Рішення

від 06.07.2020 по справі 920/7/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.2020 Справа № 920/7/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/7/20

за позовом: Приватного підприємства Мідас Фудз (84100, Донецька область, м.Слов`янськ, пров.Урицького,6, код ЄДРПОУ 33705066),

до відповідача: Акціонерне товариство Державна продовольчо - зернова корпорація України (01033, м.Київ, вул. Саксаганського,1, код ЄДРПОУ 37243279)

про повернення майна

за участю представників сторін:

від позивача: Семібратов В.С., адвокат, ордер серія ВІ №1004095 від 30.12.2019;

від відповідача: Михайлик Л.Г., довіреність №228 від 01.04.2020 (в режимі відеоконференції);

Секретар судового засідання Молодецька В.О.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.01.2020 відкрито провадження у справі №920/7/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2020.

Відповідно до ухвали суду від 06.02.2020 підготовче засідання відкладене на 27.02.2020.

Згідно з ухвалою суду від 27.02.2020 у справі №920/7/20 підготовче засідання відкладено на 23.03.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Соп`яненко О.Ю. судове засідання 23.03.2020 не відбулось, відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 06.04.2020 підготовче засідання призначено на 27.04.2020.

Згідно з ухвалою суду від 27.04.2020 підготовче засідання у справі №920/7/20 відкладене на 25.05.2020.

Відповідно до ухвали від 25.05.2020 підготовче засідання відкладене на 10.06.2020.

Згідно з ухвалою суду від 10.06.2020 підготовче засідання у справі №920/7/20 відкладене на 24.06.2020.

В судовому засіданні 24.06.2020 було закрите підготовче провадження у справі №920/7/20, розгляд справи по суті призначено на 06.07.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд розірвати договір на переробку зерна пшениці від 16.09.2013 №1009, укладений між АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів та приватним підприємством Мідас Фудз ; зобов`язати відповідача повернути позивачу борошно пшеничне вищого ґатунку у кількості 123,350 тонн з показниками якості згідно ГСТУ 46.004-99 Борошно пшеничне. Технічні умови ; зобов`язати відповідача повернути позивачу борошно пшеничне першого ґатунку у кількості 111,111 тонн з показниками якості згідно ГСТУ 46.004-99 Борошно пшеничне. Технічні умови ; стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та 10 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві №130-2-19/663 від 11.02.2020 (вх. №530к від 13.02.2020) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження передачі позивачем відповідачу зерна для переробки за договором, а саме: актів приймання-передачі давальницької сировини на переробку, товарно-транспортних накладних на перевезення зерна, а подані ним докази не фіксують факту передачі зерна. Крім того, відповідач зазначає про те, що договір втратив чинність 31.05.2014, а отже не може бути розірваний за рішенням суду. Відповідач також наголошує на тому, що позов подано з пропуском строку позовної давності.

Позивачем 27.02.2020 подано відповідь на відзив (вх. №1775), в якій просить суд не брати до уваги заперечення відповідача і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем подано заперечення №130-2-19/1464 від 27.04.2020 на відповідь на відзив.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

16 вересня 2013 р. між ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів уклали договір переробки зерна пшениці №1009 (далі за текстом - Договір ), відповідно до умов якого позивач передає відповідачу зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві відповідача.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що належним чином виконував умови Договору, передавши відповідачу для переробки зерно пшениці, проте відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за період з вересня 2013 по травень 2014, здійснивши переробку зерна пшениці, відмовився відвантажувати позивачу частину готової продукції - борошно пшеничне вищого ґатунку у кількості 123,350 тонн та борошно пшеничне першого ґатунку у кількості 111,111 тонн.

Разом з тим, 02.03.2015 р. Зарічним районним судом м. Суми в рамках кримінального провадження № 12014200440003346 у справі № 591/1418/15-к винесено ухвалу про арешт вказаного борошна пшеничного вищого ґатунку у кількості 123,350 тонн та борошна пшеничного першого ґатунку у кількості 111,111 тонн (далі за текстом - Ухвала від 02.03.2015 ), яке належало до видачі позивачу і зберігалось відповідачем за адресою: 40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, 3.

Так, позивач наголошує на тому, що ухвалою від 02.03.2015 встановлено, що матеріали клопотання слідчого про арешт майна та додані до нього документи містять достатні дані про те, що борошно, яке перебуває на зберіганні у Відповідача та належить до видачі Позивачу, одержане в результаті вчинення кримінального правопорушення та являє собою об`єкт, на який спрямоване кримінальне правопорушення.

В подальшому ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 28.08.2018, яка набрала законної сили 09.10.2018 р. (далі за текстом - Ухвала від 28.08.2018 ), було скасовано арешт, накладений Ухвалою суду від 02.03.2015.

Крім того, ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 24.10.2018, яка набрала законної сили 24.10.2018 р., роз`яснено, що Ухвалою від 28.08.2018 скасовано арешт, накладений Ухвалою від 02.03.2015, без жодних застережень щодо законності володіння позивачем вказаним борошном.

Таким чином, 23.09.2018 р. позивач, вважаючи себе законним володільцем зазначеного борошна, звернувся до Відповідача з вимогою повернути борошно пшеничне вищого ґатунку у кількості 123,350 тонн та борошно пшеничне першого ґатунку у кількості 111,111 тонн.

Натомість, відповідач у листі від 24.09.2018 р. № 347 відмовив позивачу у видачі борошна з мотивів того, що у нього відсутні відповідні процесуальні документи для прийняття рішення щодо повернення майна позивачу.

В подальшому листом від 27.06.2019 р. № 26/4 позивач повторно звернувся до Відповідача з проханням повідомити про строки, у які позивач матиме можливість отримати борошно.

Проте, листом від 10.07.2019 № 130-12-3329/2-19/4291 відповідач знову повідомив, що у нього відсутні процесуальні документи (постанова про закриття кримінального провадження №12014200440003346, протокол слідчого про повернення Позивачу майна), на підставі якого матиме можливість прийняти рішення щодо повернення майна Позивачу.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання свого обов`язку по Договору щодо повернення позивачу борошна пшеничного, у зв`язку з чим позивач просить суд розірвати Договорів та зобов`язати відповідача повернути позивачу борошно пшеничне вищого ґатунку у кількості 123,350 тонн з показниками якості згідно ГСТУ 46.004-99 Борошно пшеничне. Технічні умови та борошно пшеничне першого ґатунку у кількості 111,111 тонн з показниками якості згідно ГСТУ 46.004-99 Борошно пшеничне. Технічні умови .

Відповідач, в свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивачем взагалі не подано належних доказів на підтвердження передачі відповідачу на переробку зерна пшениці, а Договір взагалі припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, що свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних його умов.

Згідно з п. 2.1.1. Договору позивач взяв на себе обов`язки поставити для переробки на умовах EXW (франко-склад) відповідача за власний рахунок зерно пшениці, що відповідає вимогам ДСТУ 3768:2010 Пшениця. Технічні умови . У випадку відхилення поставленого зерна по вологості та смітній домішці від борошномельних кондицій - оплатити відповідачу вартість сушіння та очищення сировини по тарифам, які діють на момент здачі зерна.

Пунктом 2.1.2. Договору передбачено, що позивач також взяв на себе зобов`язання передати відповідачу зерно пшениці погодженої партії для переробки на борошно, у кількості та за асортиментом, що зазначені у п. 2.2.2. цього Договору, а також відвантажити (рівномірно) продукти переробки зерна, отримані в результаті переробки конкретної помольної партії зерна, але не пізніше: борошна - 20 календарних днів, висівок - 5 календарних днів з моменту початку помолу, дата якого вказується в Акті прийому-передачі виконаних робіт (п.2.1.4 Договору).

