Постанова

від 09.07.2020 по справі 638/16671/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/16671/16-ц Головуючий суддя І інстанції Шишкін О. В.

Провадження № 22-ц/818/3205/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря : Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миронова Олега Анатолійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Шишкіна О.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Приватна фірма Корал про поділ майна, стягнення коштів за шлюбним договором,

встановив:

19 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Приватна фірма Корал про поділ майна, стягнення коштів за шлюбним договором.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , який було зареєстровано 15 жовтня 1983 року Дзержинському відділі РАЦС Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1103. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 05.02.2009 року на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова (Справа № 2-2073/09). Рішення набрало законної сили.

Зазначила, що у період шлюбу позивачкою та її чоловіком відповідачем по справі ОСОБА_1 у 1992 році було створено приватну фірму Корал , код ЄДРПОУ № 14084868, знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра (вул. Червоноармійська), б. 15-А, яка функціонує по теперішній час За цією адресою розташовані виробничі приміщення, які знаходяться на балансі ПФ Карал . Виробничі приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані за грошові кошти батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Фінансові витрати щодо створення ПФ Карал , також виплачувалися батьками позивача ОСОБА_2 . Згідно правовстановлюючих документів ПФ Корал , засновником є ОСОБА_1 ОСОБА_2 в фірмі знаходилася на посаді директора, яку займала приблизно до 2006 року. У 2006 році, точну дату не встановлено, ОСОБА_1 звільнив ОСОБА_2 та перестав допускати її до приміщень фірми по теперішній час.

Вказала, що після реєстрації шлюбу, під час спільного подружнього проживання та ведення спільного домашнього господарства між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір ВЕА № 295611 від 25.09.2006 року, який нотаріально посвідчений, в якому зазначено, що ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 став засновником приватної фірми Корал , код ЄДРПОУ № 14084868. У пункті 2 шлюбного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди, що під час шлюбу ОСОБА_1 став засновником приватної фірми Корал , зареєстрована 01.07.1992року № 339 Ленінським РВК м. Харкова, у разі поділу долі (корпоративного права) на майно фірми, ОСОБА_1 зобов`язується передати своїй дружині ОСОБА_2 1/3 частину майна від вартості ринкової експертної оцінки на момент поділу, але не менш ніж еквівалент 70 000 доларів США, а ОСОБА_2 не буде претендувати на інший перерозподіл прав на майно і майнові права цієї фірми. У пункті 3 даного договору сторони також домовились, що в разі розірвання шлюбу між подружжям та до моменту розподілу майна, ОСОБА_1 зобов`язується взяти на утримання дружину ОСОБА_2 та виплачувати їй 10% кожного місяця від прибутку, який буде ним отримано від експлуатації об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 .

Зауважила, що відповідач зазначений договір не оскаржував та частково його виконував, до травня 2014 року позивач вільно користувалася своєю часткою майна, визначеною в договорі, після чого відповідач закрив доступ позивачу до приміщень та обладнання приватної фірми Корал , змінив замки на вхідних дверях у приміщення фірми, наняв охоронців, які не пускають позивача до приміщень фірми та інше, чим порушив права ОСОБА_2 та умови шлюбного договору від 25.09.2006 року.

На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги 25.10.2017, та збільшивши позовні вимоги 15.05.2019 ОСОБА_2 остаточно просила суд стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до п. 2 шлюбного договору від 25.09.2006р. 70 000 (сімдесят тисяч) доларів США та відповідно до п. 3 договору 23 800 (двадцять три тисячі вісімсот) гривень.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 70000 доларів США відповідно п.2 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23800 гривень відповідно п.3 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6890,01 грн.

В апеляційній скарзі адвокат Миронов О.А. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вказав, що у справі відсутні докази, що статутний капітал та майно Приватної фірми Корал було сформовано за рахунок спільних коштів подружжя. Суд не звернув уваги, що згідно виписки з реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ПФ Корал на нежитлову будівлю А-2 площею 291 м.кв. виникло на підставі рішення Господарського суду від 15.10.2007 року у справі № 15/449-07, яким встановлено, що підприємство будувало приміщення за вказаною адресою господарським способом (тобто власними силами за власний кошт), а право власності на них у підприємства виникло на підставі рішення суду, а не на підставі договору купівлі-продажу. Тобто факт виникнення права власності ПФ Корал на нерухоме майно не пов`язано з договором купівлі-продажу та внесками грошових коштів з боку сторонніх фізичних осіб.

Звертає увагу суду, що під час ознайомлення з матеріалами справи 06.03.2020 року з`ясував про відсутність в матеріалах справи свого відзиву на позовну заяву від 22.12.2017 року, яка подавалась суду першої інстанції і з невідомих причин відсутня у матеріалах справи. З огляду на викладене просить апеляційний суд долучити до матеріалів справи цей відзив з копіями долучених до нього документів: копію рішення господарського суду від 16.10.2007 року та копію рішення суду першої інстанції від 05.02.2009 про розірвання шлюбу, яким було встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинено в 2002 році. Суд першої інстанції не врахував, що шлюбний договір було укладено в 2006 році, тобто через чотири роки після припинення сторонами шлюбно-сімейних відносин.

Зазначив, що у шлюбному договорі від 25.09.2006 року не визначено жодного спільного чайна подружжя, крім автомобіля BA3-21093, 2001 року випуску. У суду першої інстанції не було жодних підстав для висновків про те, що майно Приватної фірми Корал визначено в шлюбному договорі в якості спільної власності подружжя. Таких положень шлюбний договір не містить, а вимоги про тлумачення змісту шлюбного договору Позивачкою не заявлялись.

Також пунктом 3 шлюбного договору визначено, що утримання дружини:

а) здійснюється до моменту розподілу майна;

б) здійснюється шляхом виплати 10 % кожного місяця від прибутку , який буде отримано ОСОБА_1 від експлуатації об`єкту за адресою АДРЕСА_2 . Висновки суду про наявність у Позивачки права на загадану виплату з огляду на те, що до звернення до суду з позовом 10.04.2009 року Позивачка вже отримала від Відповідача 160.000,00 гривень в рахунок поділу спільного сумісного майна подружжя (на той час ця сума дорівнювала майже 21.000,00 доларів СІНА за курсом НБУ). По-друге, суд не вказав мотиви, з яких він встановив розмір узгодженої сторонами виплати за відсутності даних про прибутки фізичної особи - відповідача та погодився із розрахунком суми виплати на утримання дружини, який ґрунтується лише на загальному дохід фізичної особи-підприємця, який не передбачений у шлюбному договорі і який за своїм змістом не є прибутком. Суд не надав оцінки запереченням відповідача про те, що отримані судом відомості про дохід фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 відображає лише загальні надходження коштів на користь підприємця, з яких фінансуються витрати на господарську діяльність. Зокрема з доходу підприємця покриваються витрати банківського кредиту згідно договору з AT УкрСиббанк від 28.09.2006 року.

За період з 2007 по 2014 роки відповідачем понесені витрати на погашення кредиту на суми 758.709,00 гривень та 43.958,00 доларів США. Відповідні дані знаходяться в цивільних справах № 63 8/2243/15-ц та № 638/20682/15-ц, які розглядаються Дзержинським районним судом м. Харкова. Сторона відповідача неодноразово вказувала суду на відповідні обставин (в тому числі в письмових поясненнях, наданих до суду 24.02.2020 року). Будь-якої правової оцінки даним аргументам сторони відповідача суд не надав. Не встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд не з`ясував, чи - винна Позивачка нести витрати, пов`язані з такою господарською діяльністю фізичної особи-підприємця у випадку, коли вона претендує на частину доходів від такої діяльності.

Відзив на скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом, ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 № 77 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 92 СК України визначено, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Відповідно до ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно до ст. 95 СК України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 96 СК України у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов`язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Згідно ст. 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 98 СК України якщо у зв`язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Згідно ст. 99 СК України сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов`язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв`язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Згідно ст. 101 СК України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов`язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Відповідно до ст. 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги щодо зробленого внеску та отримуваних доходів.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15 та у постанові Верховного Суду у справі № 179/130/13-ц (провадження № 61-44846св18).

Конституційний Суд України у рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України, дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справ, що позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 15 жовтня 1983 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 05 лютого 2009 року.

Під час шлюбу позивачкою та відповідачем по справі ОСОБА_1 у 1992 році було створено приватну фірму Корал , код ЄДРПОУ № 14084868, знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра (вул. Червоноармійська), б. 15-А, яка функціонує по теперішній час. За адресою: АДРЕСА_1 розташовані виробничі приміщення, які знаходяться на балансі ПФ Корал . Виробничі приміщення, були придбані за грошові кошти батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Фінансові витрати щодо створення ПФ Корал , також виплачувалися батьками позивача ОСОБА_2 .

Під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір ВЕА № 295611 від 25.09.2006 року, який нотаріально посвідчений, в якому зазначено, що ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 став засновником приватної фірми Корал , код ЄДРПОУ № 14084868.

У пункті 2 шлюбного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди, що під час шлюбу ОСОБА_1 став засновником приватної фірми Корал , зареєстрована 01.07.1992 року № 339 Ленінським РВК м. Харкова, у разі поділу долі (корпоративного права) на майно фірми, ОСОБА_1 зобов`язується передати своїй дружині ОСОБА_2 1/3 частину майна від вартості ринкової експертної оцінки на момент поділу, але не менш ніж еквівалент 70 000 доларів США, а ОСОБА_2 не буде претендувати на інший перерозподіл прав на майно і майнові права цієї фірми.

У пункті 3 даного договору сторони також домовились, що в разі розірвання шлюбу між подружжям та до моменту розподілу майна, ОСОБА_1 зобов`язується взяти на утримання дружину ОСОБА_2 та виплачувати їй 10% кожного місяця від прибутку, який буде ним отримано від експлуатації об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач зазначений договір не оскаржував та частково його виконував.

Згідно ст. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України про те, що матеріальні об`єкти, які використовувалися відповідачем у вказаний період часу для здійснення підприємницької діяльності, були або власністю відповідача, або отримувалися у користування від інших осіб, або надавалися замовниками послуг. При цьому відповідач отримував доходи від здійснення своєї підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними довідками, наданими до суду на виконання ухвали про витребування доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про доведеність позовних вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя відповідно до умов пункту 2 згаданого шлюбного договору, які відповідають матеріалам справи і наведеним нормам матеріального права та доводами скарги не спростовані.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що умовами згаданого п. 2 шлюбного договору конкретно не визначена сума, яку має отримати позивачка у разі поділу спільного сумісного майна подружжя. У пункті 2 шлюбного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди, що у разі поділу долі (корпоративного права) на майно фірми, ОСОБА_1 зобов`язується передати своїй дружині ОСОБА_2 1/3 частину майна від вартості ринкової експертної оцінки на момент поділу, але не менш ніж еквівалент 70 000 доларів США. Тому суд першої інстанції обґрунтовано присудив до сплати цю суму, яка має бути сплачена.

В іншій частині, що стосується стягнення коштів на утримання позивачки відповідно до п. 3 згаданого шлюбного договору, то в цій частині суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що позивачка здійснила розрахунки суми 23800 грн. виходячи з даних про дохід відповідача в якості фізичної особи - підприємця, що не відповідає умові п. 3 згаданого шлюбного договору про те, що в разі розірвання шлюбу між подружжям та до моменту розподілу майна, ОСОБА_1 зобов`язується взяти на утримання дружину ОСОБА_2 та виплачувати їй 10% кожного місяця від прибутку, який буде ним отримано від експлуатації об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 , а не від доходу, з чим помилково погодився суд першої інстанції. Всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачка не надала належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України на спростування заперечень відповідача про те, що він крім доходу від підприємницької діяльності поніс видатки, пов`язані зі сплатою банківського кредиту. Крім того, отриманий ним дохід від підприємницької діяльності не є тим прибутком від експлуатації нерухомості, про який вказано у згаданому п. 3 шлюбного договору.

Позивачка при наявності процесуальної можливості, будучи представленою у справі адвокатом, ніяких заяв про забезпечення доказів та їх витребування для встановлення дійсного розміру понесених відповідачем витрат, пов`язаних зі сплатою кредиту, що має значення для встановлення дійсної суми прибутку, яка є різницею між доходом та понесеними видатками, в судах першої та апеляційної інстанції не подавала, внаслідок чого колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги на суму 23800 грн. є недоведеними і тому у їх задоволенні слід відмовити.

У зв`язку з цим та відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до суми задоволеного позову, а також - понесених відповідачем судових витрат за подання апеляційної скарги, підлягає перерахунку сума відшкодування позивачці понесених нею судових витрат, судового збору за подання позову: 6799,74 - 135,40 = 6664,34 грн.

Керуючись ст.ст. 367,368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миронова Олега Анатолійовича- задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року скасувати у частині стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_2 ) 23800 грн. відповідно до п.3 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року і у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовити.

У порядку перерозподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6664,34 грн.

В іншій частинірішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.