Постанова

від 07.07.2020 по справі 755/13808/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/13808/2017 Головуючий у І інстанції - Савлук Т.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/8444/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 березня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Нормарк про зобов`язання вилучити продукцію з продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, за відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції та відшкодування заподіяної шкоди,

встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із вищезазначеним позовом до АТ Нормарк , мотивуючи свої вимоги тим, що останнє пропонує споживачам так звані акустичні (звукові) риболовні приманки, які за типом акустичного пристрою можуть бути поділені на дві головні групи: приманки з дзвіноподібним акустичним пристроєм, такі як обертові блешні (спінери); приманки з кульковим акустичним пристроєм (типу брязкальця), такі як воблери, коливальні блешні, м`які приманки з вмонтованим брязкальцем тощо.

У цілому, відповідачі позиціонують усі акустичні риболовні приманки на ринку як такі, що приваблюють рибу.

Проте, існують нарікання риболовів, які скаржаться на те, що акустичні приманки не дозволяють з очевидністю ловити більшу кількість риби у порівнянні із звичайними приманками (без акустичного пристрою).

Випробовування придбаних позивачем акустичних приманок також не підтверджують їх задекларованих переваг.

Таким чином, задекларовані переваги акустичних риболовних приманок потребують свого підтвердження.

Слід наголосити, що звичайні споживчі характеристики будь-яких риболовних приманок (матеріал, вага, довговічність тощо) треба відрізняти від їх стимульних (етологічних) характеристик, які не підпадають під звичайні технічні регламенти.

За визначенням, стимульні характеристики риболовних приманок впливають на поведінку риб чи інших водних тварин, а їх ефективність визначається не інакше як у науково-статистичний спосіб шляхом дослідження і тестування приманок (у лабораторних та природних умовах) із застосуванням стандартних методів біологічної статистики.

Крім того, не існує жодної інформації щодо допустимого впливу звуків акустичних риболовних приманок компанії Рапала на екологію риб і інших водних тварин, тобто щодо допустимого рівня акустичного забруднення водного середовища цими приманками.

Разом з тим, спроби позивача отримати від АТ Нормарк достовірну інформацію про акустичні риболовні приманки та довести невідповідність їх властивостей описам шляхом перемовин не виявилось за можливе, що спонукало позивача звернутись з цим позовом до суду з вимогою зобов`язати відповідача - АТ Нормарк , Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України Про захист прав споживачів ), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності.

Просив суд, через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: АТ Нормарк , Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України Про захист прав споживачів ), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем порушені права позивача як споживача, шляхом ввезення на територію України споживчої продукції без підтвердження її якості належними документами; пропозиції екологічно небезпечної продукції, яка зумовлює шумове, хімічне та інше забруднення водного середовища; ненадання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію; надання споживачам оманливої інформації шляхом приписування продукції неіснуючих конкурентних переваг;використання недобросовісної реклами.

Зазначає, що він надав належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які підтверджують неналежну якість та екологічну небезпечність продукції компанії Рапала, яку рекламує і продає відповідач.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено сам факт виникнення між сторонами договірних відносин, що є предметом доказування в межах даного спору, оскільки відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити звернення позивача до відповідача з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачем, як суб`єктом господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються ЗУ Про захист прав споживачів .

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються ЗУ Про захист прав споживачів .

Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 ЦК України.

Як вбачається зі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору.

Проте, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству.

Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Виходячи з положень частин 1, 3 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч.3 ст.11 ЦК України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Преамбулою Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послугу; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

Договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Відносини, які складаються в процесі задоволення потреб споживачів, між виконавцями робіт і надавачами послуг та споживачем установлюються на підставі договору.

Таким чином, правовідносини щодо захисту прав споживачів повинні ґрунтуватися на договірній основі.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про захист прав споживачів , споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору.

Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про міжнародне приватне право , право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Відповідно до ст.45 Закону України Про міжнародне приватне право , до договорів споживання належать договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

В розрізі даного спору за суб`єктним складом сторін цивільного процесу - позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, проживає в м. Києві, відповідач - Акціонерне товариство Нормарк , має статус юридичної особи, державна реєстрація товариства проведена за законодавством Російської Федерації (м. Москва).

Виходячи із визначеного позивачем способу захисту, позивач пред`явив позов до Акціонерного товариства Нормарк з вимогами викладені дослівно через ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, споживчої продукції шести товарних груп, які широко використовуються у дитячому, рекреаційному та спортивному риболовстві, а саме: риболовних приманок з акустичними пристроями, приманок із застосуванням екологічно небезпечних харчових приманок з інгредієнтами чужорідними чи ворожими для водного середовища, приманок з покриттям, яке відбиває ультрафіолетове випромінювання, приманок з флуоресцентними кольорами та екологічно небезпечними флуоресцентними розчинними барвниками, приманок з голографічним та подібним декоративним покриттям, з урахуванням відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції вказаних шести товарних груп, зобов`язати відповідача, а саме: Акціонерне товариство Нормарк , Російська Федерація, вилучити вказану продукцію з продажів протягом тижня після ухвалення судового рішення (на підставі п.6-1 ч.1 ст.15 Закону України Про захист прав споживачів ), яке повинно бути виконаним судом Російської Федерації на підставі міжнародних принципів взаємності , з посиланням на порушенням відповідачем положень ЗУ Про захист прав споживачів .

Виходячи з положень ч.1 ст.5 Закону України Про захист прав споживачів , держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Як роз`яснено у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів від 12 квітня 1996 року №5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.4 Закону України Про захист прав споживачів держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності.

Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним.

Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України Про захист прав споживача , споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Згідно із п.16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року №104, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб`єкта господарювання зобов`язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.

Відповідно до п.12, п.15 ст.1 Закону України Про захист прав споживачів , істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недоступним використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

За змістом положень ст.21 Закону України Про захист прав споживачів , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 та 3 ст.83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особа, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи.

Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів, насамперед, слід віднести: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров`ю або майну споживача.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити звернення позивача до відповідача з приводу надання інформації щодо конкретного товару (отримання послуги) та/або з пропозицією придбати певний вид товару (отримати певну послугу), сам факт ознайомлення позивача через доступні засоби інформації з товарами, які реалізуються відповідачем, як суб`єктом господарювання, та зацікавленість позивача придбати та використовувати в майбутньому певний асортимент товарів у доступний для споживача спосіб, не може розцінюватись судом як доведений факт виникнення між сторонами відносин, що регулюються Закону України Про захист прав споживачів .

Оскільки вимога позову про стягнення моральної шкоди є похідною від заявлених у позові вимог про зобов`язання вилучити продукцію з продажу у зв`язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про споживчу продукцію та описи, що вводять в оману, за відсутності експертних, наукових та інших об`єктивних підтверджень вигаданих чи перебільшених переваг споживчої продукції в задоволенні яких судом відмовлено, відсутні й підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.367 ,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 09 липня 2020 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба