Ухвала

від 14.07.2020 по справі 520/1284/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 липня 2020 року

Київ

справа №520/1284/19

адміністративне провадження №К/9901/13493/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №520/1284/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альбус Груп до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд ухвалою від 03.06.2020 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишив без руху. Надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої, зокрема щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Підставою для залишення касаційної скарги без руху стало, зокрема, те, що подана касаційна скарга не відповідала вимогам частини другої статті 330 КАС України в частині необхідності наведення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), з належним їх обґрунтуванням.

Колегія суддів визнала, що наведене скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень (пункти 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України) не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо формально зазначити, що скаржник вважає за необхідне відступити від викладеного у постанові Верховного Суду висновку, скаржник має чітко визначити норму права, висновок щодо застосування якої наявний у такій постанові Верховного Суду і обґрунтувати, чому на переконання скаржника висновок щодо її застосування є неправильним та як, на думку скаржника, ця норма має застосовуватися у подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначила, що наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання ГУ ДПС в цій частині не узгоджуються з визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень - пункти 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Також колегія суддів зауважила, що скаржником зроблено витяги з судових рішень у різних справах, в яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, наявність судових рішень, якими платникам податків відмовлено у позові не може свідчити про застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду, а так само про те, що у справах, у яких Верховний Суд погодився із висновками судів про задоволення позову, належить відступати від висновків щодо оцінки встановлених обставин.

На виконання вимог цієї ухвали суду Головне управління ДПС у Харківській області подало уточнену касаційну скаргу, у якій зазначає, що касаційна скарга подається саме на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник мотивує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.09.2019 у справі №817/992/15 щодо застосування норм права, а саме: підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що у постанові апеляційного суду зазначено, що: ...протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.09.2019 у справі № 817/992/15 (адміністративне провадження № К/9901/9083/18).

В подальшому скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-421а11, від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16 сформульовано висновок, відповідно до якого надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, має бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування витрат є безпідставним.

У справах № 21-421а11, № 21-5332а15, № 21-1318а16, № 21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним; обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 і 2 статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статті 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Велика Палата Верховного Суду відступу від цієї правової позиції Верховного Суду України в порядку, встановленому підпунктом 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС, не зробила.

Отже, ГУ ДПС обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції.

Дослідивши наведене скаржником обґрунтування, є підстави вважати, що скаржником не виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, оскільки доводи скаржника є аналогічними тим, які судом визнано недостатніми для відкриття касаційного провадження. Так само, як і в касаційній скарзі, яку залишено без руху, скаржник в уточненій касаційній скарзі наводить, фактично, необхідність відступлення від правової оцінки досліджених судами документів у справі, формально зазначаючи норми права, які регулюють порядок визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України) та порядок визначення податкового кредиту з податку на додану вартість (пункти 198.1, 198.3 статті 198 ПК України). Проте такі доводи не узгоджуються з визначеною скаржником підставою, оскільки у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 817/992/15 не викладеного іншого правозастосування зазначених норм Податкового кодексу України ніж у тих постановах Верховного Суду України, які наведено скаржником.

Як вже зазначалося в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, висновок апеляційного суду ґрунтується на тому, що первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Цей висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду і підстав для відступлення від цього висновку скаржник не наводить, а колегія суддів не вбачає.

Скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №520/1284/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альбус Груп до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко