Рішення

від 06.07.2020 по справі 1.380.2019.000947

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.000947

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

представник позивача не прибув,

представник відповідача не прибув,

третя особа не прибула

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , у якій згідно з заявою про уточнення позовних вимог від 14.01.2020 (вх. № 1962) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області від 16.08.2018 № 7 «Про розгляд постанови Львівського апеляційного адміністративного суду» ;

- зобов`язати Ременівську сільську раду Кам`янка - Бузького району Львівської області затвердити проект технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0, 1903 га, розташованої в с. Ременів біля вул. Зарічної ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Ременівську сільську раду Кам`янка - Бузького району Львівської області подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня отримання судового рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 закрито провадження у справі.

За наслідками апеляційного оскарження, Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 26.11.2019 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 про закриття провадження у справі № 1.380.2019.000947 скасовано, а справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді від 16.12.2019 прийнято до провадження справу № 1.380.2019.000947.

Ухвалою від 17.02.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач своїми рішеннями двічі відмовляв позивачу у затвердженні проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0, 1903 га, розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства та такі рішення були скасовані в судовому порядку. 16.08.2018 Ременівська сільська рада рішенням № 7 втретє відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0, 1903 га, розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства. У задоволенні заяви позивача відмовлено, з підстав, що при внесенні відомостей про дану земельну ділянку до державного земельного кадастру (державній реєстрації ділянки) було виявлено, що згідно з кадастровою зйомкою її межа заходить на суміжну земельну ділянку, орієнтовною площею 0,07 га, яка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_2 , 1959 р.н., що було упущено при геодезичному встановленню та узгодженню з суміжними землекористувачами меж даної земельної ділянки. Вважає, що при прийнятті оскарженого рішення орган місцевого самоврядування допустив порушення норм ст. ст. 116, 118 ЗК України, оскільки в ч. 9 ст.118 ЗК України не зазначено такої підстави для відмови.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання від 19.05.2020 (вх. № 24905) про розгляд справи за її відсутності. Зазначає, що позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 14.06.2019 (вх. № 20985), у яких зазначає, що передача земельної ділянки у власність на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) можлива лише у разі, якщо така земельна ділянка вже була сформована раніше. Звертає увагу, що згідно з генеральним планом с. Ременів Кам`янка-Бузького району Львівської області, на території де знаходиться обрана позивачем земельна ділянка, немає жодної встановленої земельної ділянки, а відтак до даного виду правовідносин слід застосувати норми, що містяться у ст. 50 Закону України Про землеустрій , згідно з вимогами яких: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Вважає, що внаслідок неправильного обрання способу реалізації свого права на безоплатну приватизацію земельних ділянок, позивачем всупереч рішення від 01.11.2013 № 9 було встановлено наявність спору з приводу меж обраної позивачем земельної ділянки і, зрештою, прийнято рішення про відмову у затвердженні технічної документації. Таким чином, реалізація позивачем свого права на безкоштовну приватизацію земельної ділянки можлива за умов вибору ним правильного способу такої реалізації - шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Третя особа у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Ременівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області № 9 від 01.11.2013 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,20 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.

21.08.2014 рішенням № 323 Ременівська сільська рада за результатами розгляду заяви позивача про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, площею 0, 1903 га, розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства відмовила позивачу у затвердженні технічної документації з наступних підстав. При внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру (державній реєстрації ділянки) було виявлено, що згідно кадастрової зйомки її межа заходить на суміжну земельну ділянку ОСОБА_2 , що було упущено при геодезичному встановленні та узгодженню з суміжними землекористувачами меж ділянки, зважаючи на необхідність корегування в технічній документації параметрів згаданої ділянки, відповідачем було рекомендовано позивачу звернутися в спеціалізовану землевпорядну організацію.

18.03.2015 ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленні в натурі меж земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства. Начальником Відділу захисту прав громадян, земельних відносин та охорони навколишнього середовища виконавчого апарату Кам`янка-Бузької районної ради ОСОБА_3 в присутності позивача та землевпорядника Ременівської сільської ради та ОСОБА_2 31.05.2015 проведено обстеження земельних ділянок вказаних вище громадян з виїздом на місце та встановлено наступне. Відповідно до актів обмірів земельних ділянок, що підшиті у технічному звіті обміру присадибних ділянок колгоспу « 17 вересня» с. Ременів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 1989 року згідно з актом № 68 за гр. ОСОБА_4 (матір`ю ОСОБА_2 ) рахувалося 0,07 га. Даних про ОСОБА_1 немає по причині відсутності на той час житлового будинку. Згадані дані про земельні ділянки не визначають їх чітких меж та місця розташування. У згаданих актах площі присадибних землекористувачів включають в себе, в тому числі, земельні ділянки в польових землях колгоспу.

Рішенням Ременівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області № 4 від 15.04.2015, розглянувши заяву ОСОБА_1 про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню в натурі меж земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства, позивачу повторно відмовлено у задоволенні зазначеної вище заяви. Повторно рекомендовано позивачу звернутися в спеціалізовану землевпорядну організацію.

Не погодившись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області з позовом про визнання їх незаконними та скасування. Постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12.12.2017 у справі № 446/1420/15-а позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено - постанову Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від12.12.2017 у справі № 446/1420/15-а скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач повторно розглянув заяву позивача.

Рішенням Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області від 16.08.2018 року № 7:

відмовлено позивачу у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1903 га розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства;

рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутись в спеціалізовану землевпорядну організацію, якою було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1903 га, розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства для приведення меж цієї ділянки у відповідність до її фактичного використання на місцевості;

визнано гр. ОСОБА_2 землекористувачем земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0, 07 га відповідно до акта № 68, що підшитий у технічному звіті обміру присадибних ділянок колгоспу « 17 Вересня» с. Ременів від 1989 року.

Позивач вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1-2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність регламентований положеннями ст. 118 ЗК України.

Порядок передачі земельних ділянок у користування (в тому числі, і в оренду) врегульовано приписами ст.ст. 123, 124 ЗК України залежно від особливостей таких земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

У ч. 5, 6 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Частиною 9 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.10.2018 по справі № 820/4852/17, Верховним Судом у постанові від 24.01.2020 у справі № 316/979/18.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") визначено принципи місцевого самоврядування в Україні, відповідно до яких місцевого самоврядування в Україні здійснюється на засадах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Згідно з пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Як встановлено судом на підставі рішення № 9 Ременівської сільської ради Камянка-Бузького району Львівської області двадцять другої позачергової сесії шостого скликання від 01.11.2013 надано дозвіл ОСОБА_1 для розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,20 га в АДРЕСА_2 . і АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1903 га розташованої в с. АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства. Також додав погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, на території с. Ременів Ременівської сільської ради ради Камянка-Бузького району Львівської області, з кадастровим номером 4622185200:01:002:0112.

Проте, Ременівська сільська рада рішенням від 21.08.2014 № 323 відмовила позивачу у затвердженні технічної документації. ОСОБА_1 оскаржив відмову у судовому порядку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 446/1420/15-а зобов`язано Ременівську сільську раду Камянка-Бузького району Львівської області повторно розглянути на черговій сесії сільської ради питання затвердження проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1903 га, розташованої в с. Ременів біля вул. Зарічної ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства

На виконання постанови ЛААС від 22.05.2018 відповідач повторно розглянув заяву позивача.

Однак, згідно з рішенням Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області від 16.08.2018 року № 7 "Про розгляд постанови Львівського апеляційного адміністративного суду" позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1903 га розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства. Рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутись в спеціалізовану землевпорядну організацію, якою було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1903 га, розташованої в АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства для приведення меж цієї ділянки у відповідність до її фактичного використання на місцевості

Також вказаним рішенням визнано гр. ОСОБА_2 землекористувачем земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0, 07 га відповідно до акта № 68, що підшитий у технічному звіті обміру присадибних ділянок колгоспу « 17 Вересня» с. Ременів від 1989 року.

Суд звертає увагу, що фактичною підставою для ухвалення рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_1 та визнання гр. ОСОБА_2 землекористувачем відповідач вказує про перебування обраної позивачем земельної ділянки у користуванні гр. ОСОБА_2 .

Суд ухвалою зобов`язував третю особу ОСОБА_2 подати докази користування спірною земельною ділянкою на час прийняття оскарженого рішення.

Однак, ОСОБА_2 вимоги ухвали суду не виконав, докази не надав.

Разом з цим, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4609942182019 від 06.06.2019 станом на 06.06.2019 у Державному реєстрі прав відсутні відомості про реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4622185200:01:002:0112.

Так само, за даними Публічної кадастрової картки України (https://map.land.gov.ua) відомості про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:01:002:0112 у користування чи у приватну власність відсутні.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про перебування обраної позивачем земельної ділянки у користуванні гр. ОСОБА_2 на час прийняття оскаржуваного рішення не підтверджені документально.

При цьому суд виходить з того, що в силу положень статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість спірного рішення.

У контексті цього спору суд також зауважує, що у органу місцевого самоврядування відсутні повноваження на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Як зазначалось, згідно з нормами Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області від 16.08.2018 № 7 «Про розгляд постанови Львівського апеляційного адміністративного суду»

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У матеріалах справи наявні докази, які були досліджені судом, та свідчать про наявність можливості у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов`язання Ременівську сільську раду Кам`янка - Бузького району Львівської області затвердити проект технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1903 га, розташованої в с. Ременів біля вул. Зарічної ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 справі у справі № 1640/2594/18, від 05.03.2019 у справі № 818/1817/17, від 24.01.2020 у справі № 316/979/18.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю суд зазначає таке.

Частиною 1статті 382КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, даною нормою передбачено право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

На даний час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі.

Таким чином, клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1536,80 грн підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо відшкодування сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, суд зазначає таке.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Суд встановив, що доказів про обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару не надано, документи, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) до суду подано не було, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнання протиправним та скасування рішення Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області від 16.08.2018 № 7 «Про розгляд постанови Львівського апеляційного адміністративного суду» .

Зобов`язати Ременівську сільську раду Кам`янка - Бузького району Львівської області затвердити проект технічної документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0, 1903 га, розташованої в с. Ременів біля вул. Зарічної для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути з Ременівської сільської ради Кам`янка - Бузького району Львівської області (вул. Львівська,1, с. Ременів, Кам`янка - Бузький район, Львівська область, 80460, ЄДРПОУ 04374051) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1536,80 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складений 16.07.2020.

Суддя Кедик М.В.