Постанова

від 13.07.2020 по справі 640/19974/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19974/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства культури, молоді та спорту України на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Будгруппроектінвест-1 до Міністерства культури, молоді та спорту України, Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування припису,-

ВСТАНОВИЛА:

18.10.2019 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства культури, молоді та спорту України, Міністерства культури України, в якому просив (з урахуванням уточнень) визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018.

18.02.2020 до Окружного адміністративного суду м.Києва надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного припису.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 лютого 2020 року заяву ТОВ Будгруппроектінвест-1 задоволено повністю, зупинено дію припису Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою Міністерство культури, молоді та спорту України подало апеляційну скаргу, в якій просило її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що правомірність оскаржуваного припису встановлена Верховним Судом під час розгляду справи №826/12524/18 за позовом ТОВ Фін-Інвест Менеджмент до Мінкультури, постановою якого від 21.08.2019 відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018, а постановлення оскаржуваної ухвали має наслідком продовження будівельних робіт в межах історичного ареалу м.Києва без відповідного дозволу Міністерства, що призводить до знищення культурної спадщини, яку в майбутньому неможливо буде відновити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуваний припис є протиправним, порушує права та інтереси позивача, при цьому позивач несе значні матеріальні збитки, оскільки зупинення будівельних робіт призводить до того, що підрядні та субпідрядні організації будуть вимушені розірвати договори та піти на інші будівельні об`єкти, а наявна на будівельному майданчику техніка (баштові крани) є орендованою, і незважаючи що будівельні роботи призупинені - за вказану техніку доводиться сплачувати орендну плату, при цьому демонтаж баштових кранів на період зупинення будівельних робіт та подальший їх монтаж після поновлення робіт на об`єкті також спричинить значні збитки. Також позивач стверджує, що в рамках даної справи та справи №826/12524/18, яка переглядалась Верховним Судом, спільним є тільки предмет спору, натомість обґрунтування позову є різним, а тому такі справи не є аналогічними.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В силу ст.311 КАС України, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантину на всій території України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2007 р. між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ Фін-Інвест Менеджмент , як орендарем, укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І. 08.10.2007 р. за реєстровим №3487 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.10.2007 р. за №82-6-00454, за умовами якого передано в оренду ТОВ Фін-Інвест Менеджмент земельну ділянку кадастровий номер - 8000000000:82:068:0061, площею 5984 кв.м., що розташована за адресою: вул. Старонаводницька, 42-44 у Печерському районі м. Києва; строк дії договору оренди - 10 років (а.с.58 т.1).

21.12.2016 р. між ТОВ Фін-Інвест Менеджмент та ТОВ Будгруппроектінвест-1 укладено Договір про будівництво багатофункціонального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44, відповідно до умов якого ТОВ Фін-Інвест Менеджмент передало частину прав замовника будівництва багатофункціонального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44, та надало земельну ділянку з кадастровим номером - 8000000000:82:068:0061 для здійснення відповідного будівництва ТОВ Будгруппроектінвест-1 , з одночасним покладанням на останнього обов`язку фінансування зазначеного будівництва (а.с.67 т.1).

28.12.2016 р. Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ТОВ Фін-Інвест Менеджмент Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №1780/16/012/009-16 по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі для будівництва багатофункціонального комплексу (а.с.76 т.1).

01.12.2017 р. між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ Фін-Інвест Менеджмент , як орендарем, укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 01.12.2017 р. за реєстровим №368, згідно з п. 1 якого, сторони вирішили поновити на 10 років договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ТОВ Фін-Інвест Менеджмент , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І. 08.10.2007 р. за реєстровим №3487 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.10.2007 р. за №82-6-00454 (а.с.91 т.1).

30.03.2018 р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано ТОВ Фін-Інвест Менеджмент Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 113180890305 на об`єкті Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва , вид будівництва - нове будівництво, клас наслідків (відповідальності) - значні наслідки (СС3) (а.с.97 т.1).

Листом №06-09 від 16.09.2019 р. ТОВ Фін-Інвест Менеджмент повідомило позивача про той факт, що 21.06.2018 р. завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України проведено візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва, про що складено Акт обстеження містобудівної ситуації на території Центрального історичного ареалу м. Києва від 21.06.2018 р (а.с.99 т.1).

У вищевказаному акті зазначено, що земельна ділянка по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м . Києва , згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, розташовується в Центральному історичному ареалі міста Києва. На земельній ділянці по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територію огороджено парканом, наявні ознаки виконання масштабних будівельних (земляних) робіт, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони. Проте, за результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України останнім встановлено, що станом на момент складання акту, дозволів на проведення земляних робіт по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва міністерством не надавалось (а.с.101 т.1).

19.07.2018 Міністерством культури України було видано припис №1/22-18 (а.с.105 т.1), яким вимагалось:

- негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва , які виконуються в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч. 3 ст. 32, ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України);

- вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

- надати до Міністерства культури України пояснення по суті викладених в акті обстеження від 21.06.2018 р. фактів.

Вважаючи, що вказаний припис порушує його права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом та в подальшому подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, мотивовану тим, що генеральним підрядником будівництва укладено договори оренди баштових кранів, а з моменту отримання позивачем оскаржуваного припису на об`єкті за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Старонаводницькій, 42-44, зупинені будь-які роботи, орендовані баштові крани не використовуються та фактично простоюють. При цьому генеральний підрядник все одно зобов`язаний сплачувати орендодавцю (власнику кранів баштових) орендну плату з розрахунку не менше 12 годин роботи кранів за кожен робочий день місяця в розмірі 12000,00 грн. (за два баштових крани), а загалом в місяць приблизно (виходячи від кількості робочих днів в місяці) суму в розмірі 312000,00 грн., що призводить до завдання збитків (майнової шкоди) генеральному підряднику, а розірвання договорів оренди баштових кранів є економічно недоцільним (невигідним), оскільки орієнтовна вартість демонтажу крану баштового, становить 245000 грн. а за здійснення повторного монтажу баштових кранів орієнтовно необхідно буде також сплатити загалом 625000 грн. Тобто, загальна вартість монтажу та демонтажу двох баштових кранів орієнтовно буде становити 1110000,00 грн. Крім того, на період дії оскаржуваного припису ТОВ Будгруппроектінвест-1 необхідно організувати власними коштами та силами додаткову охорону будівельного майданчику, що також призводить до значних витрат, які повинен нести позивач; підрядні (субпідрядні) організації, які виконують будівельні роботи на об`єкті будівництва, в тому числі й ТОВ Мостицький 2 , будуть вимушені розірвати договори та піти на інші будівельні об`єкти, а тому позивачу буде вкрай складно відновити нормальний процес будівництва, що в кінцевому випадку призведе до зриву строків закінчення будівельних робіт, виникненню заборгованості перед контрагентами та застосуванню штрафних санкцій до позивача.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову, дійшов висновку, що наведені позивачем обставини дійсно призводить до завдання збитків генеральному підряднику ТОВ Мостицький 2 і з огляду на тривалий простій будівництва, у разі задоволення позовних вимог по даній справі позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для відновлення відповідного процесу, що свідчить про обґрунтованість тверджень відносно того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити реалізацію виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії чи зупинення рішення суб`єкта владних повноважень .

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії чи зупинення рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Дослідивши доводи заяви про забезпечення позову та надані до неї докази колегія суддів зазначає наступне.

Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин , які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову повинен в ухвалі вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення суб`єкта владних повноважень.

Проте, у межах розгляду даної заяви судом не може даватися оцінка протиправності рішення відповідача, оскільки встановлення ознак його протиправності без розгляду справи по суті є неприпустимим.

Колегія суддів підкреслює, що до розгляду справи по суті та з наданих позивачем документальних доказів не можливо встановити очевидну протиправність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень (відповідача) та наслідків його прийняття.

Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення будівельних робіт, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 16.03.2020 у справі №640/4769/19, який має бути врахований судом.

При цьому не можна вважати, що припис Міністерства культури України №1/22-18 від 19.07.2018 є очевидно протиправним, оскільки під час розгляду його правомірності та законності у справі №826/12524/18 Верховний Суд не знайшов підстав для визнання його протиправним та скасування.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що наведені позивачем обставини не дають підстав для переконання в тому, що оскаржуваний припис явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Крім того, застосування таких заходів забезпечення позову, як зупинення дії припису про негайне припинення земляних та будь-яких інших будівельних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч. 3 ст. 32, ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) до вирішення спору по суті, фактично надає можливість підрядникам безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати будівництво об`єкта, не зважаючи на встановлені відповідачем порушення вимог законодавства.

Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність застосованих судом заходів забезпечення позову.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №380/930/20, який має бути врахований судом.

Колегія суддів також звертає увагу, що заява про забезпечення позову фактично мотивована понесенням матеріальних збитків саме генеральним підрядником будівництва - ТОВ Мостицький 2 , а не позивачем, що суперечить цілям інституту забезпечення позову, який застосовується з метою забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача - ТОВ Будгруппроектінвест-1 .

Відтак, заява про забезпечення позову не підтверджена жодними доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, з огляду на відсутність передбачених законодавством підстав для вжиття заходів забезпечення позову. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства культури, молоді та спорту України - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 лютого 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Будгруппроектінвест-1 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови складено 13 липня 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма