Рішення

від 20.07.2020 по справі 300/1045/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2020 р. справа № 300/1045/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Покуття-Комунальник про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Покуття-Комунальник" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник" не сплачено адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та не зайняте ним в 2019 році в розмірі 82 879 грн та пеню, нараховану за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 571, 78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому статтею 20 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, Комунальне підприємство "Покуття-Комунальник" повинно було до 16.04.2020 самостійно сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 82 879 грн. Однак, вказану суму відповідачем не сплачено, внаслідок чого Підприємству нараховано пеню в розмірі 571, 78 грн. Таким чином утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 83450,78 грн., яка в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає до стягнення в судовому порядку.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто вказана норма Закону не встановлює обов`язку підприємства самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування. В свою чергу, Комунальне підприємство "Покуття-Комунальник" вживало необхідні заходи для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми 10-ПІ Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів та подання 22.03.2019 звітності форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" територіального центру занятості. При цьому, відповідач вказав, що громадян ОСОБА_1 (особа з інвалідністю) виявив бажання працювати на Комунальному підприємстві "Покуття-Комунальник" однак через незадовільний стан здоров`я у період з 01.01.2019 по 20.03.2019 відкладав працевлаштування на Підприємстві та в подальшому відмовився від роботи. Таким чином, у зв`язку із неможливістю відмови ОСОБА_1 у працевлаштуванні звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" територіальному центру занятості подана 22.03.2019, тобто в межах строку, визначеного пунктом 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316. Оскільки відповідачем не допускалося порушення норм Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", адміністративно-господарські санкції та пеня застосовані до Комунального підприємства "Покуття-Комунальник" безпідставно.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що частиною 11 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Відповідачем не надано доказів створення робочого місця для особи з інвалідністю у 2019 році - відсутній відповідний наказ та штатний розпис, а повідомлення про працевлаштування осіб з інвалідністю у засобах масової інформації не є законодавчим аргументом виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що особа з інвалідністю відмовилась від працевлаштування, оскільки відсутні докази звернення такої особи до відповідача. Враховуючи те, що Комунальне підприємство "Покуття-Комунальник" не надало жодних доказів створення робочого місця для особи з інвалідністю, згідно Закону, на нього покладається відповідальність по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 дану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Судом встановлено, що Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник" 05.02.2020 подано Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми 10-ПІ, згідно якого в 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників Підприємства становила 40 осіб. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність" -1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа (а.с.4).

Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами проведеної перевірки зазначеного Звіту, зроблено висновок, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На підставі цього позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю та листом №03-40/257 від 12.03.2020 повідомив Комунальне підприємство "Покуття-Комунальник" про необхідність перерахувати до 15.04.2020 кошти на загальну суму 82 879 грн. (а.с.6, 48).

В свою чергу, Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник" на вказаний лист, надано відповідь, згідно якої Підприємством були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування особи з інвалідністю, а саме створено робоче місце для особи з інвалідністю, територіальному центу зайнятості надавалася інформація для працевлаштування особи з інвалідністю, жодних відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю не було (лист від 10.04.2020 № 32) (а.с. 49 - 50).

Позивачем листом від 27.04.2020 № 05.1-43/395 повідомлено відповідачу, що у зв`язку із несплатою адміністративно - господарських санкцій в розмірі 82849 грн. Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів змушене буде звертатися до суду із вимогою про примусове стягнення вказаної суми заборгованості та буде здійснено нарахування пені (а.с. 52 - 53)

Так, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Комунального підприємства "Покуття-Комунальник" в 2019 році становила 40 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на Підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 1 особа, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4% нормативу становить 2 особи (40х0.04=2), кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу - 1 особа. Середня річна заробітна плата штатного працівника 82 879 грн., сума адміністративно господарських санкцій 82 879 грн., пеня за несвоєчасну сплату адміністративно - господарських санкцій - 571, 78 грн. Загальна сума - 83450, 78 грн. (а.с. 5)

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно частин 1, 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості, у відповідності до частини 3 статті 18 - 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Згідно частини 9 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", статей 24-1, 26 та частини 2 статті 27 Закону України "Про зайнятість населення" постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", згідно пункту 5 якого форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником

При цьому, періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Як вже зазначено судом, частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Тобто закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 по справі № 815/3117/18.

Системний аналіз статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" дає підстави дійти до висновку, що до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фонду соціального захисту інвалідів, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Верховний Суд від по справі №815/3117/18 від 18.06.2020 зазначив, що до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 по справі №817/650/17, від 20.05.2019 по справі № 820/1889/17.

Як встановлено судом, Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник", з метою працевлаштування осіб з інвалідністю 22.03.2019 подано до територіального центру занятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 21.03.2019 № 40 про наявність вакансії двірника (а.с. 41 - 44).

При цьому, також відповідачем розміщено інформацію про наявність вакансії в друкованих засобах масової інформації - газеті "Снятинська вежа" (№ 52 від 27.12.2018) (а.с. 35).

В свою чергу позивач зазначає, що звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подано до територіального центру занятості 22.03.2019, у зв`язку з тим, що громадяни ОСОБА_1 (особа з інвалідністю) виявив бажання працювати на Комунальному підприємстві "Покуття-Комунальник", однак через незадовільний стан здоров`я у період з 01.01.2019 по 20.03.2019 відкладав працевлаштування на Підприємстві.

Дана обставина підтверджується протоколом отримання відомостей від особи в порядку п.7 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якого, ОСОБА_1 зазначив, що згідно довідки МСЕК від 18.07.2016 є інвалідом ІІ групи. В грудні 2018 року з газети "Снятинська вежа" йому стало відомо про вакансію двірника в Комунальному підприємстві "Покуття-Комунальник". У зв`язку із цим, ОСОБА_1 повідомив головного бухгалтера Комунального підприємства "Покуття-Комунальник" про бажання працювати. Проте, через стан здоров`я, вихід на робочу неодноразово відкладався. При цьому, Комунальне підприємство "Покуття-Комунальник" в телефонному режимі повідомляло йому, що оскільки від нього не отримано відмову про працевлаштування, посаду двірника неможливо запропонувати іншій особі. Як зазначив ОСОБА_1 , орієнтовно 20.03.2019 він остаточно відмовився від працевлаштування в Комунальному підприємстві "Покуття-Комунальник" через поганий стан здоров`я.

Факт того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою МСЕК від 18.07.2016 (а.с. 38 - 39).

Таким чином, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем суду не надано, а тому доводи зазначені ним у позові та відповіді на відзив не знайшли свого потвердження.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що відповідач виконав обов`язок щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю з моменту виникнення такого обов`язку, що у свою чергу виключає допущення Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник" порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а відтак позивачем необґрунтовано застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню.

Таким чином, позов Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Покуття-Комунальник" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені до задоволення не підлягає.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить стягнути з Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів витрати на правничу допомогу адвоката.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що до витрат на професійну правничу допомогу належать виключно витрати адвоката, які безпосередньо пов`язані зі зверненням до суду та розглядом адміністративної справи.

За змістом частин 7,9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат Комунальним підприємством "Покуття-Комунальник" надано суду договір про надання правової допомоги 01.03.2020 та попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 29- 30, 31).

Згідно попереднього розрахунку розмір гонорару адвоката становить 35 000 грн., а саме: правовий аналіз справи, збір доказів, вивчення судової практики та розробка концепції захисту - 10 000.00 грн.; надання відповідей на запити позивача - 5000 грн.; складання та подання відзиву до суду - 7 000 грн.; участь у підготовчому засіданні - 5 000 грн.; участь у судових засіданнях - 5 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 3 000 грн.

Суд зазначає, що дана справа, як справа незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, розглянута судом у порядку письмового провадження, що виключає витрати відповідача на участь в судовому засіданні адвоката, ознайомлення та вивчення матеріалів адміністративної справи.

Крім цього, на підтвердження факту сплати позивачем на користь адвоката витрат на правову допомогу до суду жодних документів не подано, а відтак понесення останніх позивачем не підтверджено, а тому такі витрати не підлягають до стягнення на користь відповідача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, офіс 1, м. Івано-Франківськ) до Комунального підприємства Покуття-Комунальник (код ЄДРПОУ 35602573, вул. Шевченка, 70, м. Снятин, Снятинський район, Івано-Франківська область) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, офіс 1, м. Івано-Франківськ).

Відповідач: Комунальне підприємство Покуття-Комунальник (код ЄДРПОУ 35602573, вул. Шевченка, 70, м. Снятин, Снятинський район, Івано-Франківська область).

Суддя Главач І.А.