Рішення

від 15.07.2020 по справі 440/1917/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1917/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області, про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 7613,14 грн та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 31.01.2020 по 07.04.2020 у розмірі 25217,46 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначено, що наказом від 28.01.2020 № 1-к її звільнено з займаної посади у зв`язку з ліквідацією Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області. При цьому, пунктом другим такого наказу визначено провести виплату, крім іншого, вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячної заробітної плати. Однак, наступного для винесено наказ від 29.01.2020 № 5-к "Про внесення змін до наказу від 28.01.2020 № 1-к", яким виключено дане положення, чим порушено мінімальні державні гарантії в оплаті праці. Як наслідок, у зв`язку з викладеним, стягненню підлягає і відшкодування за час затримки вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за час затримки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 12.05.2020 заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 12.05.2020 замінено у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача Лубенську районну державну адміністрацію Полтавської області на належного - Відділ агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, направлено йому копію позовної заяви. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.

15.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, що станом на дату надходження не є відповідачем у справі, відтак такий відзив не підлягає оцінці судом /а.с. 80-85/.

26.05.2020 до суду надійшла відповідь на відзив Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, відповідно до якого позивач, наполягаючи на раніше викладених аргументах, просила задовольнити позов в повному обсязі /а.с. 94-99/.

Ухвалою суду від 26 травня 2020 року заперечення Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою від 03 червня 2020 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Лубенську районну державну адміністрації Полтавської області.

04.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що спір, що розглядається, стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону України "Про державну службу"), Законом України "Про державну службу" врегульовано випадки та розмір виплати вихідної допомоги, тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються та позивач не має права на отримання вихідної допомоги /а.с. 118-124/.

Ухвалою суду від 09 червня 2020 року клопотання представника Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області про залишення без розгляду позовної заяви - залишено без задоволення.

17.06.2020 до суду надійшла заява позивача по суті наданого Відділом агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області відзиву на позовну заяву /а.с. 144-146/.

18.06.2020 до суду надійшли пояснення третьої особи, відповідно до яких її представник проти позову заперечував, посилаючись на викладені відповідачем обґрунтування /а.с. 148-151/.

При цьому, судом враховується, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№540-IX).

Положеннями такого закону, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 такого змісту:

" 3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи , апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби в управлінні агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (що в подальшому перейменовано у Відділ агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області) у період з 24.05.2011 по 30.01.2020, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 /а.с. 33-38/.

Наказом Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.01.2020 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у зв`язку з ліквідацією Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 1 ) частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено 30 січня 2020 року ОСОБА_1 , головного спеціаліста агропромислового розвитку, обліку та звітності відділу. Завідувачу сектором агропромислового розвитку, обліку та звітності відділу ( Козачун Н .О. ) виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати; грошову компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки згідно наведеного переліку /а.с. 15/.

При цьому, наказом Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 29.01.2020 №5-к "Про внесення змін до наказу від 28.01.2020 № 1-к" викладено пункт другий вказаного наказу шляхом виключення положень про виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати /а.с. 16/.

Вважаючи порушеними свої права в частині невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Статтею 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною 3 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною 4 ст. 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Таким чином, Законом №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1 ст. 87 Закону №889-VIII.

Як встановлено судом, наказом Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.01.2020 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у зв`язку з ліквідацією Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України , пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 1 ) частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено 30 січня 2020 року ОСОБА_1 , головного спеціаліста агропромислового розвитку, обліку та звітності відділу /а.с. 15/.

Таким чином, позивача звільнено з вказаної посади 30 січня 2020 року, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вказаний наказ є чинним та позивач не оскаржує наказ Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.01.2020 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у даній справі, а підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стала не виплата їй вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1 , 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку ; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 28.01.2020 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", Відділ агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області вказав пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а отже позивач має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до приписів п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (надалі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього

пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, відповідно до довідки голови Ліквідаційної комісії Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.02.2020 №3 /а.с. 125/ підтверджено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за листопад-грудень 2019 року становить 7613,14 грн.

