Рішення

від 13.07.2020 по справі 220/2417/18

ВЕЛИКОНОВОСІЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 220/2417/18

Номер провадження № 2/220/33/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Яненко Г.М.

при секретарі Борисовій Н.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФГ Подсолнух , третя особа ТОВ "Южноє", про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки в натурі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом ФГ Подсолнух , третя особа ТОВ "Южноє", про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки в натурі.

Вимоги позивача мотивовано тим, що додаткову угоду та договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1421284000:01:002:0231, розташованої на території Керменчицької сільської ради Великоновосілківського району Донецької області від його імені підписано іншою особою, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення спірного договору.

Ухвалою від 02 листопада 2018 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 18 січня 2019 року за клопотанням представника позивача витребувано документи, необхідні для проведення експертного дослідження.

Для з`ясування питань, які потребують спеціальних знань, за клопотанням позивача ухвалою суду 13 лютого 2019 року у справі призначено судову почеркознавчу експертиза. Провадження по справі зупинено.

Після повернення матеріалів справи із висновком експертизи, провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду, про що 29 травня 2019 року постановлено відповідну ухвалу.

За клопотаннями учасників справи, в засіданні неодноразово оголошувалась перерва.

13 липня 2020 року від учасників справи надійшли письмові клопотання про можливість судового розгляду без участі представників позивача та відповідача №2.

Позивач на задоволенні позову наполягав, відповідач проти позову заперечував.

Третя особа своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

При даних обставинах, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, у т.ч. дані на підготовчому судовому засіданні, судом встановлено:

На підставі державного акта серії IV-ДН №033611 на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 12,33 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1421284000:01:001:0107, розташована на території Керменчицької сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Южноє" укладено договір оренди землі на 15 років строком дії до 24 березня 2030 року, Договір від імені ТОВ "Южноє" та документи на його виконання підписано генеральним директором Г.В. Онуфрієнком .

Пізніше, між тими ж сторонами укладено угоду без дати, без номера про розірвання договору оренди землі від 24 березня 2015 року і 16 травня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ "Подсолнух" в особі голови Онуфрієнка Г.В. укладено договір оренди земельної ділянки на 25 років строком дії до 16 травня 2041 року.

За твердженням позивача додаткову угоду без номера, без дати та договір оренди землі від 16 травня 2016 року ним підписано не було, згоди на укладення договору, довіреність на підписання від його імені іншій особі він не надавав.

Укладення додаткової угоди та договору оренди землі без волевиявлення власника порушує засади свободи договору, зачіпає інтереси орендодавця та стало підставою для звернення до суду з позовом про відновлення його порушених прав.

В процесі розгляду справи, за клопотанням позивача було проведено судову почеркознавчу експертизу.

Експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України, їх компетентність сторонами не оспорювалась.

За результатами проведення комісійної судової почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №220/2417/18 експерти зробили висновок №264/265-19 про таке:

По першому питанню

Питання: Чи виконаний підпгіс в додатковій угоді до Договору оренди земельної ділянки від 24.03.2015 року щодо його розірвання, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ ЮЖНОЄ на земельну ділянку кадастровий №1421284000:01:002:0231 в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ /підпис/ ОСОБА_1 чи іншою особою? не вирішувалось через ненадання сторонами оригіналу додаткової угоди.

По другому питанню

Підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 та розміщений в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ /підпис/ в договорі оренди земельної ділянки від 16.05.2016 року, що був укладений між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ФЕРМЕРСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ ПОДСОЛНУХ , виконаний самим ОСОБА_1 .

По третьому питанню

Підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 та розміщений в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ план-схемі меж земельної ділянки кадастровий номер 1421284000:01:002:0231, виконаний самим ОСОБА_1 .

По четвертому питанню

Підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 та розміщений в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ Акта визначення меж земельної ділянки в натурі (кадастровий номер 1421284000:01:002:0231), виконаний самим ОСОБА_1 .

По п`ятому питанню

Підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 та розміщений в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ Акта приймання-передачі земельних ділянок кадастровий номер 1421284000:01:002:0231, виконаний самим ОСОБА_1 .

З огляду на відсутність зауважень експертів до експериментальних зразків підпису, виконаних ОСОБА_1 на нерозграфлених лінійками аркушах формату А-4, та недостатньої кількості для проведення експертизи вільних зразків підпису позивача, суд критично оцінює посилання його представника на цю обставину, як підставу для проведення повторної експертизи, а тому в задоволенні клопотання представника позивача про проведення повторного експертного дослідження відмовлено.

Отже, експертом надано однозначну відповідь на поставлене питання в ухвалі Великоновосілківського районного суду Донецької області про призначення експертизи про те, чи виконаний підпис ОСОБА_1 чи іншою особою.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 мав вільне волевиявлення на укладення та підписання договору оренди землі з відповідачем ФГ "Подсолнух" та на передачу останньому належної йому земельної ділянки в оренду.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи учасників процесу, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV Про оренду землі та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Конституція України зобов`язує кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", пунктах 51, 52 рішення ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", пункті 91 рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі " Науменко Світлана проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У пункті 50 рішення у справі "Беллет проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Згідно положень ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.2 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з положеннями ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст.792 ЦК України, ст.2 ЗУ "Про оренду землі").

Згідно зі ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства… Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ "Про оренду землі").

За приписами ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 16 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст.208 ЦК України правочини між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки, відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснив, що судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів в підтвердження позовних вимог та їх заперечень свідчить про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних, достовірних та допустимих доказів, в силу вимог ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, на підтвердження того, що договір оренди землі, інші документи на його виконання він не підписував, що не може свідчити про відсутність волевиявлення орендодавця на укладення договору.

Інших підстав та доказів для недійсності правосину позивачем не зазначено.

Отже, спірним договором оренди землі право та охоронюваний законом інтерес позивача ОСОБА_1 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не порушено, а тому вимога про визнання його недійсним із наведених позивачем підстав задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,10,49,76-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата підписання: 21 липня 2020 року.

Суддя Г.М. Яненко