Рішення

від 08.07.2020 по справі 640/14385/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 року м. Київ № 640/14385/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовом Обслуговуючого кооперативу ЖБК-1

до Міністерства культури України

про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

Обслуговуючим кооперативом ЖБК-1 (адреса: 04107, м. Київ, вул. Соляна, буд. 70, ЄДРПОУ - 38960256) (далі - позивач або ОК ЖБК-1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов від 01.07.2019 до Міністерства культури України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, буд.19, ЄДРПОУ - 37535703) (надалі - відповідач або Мінкультури), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати припис Мінкультури від 04.04.2019 № 10/10-5/74-19.

Мотивуючи позовні вимоги позивач акцентує увагу на відсутності законних підстав для видачі Міністерством культури України припису, оскільки у 2016 році (в межах дії дозволу) були здійснені усі необхідні для археологічного дослідження земляні роботи і за результатами таких досліджень не виявлено жодних історичних та культурних об`єктів, які мають особливу цінність та які можуть бути пошкоджені, знищенні у процесі будівництва житлових будинків. Крім того ОК ЖБК-1 зауважує, що норми Закону України Про охорону культурної спадщини не покладають обов`язку отримання дозволу на проведення земляних робіт на юридичних осіб-замовників будівництва або підрядників. Тому прийнятий припис порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування припису суб`єкта владних повноважень.

Разом із позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2019 по справі № 640/14385/19 (суддя Пащенко К.С.) відмовлено у задоволенні заяви б/н від 31.07.2019 Про забезпечення позову представника ОК ЖБК-1 Леськіва Є.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2019 витребувано у Міністерства культури України належним чином завірені копії: акту обстеження містобудівної ситуації на земельній ділянці від 11.01.2018, здійсненого на підставі листа Шевченківського управління поліції Національної поліції України у м. Києві від 05.01.2018 № 215/125/56-2018; акту повторного візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. Отто Шмідта, 9-11 від 27.03.2019 на підставі звернення народного депутата України Левченка Ю.В. від 27.03.2019 № К-3240/3245; припису від 04.04.2019 № 10/10-5/74-19 про припинення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництва житлового будинку по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва ; історико-містобудівного обґрунтування від 15.04.2016 № 246/10/61-16; та витребувано від ОК ЖБК-1 належним чином завірені копії: проектної документації, на підставі якої видано Дозвіл № 22-041/16з від 25.10.2016; довідки-дозволу Інституту археології НАН України від 25.08.2016 № 125/01-15-316; дозволу на проведення будівельних робіт від 25.10.2016 № 838/10/61-16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2019 витребувано у: ОК ЖБК-1 - дозвіл № 22-041/16з від 25.12.2016 із коротким звітом щодо виконаних робіт; Мінкультури - письмові пояснення щодо обставин повернення ОК ЖБК-1 дозволу № 22-041/16з від 25.12.2016 із коротким звітом щодо виконаних робіт; Інституту археології Національної академії наук України - докази направлення ОК ЖБК-1 листа № 125/01-9-539 від 03.05.2019 про здійснення археологічних досліджень, а також відповідного акту обстеження земельної ділянки, посилання на який має місце у цьому листі.

23.09.2019 через канцелярію до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній примітив необґрунтованість позову та його безпідставність, а тому таким, що задоволенню не підлягає, позаяк Мінкультури діяло у межах та у спосіб встановлений законом, оскільки норми Закону України Про охорону культурної спадщини чітко забороняють здійснювати земляні роботи без отримання на це дозволу уповноваженого органу.

02.10.2019 від ОК ЖБК-1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про відсутність відповідно до норм Закону України Про охорону культурної спадщини обов`язку у позивача на отримання дозволу на проведення робіт, а також зауважив про безпідставність тверджень відповідача щодо розташування земельної ділянки в історичному ареалі міста Києва.

14.11.2019 через канцелярію до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено про безпідставність доводів позивача, що на даний час межі історичного ареалу міста Києва не затверджені.

21.11.2019 до суду надійшли завірені належним копії документів витребувані у Мінкультури ухвалою суду.

29.11.2019 від відповідача було скеровано до суду клопотання про надання додаткового часу для подання письмових пояснень щодо обставин повернення ОК ЖБК-1 дозволу № 22-041/16з від 25.12.2016 із коротким звітом щодо виконаних робіт.

05.12.2019 позивачем було подано до суду завірені належним копії документів витребувані ухвалою суду.

11.02.2020 позивачем було додатково спрямовано до суду копію довідки-дозволу Інституту археології НАН України від 22.05.2019 № 483/125-01-15, проте подана копія не засвідчена належним чином.

13.04.2020 від представника позивача до суду надійшли пояснення щодо обставин повернення ОК ЖБК-1 дозволу № 22-041/16з від 25.12.2016 із коротким звітом виконаних робіт, зроблених самим позивачем.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.04.2016 заступником Міністра культури України Карандєєвим Р.В. було погоджено історико-містобудівне обґрунтування ОК ЖБК-1 об`єкта Будівництво житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва .

11.10.2016 заступником Мінкультури погоджено проектну документацію Будівництва житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва .

25.10.2016 Міністерством культури України надано дозвіл № 22-041/16з на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць на проведення земляних робіт з метою будівництва житлових будинків на території вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, історичний ареал міста, зона охоронюваного ландшафту, на території пам`ятки археології національного значення Лиса гора (Юрковиця) - городище та могильник ІХ-ХІІІ ст. та на території пам`ятки історії та ландшафту місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра терміном проведення земляних робіт до 31.12.2016.

18.11.2016 Мінкультури погоджено генеральний план об`єкта Будівництво житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва .

31.05.2017 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва КМДА зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № КВ 083171510115 на проведення робіт з будівництва житлових будинків, замовник будівництва - ОК ЖБК-1 .

04.04.2019 за результатами візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва проведеного 27.03.2019, відповідачем було видано припис № 10/10-5/74-19, відповідно до якого Мінкультури вимагало:

- негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва , які виконуються в межах історичного ареалу міста Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020року ) з порушенням вимог частини 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

- вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

- надати пояснення по суті викладених у п.1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Позивач звертає увагу на той факт, що на виконання вимог припису він припинив всі земляні роботи та повторно звернувся до Інституту археології НАН України.

Інститутом археології НАН України було надана довідка-дозвіл від 22.05.2019 № 483/125-01-15, в якій зазначено, що згідно з договором №79-А-16 від 25.08.2016 Інститут завершив археологічні дослідження по земельній ділянці будівництва житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва Археологічних об`єктів та/або археологічного культурного шару не виявлено. Інститут археології НАН України у межах своєї компетенції не заперечує проти продовження земельних та будівельних робіт по зазначеній ділянці.

Як примічає позивач, відповідно до листа Інституту археології НАН України від 03.06.2019 № 125/01-9-539 ОК ЖБК-1 було надіслано акт обстеження земельної ділянки будівництва житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, та зауважено, що по земельній ділянці у 2016 році були здійснені археологічні дослідження, додаткові дослідження не потребуються.

Позивач акцентує, що відповідно до норм частини першої статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, тоді як норми Закону України Про охорону культурної спадщини не покладають обов`язку отримання дозволу на проведення земляних робіт на юридичних осіб-замовників будівництва або підрядників, оскільки відповідно до статті 35 зазначеного закону проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Крім того позивач заперечує твердження відповідача, що земельна ділянка по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва розташовується в історичному ареалі міста Києва.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погодився та у своєму відзиві та відповіді на заперечення позивача відмітив, що дійсно позивачем було отримано дозвіл Мінкультури на проведення земляних робіт з метою будівництва житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, проте термін проведення земляних робіт зазначеного дозволу закінчився 31.12.2016.

Також відповідачем висловлено своє непогодження з твердженнями позивача, що на даний час межі історичного ареалу міста Києва не затверджені, оскільки рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, яким визначені межі історичного ареалу, в судовому порядку не оскаржувалося та скасовано не було.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про охорону культурної спадщини , постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 316 Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України , та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (далі - Положення №495, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.

Згідно з підпунктами 57-58 пункту 4 Положення №495 Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.

З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій; видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини; припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій у випадках, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини .

Як встановлено судом, згідно з оскаржуваним приписом від 04.04.2019 №10/10-5/74-19 позивача зобов`язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлового будинку по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва , які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року ) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України).

Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного припису) на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Нормами статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 316 (далі - Порядок № 316) зазначений Порядок установлює процедуру видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України (далі - об`єкти культурної спадщини).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 316 археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об`єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури.

Пунктом 5 зазначеного Порядку встановлено, що дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури. Дозвіл видається за заявами державних установ та організацій, які провадять діяльність, пов`язану з археологічними дослідженнями. Заява на видачу дозволу повинна бути надрукована на бланку організації або установи та підписана її керівником.

Дозвіл на проведення інших земляних робіт видається Мінкультури за офіційною заявою органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, дирекції державних заповідників та музеїв-заповідників, інших заінтересованих осіб (пункт 6 Порядку № 316).

Відповідно до пункту 10, 11 Порядку № 316 визначено, що дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок дійсний протягом поточного року, дозвіл на проведення інших земляних робіт - на термін їх проведення, але не більше одного року. Порядок оформлення звіту про роботи, виконані відповідно до дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, встановлюється Інститутом археології Національної академії наук та затверджується Мінкультури.

Необхідно зауважити, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878.

Статтею 1 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Частиною першою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Пунктами 4, 5, 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Як визначено у статті 6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини , рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання відповідних документів.

Також порядок отримання дозвільних документів, крім зазначених вище норм, регулюється Законом України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності .

Нормами статті 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності визначено, що дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб`єктами господарювання у зв`язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, анулюванням документів дозвільного характеру.

Дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру. Документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об`єкт), - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб`єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об`єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід).

Спеціально уповноважений орган з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності - центральний орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 4 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності встановлено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру.

З огляду на нормативні приписи вищезазначених норм законодавства суд зазначає, що як свідчать матеріали справи Міністерством культури України 25.10.2016 № 22-041/16з було надано дозвіл на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць на проведення земляних робіт з метою будівництва житлових будинків на території вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, історичний ареал міста, зона охоронюваного ландшафту, на території пам`ятки археології національного значення Лиса гора (Юрковиця) - городище та могильник ІХ-ХІІІ ст. та на території пам`ятки історії та ландшафту місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра , терміном проведення земляних робіт до 31.12.2016.

Як вбачається з матеріалів справи позивач після закінчення терміну дії дозволу відповідно до норм вищенаведеного законодавства не звертався до Міністерства культури України з заявою про надання дозволу (продовження) на проведення земляних робіт.

Згідно з наявної у справі ксерокопії дублікату довідки-дозволу від 22.05.2019 № 483/125-01-15, вбачається, що згідно з договором №79-А-16 від 25.08.2016 Інститут археології НАН України завершив археологічні дослідження по земельній ділянці будівництва житлових будинків по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, археологічних об`єктів та/або археологічного культурного шару не виявлено. Інститут археології НАН України у межах своєї компетенції не заперечує проти продовження земельних та будівельних робіт по зазначеній ділянці.

Разом з цим, необхідно зауважити, що надана ксерокопія дублікату не є належним доказом в розумінні статті 73 КАС України.

Також слід зауважити, що на вимогу суду не було надано докази направлення ОК ЖБК-1 листа №125/01-9-539 від 03.05.2019 про здійснення археологічних досліджень, а також відповідного акту обстеження земельної ділянки, посилання на який має місце у цьому листі.

Крім того, зазначена копія довідка-дозвіл Інституту археології НАН України не звільняє позивача від обов`язку отримання дозволу Мінкультури, оскільки Законом України Про охорону культурної спадщини встановлено процедуру та спеціально уповноважений орган з питань дозвільної системи, що видає такий дозвіл на проведення земляних робіт, яким є Мінкультури.

Так нормами частини 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

В той же час, з положень статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини убачається, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Натомість відповідно до статті 36 Закону України Про охорону культурної спадщини , якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов`язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Отже обов`язок виконавця земляних робіт (зокрема підрядника на будівництві), незалежно від того де вони ведуться (на території пам`ятки чи ні), незважаючи на попередні дозволи, полягає у негайному зупиненні таких робіт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характеру.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що згідно норм сттаті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 316, при здійснені земляних робіт позивач повинен у встановленому законом порядку одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об`єкті будівництва по вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі м. Києва.

Таким чином, зважаючи на відсутність у позивача станом на час проведення обстеження ділянки, складання акту і видачі припису дозволу на проведення земляних робіт по вул . Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва , враховуючи заборону здійснювати земляні роботи без дозволу встановлену нормами статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 10 Порядку № 316, у Міністерства культури України наявними були правові підстави для прийняття оскаржуваного припису.

Доводи позивача, що земельна ділянка за адресою: вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва, на якій позивачем здійснюються будівельні роботи, не належить до історичного ареалу міста Києва згідно з Генеральним планом м. Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, яким визначені межі історичного ареалу, в судовому порядку не оскаржувалося та скасовано не було.

Крім того раніше отримуваний позивачем дозвіл на проведення земляних робіт на території пам`ятки охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, строк дії якого закінчився 31.12.2016, містить інформацію, що земельна ділянка за адресою:вул. Отто Шмідта, 9-11 у Шевченківському районі міста Києва знаходиться в історичному ареалі міста, зона охоронюваного ландшафту, на території пам`ятки археології національного значення Лиса гора (Юрковиця) - городище та могильник ІХ-ХІІІ ст. та на території пам`ятки історії та ландшафту місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра .

Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу статі 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду доводи відповідача підтверджені належними та достатніми доказами.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом вище вже підкреслювалося, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14.11.2019 (справа № 826/2966/16).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу ЖБК-1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко