Рішення

від 02.07.2020 по справі 914/301/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2020 справа № 914/301/20

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Середи Михайла Ігоровича, смт.Івано-Франкове, Яворівський район, Львівська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест , с.Бердихів, Яворівський район, Львівська область

про стягнення 54 867,29 грн, з яких 54 000,00 грн основного боргу, 543,29 грн три проценти річних, 324,00 грн інфляційні нарахування.

За участю представників:

від позивача: Шимін О.П. - адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1026071 від 05.06.2020 р.);

від відповідача: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Середи Михайла Ігоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест про стягнення 54 867,29 грн, з яких 54 000,00 грн основного боргу, 543,29 грн три проценти річних, 324,00 грн інфляційні нарахування. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 102,00 грн. судового збору.

Ухвалою від 12.02.2020 р. суд залишив без руху позовну заяву Фізичної особи-підприємця Середи Михайла Ігоровича та надав позивачу строк для усунення недоліків. У зв`язку з усуненням допущених недоліків позовної заяви, 26.02.2020 р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадженні та призначив розгляд справи по суті на 25.03.2020 р.

16.03.2020 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№12733/20) з доказами надіслання 13.03.2020 р. даного відзиву на адресу позивача.

Ухвалою від 25.03.2020 р. суд постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача (вх.№825/20 від 23.03.2020 р.) про зупинення провадження у справі, задовольнити клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи по суті, відкласти судове засідання для розгляду справи по суті без визначення дати. При цьому суд керувався постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року якою з 12 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. на усій території України було введено карантин.

Ухвалою від 29.05.2020 р. суд постановив призначити розгляд справи по суті на 24.06.2020 р.

11.06.2020 р. до канцелярії суду від відповідача надійшла заява за вих.№528 від 05.06.2020 р. (вх.№19517/20), якою на виконання вимог ухвали суду від 29.05.2020 р. надано наступні документи: копію рахунку-фактури №01 від 23.08.2019 р. на загальну суму 25 038,00 грн; копію платіжного доручення №1950 від 13.09.2019 р. на суму 10 000,00 грн; копію платіжного доручення №2119 від 02.10.2019 р. на суму 15 038,00 грн.

18.06.2020 р. на електронну адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№19936/20) з доказами надіслання 17.06.2020 р. даної відповіді на відзив на адресу відповідача.

24.06.2020 р. на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження за вих.№600/20 від 23.06.2020 р. (вх.№20369/20). Заява підписана директором ТзОВ Явір-Інвест Хархаліс В.Р.

Представник позивача в судовому засіданні 24.06.2020 р. заявив усне клопотання про призначення у справі №914/301/20 судового засідання для вирішення питання про судові витрати про що зазначити у резолютивній частині рішення.

Ухвалою від 24.06.2020 р. суд постановив залишити заяву відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження без задоволення. В судовому засіданні 24.06.2020 р. судом оголошено перерву до 02.07.2020 р.

30.06.2020 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив за вих.№606/20 від 26.06.2020 р. (вх.№20826/20) з доказами надіслання 26.06.2020 р. даного заперечення на адресу позивача.

Представник позивача в судове засідання 02.07.2020 р. для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав частково, з підстав наведених у відповіді на відзив (вх.№19936/20 від 18.06.2020 р.). Просив стягнути з відповідача 44 000,00 грн основного боргу, 412,35 грн три проценти річних, 251,00 грн інфляційні нарахування та призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 02.07.2020 р. не забезпечив, причин неявки повноважного представника в судове засідання не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується підписом представника відповідача - Харченюка Ігоря Сергійовича у розписці про оголошення перерви в судовому засіданні від 24.06.2020 р. до 02.07.2020 р. на 14:15 год.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи належне повідомлення сторін про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті. Клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи не надходили.

У судовому засіданні 02.07.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного між сторонами договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р. позивачем були надані транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих транспортних послуг не виконав, внаслідок чого станом на момент подання позовної заяви у відповідача існувала заборгованість у розмірі 54 000,00 грн за надані послуги.

У зв`язку з порушенням строків оплати вартості наданих транспортних послуг, відповідачу нараховано три проценти річних в сумі 543,29 грн, інфляційні нарахування в сумі 324,00 грн. Таким чином, станом на момент подання позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 54 867,29 грн, з яких 54 000,00 грн основного боргу, 543,29 грн три проценти річних, 324,00 грн інфляційні нарахування.

У відповіді на відзив (вх.№19936/20 від 18.06.2020 р.) позивач зазначив, що ним помилково не було враховано часткову оплату відповідачем в сумі 10 000,00 грн згідно платіжного доручення №2088 від 25.10.2019 р. Позивач погоджується, що оплату в сумі 10 000,00 грн слід врахувати в рахунок часткової оплати за надані послуги по акту здачі-приймання наданих послуг від 14.09.2019 р. №10.

Як стверджує позивач у відповіді на відзив, станом на 17.06.2020 р. сума основного боргу ТзОВ Явір-Інвест перед ФОП Середа М.І. по договору перевезення від 23.08.2019 р. №1/3 становить 44 000,00 грн, зокрема: по акту від 14.09.2019 р. №10 - 17 000,00 грн, по акту від 03.10.2019 р. №3 - 27 000,00 грн.

У зв`язку із фактичним зменшенням суми заборгованості, позивачем здійснено перерахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних.

Таким чином, станом на момент прийняття рішення, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 54 867,29 грн, з яких 44 000,00 грн основного боргу, 412,35 грн три проценти річних, 251,00 грн інфляційні нарахування.

Позиція відповідача.

16.03.2020 р. до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№12733/20) в якому відповідач заперечив проти позовних вимог.

Зокрема, у поданому відзиві відповідач заперечує щодо визначення суми боргу, зокрема зазначає, що на виконання умов договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р. позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 79 038,00 грн, в підтвердження чого долучив підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №1 від 23.08.2019 р. на суму 25 038,00 грн, №10 від 14.09.2019 р. на суму 27 000,00 грн, №3 від 04.10.2019 р. на суму 27 000,00 грн.

Як стверджує відповідач, ним частково оплачено за надані послуги на загальну суму 35 038,00 грн, в підтвердження чого долучив до матеріалів справи платіжні доручення на загальну суму 35 038,00 грн, а саме: №1950 від 13.09.2019 р. на суму 10 000,00 грн, №2119 від 02.10.2019 р. на суму 15 038,00 грн, №2088 від 25.10.2019 р. на суму 10 000,00 грн.

Також, у поданому відзиві відповідач заперечує щодо поданого позивачем розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, зокрема зазначає, що відповідно до умов договору нарахування трьох процентів річних по акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №10 від 14.09.2019 р. (27 000,00 грн) починає свій перебіг із 30.09.2019 р., а не із 25.09.2019 р. як це зазначає позивач. Крім того, на думку відповідача, позивач невірно застосував порядок нарахування трьох процентів річних, оскільки не взяв до уваги здійснений 25.09.2019 р. відповідачем платіж на суму 10 000,00 грн.

На думку відповідача, нарахування трьох процентів річних по акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №3 від 04.10.2019 р. (27 000,00 грн) починає свій перебіг із 22.10.2019 р., а не із 14.09.2019 р. як це зазначає позивач, оскільки враховуючи положення ст. 73 Кодексу законів про працю України, 14.09.2019 р. є святковим та неробочим днем.

З огляду на вищенаведене, відповідач просить відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача зазначених в позовній заяві розмірів процентів річних та інфляційних втрат, а також просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 4 000,00 грн.

30.06.2020 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив за вих.№606/20 від 26.06.2020 р. (вх.№20826/20) в якому відповідач не погоджується із доводами позивача. Зокрема, на думку відповідача, адвокатом Шиміним Олегом Павловичем не долучено жодного документа, який би міг підтверджувати його процесуальні права як представника позивача.

Щодо нарахованих позивачем сум інфляційних втрат, то на думку відповідача, позивачем не було взято до уваги ті періоди, коли індекс інфляції був менше одиниці, тобто мала місце дефляція.

Щодо розміру понесених витрат на правову допомогу, то на думку відповідача, позивачем не долучено жодного документа, яким можна було б підтвердити розмір понесених витрат позивача.

Обставини встановлені судом.

23.08.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест (згідно з договором - замовник) в особі директора Хархаліса Володимира Романовича, що діє на підставі Статуту та Фізичною особою-підприємцем Середою Михайлом Ігоровичем (згідно з договором - перевізник), що діє на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, юридичних осіб-підприємців та громадських формувань було укладено договір перевезення №1/3.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом наданий йому замовником вантаж з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж вантажоодержувачу. Замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу обумовлену плату.

Відповідно до п. 1.2. договору сторони погодили, що тип вантажу, тип рухомого складу, спосіб завантаження, найменування вантажовідправника і вантажоодержувача, пункт відправлення (завантаження) та пункт призначення (розвантаження) вантажу, час відправлення вантажу, обумовлюються замовником у замовленні та вказуються у транспортній накладній. Замовлення подається замовником у письмовому вигляді та підлягає погодженню сторонами.

Відповідно до п. 2.5. та п. 2.7. договору перевізник зобов`язувався своєчасно доставити вантаж у пункт призначення у повному обсязі без пошкоджень. Після виконання перевезення підготувати та передати замовнику акт виконаних робіт (послуг).

Відповідно до п. 3.1., п. 3.4. та п.3.6. договору замовник зобов`язувався забезпечити належне оформлення транспортних документів та супровідної документації на вантаж, що перевозиться. Підписати і відправити перевізнику факсом та поштою підписаний акт виконаних робіт, протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання оригіналу від перевізника. Своєчасно та повністю оплачувати перевезення у погодженому сторонами розмірі та строки.

Згідно п. 4.1. договору вартість перевезення вантажу визначається перевізником та вказується у рахунках-фактурах або погоджується сторонами у замовленнях.

Відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили, що розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом оплати на поточний рахунок перевізника, на протязі 10 (десяти) робочих днів з дати виконання перевезення, та отримання замовником оригінальних примірників товарно-транспортної документації, якщо інше не погоджено сторонами у замовленні.

Згідно п. 4.3. договору датою виконання перевезення є дата, вказана в акті виконаних робіт (послуг). У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважається дата перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт виконання робіт (ТТН тощо).

Відповідно до п. 4.4. договору сторони визнають, що достатнім та належним доказом виконання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт (послуг), або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт виконання та прийняття робіт (послуг) за цим договором.

Згідно з умовами договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р., за період з 23.08.2019 р. по 04.10.2019 р. включно, позивач надав відповідачу транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом в межах України по узгоджених цінах на загальну суму 79 038,00 грн.

Відповідно до умов договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р. між сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №1 від 23.08.2019 р. на суму 25 038,00 грн, №10 від 14.09.2019 р. на суму 27 000,00 грн, №3 від 04.10.2019 р. на суму 27 000,00 грн.

Вантаж було прийнято без жодних зауважень щодо об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), про що свідчать штампи та підписи уповноважених осіб в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підтвердження факту виконання позивачем своїх зобов`язань по договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р. ним надано товарно-транспортні накладні (ТТН): № Р841 від 13.09.2019 р.; № Р918 від 03.10.2019 р.

Як стверджує позивач, товарно-транспортна накладна (ТТН) по поставці згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №10 від 14.09.2019 р. (27 000,00 грн) не збереглася, відтак позивачем подано адвокатський запит до відповідача із проханням надати її копію.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що товарно-транспортна накладна (ТТН) від 14.09.2019 р., видана в рамках виконання договору перевезення №1/3 від 23.08.2019 р. відсутня та складання такої товарно-транспортної накладної (ТТН) не відбулося оскільки у день не відбувалось жодного перевезення стосовно якого міг бути залучений позивач. Перевезення в рамках договору перевезення №1/3 віл 23.08.2019 р., за яким було здійснено підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №10 від 14.09.2019 р. на суму 27 000,00 грн здійснювалося з метою виконання перевезення за товарно-транспортною накладною (ТТН) № Р841 від 13.09.2019 р.

Позивач відповідно до вищенаведених перевезень виставив відповідачу рахунки-фактури:

- №1 від 23.08.2019 р. на загальну суму 25 038,00 грн;

- №10 від 14.09.2019 р. на загальну суму 27 000,00 грн;

- №3 від 04.10.2019 р. на загальну суму 27 000,00 грн.

Відповідач у період з 13.09.2019 р. по 25.10.2019 р. частково оплатив надані йому транспортні послуги на загальну суму 35 038,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору перевезення вантажів від 23.08.2019 р. №1/3, позивач звернувся до відповідача із листом-претензією від 11.12.2019 р. з вимогою сплатити заборгованість протягом 4 календарних днів з моменту отримання даного листа. Даний лист-претензія залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

На час звернення з позовною заявою, оплата за надані транспортні послуги по договору перевезення вантажів від 23.08.2019 р. №1/3, відповідачем проведена не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати основного боргу у сумі 54 000,00 грн.

Проте, у відповіді на відзив (вх.№19936/20 від 18.06.2020 р.) позивач зазначив, що ним помилково не було враховано часткову оплату відповідачем в сумі 10 000,00 грн згідно платіжного доручення №2088 від 25.10.2019 р. Позивач погоджується, що оплату в сумі 10 000,00 грн слід врахувати в рахунок часткової оплати за надані послуги по акту здачі-приймання наданих послуг від 14.09.2019 р. №10.

Позивач зазначає, що станом на 17.06.2020 р. сума основного боргу по договору перевезення від 23.08.2019 р. №1/3 становить 44 000,00 грн, зокрема: по акту від 14.09.2019 р. №10 - 17 000,00 грн, по акту від 03.10.2019 р. №3 - 27 000,00 грн.

Позивач зазначив, що відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних.

Відповідач порушив свої зобов`язання, оплату за послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом своєчасно не провів, відтак, станом на момент прийняття рішення (02.07.2020 р.), у відповідача існує заборгованість зі сплати основного боргу в розмірі 44 000,00 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати вартості наданих транспортних послуг, відповідачу нараховано три проценти річних в сумі 412,35 грн, інфляційні нарахування в сумі 251,00 грн.

Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір перевезення №1/3 від 23.08.2019 р.

Згідно ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За умовами ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Згідно п. 4.3. договору датою виконання перевезення є дата, вказана в акті виконаних робіт (послуг). У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважається дата перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт виконання робіт (ТТН тощо).

Відповідно до п. 4.4. договору сторони визнають, що достатнім та належним доказом виконання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт (послуг), або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт виконання та прийняття робіт (послуг) за цим договором.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань по договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): №1 від 23.08.2019 р. на суму 25 038,00 грн, №10 від 14.09.2019 р. на суму 27 000,00 грн, №3 від 04.10.2019 р. на суму 27 000,00 грн.

Вантаж було прийнято без жодних зауважень щодо об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), про що свідчать штампи та підписи уповноважених осіб в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно п. 4.1. договору вартість перевезення вантажу визначається перевізником та вказується у рахунках-фактурах або погоджується сторонами у замовленнях.

Позивач відповідно до вищенаведених перевезень виставив відповідачу рахунки-фактури:

- №1 від 23.08.2019 р. на загальну суму 25 038,00 грн;

- №10 від 14.09.2019 р. на загальну суму 27 000,00 грн;

- №3 від 04.10.2019 р. на загальну суму 27 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили, що розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом оплати на поточний рахунок перевізника, на протязі 10 (десяти) робочих днів з дати виконання перевезення, та отримання замовником оригінальних примірників товарно-транспортної документації, якщо інше не погоджено сторонами у замовленні.

Відповідач у період з 13.09.2019 р. по 25.10.2019 р. частково оплатив надані послуги на загальну суму 35 038,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями на загальну суму 35 038,00 грн, а саме: №1950 від 13.09.2019 р. на суму 10 000,00 грн, №2119 від 02.10.2019 р. на суму 15 038,00 грн, №2088 від 25.10.2019 р. на суму 10 000,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору перевезення вантажів від 23.08.2019 р. №1/3, позивач звернувся до відповідача із листом-претензією від 11.12.2019 р. з вимогою сплатити заборгованість протягом 4 календарних днів з моменту отримання даного листа. Даний лист-претензія залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

На час звернення з позовною заявою, оплата за надані транспортні послуги по договору перевезення вантажів від 23.08.2019 р. №1/3, відповідачем проведена не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати основного боргу у сумі 54 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Приписами ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Так, положеннями ч. 3 ст. 191, п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

У відповіді на відзив (вх.№19936/20 від 18.06.2020 р.) позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних.

Враховуючи те, що відповідь на відзив, в якій позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних підписана представником позивача - адвокатом Шиміним Олегом Павловичем (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1026071 від 05.06.2020 р.; договір №3105/20 про надання правової допомоги від 31.05.2020 р.), суд вважає, що процесуальні дії представника позивача не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає відмову від позову в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних та вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Станом на дату прийняття рішення (02.07.2020 року) відповідач доказів сплати основного боргу у розмірі 44 000,00 грн не надав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 44 000,00 грн є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем на момент подання позовної заяви нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 324,00 грн, три проценти річних в сумі 543,29 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили, що розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом оплати на поточний рахунок перевізника, на протязі 10 (десяти) робочих днів з дати виконання перевезення, та отримання замовником оригінальних примірників товарно-транспортної документації, якщо інше не погоджено сторонами у замовленні.

Згідно п. 4.3. договору датою виконання перевезення є дата, вказана в акті виконаних робіт (послуг). У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважається дата перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт виконання робіт (ТТН тощо).

Відповідно до п. 4.4. договору сторони визнають, що достатнім та належним доказом виконання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт (послуг), або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт виконання та прийняття робіт (послуг) за цим договором.

Позивач у відповіді на відзив (вх.№19936/20 від 18.06.2020 р.) відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних.

Як вбачається із долученого до відповіді на відзив розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, позивач просить стягнути інфляційні втрати на загальну суму 251,00 грн та три проценти річних на загальну суму 412,35 грн.

Суд, перевіривши розрахунки позивача наведені у відповіді на відзив, встановив, що він неправильно визначив початок простроки.

Так, враховуючи умови оплати згідно п.4.2 договору (10 робочих днів), першим днем прострочки по акту № 3 від 04.10.2019 р. є 22.10.2019 р., а не 21.10.2019 р., як зазначає позивач, оскільки 14.10.2020 р. відповідно до ст.73 КзПП є святковим днем.

Відтак, згідно проведеного судом за допомогою комп`ютерної програми ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр Ліга ТОВ Ліга Закон , 2020 , розрахунку до стягнення з відповідача підлягає 162,94 грн інфляційних втрат та 410,13 грн 3% річних (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Твердження відповідача про те, що адвокатом Шиміним Олегом Павловичем не долучено жодного документа, який би міг підтверджувати його процесуальні права як представника позивача, спростовуються наявним в матеріалах справи ордером на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1026071 від 05.06.2020 р. та договором про надання правової допомоги №3105/20 від 31.05.2020 р., у кладеним між фізичною особою-підприємцем Середою Михайлом Ігоровичем (клієнт) та адвокатом Шиміним Олегом Павловичем, який підписаний та скріплений печатками сторін у справі. Зокрема вказаний договір про надання правової допомоги №3105/20 від 31.05.2020 р. був надісланий позивачем на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення від 17.06.2020 р. у цінний лист та поштовою накладною №0500305863710 від 17.06.2020 р.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого суд вирішив позов задовольнити частково. В частині позовних вимог про стягнення 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних закрити провадження у справі, у зв`язку із відмовою позивача від позову. Стягнути з відповідача 44 000,00 грн основного боргу, 162,94 грн інфляційних втрат та 410,13 грн 3% річних. В решті позовних вимог відмовити.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі Серявін проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати .

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 102,00 грн, що підтверджується квитанцією №15 від 30.01.2020 р.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Таким чином, відповідно до статті 129 ГПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 1 707,66 грн судового збору, оскільки позов у даній справі підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 130 ГПК України, беручи до уваги те, що позивач відмовився від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що 195,49 грн судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

Позивачем у позовній заяві було зазначено, що понесені витрати на правничу допомогу будуть уточнені в процесі розгляду справи. У судовому засіданні 24.06.2020 р. позивач усно заявив клопотання про призначення у справі №914/301/20 судового засідання для вирішення питання про судові витрати.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

З огляду на викладене, з метою створення для сторін належних умов для подання доказів на підтвердження розміру судових витрат понесених у справі, беручи до уваги усно заявлене клопотання представника позивача, суд вважає за необхідне призначити на 10.07.2020 р. о 10:30 год. судове засідання для вирішення питання про судові витрати та встановити позивачу строк до 06.07.2020 р. для подання суду доказів щодо понесених витрат у справі.

Керуючись ст. ст. 13, 46, 73-74, 77-78, 79, 86, 126, 129, 130, 191, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Інвест (81064, Львівська область, Яворівський район, с.Бердихів, вул.Промислова, буд.8; ідентифікаційний код 38380596) на користь Фізичної особи-підприємця Середи Михайла Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 44 000,00 грн основного боргу, 162,94 грн інфляційних втрат, 410,13 грн 3% річних, 1 707,66 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн основного боргу, 73,00 грн інфляційних втрат, 130,94 грн трьох процентів річних у зв`язку з відмовою позивача від позову.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

6. Повернути Фізичній особі-підприємцю Середі Михайлу Ігоровичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 195.49 грн, сплачений згідно квитанції №15 від 30.01.2020 р.

7. Призначити на 10.07.2020 р. о 10:30 год. судове засідання для вирішення питання про судові витрати.

8. Встановити позивачу строк до 06.07.2020 р. для подання суду доказів щодо розміру понесених ним судових витрат у справі.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256-258 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 07.07.2020 року.

Суддя Ю.О. Сухович