Постанова

від 01.07.2020 по справі 1521/4971/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 1521/4971/12

провадження № 61-37605св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ) звернулося до суду з вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 05 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/823, згідно з умовами якого банк надав позичальнику на споживчі потреби кредит в сумі 193 000 доларів США під 12,25 % річних на строк до 04 жовтня 2013 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 07-15/962, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій.

05 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передала в іпотеку банку будинок, дачний з господарчими будівлями і спорудами загальною площею 151,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, площею 0,0157 га із цільовим призначенням - індивідуальне дачне будівництво, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 1 847 914,72 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ Укрсоцбанк просило в рахунок зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, а також стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в сумі 219 229,27 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ Укрсоцбанк борг за кредитним договором у сумі 219 229,27 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1 753 834,16 грн.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором від 05 жовтня 2006 року № 2006/13-2.06/834 у розмірі 219 229,27 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1 753 834,16 грн, звернуто стягнення на предмети іпотеки, належний ОСОБА_1 , а саме на:

- земельну ділянку площею 0,0157 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5123755800000020091;

- дачний будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається із позначених на плані під літерою А-3, а , загальною площею 151,3 кв. м, № 1-2 - споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу цих предметів іпотеки проведенням прилюдних торгів з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя, а також шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року в частині позовних вимог ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що забезпечення виконання боржником ОСОБА_3 кредитних зобов`язань проведено порукою та іпотекою, де ОСОБА_2 є поручителем, а ОСОБА_1 є іпотекодавцем. За змістом апеляційної скарги представника в інтересах ОСОБА_2 судове рішення оскаржено в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

За апеляційною скаргою іпотекодавця ОСОБА_1 судове рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки перевірено в апеляційному порядку, постановленням апеляційним судом Одеської області ухвали від 06 липня 2017 року про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року. Матеріали справи не містять інформації щодо звернення ОСОБА_1 до касаційної інстанції для перегляду законності рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_2 не є іпотекодавцем, тому зверненням стягнення на предмет іпотеки його права щодо предмета іпотеки не порушує.

Посилання ОСОБА_2 на те, що предмет іпотеки набуто у шлюбі, а, відтак, він має на передане в іпотеку нерухоме майно право спільної сумісної власності, не приймається, оскільки в справі відсутні докази перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявні докази державної реєстрації переданого в іпотеку майна на праві приватної власності за ОСОБА_1 , судове рішення, яким би було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок дачний з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку кадастровий номер 5123755800000020091, що знаходяться по АДРЕСА_1 , не надано.

Ненадання ОСОБА_2 доказів наявності у нього права власності на передане в іпотеку майно не підтверджує посилання на те, що судовим рішенням в частині звернення стягнення на предмет іпотеки вирішено питання про його права на передане в іпотеку нерухоме майно, та має наслідком закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на судове рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційна скарга представника в інтересах ОСОБА_2 не містить доводів незаконності рішення суду в частині стягнення в солідарному порядку кредитної заборгованості з ОСОБА_3 як боржника та ОСОБА_2 як поручителя, тому в силу визначених статтею 367 ЦПК України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції рішення суду в частині вимог про стягнення кредитної заборгованості через відсутність доводів та вимог апеляційної скарги при даному апеляційному перегляді справи не перевіряється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 21 січня 1978 року до 07 серпня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, тому передане в іпотеку майно придбано подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Ним не надавалася нотаріальна згода на укладення іпотечного договору.

Суд не надав оцінки співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, не мотивував рішення належним чином та не врахував загальні засади цивільного законодавства.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд у резолютивній його частині не зазначив з яких складових складається загальний розмір вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Матеріали справи не містять доказів про те, що банком було дотримано умови іпотечного договору, згідно з яким у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а у разі його невиконання - звернення стягнення на предмет іпотеки. У матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачами письмової вимоги іпотекодержателя.

Згідно з довідкою Обслуговуючого кооперативу ЖК ТАЛАСА від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 є власником і з вересня 2005 року постійно мешкає у дачному будинку. Іншого нерухомого житлового майна за іпотекодавцем не зареєстровано, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 серпня 2017 року.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року позов задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року залишено без змін.

12 вересня 2017 року апеляційну скаргу на рішення суду подано представником в інтересах ОСОБА_2 , в якій представник просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Овідіопольського районного суду Одеської області.

31 серпня 2018 року справа № 509/4971/12 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Фаловська І. М., Штелик С. П.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України (у редакції станом на дату постановлення апеляційним судом ухвали) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків .

Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі Наталія Михайленко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення у справі Кордова проти Італії (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I, рішення від 21 вересня 1994 року у справі Фаєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене,висновок апеляційного суду про те, що судовим рішенням в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не вирішувалося питання про права ОСОБА_2 на передане в іпотеку нерухоме майно, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

05 жовтня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/823, згідно з умовами якого банк надав позичальнику на споживчі потреби кредит в сумі 193 000 доларів США під 12,25 % річних на строк до 04 жовтня 2013 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 07-15/962, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій.

05 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передала в іпотеку банку будинок, дачний з господарчими будівлями і спорудами загальною площею 151,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, площею 0,0157 га із цільовим призначенням - індивідуальне дачне будівництво, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 1 847 914,72 грн.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ Укрсоцбанк борг за кредитним договором у сумі 219 229,27 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1 753 834,16 грн, та в рахунок стягнення зазначеної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на зазначене, для повноцінного та справедливого вирішення справи апеляційному суду необхідно пересвідчитися, чи правильним є розмір кредитної заборгованості в рахунок якої звернено стягнення на предмет іпотеки та надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4

ОСОБА_2 є стороною у справі, а тому апеляційний суд на порушення пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України закрив провадження, оскільки ця норма стосується виключно осіб, які не брали участі у справі.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі є передчасним.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

У справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з

аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).

У результаті зазначеного право заявника на доступ до правосуддя, проголошене статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції, було порушено.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик