Рішення

від 01.07.2020 по справі 916/3587/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" липня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3587/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.В.

при секретарі судового засідання Потребенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Брушнівська І.І. - по довіреності;

від відповідача: Змірьова О.О. - по довіреності.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/3587/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" (вул. Драгомирова, будинок 16, квартира 212, м. Київ, 01103 ) до відповідача: Селянське (фермерське) господарство "НИВА" (вулиця Шабська, будинок 47, село Салгани, Білгород-Дністровський район, Одеська обл., 67725) про стягнення 23 555 511,32 грн.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Селянське (фермерське) господарство "НИВА", в якому просить господарський суд: про стягнення 26610213,72 грн., з яких 13372330,08грн. - основного боргу, 3454466,02грн. - штраф у розмірі 20% річних, 20% річних - 3225524,10грн., 5521251,98грн. - пеню, 1036641,54грн. - інфляційні витрати .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки від 18.05.2018р..

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. відрито провадження у справі №916/3587/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "23" грудня 2019 ро 15:30.

Господарським судом Одеської області 23.12.2019р. та 21.01.2020р. у судовових засіданнях оголошені протокольні ухвали про перерву до 21.01.2020р. та до 29.01.2020р., про що було відображено в протоколах судових засідань.

02.01.2020р. відповідач надав відзив на позов відповідно якого визнав позовні вимоги в частині основного боргу, а в іншій частині позовних вимог просить суд відмовити в їх задоволенні з посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України та на ч.1, 2 ст. 233 ГК України.

11.01.2020р. позивач надав до суду відповідь на відзив, проти підстав викладених у відзиві заперечує та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

23.01.2020р. за вх.№177/20 до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Селянського (фермерського) господарства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" про визнання недійсними п. 3.2, п. 3.3 та п. 6.5 Договору поставки № 1 від 15.05.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.01.2020р. зустрічну позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" від 23.01.2020р. про визнання недійсними п. 3.2, п. 3.3 та п. 6.5 Договору поставки № 1 від 15.05.2018р., повернено без розгляду.

29.01.2020р. до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшла апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства "НИВА" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2020р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви Селянського (фермерського) господарства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" від 23.01.2020р. про визнання недійсними п. 3.2, п. 3.3 та п. 6.5 Договору поставки № 1 від 15.05.2018р.

Ухвалою суду від 29.01.2020р. провадження у справі №916/3587/19 зупинено до розгляду апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "НИВА" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2020р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви Селянського (фермерського) господарства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" від 23.01.2020р. про визнання недійсними п. 3.2, п. 3.3 та п. 6.5 Договору поставки № 1 від 15.05.2018р.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020р. ухвалу господарського суду Одеської області від 27.01.2020 року № 916/3587/19 залишено без змін, а апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "НИВА" - без задоволення.

У зв`язку з надходженням запиту Південно-західного апеляційного господарського суду б/н від 25.03.2020р. (вх. ГСОО № 618/20 від 27.03.2020р.), 30.03.2020р. справу № 916/3587/19 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" до Селянського (фермерського) господарства "НИВА" про стягнення 26610213,72 грн. направлено до Південно-західного апеляційного господарського суду для подальшого направлення до Верховного Суду.

10.04.2020р. Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" було подано заяву про забезпечення позову, згідно якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах, що належать Селянському (фермерському) господарству "НИВА" та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах основної заборгованості - 26610213,72 грн.

Ухвалою суду від 13.04.2020р. вирішення питання про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" про забезпечення позову за вх.№2-745/20 від 10.04.2020 року по справі №916/3587/19 відкладено до повернення матеріалів справи №916/3587/19 до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "НИВА" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 916/3587/19.

19.05.2020 р. справа повернута до господарського суду Одеської області.

12.05.2020р. до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшла апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства "НИВА" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2020р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви Селянського (фермерського) господарства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" від 23.01.2020р. про визнання недійсними п. 3.2, п. 3.3 та п. 6.5 Договору поставки № 1 від 15.05.2018р.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "НИВА" б/н та б/д (вх.№1716/20 від 22.05.2020) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2020 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №916/3587/19.

03.06.2020 р. справа повернута до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.06.2020р. провадження у справі поновлено.

04.06.2020 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог по справі №916/3587/19 відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 23 555 511,32 грн., з яких 13372330,08грн. - основного боргу, 399763,62грн. - штраф , 20% річних - 3225524,10грн., 5521251,98грн. - пеню, 1036641,54грн. - інфляційні витрати .

22.06.2020р. відповідачем надані письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог в частині штрафних санкцій які судом залучені до справи.

Ухвалою суду від 22.06.2020р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020р.

30.06.2020р. позивач надав письмові пояснення з приводу вимог відповідача стосовно зменшення штрафних санкцій які судом залучені до справи.

Також, 30.06.2020р. позивач надав остаточні уточнення позовних вимог відповідно яких просить суд стягнути з відповідача основного боргу у розмірі 10 317 627,68 грн., штрафу - 3 454 466,02 грн., 20% річних у розмірі 3 225 524, 10 грн., пені у розмірі - 5 521 251,98 грн., інфляційні втрати - 1 036 641,54 грн. та витрати по сплаті судового збору.

30.06.2020р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду для складання та погодження мирової угоди, з метою одночасного часткового погашення боргу в день підписання мирової угоди сторонами.

Представник позивача заперечує проти відкладення розгляду справи.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача так як підстави викладені в клопотанні не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій заперечував.

У судовому засіданні 01.07.2020р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Як встановлено матеріалами справи, Між Товариством з обмеженою відповідальністю РОСКО АГРО (далі - Позивач, Постачальник) та Селянським (фермерським) господарством НИВА (далі - Відповідач, Покупець) 18 травня 2018 року укладено Договір поставки (далі - Договір).

За умовами Договору (пункт 1.1.), Постачальник зобов`язуються поставити Покупцю засоби захисту рослин та іншу хімічну продукцію (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що кількість та асортимент Товару визначаються шляхом суми загальної кількості фактично переданого Покупцю Товару з підписанням видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем у наступний строк: 60 днів з моменту поставки Товару (дати, зазначеної у відповідній видатковій накладній), у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті на зазначений у Договорі розрахунковий рахунок Постачальника. Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів за Товар на розрахунковий рахунок Постачальника.

Виконуючи вказаний Договір, Позивач передав, а Відповідач прийняв Товар на загальну суму 17 272 330,08грн.

Виконуючи свої зобов`язання за договором відповідач частково здійснив оплату товару в розмірі 6 954 702,40грн.

Отже, у відповідача існує заборгованість за поставлений товар у розмірі 10 317 627,68грн.

Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси ТОВ "РОСКО АГРО", позивач звернувся до суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), згідно якої просить суд стягнути з відповідача основного боргу у розмірі 10 317 627,68 грн., штрафу - 3 454 466,02 грн., 20% річних у розмірі 3 225 524, 10 грн., пені у розмірі - 5 521 251,98 грн., інфляційні втрати - 1 036 641,54 грн. та судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтю 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з поставлений товар у розмірі 10317627,68 грн., що не заперечує відповідач, у зв`язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором 20% річних у розмірі 3225524,10грн. та інфляційні витрати у розмірі 1036641,54грн.

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.5. Договору визначено, що у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо термінів оплати товару та/або невиконання зобов`язань, передбачених п. З.2., 3.3. цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 20 (двадцять) відсотків річних, якщо інший розмір процентів не встановлений додатками до цього Договору. Проценти нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 20% річних у розмірі 3225524,10грн. та інфляційні витрати у розмірі 1036641,54грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 5 521 251,98грн. - пені та 3 454 466,02грн. штраф.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, згідно п. 6.2. Договору передбачено виплата Відповідачем пені та штрафу відповідно до суми простроченої оплати: У випадку порушення строків та/або умов оплати Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на час порушення зобов`язання) за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати на строк понад З (три) календарні дні, Покупець, окрім пені, сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20 (двалпяти відсотків від суми простроченої заборгованості.

В зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, відповідачу позивачем нараховано 5 521 251,98грн. - пені та 3 454 466,02грн. штраф.

Наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 5 521 251,98грн. - пені та 3 454 466,02грн. штраф підлягають задоволенню у повному обсязі.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Заперечення відповідача щодо стягнення штрафних санкцій судом до уваги не приймається з наступних підстав.

Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач просить суд відмовити у задоволенні штрафних санкцій, пені та 20% річних посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та на ч.1, 2 ст. 233 ГК України.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду з урахуванням виняткових обставин та належного обґрунтування заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №917/1068/17 та від 09.10.2019р. у справі №905/2134/17

Що стосується зменшення розміру 20% річних, суд відмовляє в задоволенні в цій частині з підстав того, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення річних, оскільки нарахування та сплата річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Представник Відповідача надав пояснення з приводу заявлених позовних вимог в частині штрафних санкцій, зокрема, посилаючись на Постанову Великої палати Верховного суду від 18.03.2020 р. по справі 902/417/18, у якій суд дійшов висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Однак, суд вважає, що висновки Великої палати Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 р. по справі 902/417/18 не можуть застосовуватись до цієї справи за позовом ТОВ РОСКО АГРО до СФГ НИВА , оскільки обставини справи та критерії, яким керувалась Велика Палата відмінні від цієї справи.

Отже, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх вимог про зменшення розміру штрафних санкцій, не навів причини неналежного виконання зобов`язань, не обґрунтував винятковість обставин, що ускладнюють виконання зобов`язань, враховуючи значну суму заборгованості та довгостроковість прострочення виконання, суд вважає, що такі вимоги про зменшення штрафних санкцій не підлягають задоволенню.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО АГРО" задовольнити.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства НИВА (Код ЄДРПОУ 21011443; 67725, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, село Салгани, вулиця Шабська, будинок 47) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОСКО АГРО (код ЄДРПОУ 40486509, вул. Драгомирова, будинок 16, квартира 212, м. Київ, 01103) основного боргу у розмірі 10 317 627,68 грн. ( десять мільйонів триста сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім грн. 68 коп.) , штрафу - 3 454 466,02 грн. ( три мільйони чотириста п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят шість грн. 02 коп.), 20% річних у розмірі 3 225 524, 10 грн. (три мільйони двісті двадцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять чотири грн. 10 коп.), пені у розмірі - 5 521 251,98 грн. (п`ять мільйонів п`ятсот двадцять одна тисяча двісті п`ятдесят одна грн. 98 коп.), інфляційні втрати - 1 036 641,54 грн. (один мільйон тридцять шість тисяч шістсот сорок одна грн. 54 коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 353 332,67 грн. (триста п`ятдесят три тисячі триста тридцять дві грн. 67 коп.) .

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст складено 13 липня 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов