Ухвала

від 16.07.2020 по справі 2-3135/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-3135/11

провадження № 61-9993ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Повного товариства Ломбард Аркадія , Башоян і К про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Повного товариства Ломбард Аркадія , Башоян і К про визнання незаконними та скасування рішень.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 18 квітня 2007 року № 332 про дозвіл Повного товариства Ломбард Аркадія , Башоян і К проектування добудови ломбарду до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 28 березня 2007 року № 234 про надання дозволу на складання відведення земельної ділянки.

Визнано незаконним та скасовано рішення Новомосковської міської ради від 27 березня 2008 року № 520 про передачу земельної ділянки у користування Повному товариству Ломбард Аркадія .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Повного товариства Ломбард Аркадія , Башоян і К задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

08 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

До касаційної скарги додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеного судового рішення.

Касаційну скаргу подано до Верховного Суду 08 липня 2020 року, тобто з пропущенням строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнано неповажними.

У заяві про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення заявник вказує про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції вона отримала лише 30 червня 2020 року та повторно звертається до суду з касаційною скаргою, однак заявником не надано доказів на підтвердження цього.

Також заявником не надано належних доказів на підтвердження факту невиконання судом положень статей 272, 386 ЦПК України щодо ненаправлення сторонам у справі копій судових рішень та того, що позивач не отримував копію оскаржуваного судового рішення поштовим відправленням або в суді першої чи апеляційної інстанції (нарочно).

Наведені заявником причини, що призвели до пропуску строку на касаційне оскарження , не можуть бути визнані поважними, оскільки не підтверджені належними доказами.

Ураховуючи викладене, заявнику необхідно навести поважну причину пропуску строку на касаційне оскарження та надати докази на підтвердження підстав пропуску цього строку.

Крім того, частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

Згідно із частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк до 17 серпня 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Якщо заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, з наданням відповідних доказів, не буде подано особою у зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю. В. Черняк