Постанова

від 20.07.2020 по справі 481/471/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.07.20

22-ц/812/1251/20

Єдиний унікальний номер судової справи: 481/471/20

Провадження №22-ц/812/1251/20

Постанова

іменем України

20 липня 2020 року м. Миколаїв справа № 481/471/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

-представника відповідача ОСОБА_3 ,

переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Павловим Юрієм Володимировичем на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вжещ С.І., в приміщені цього ж суду того ж дня о 10 год. 25 хв., повний текст якого складено 04 червня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Сільскогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Чкалова (далі - СТОВ ім. Чкалова) про стягнення заборгованості за договорами оренди землі та припинення договорів оренди землі шляхом їх дострокового розірвання,

встановив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до СТОВ ім. Чкалова про стягнення заборгованості за договорами оренди землі та припинення договорів оренди землі шляхом їх дострокового розірвання.

Позивачі зазначали, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 13 серпня 2014 року вони є власниками, по Ѕ частині кожна, земельної ділянки загальною площею 5,18 га з кадастровим № 4824510100:16:000:0019, а також у таких самих частках земельної ділянки, загальною площею 5,1788 га з кадастровим № 4824510000:04:000:0240, що розташовані на території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

01 січня 2016 року позивачі уклали два договори оренди вказаних земельних ділянок з СТОВ ім. Чкалова та передали їх в оренду останньому строком на 7 років.

Пунктами 9-11 цих договорів передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4548 грн. 80 коп. та 4 548 грн. 88 коп., що становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня.

Посилаючись на систематичну несплату орендної плати, істотне порушення вказаних умов договору, що полягало у нарахуванні та сплаті орендної плати без урахування індексів інфляції протягом 2017-2019 років, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка за розрахунками позивачів складає по 2 943 грн. 39 коп. кожному, позивачі просили стягнути з СТОВ ім. Чкалова на користь кожної з позивачок по 2 943 грн. 39 коп. та припинити дію договорів оренди землі шляхом їх дострокового розірвання.

Заперечуючи проти позову представник відповідача СТОВ ім. Чкалова посилався на відсутність заборгованості за договорами оренди перед орендодавцями.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, наданими відповідачем доказами підтверджено, що у період з 2016 року по 2019 рік позивачами отримана орендна плати в більшому розмірі ніж вони могли розраховувати за спірними договорами оренди, тому дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій її представником - адвокатом Павловим Ю.В., посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, просила рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а також постановити окрему ухвалу, у зв`язку з допущенням суддею Вжещ С.І. порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не зазначено мотивів відхилення наданих нею доказів, а саме копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 03 січня 2020 року №2, та долучені подані відповідачем докази і письмові пояснення в порушення вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України, оскільки їх копії не надсилалися позивачам.

Крім того, судом не враховано, що надані відповідачем видаткові касові ордери не відповідають вимогам, що визначені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року за №178.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 не оскаржувалось, тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата справляється у грошовій формі.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві власності по Ѕ частки кожній належать земельна ділянка площею 5,18 га з кадастровим номером 4824510100:16:000:0019 та земельна ділянка, загальною площею 5,1788 га з кадастровим номером 4824510000:04:000:0240, що розташовані на території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (а.с.7-8).

01 січня 2016 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та СТОВ ім. Чкалова було укладено окремо два договори оренди землі щодо кожної із земельних ділянок строком на 7 років, що зареєстровані державним реєстратором Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області від 27 вересня 2016 року за №31582306 та від 29 вересня 2016 року за №31610266, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено записи 20 вересня 2016 року на №№ 16625532 та 16617562 (а.с. 9-15, 18-24).

Сторони погодили, що нормативна грошова оцінка кожної земельної ділянки на момент укладання договору становила - 18 002 грн. 92 коп. (пункт 5 договорів).

Згідно п. 9 договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 5,18 га з кадастровим номером 4824510100:16:000:0019 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4 548 грн. 80 коп., що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно п. 9 договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 5,1788 га з кадастровим номером 4824510000:04:000:0240 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4 548 грн. 88 коп., що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За обома договорами у пункті 10 сторони передбачили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня (п.11 договорів).