В той же час, судом встановлено, що в п. 2.1.1., п. 2.1.2. ,2.2.2. загальна кількість зерна пшениці, що передається замовником для переробки за Договором, обсяг помольної партії, клас та рік врожаю сторонами не визначено.

Отже, предметом доказування в даній справі, першочергово, є встановлення факту поставки зерна пшениці позивачем відповідачу за Договором №1000 від 16.09.2013, а саме встановлення на підставі належних доказів дати та місця поставки, обсягу, і асортименту партій, класу, року врожаю та якісних характеристик зерна (вологість, смітна домішка, зараженість та засміченість).

Так, факт поставки зерна - дата, місце, обсяг, асортимент партій, клас та рік врожаю, можуть бути підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: актами приймання-передачі давальницької сировини (зерна), товарно-транспортними накладними.

Відповідно до ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене Наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88 первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.4. вищезазначеного Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що належними доказами факту приймання-передачі зерна пшениці для переробки за Договором є акти приймання-передачі давальницької сировини, які складаються сторонами в момент здійснення господарської операції з поставки товару.

Згідно з Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених міністерством транспорту України 14.10.1997 № 363 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.7 вищезазначених правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Пунктом 2.2 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Мінагрополітики від 13.10.2008 №661 (далі за текстом - Інструкція , яка діяла на момент існування спірних правовідносин) передбачено, що для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу - документи, що засвідчують якість зерна.

Відповідно до п.4.2. Інструкції на товарно-транспортних накладних, за якими надходить зерно на переробку, ставиться відмітка на переробку та вказується номер договору.

Таким чином, факт поставки зерна автомобільним транспортом підтверджується виключно товарно-транспортною накладною.

Згідно п 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 в редакції від 29.10.12 накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Технічні характеристики паперу, призначеного для оформлення накладної повинні забезпечувати придатність для роздруківки на принтері, а також якісне проставлення відміток залізниці на всьому шляху перевезення. Накладна у паперовому вигляді відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Таким чином, факт поставки зерна залізничним транспортом підтверджується виключно товарно-транспортною накладною.

Згідно з п.3.6 Договору якість зерна визначається лабораторією відповідача. Кожна партія зерна Замовника повинна супроводжуватись посвідченням про якість зерна (форма №42) із зазначенням вмісту ГМО, токсичних елементів, мікотоксинів залишкової кількості пестицидів, радіологічних показників (п.3.7 Договору).

Відповідно до п. 2.4. Інструкції кожна партія зерна (крім упакованої у мішки стандартною масою), що надійшла на підприємство, приймається матеріально відповідальною особою за масою, встановленою на повірених вагах у присутності особи, ще доставила зерно, та за якістю, визначеною виробничою технологічною лабораторією підприємства (далі за текстом - ВТЛ ) чи представником Держсільгоспінспекції.

Згідно з п. 2.32 Інструкції ВТЛ проводить визначення якості зерна, оформлює картку аналізу зерна (форма № 47) та зазначає показники якості в журналах форми №ЗХС-49 форми № 59, форми № 51. За результатами аналізів оформляється розділ II реєстру форми № ЗХС-З (№ ЗХС-4).

Перші примірники реєстру форми № ЗХС-З (№ ЗХС-4) разом з накладними поклажодавців та другий примірник складського документа зберігаються в бухгалтері підприємства, другий примірник цього реєстру разом з першим примірником складського документа на зерно та карткою аналізу зерна видається поклажодавцям. Отже, якісні характеристики зерна, що постачається визначаються ВТЛ переробника, про що останній видає Замовнику картку аналізу зерна (п.2.35 Інструкції).

Згідно з ч.3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, як підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, належними доказами на підтвердження факту поставки зерна відповідачу для переробки є акти приймання-передачі давальницької сировини, товарно-транспортні чи залізничні накладні, картки аналізу зерна та посвідчення про якість зерна, проте зазначені докази в матеріалах справи відсутні.

Позивачем в обґрунтування позиції по справі до позову додано копії актів про зачистку виробничого корпусу і результати переробки зерна за травень 2014, копії актів приймання-передачі виконаних робіт /а.с. 16-21/.

Однак, надані Позивачем копії актів приймання-передачі наданих послуг актів про зачистку виробничого корпусу і результати переробки зерна за травень 2014 та довідки від 09.02.2017 не є належними, допустимими та достатніми доказами факту передачі зерна, адже не є первинними документами на підтвердження господарської операції поставки зерна.

Крім того, зі змісту протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 19.02.2015, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що акти про зачистку виробничого корпусу і результати переробки зерна за травень 2014, акти приймання-передачі виконаних робіт, акти приймання-передачі зерна та товарно-транспортні накладні в рамках досудового розслідування кримінального провадження №12014200440003346 вилучені на філії AT ДПЗКУ Сумський КХП на підставі ухвали слідчого судді від 19.02.2015, а отже суд позбавлений можливості дослідити зазначені докази та надати їм правову оцінку.

Пунктом 2.2.4 Договору передбачено, що Переробник зобов`язався видати готову продукцію за фактичним виходом, який повинен бути не менше розрахункового виходу.

Однак умовами Договору не визначені розрахункові норми виходу борошна.

Таким чином, у позивача відсутні підстави вимагати повернення відповідачем саме борошна вищого ґатунку в обсязі 123,350 тонн.

Окрім того, відповідно до п.2.2.6 Договору Переробник зобов`язався передати Замовнику борошно та висівки погодженими партіями одержаної продукції відповідно до дозволів на відпуск борошна та продуктів його переробки, виданих Замовником.

Згідно п.2.2.7 Договору Переробник зобов`язався передати борошно та висівки насипом або розфасованими в мішкотару Переробника (за письмовою заявкою Замовника). Вартість мішкотари погоджується Сторонами на момент передачі та відшкодовується Переробнику отримувачем борошна, зазначеним у дозволі Замовника.

Отже, у Переробника виникає обов`язок передати борошно та висівки виключно після отримання письмового дозволу та заявки Замовника. Однак, останнім не було надано Відповідачу вказані документи. Отже, у Відповідача не виник перед Позивачем обов`язок з відвантаження борошна.

Відповідно до п.4.4 Договору Переробник два рази на місяць (до 15 та до 5 числа, наступного за звітним) надає Замовнику матеріали (форми №34, 117 та акти виконаних робіт) про фактичні обсяги переробленої зернової сировини, виробленої готової продукції, отриманих побічних продуктів, відходів.

Однак судом встановлено, що позивачем не додано до позовної заяви форм №34 - розпорядження та акт на чистку та сушіння зерна, відсутність яких також свідчить про те, що позивач не поставляв зерно відповідачу та що воно не перероблялося.

До того ж, відповідно до п. 7.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 травня 2015 р., а в частині розрахунків - до повного виконання умов цього Договору.

Згідно з п. 9.8. Договору за згодою сторін Договір може бути пролонгований на визначений термін, що викладається в додатковій угоді до цього Договору.

В письмових матеріалах справи відсутні докази укладення додаткових угод до Договору щодо зміни або пролонгації строку його дії.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Договір припинив свою дію з 01.06.2015 р., у зв`язку з чим суд не вбачає правових підстав для розірвання договору на переробку зерна пшениці від 16.09.2013 №1009 в судовому порядку, а позовні вимоги в цій частині є неправомірними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, у відзиві на позовну заяву №130-2-19/663 від 11.02.2020 та в заяві №130-2-19/1204 від 26.03.2020 відповідачем було зроблено заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 № 522/1029/18 .

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зі змісту ч.3 ст. 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив в їх задоволенні, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3842 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог - відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покласти на позивача - Приватне підприємство Мідас Фудз (84100, Донецька область, м. Слов`янськ, пров. Урицького,6, код ЄДРПОУ 33705066).

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 08.07.2020

Суддя О.Ю. Соп`яненко