8 га, кадастровий номер 3523883200:03:000:2529 Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області проведено поділ (площею не більше 2,0000 га) видано накази від 22.12.2018 про надання дозволу 25 фізичним особам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено порушення його права за відповідними позовними вимогами відповідачем, та неправильно обраний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу приписів частини 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Процесуальним законом саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.

01.01.2019 набрав чинності пункт 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, який установлює, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження звернення до відповідних органів з вимогою зареєструвати за Канізькою сільською радою право комунальної власності на земельні ділянки, які не були виділені в натурі (на місцевості) членам КСП "Хлібороб" та не підлягали паюванню в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" на земельні частки (паї) та відмови таких органів вчинити реєстраційні дії.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, державні акти на право колективної власності на землю від 20.02.1995 року серії КР 000014 та на право постійного користування на землю від 20.02.1995 року серії КР 000051, видані Канізькою сільською радою Колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб".

В силу статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В той же час, позивачем не надано доказів того, що Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, як територіальний орган виконавчої влади, має повноваження на визнання державних актів на право постійного користування та права колективної власності такими, що втратили чинність. Позивачем не надано доказів порушення останнім його прав та нормативного обґрунтування того, яким чином та ким має виконуватись відповідне рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог обраним позивачем способом.

За змістом частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 Земельного кодексу України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України, або ж іншим способом, який передбачено законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому позовні вимоги про визнання недійсними державних актів мають бути заявлені до осіб, на ім`я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.

Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним.

У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права власності земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї земельної ділянки, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 Цивільного кодексу України) чи іншим способом відповідно до закону. При цьому, відповідачем в такому спорі має бути особа, за якою зареєстровано право власності, користування спірною земельною ділянкою.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, його ефективність з точки зору захисту порушеного права позивача та особи, яка його порушила, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення його права саме відповідачем, та про неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, наслідком чого є відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, господарський суд Кіровоградської області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Канізької сільської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2020 року ( суддя Бестаченко О.Л.) у справі № 912/3515/19- залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Канізьку сільську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.07.2020року.

Головуючий суддя О.В.Березкіна

Суддя О.Г.Іванов

Суддя С.Г.Антонік