Обґрунтовуючи підставність позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач нараховував і виплачував орендну плату за договорами оренди землі практично без урахування індексів інфляції за 2017-2019 роки, через це виникла заборгованість у розмірі 2943 грн. 39 коп. За підрахунком позивача відповідач мав нараховувати за 2016 рік - 4 548 грн. 84 коп. орендної плати, за 2017 рік - 5 112 грн. 90 коп., за 2018 рік - 5 813 грн. 37 коп. за 2019 рік - 6 383 грн. 08 коп.

З відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03 січня 2020 року № 2 слідує, що ОСОБА_1 у 2016 році СТОВ ім. Чкалова нараховано за кодом 127- інші доходи - 4549 грн. 15 коп., у 2017 році - 4550 грн. 45 коп., за 2018 рік інформація про нарахування відсутня, а у 2019 році нараховано 4550 грн. 45 коп. (а.с. 27).

На підтвердження своїх заперечень проти позову та внесення орендної плати згідно умов договорів оренди землі від 01 січня 2016 року суду відповідачем були надані документи бухгалтерського обліку (квитанції про поштові та банківські грошові перекази, видаткові касові ордери СТОВ імені Чкалова) про сплату позивачу орендної плати.

Зокрема, суд встановив, що ОСОБА_1 згідно видаткових касових ордерів: від 21 жовтня 2016 року за оренду земельного паю у 2016 році отримано 10 000 грн.; 20 листопада 2017 року за оренду земельного паю у 2017 році - 12 000 грн.; 05 листопада 2018 року за оренду земельного паю у 2018 році 7600 грн. та 5000 грн.; та 03 березня 2020 року на її ім`я здійснено поштовий переказ у сумі 4000 грн. (а.с. 45-47).

Дані щодо надсилання відповідачем копій зазначених видаткових касових ордерів та письмових пояснень позивачу ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Порядок оформлення касових операцій визначено розділом ІІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення).

Відповідно до п. 26 Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями.

Згідно п. 27 Положення касир вимагає пред`явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам установи/підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами). Одержувачі пред`являють паспорти чи документи, що їх замінюють, якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, та розписуються у відповідній графі документа.

Касир проводить видачу готівки тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості ( п. 28 Положення).

Відповідно до пунктів 32,33 Положення прибуткові касові ордери і квитанції до них та а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнюються бухгалтером, прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі прибуткових і видаткових касових документів, який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.

Касир під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей зобов`язаний перевірити: 1) наявність і справжність на документах підписів, передбачених додатками 2 та 3 до цього Положення, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника установи/підприємства або осіб, які ним уповноважені; 2) правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; 3) наявність перелічених у документах додатків.

Касир повертає документи для оформлення в разі невиконання хоча б однієї із вимог, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 34 розділу III цього Положення.

Касові ордери або видаткові відомості після їх одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах проставляється відбиток штампа або напис Оплачено із зазначенням дати (число, місяць, рік). (п. 34 Положення).

Відповідно до положень частини дев`ятої статті 83 ЦПК України суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Дійсно, надані відповідачем копії касових ордерів не відповідають вищевказаним вимогам Положення, оскільки не містять паспортні дані одержувача коштів, реєстрацію в журналі реєстрації видаткових касових документів, підпису касира та ці документи відповідно до приписів частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не були надіслані позивачу.

За таких обставин, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції не в повній мірі сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у позові ОСОБА_1 не посилалася на те, що не одержувала орендної плати за вказані спірні періоди, а лише зазначала про те, що розмір орендної плати відповідач не обчислював з урахуванням індексів інфляції.

Крім того, позивач не заперечувала свого підпису та одержання коштів у розмірі зазначеному в вищезазначених видаткових касових ордерах та не зазначала про перебування з відповідачем в інших правовідносинах.

За такого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з метою справедливого розгляду даної справи, обґрунтовано взяв до уваги докази надані відповідачем.

У зв`язку з тим, суми нарахованої орендної плати ОСОБА_1 та відсутність про це інформації про нарахування у 2018 року, що зазначені у доданій позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03 січня 2020 року № 2 не є беззаперечними, оскільки позивач не посилалася на невиплату орендної плати орендарем у розмірах зазначених у наданих орендарем видаткових касових ордерах.

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки СТОВ ім. Чкалова не порушило умови спірних договорів, а саме систематично сплачувало орендну плату відповідно до цих договорів.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду щодо його оцінки. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав передбачених частиною десятою статті 262 ЦПК України для постановлення окремої ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через свого представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Павловим Юрієм Володимировичем, залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.