Постанова

від 21.07.2020 по справі 947/7362/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7123/20

Номер справи місцевого суду: 947/7362/20

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Цюри Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міжнародної наукової спільноти, в особі Громадської організації Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2020 року про повернення позовної заяви Міжнародної наукової спільноти, в особі Громадської організації Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 до Приватного акційного товариства Київстар про захист прав споживача,

встановив:

01 квітня 2020 року Міжнародна наукова спільнота, в особі ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет , в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) Київстар про захист прав споживача.

В позові позивач просив визнати незаконною відмову 09.01.2019 року у відношенні СІМ картки НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача ПрАТ Київстар в особі КІ Київстар відновити СІМ картку із зазначеним телефонним номером, та відмову в перевірці безлімітного Інтернету тарифу 230 грн. в умовах магазину Київстар датою 20.03.2020 на телефоні НОМЕР_2 , який 25.03.2020 року перестав працювати.

Також позивач просив стягнути з ПрАТ Київстар суму 230 грн. майнового збитку та 230 грн. моральної шкоди.

У зв`язку з тим, що зазначений позов був поданий без дотримання вимог, викладених у ст.175 і ст. 177 ЦПК України, то ухвалою судді від 02 квітня 2020 року його було залишено без руху і Міжнародній науковій спільноті, в особі ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , було надано строк для усунення недоліків (а.с. 5-6).

13 квітня 2020 року через канцелярію суду позивачі подали заяву про уточнення позовної заяви на виконання вимог суду, де вже позивачами зазначено як Міжнародну наукову спільноту, в особі ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет , в інтересах ОСОБА_1 , так і ОСОБА_1 (а.с. 8-12).

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2020 року позовну заяву ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод УНІВЕРСИТЕТ в інтересах ОСОБА_1 , до ПрАТ Київстар про захист прав споживача було повернуто позивачу.

Крім того, роз`яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

В апеляційній скарзі Міжнародна наукова спільнота, в особі ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 ставлять питання про скасування ухвали Київського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2020 року.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 21.07.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У зв`язку з цим, судове засідання не проводиться.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього рішення є 21.07.2020 року.

При цьому колегією суддів враховано, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с. 24-27).

Після проведення підготовчих дій, розгляд справи призначено ухвалою суду від 20.07.2020 року та відбувся 21.07.2020 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені недоліки позовної заяви усунуті не були, тому, відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позов вважається неподаним та має бути повернутий позивачу.

Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України).

В силу вимог частин 1, 3, 5 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною; жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі Креуз проти Польщі ( Kreuz v. Poland ) від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії,

що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх цивільних прав та обов`язків (Рішення ЄСПЛ у справі Гоффман проти Німеччини ( Hoffmann v. Germany ) від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі Кудла проти Польщі ( Cudla v. Poland ) від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Так, вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175,177 ЦПК України.

В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею185 ЦПК України.

Частини 1, 2, 3 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Матеріали справи свідчать про те, що в уточненій позовній заяві, в якій вже зазначено 2 позивача, ними викладено обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги, вказано докази на підтвердження таких вимог, про які позивачам відомо.

Частинами 5 та 6 статі 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з частиною 1 статті 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, провадження № 61-2192св20.

Більше того, питання щодо надання чи витребування відповідного доказу суд має можливість вирішити на стадії підготовчого провадження, а не під час відкриття провадження у справі. У випадку безпідставності заявлених вимог, суд може ухвалити судове рішення про відмову у їх задоволенні, однак не ухвалу про визнання неподаною і повернення позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення позовної заяви стало недодержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 ЦПК України та не усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 02.04.2020 року про залишення позову без руху.

Судом зазначено, що недоліки, викладені в п.п. 2, 4-10 ч. 3 ст. ст. 175 ЦПК України фактично не виконано.

Окрім того, суд в оскаржуваній ухвалі вказав, що позовна заява була подана з порушенням частини 5 та 7 статті 177 ЦПК, відповідно до умов якої: позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Також суду була не зрозуміла підсудність даної справи, оскільки позивач не надав доказів свого зареєстрованого місця перебування саме на території Київського району м. Одеси та не надав доказів існування філії чи представництва ПрАТ Київстар за адресою м. Одеса, проспект Ак. Глушко 14, що дало б позивачеві право звернутись до суду в порядку ч.7 ст. 28 ЦПК України, та залишилось не зрозумілим посилання позивача на статті 208-218 ЦПК України, так як вказані норми закону регламентують виконання мирової угоди, розгляд справи по суті та роз`яснення перекладачеві його прав та обов`язків.

Однак з цього приводу колегія суддів зазначає, що в уточненій позовній заяві позивачі виконали вимоги ст. 175 ЦПК України, та надали до неї копію довіреності (а.с. 12), та докази (а.с. 10-11) які на їх думку, підтверджують обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх уточнених позовних вимог.

Однак, судом не було враховано, що в уточненій позовній заяві позивачем також вказана ОСОБА_1 , яка діє від свого імені і довіреність на її участь у справі не потрібна. Суд в оскаржуваній ухвалі не це уваги не звернув і повернув заяву первісному позивачеві, взагалі не давши оцінку уточненій позовній заяві, в якій вказаний другий позивач - ОСОБА_1 , яка між тим є інвалідом 2 групи, а тому звільнена від сплати судового збору (а.с.3).

Так, дійсно, відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви .

Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Крім того, відповідно до положень ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд першої інстанції може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві.

Що стосується вимоги суду щодо підсудності даної справи, колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, у якому зазначив, що місце виникнення правового спору магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . З цих підстав, на думку позивачів, справа підсудна Київському районному суду м. Одеси, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтись також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для повернення позову Міжнародної наукової спільноти, в особі ГО Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 , у суду першої інстанції не було.

Зазначений в оскаржуваній ухвалі висновок суду про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення його позову без руху не може бути підставою для позбавлення позивачів права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Крім того, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики ЄСПЛ визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Згідно висновків, викладених в рішеннях ЄСПЛ, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду ( Perez de Raela Cavaniles v. Spain , Beles and others v. the Czech Republic , RTBF v. Belgium ). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права.

У зв`язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Міжнародної наукової спільноти, в особі Громадської організації Національні та міжнародні дослідження прав людини та основних свобод Університет в інтересах ОСОБА_1 , а також ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Т.В. Цюра