Відтак, вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку вимогам стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 31.01.2020 по 07.04.2020 у розмірі 25217,46 грн, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У силу положень статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору .

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Оскільки у спірному випадку суд дійшов висновку про наявність у позивача на момент звільнення з посади права на отримання вихідної допомоги у розмірі 7613,14 грн, то суд вважає, що стягненню на користь останнього підлягає також компенсація за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки по 07.04.2020 року, а саме по дату звернення до суду. В той час, як компенсації підлягає сума із розрахунку за весь час затримки, у тому числі період часу розгляду такої справи у суді та до дати фактичного розрахунку, однак в цій частині суд може задовольнити позовну вимогу лише в частині до дати прийняття судом відповідного рішення, тобто за період реального порушення права позивача, оскільки суд не приймає рішення на майбутнє.

Тобто, з урахуванням того, що судом 15.07.2020 прийнято рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача суми вихідної допомоги у зв`язку із звільненням і вказана сума не сплачена відповідачем по дату такого рішення, то і вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку, з урахуванням права суду на вихід за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача, передбаченого частиною другою статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає задоволенню за період з 31.01.2020 (наступний день після звільнення) по 15.07.2020 (дату прийняття рішення суду).

При цьому, суд зауважує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відтак, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Відтак, суд вважає, що зменшуючи розмір відшкодування за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Суд звертає увагу, що відповідач заперечував проти права позивача на вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього заробітку, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума вихідної допомоги позивачу при звільненні у розмірі сереньомісячної заробітної плати (7613,14 грн), яку встановив суд при розгляді першої позовної вимоги, є більш ніж у 3 рази меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку (відшкодування) позивача за час затримки її виплати при звільненні (25217,46 грн). У той час, як час затримки невиплати такої вихідної допомоги з урахуванням виходу суду за межі заявлених позовних вимог, складає 167 календарних днів, а саме період з 31.01.2020 року по 15.07.2020 року. Відтак, суд дійшов до висновку про не співмірність розміру відшкодування роботодавця, визначеного позивачем у розмірі 25217,46 грн за несвоєчасну виплату вихідної допомоги, право на яку та її розмір визначено судом під час розгляду цієї справи у розмірі 7613,14 грн та з урахуванням періоду такої заборгованості, який виник станом на дату подання позову.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за січень-квітень 2020 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно інформації отриманої із офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial), середній розмір процентних ставок по кредитам за період з січня 2020 року по травень 2020 року складав 14,68% річних (14,9%+14,8%+15,6%+14,4%+13,7%=73,4%/5=14,68%) або 0,04% за день (14,68%/365).

Відтак, з урахуванням розміру вихідної допомоги виплату якої відповідачем не здійснено на користь позивача в сумі 7613,14грн, взявши до уваги кількість днів часу затримки у виплаті такої вихідної допомоги з 31.01.2020 по 15.07.2020 у кількості 167 календарних днів та з урахуванням розміру середньозважених ставок за кредитами в річному обчисленні за січень-травень 2020 року, судом визначено розмір відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок з позивачем у розмірі 508,56 грн (7613,14*6,68%(0,04%*167)).

З огляду на не співмірність суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , яка визначена позивачем та з урахуванням правового висновку Великої Палати ВС в Постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, а саме 508,56 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, а також визначена не за весь період заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті вихідної допомоги, а лише в межах строку, а саме з 31.01.2020 (дати звільнення та дати коли відповідач зобов`язаний був здійснити повний розрахунок по виплатах з позивачем) по 15.07.2020 (дату прийняття рішення суду).

Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 508,56 грн.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №МР_АВ150101РТМ_13227218 від 07.04.2020.

Відтак, понесені позивачем судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі, а саме 840,80 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (пл. академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код 00732660), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області (пл. академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код 04057422), про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 7613,14 грн (сім тисяч шістсот тринадцять гривень чотирнадцять копійок).

Стягнути з Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 508,56 грн (п`ятсот вісім гривень п`ятдесят шість копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу агропромислового і економічного розвитку Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (пл. академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код 00732660) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Г.Ясиновський