Постанова

від 01.07.2020 по справі 751/7166/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 липня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/7166/19

Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/479/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі:

головуючого судді - Губар В.С.,

суддів - Бечка Є.М., Євстафіїва О.К.

із секретарем судового засідання - Шапко В.М.

Позивач - ОСОБА_1

Відповідач - Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та відшкодування моральної шкоди,

місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів

дата складання повного тексту судового рішення - 13 січня 2020 року

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної підготовки №71 від 29.08.2019 року про звільнення його з посади доцента кафедри педагогіки та психології за п. 2 ст. 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового контракту; поновити його на посаді доцента кафедри педагогіки та психології; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день поновлення на роботі, 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн. витрат на правничу допомогу.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 2011 року працював викладачем у Чернігівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, але наказом №71 від 29.08.2019 року його було звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового контракту.

Позивач вважає звільнення незаконним. Оскільки контракт має строковий характер, підставою його припинення є закінчення строку (п. 2 ст. 36 КЗпП). За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін контракт може бути продовжено або укладено на новий строк. Коли по закінченні строку дії контракту його належним чином не переоформлено (продовжено чи переукладено), а трудові відносини тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, контракт, як і інший строковий трудовий договір, трансформується у звичайний безстроковий трудовий договір, а не в контракт на новий термін.

Посилається, що роботодавець не повідомляв його за два місці до закінчення строку контракту про те, що контракт буде розірваний і продовжуватись не буде.

Наголошує, що за час роботи у відповідача до своїх посадових обов`язків ставився добросовісно і ніколи не мав зауважень з приводу неякісного чи неналежного виконання роботи.

Втрата роботи внасідок непродовження контракту та необгрунтоване звільнення завдали позивачеві душевних і моральних страждань та спричинили моральної шкоди, яку він оцінює у 10000 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на невідповідність рішення суду вимогам ст. 263 ЦПК України.

Доводи скарги полягають у тому, що позивач працював викладачем Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського на підставі трудових контрактів з 31 серпня 2011 року. Строк контрактів щоразу продовжувався після звернення до відповідача із відповідною заявою.

Останній контракт був укладений на строк до 31 серпня 2019 року, але наказом ректора інституту від 29 серпня 2019 року його було звільнено на підставі п. 2 стю 36 КЗпП України. З наказом позивач був ознайомлений 30 серпня 2019 року, тобто його звільнення відбулось під час перебування у щорічній відпустці. Тому апелянт вважає таке звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам трудового законодавства.

Вказує, що судом першої інстанції не взяті до уваги його пояснення та посилання на положення Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, якою передбачено спрямування контрактної форми трудового договору на створення умов для виявлення ініціативності працівника. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів мають уважатися такими, що укладені на невизначений строк. Стверджує, що з ним був укладений саме безстроковий трудовий договір внаслідок неодноразового переукладання контрактів, а тому його звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України є безпідставним.

Законом України Про освіту від 05.09.2017 року передбачено укладення трудового договору у формі контракту лише з керівниками навчальних закладів освіти, обраними у порядку, встановленому законодавством та установчими документами. Тому з вересня 2017 року відповідач переукладав з ним трудовий договір без правових підстав.

Внаслідок звільнення апелянт позбавлений можливості реалізувати свої подальші життєві плани на отримання наукового звання та ступеня доктора наук.

Вважає необґрунтованим посилання відповідача на необхідність оптимізації кількості працівників кафедри педагогіки та психології у зв`язку із скороченням навчальних годин, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 21.08.2019 року передбачено збільшення навчальних часів.

У відзиві на апеляційну скаргу ректор Чернігівського обласного інституту просить оскаржуване судове рішення залишити в силі, оскільки звільнення позивача відбулось у відповідності з чинним трудовим законодавством та у зв`язку із закінченням строку трудового контракту. Трудові права позивача при звільненні не були порушені і підстави для скасування рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2020 року відсутні.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

За наказом № 98 від 01.09.2011 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду старшого викладача кафедри менеджменту освіти Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського за трудовим контрактом на строк з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2012 року на підставі його особистої заяви від 31 серпня 2011 року (а.с. 71-73).

Наказом в.о. ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського № 90 від 31.08.2012 року згідно заяви ОСОБА_2 від 31.08.2012 року йому продовжено термін трудового контракту з 03 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року (а.с.74-79).

Наказом ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського № 41 від 08.05.2013 року ОСОБА_1 переведено за його письмовою згодою на посаду доцента кафедри менеджменту освіти за трудовим контрактом на строк з 15 травня 2013 року по 31 серпня 2013 року, згідно ч. 1 ст. 32 КЗпП України (а.с.80-82).

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що на підставі заяв ОСОБА_1 від 29.08.2013 року, 29.08.2014 року, 31.08.2015 року, 31.08.2016 року та 31.08.2017 року (а.с. 86, 89, 93, 99, 105) та на підставі наказів №89 від 30.08.2013 року, №67 від 29.08.2014 року, витягу із наказу №63 від 31.08.2015 року, наказу №84 від 30.08.2016 року та №74 від 30.08.2017 року (а.с. 83, 88, 91, 95, 101) продовжувався термін трудового контракту (а.с. 87, 90, 94, 100, 106).

Як убачається з матеріалів справи, 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського із заявою про продовження строку трудового контракту з 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року (а.с.109).

Наказом ректора інституту № 80 від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 (за його згодою) переведений на посаду доцента кафедри педагогіки та психології на 0,25 ставки посадового окладу зі строком контракту з 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року (а.с.107-108, 110).

Наказом ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського №71 від 29.08.2019 року ОСОБА_1 , доцента кафедри педагогіки та психології, звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 31.08.2018 року у зв`язку із закінченням строку контракту (а.с.111).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що із наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився особисто 30.08.2019 року, що підтверджується його особистим підписом на наказі (а.с.111).

Трудову книжку позивач отримав 30.08.2019 року, що підтверджується його особистим підписом у журналі обліку трудових книжок (а.с.116).

Згідно витягу із відомості нарахування коштів №367 та розрахункового листа за серпень 2019 року з ОСОБА_1 проведений остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням (а.с.112-114, 118).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались та не спростовані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на ст.ст. 36, 42, 235 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, просив визнати протиправним та скасувати наказ № 71 від 29.08.2019 року про його звільнення, поновити його на посаді доцента кафедри педагогіки та психології, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та оральну шкоду.

Ухвалюючи рішеня про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з роботи з 31.08.2019 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі ст. 36 п.2 КЗпП України із дотриманням вимог трудового законодавства, будь-яких порушень з боку відповідача встановлено не було, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі.

Ураховуючи, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог, що пов`язані із законністю звільнення та визнання протиправним та скасуванням наказу про звільнення, а в ході судового розгляду судом не встановлено підстав для поновлення позивача на посаді, зазначені вимоги також не можуть бути задоволені.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України Про освіту (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним счудом встановлено, що 30.08.2019 року ОСОБА_1 звертався до відповідача з приводу обґрунтування відмови в укладанні контракту на 2019/2020 роки (а.с.19). На зазначену заяву позивача ректором Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського позивачеві надана відповідь, що у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту), відсутності пропозиції про його продовження, ректором було видано наказ про звільнення із займаної посади (а.с.20-21, 61).

З матеріалів справи, а саме п. 16 трудового контракту від 31серпня 2018 року (який є аналогічним за змістом з попередніми трудовими контрактами) убачається, що підставою для розірвання контакту з поважних причин є закінчення строку його дії. У зв`язку із закінченням терміну дії цього контракту він може бути продовжений або укладений на новий строк (а.с. 110).

Позивачем не надано суду першої інстанції та не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження звернення до відповідача із заявою про продовження строку дії трудового контракту до 31 серпня 2019 року.

Встановивши, що вказаний трудовий контракт не був продовжений або укладений на новий строк за згодою сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач звільнений з роботи згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України на законних підставах.

Також апеляційний суд ураховує, що роботодавцем була дотримана процедура звільнення позивача з займаної посади згідно із законодавством та умовами контракту, а тому вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність порушень зі сторони роботодавця трудових прав ОСОБА_1 .

Твердження ОСОБА_1 про укладення з ним безстрокового трудового договору внаслідок неодноразового переукладання контрактів апеляційним судом до уваги не приймаються, враховуючи наступне.

Згідно ч.2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом укладення контрактів, трудовий договір набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Виходячи із сукупності досліджених обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять належних документальних доказів, які б об`єктивно і безсумнівно свідчили про порушення Чернігівським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського трудових прав ОСОБА_1 при звільненні.

Досліджені апеляційним судом обставини та наявні у справі докази не дають підстав для висновку і достовірно не підтверджують порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_1 , враховуючи, що відповідачем надано докази виконання вимог трудового законодавства при звільненні позивача, тоді, як позивачем протилежне належними та допустимими доказами не доведено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді та аналогічні аргументам, викладеним у позовній заяві. Відтак, апеляційний суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняНовозаводського районного суду м. Чернігова від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: