Постанова

від 14.07.2020 по справі 910/4829/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4829/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Київський завод шампанських вин "Столичний",

представник позивача - Задорожній Р.О., адвокат (довіреність від 03.12.2019 №б/н),

відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву,

уповноважений представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

на рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2019 (суддя Борисенко І.І.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 (головуючий суддя: Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Дикунська С.Я.),

за позовом приватного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний" (далі - Товариство)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення)

про визнання договорів частково недійсними.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У зв`язку з перебуванням судді Львова Б.Ю. у відпустці склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.07.2020, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Регіонального відділення про визнання недійсним пункту 4 договору від 19.01.2017 №8 про продовження строку дії договору оренди від 06.11.1992 № Д-1455 (далі - Договір оренди), що укладений між Товариством (попереднє найменування - публічне акціонерне товариство "Київський завод шампанських вин "Столичний") та Фондом державного майна України (правонаступником якого щодо договору є Регіональне відділення); визнання недійсними підпунктів 4-6 договору від 17.03.2017 № 91 про внесення змін до Договору оренди, який укладений між Товариством (попереднім найменуванням якого на момент укладення договору було - публічне акціонерне товариство Київський завод шампанських вин Столичний ) та Фондом державного майна України (правонаступником якого щодо договору є Регіональне відділення).

Позовна заява обґрунтована тим, що наведені спірні пункти договорів передбачають застосування з 30.06.2016 розміру орендної плати, який був встановлений лише на підставі договору від 17.03.2017 з покладенням на орендаря обов`язку здійснити оплату різниці з орендної плати, що виникла з 30.06.2016 між сплаченою та нарахованою орендною платою, що суперечить положенням частини третьої статті 632, статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 284, статті 286 Господарського кодексу України, статей 11, 19, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Короткий зміст судових рішень у справі

Господарським судом міста Києва рішенням від 16.07.2019, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 21.10.2019, позовну заяву Товариства задоволено.

Суди дійшли висновку, що умови оспорюваних договорів суперечать положенням статті 203 ЦК України, частини другої статті 284, статті 286 Господарського кодексу України, статей 11, 19, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки наявність законодавчо визначеної передумови для зміни розміру орендної плати не може бути підставою для автоматичного застосування зміненої орендної плати з моменту виникнення цієї обставини. Змінений розмір орендної плати в такому випадку підлягає застосуванню до відповідних правовідносин з моменту внесення змін до договору оренди. Водночас суди зазначили, що з огляду на приписи частини третьої статті 632 ЦК України та з урахуванням того, що зобов`язання з оплати орендних платежів за період з червня 2016 року по березень 2017 року були виконані позивачем, існувала заборона щодо зміни ціни договору після його виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Регіональне відділення у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з підстав, визначених у пунктах 1,3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Так, згідно з доводами Регіонального відділення, судами при задоволенні позовних вимог не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, про те, що правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних із скасуванням юридичних актів чи визнання недійсним правочинів.

Разом з тим суди помилково врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 916/1545/17, оскільки зазначену постанову було прийнято за іншої фактично-доказової бази та іншого правового регулювання, ніж у даній справі. Зокрема, у постанові від 27.03.2019 у справі № 916/1545/17 донарахування орендної плати було здійснено з врахуванням орендної ставки 25%, яка сторонами договору оренди від 02.10.2011 у договірному порядку не змінювалась та була донарахована з порушенням положень пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет на 2016 рік". Водночас у справі, що розглядається, орендна плата була донарахована у зв`язку з проведенням нової оцінки майна , що є обов`язковим перед продовженням (поновленням) договору оренди відповідно до статті 2 Методики оцінки об`єктів оренди та частини другої статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Окрім того, скаржник вважає, що правова позиція Верховного Суду щодо визнання пунктів договорів, які фактично встановлюють новий розмір орендної плати у зв`язку з проведенням орендарем обов`язкової оцінки майна недійсними, відсутня.

Доводи інших учасників справи

Від Товариства відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між Фондом державного майна України (орендодавець) та організацією орендарів орендного підприємства Київський завод шампанських вин (орендар) 06.11.1992 було укладено договір оренди, відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно Київського заводу шампанських вин: основні засоби - первісна вартість 205 372 тис. руб, залишкова вартість основних засобів - 74 326 тис. руб, незавершене капітальне будівництво - тис. руб, обладнання, яке вимагає монтажу, 3 421 тис. руб, запаси та витрати 117 189 тис. руб, у тому числі, незавершене виробництво 19 400 тис. руб, грошові кошти 4 193 тис. руб, загалом оборотних засобів 112 996 тис. руб, фонд розвитку виробництва 13 171 тис. руб, амортизаційний фонд, статутний фонд 170 997 тис. руб.

Вступ орендаря у володіння майном настає разом з підписанням договору.

За умовами пункту 2 Договору оренди здача майна в оренду не має наслідком передачі орендареві права власності на це майно. Власником об`єкта оренди є держава, а орендар володіє користується та розпоряджається майном протягом строку оренди.

Пунктом 3.1 Договору оренди передбачено, що орендна плата перераховується у державний бюджет України рівними долями щоквартально згідно з додатком №2.

Розмір орендної плати може переглядатись достроково за вимогою сторін за умови зміни встановлених централізовано цін та тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 3.2 Договору оренди).

Згідно з підпунктом 3.3 Договору оренди своєчасно не перерахована орендна плата чи перерахована не в повному обсязі стягується за весь період заборгованості до бюджету з урахуванням пені в розмірі 0,2% із заборгованої суми за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Даний договір укладено з 06.11.1992 по 06.11.1995. Після спливу строку договору орендар має переважне право на його поновлення. За відсутності заяви однієї зі сторін про припинення чи зміну по закінченні строку дії договору останній є продовженим на той же строк та на тих самих умовах, які було передбачено (підпункти 6.1, 6.4 Договору оренди).

Згідно з актом приймання-передачі орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в користування об`єкт оренди за Договором оренди.

У подальшому між Регіональним відділенням та Товариством укладались договори про внесення змін до Договору оренди якими, зокрема, продовжувався строк дії Договору оренди та змінювався розмір орендної плати.

Договором від 30.06.2016 №221 сторонами продовжено дію Договору оренди до 31.07.2016 включно.

Договором від 29.07.2016 №279 строк дії Договору оренди продовжено до 20.09.2016 включно.

Між сторонами 01.09.2016 укладено договір №338, яким продовжено дію Договору оренди до 31.12.2016.

Договором від 19.01.2017 №8 продовжено дію Договору оренди до 31.03.2017, сторони домовились не пізніше ніж до 20.03.2017 з моменту укладення цього договору про продовження строку дії договору оренди на підставі акта оцінки орендованого майна внести зміни до договору оренди в частині вартості об`єкта оренди, зміни розміру орендної плати та продовження строку дії договору з 30.06.2016.

Відповідно до пункту 4 договору від 19.01.2017 № 8 визначено, що орендар зобов`язується на підставі письмового повідомлення орендодавця сплатити протягом трьох місяців різницю з орендної плати, що виникла з 30.06.2016, між сплаченою орендною платою та нарахованою на підставі Акта оцінки орендованого майна.

17.03.2017 між сторонами укладено договір №91 про внесення змін до Договору оренди, пунктом 2 якого було встановлено вартість Підприємства за актом оцінки станом на 30.06.2016 - 90 587 860 грн .

Пунктами 4, 5 договору від 17.03.2017 № 91 передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди червень 2016 року - 1 887 247,08 грн. Зазначений розмір орендної плати застосовується з 30.06.2016. Отже, відповідним пунктом договору від 17.03.2017 № 91 про внесення змін до Договору оренди встановлено новий розмір орендної плати за базовий місяць оренди - червень 2016 року.

Відповідно до пункту 6 договору від 17.03.2017 № 91 орендар зобов`язується на підставі письмового повідомлення орендодавця сплатити протягом трьох місяців різницю з орендної плати, що виникла з 30.06.2016 між сплаченою та нарахованою орендною платою, на підставі акта оцінки орендованого майна.

Згідно з підпунктом 3.4 Договору оренди в редакції договору від 17.03.2017 №91 орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Якщо останній день сплати орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то сплата має відбуватись напередодні у робочий день.

Цей договір діє по 30.06.2021 включно (підпункт 10.1 Договору оренди в редакції договору №91 від 17.03.2017).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

ЦК України:

частина перша статті 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

частина перша статті 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

частина перша статті 217:

- недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини;

стаття 632:

- ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування . Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається .

Господарський кодекс України:

частина друга статті 284:

- умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря;

стаття 286:

- розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна":

стаття 19:

- методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України;

стаття 21:

- встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін та на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

ГПК України:

пункти 1,3 частини другої статті 287:

- підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

частини перша та друга статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права;

- не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/4829/19 ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 (стосовно того, що правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних із скасуванням юридичних актів чи визнання недійсними правочинів), оскільки висновки в зазначеній справі № 914/881/17 і у справі № 910/4829/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів , оцінюючи їх у сукупності, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 914/881/17, предметом розгляду в якій було визнання недійсним звіту про оцінку майна, у постанові від 13.03.2018 дійшла висновку, що спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті в порядку як господарського судочинства, так і у порядку іншого судочинства, а тому правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних із скасуванням юридичних актів чи визнання недійсними правочинів. Водночас предметом розгляду у справі № 910/4829/19 є визнання недійсними пунктів договорів, якими було внесено зміни до Договору оренди, щодо донарахування орендної плати за попередній період після того, як зобов`язання щодо оплати орендних платежів було виконане.

Разом з тим, суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Саме суб`єктний та об`єктний критерії, а також права і обов`язки, які виникають у спірних правовідносинах, є визначальними для кваліфікації відносин як подібних у цій справі.

Постанова Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 916/1545/17 була прийнята за інших підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи, проте це не спростовує правильності зробленого Верховним Судом висновку у справі № 916/1545/17, а також судами першої та апеляційної інстанції у справі № 910/4829/19, зокрема про таке.

За загальним правилом частини третьої статті 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається .

За положеннями частини другої статті 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін та на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

За приписами частини третьої статті 762 ЦК України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

У відповідності до пунктів 4, 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 №961, орендна плата за цією Методикою розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати. На основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку орендної плати - останній місяць, за який визначено індекс інфляції, яка фіксується у договорі оренди. З урахуванням розміру орендної плати за базовий місяць оренди розраховується розмір орендної плати за перший та наступні місяці оренди. Розмір річної орендної плати за цілісні майнові комплекси державних підприємств визначається за формулою: Опл= (Воз+Вам)*Сор.ц/100, де Опл - розмір річної орендної плати, грн.; Воз - вартість основних засобів за незалежною оцінкою на час оцінки об`єкта оренди, гривень; Внм - вартість нематеріальних активів за незалежною оцінкою на час оцінки об`єкта оренди, гривень; Сор.ц - орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств, визначена згідно з додатком 1.

Верховний Суд звертає увагу, що орендна плата за оренду майна державної та комунальної власності є регульованою ціною, і в разі законодавчої зміни її розміру або зміни вихідних даних чинним законодавством передбачена можливість внесення відповідних змін до умов договору за погодженням сторін або за рішенням суду у випадках, встановлених договором або законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договором від 30.06.2016 №221 сторонами продовжено дію Договору оренди до 31.07.2016 включно.

Договором від 29.07.2016 №279 строк дії Договору оренди продовжено до 20.09.2016 включно.

Між сторонами 01.09.2016 укладено договір №338, яким продовжено дію Договору оренди до 31.12.2016.

Договором від 19.01.2017 №8 продовжено дію Договору оренди до 31.03.2017; сторони домовились не пізніше ніж до 20.03.2017 з моменту укладення цього договору про продовження строку дії договору оренди на підставі акта оцінки орендованого майна внести зміни до договору оренди в частині вартості об`єкта оренди, зміни розміру орендної плати та продовження строку дії договору з 30.06.2016.

Акт оцінки орендованого майна, згідно з яким відповідно до умов договору здійснюється визначення розміру орендної плати за державне майно, є підставою для зміни розміру орендної плати та зміни умов договору в цій частині (з урахуванням передбаченої умовами договору можливості перегляду розміру орендної плати).

До моменту внесення змін до договору оренди орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в розмірі, передбаченому чинним договором оренди.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що викладене в пункті 4 договору від 19.01.2017 № 8 та пунктах 4, 5 договору від 17.03.2017 № 91 не відповідало чинному на момент укладення Договору оренди законодавству України, оскільки передбачало донарахування орендної плати з врахуванням здійсненого акта оцінки орендованого майна станом на 30.06.2016, яка сторонами Договору оренди в договірному порядку не змінювалась.

Отже, встановлення заборгованості з орендної плати, за умови відсутності внесення змін щодо її розрахунку в передбаченому законодавством порядку, є неправомірним.

Разом з тим, суди також встановили, що на момент укладення договорів від 19.01.2017 № 8 та від 17.03.2017 №91 про внесення змін до Договору оренди, якими встановлено обов`язок орендаря здійснити оплату різниці між орендною платою, що виникла з 30.06.2016 та яка фактично була вже сплачена орендарем, тобто договірні зобов`язання з оплати орендних платежів за період з червня 2016 по березень 2017, виконані Товариством.

Тому збільшення орендної плати за періоди, що передують даті підписання договору про внесення відповідних змін, призводить до порушення частини третьої статті 632 ЦК України. Зміна розміру орендної плати в даному випадку підлягає застосуванню до відповідних правовідносин з моменту внесення змін до договору оренди. Таким чином, суди дійшли правомірного висновку, що спірні пункти договорів не відповідають положенням чинного на момент їх укладення законодавства, а саме: суперечать положенням статті 203 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що орендар підписав відповідний договір про внесення змін та взяв на себе зобов`язання сплатити донараховану орендну плату, відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", в яких послідовно зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Верховний Суд вважає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Регіональне відділення не спростувало висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу Регіонального відділення залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Судові витрати

Понесені Регіональним відділенням у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на відповідача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 910/4829/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко