Постанова

від 15.07.2020 по справі 910/13150/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13150/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача - Гловацький О.С., Дусановський С.К.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020

(головуючий суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020

(суддя Полякова К.В.)

у справі №910/13150/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент"

за участю третьої особи , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергобудлізинг",

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" (далі - ТОВ "Атланта Білдінг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (далі - ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент") про визнання недійсним договору №б/н від 05.05.2014 про відступлення права вимоги, укладеного між позивачем в особі директора Семенюка П.М. та відповідачем в особі директора Дубового П.П.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Атланта Білдінг" вказує, що позивач оспорюваний правочин не укладав, на дату його підписання Семенюк П.М. не був призначений на посаду директора, у зв`язку з чим не мав повноважень діяти в інтересах позивача. Крім того, підписання такого договору не відповідає внутрішній волі позивача, а його зміст суперечить нормам цивільного законодавства.

1.3. Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Згідно з протоколом від 30.04.2014 №1 загальних зборів учасників ТОВ "Атланта Білдінг" було вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Атланта Білдінг" за власним бажанням з 08.05.2014, призначити директором Семенюка П.М. з 12.05.2014 та уповноважити директора Семенюка П.М. на вчинення необхідних реєстраційних дій відповідно до вимог чинного законодавства.

2.2. 05.05.2014 між позивачем в особі директора Семенюка П.М. як первісним кредитором та відповідачем в особі директора Дубового П.П. як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором №Б2011/08/22 купівлі-продажу цінних паперів від 29.09.2011, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Енергобудлізинг".

2.3. Відповідно до п. 1.2 договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором, у тому числі щодо сплати заборгованості в розмірі 25 250 225 грн.

Заборгованість боржника за основним договором виникла у зв`язку з передачею первісним кредитором боржнику цінних паперів - облігацій дисконтних іменних емітента ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест", код ЄДРПОУ 31175387, номінальною вартістю 75 грн за 1 облігацію, в кількості 388465 облігацій, договірною вартістю 65 грн за 1 облігацію, на загальну суму 25 250 225 грн (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 1.4 договору строк сплати боржником заборгованості за основним договором встановлено до 30.08.2020.

2.4. Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що згідно з відступленням права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду в розмірі 25 250 грн шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок первісного кредитора. Строк сплати винагороди до 28.02.2017.

2.5. У лютому 2017 року на поточний рахунок позивача надійшли грошові кошти в загальному розмірі 25 250 грн, а саме: 08.02.2017 у розмірі 5 500 грн, 09.02.2017 у розмірі 10 000 грн, 10.02.2017 у розмірі 9 750 грн із призначенням платежу "оплата за відступлення права вимоги зг. дог. №б/н від 05.05.2014 без ПДВ", внесені на підставі квитанцій про здійснення касових операцій через касу банку готівкових коштів від відповідача через фізичну особу.

2.6. 31.03.2017 позивач звернувся до відповідача з листами №№1, 2, в яких повідомив про надходження вказаної суми грошових коштів, а також про те, що ніколи не укладав із відповідачем договору про відступлення права вимоги від 05.05.2014. Відтак, позивач відмовився від прийняття вказаних коштів та просив повідомити платіжні (банківські) реквізити для повернення цих коштів, оскільки позивач не мав номеру рахунку відповідача для їх повернення з урахуванням їх внесення згідно з квитанціями про здійснення касових операцій через касу банку готівкових коштів від відповідача через фізичну особу.

2.7. Відповідач листом №01/04-18 від 18.04.2017 повідомив позивача, що між сторонами вказаний договір був укладений та відповідач на його виконання перерахував грошові кошти.

2.8. 13.05.2019 відповідач звернувся до позивача з претензією №13/05-19 щодо виконання позивачем умов договору про відступлення права вимоги від 05.05.2014 у частині передачі всіх необхідних документів, що підтверджують відповідні права вимоги до ТОВ "Енергобудлізинг".

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 09 січня 2020 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Визнано недійсним договір від 05.05.2014 №б/н про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "Атланта Білдінг" та ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент". Здійснено розподіл судового збору.

3.2. 19 березня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 залишено без змін.

3.3. Судові рішення мотивовані тим, що спірний правочин укладений 05.05.2014 від імені позивача особою, яка не мала на той час повноважень діяти від імені ТОВ "Атланта Білдінг", оскільки не була призначена на посаду директора товариства позивача, а відтак не мала повноважень на укладення та підписання від імені позивача оспорюваного правочину.

Також суди дійшли висновку, що позовна давність до вимог про визнання недійсним правочину на момент звернення до суду з позовом 23.09.2019 не пропущена.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020, рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4.2. Касаційну скаргу подано з підстав, визначених п. 1, п. 2, п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

4.3. В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. На думку відповідача, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, не застосував висновок, викладений в п. 4.4 постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7394/18, зокрема про те, що "для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права". Також суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 261 ЦК України, не застосував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 06.06.2018 у справі №915/1622/16, зокрема про те, що "за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах".

Також в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України відповідач вважає, що під час розгляду даної справи суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст.ст. 3, 92, 241 ЦК України щодо добросовісності поведінки сторони правочину не застосував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц, зокрема про те, що "цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість".

4.4. Скаржник вважає, що у суду є підстави для відступлення від висновку щодо застосування ст.ст. 92, 241 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №904/355/19, згідно з якою "сторона має проявляти розумну обачність та перевіряти інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно керівника юридичної особи, а отже і нести наслідки такої необачності у вигляді недійсності договору". На думку скаржника, викладений висновок не узгоджується із положеннями ст. 19 Конституції України (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

4.5. Мотивуючи п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає, що під час розгляду цієї справи у суду є підстави для формування висновку щодо застосування ст. 241 ЦК України. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, від 25.04.2018 у справі №710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі №664/998/17, від 07.11.2018 у справі №466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі №922/4371/17, ухвалені не за подібних правовідносин та без урахування фактичних обставин цієї справи.

4.6. ТОВ "Атланта Білдінг" подало відзив на касаційну скаргу, в якому воно заперечуючи проти доводів касаційної скарги просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.7. Відзив мотивовано тим, що твердження скаржника щодо відсутності висновку про застосування ст. 241 ЦК України у подібних правовідносинах не відповідає дійсності, оскільки відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, від 25.04.2018 у справі №710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі №664/998/17, від 07.11.2018 у справі №466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі №922/4371/17 та були враховані судом апеляційної інстанції при розгляді справи. Доводи скаржника щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №904/355/19, ґрунтуються на некоректному цитуванні скаржником цієї постанови, а тому таке посилання не відповідає жодній з підстав касаційного оскарження.

Стосовно доводу скаржника щодо незастосування висновку щодо позовної давності, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7394/18 позивач зазначив, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень не міститься інформації щодо ухвалення судових рішень Верховним Судом у зазначеній справі. На думку позивача, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №915/1622/16.

4.8. Відзив від третьої особи до Верховного Суду не надійшов.

4.9. 15 липня 2020 року до Верховного Суду надійшло повторне клопотання від скаржника про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що адвокат ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" Коротюк М.Г. не може взяти участь у судовому засіданні 15.07.2020 у Касаційному господарському суді у зв`язку з його участю в іншому судовому процесі у Київському апеляційному суді, яке призначене до слухання на 15.07.2020 о 12:20.

Верховний Суд звертає увагу на те, що звертаючись з касаційною скаргою, яка подана з підписом адвоката Коротюка, скаржник зазначив про те, що з урахуванням постанови КМУ №211 від 11.03.2020, постанови КМУ №239 від 25.03.2020, на підставі яких на території України введено надзвичайну ситуацію та запроваджено режим карантину, листа Ради суддів України від 16.03.2020 про запровадження особливого режиму роботи судів в Україні, він не заперечує проти розгляду даної касаційної скарги за відсутності та без виклику сторін.

Такі ж самі посилання були зроблені скаржником в уточненій касаційній скарзі, яка буда подана на виконання ухвали Верховного Суду від 27.04.20202 про залишення касаційної скарги ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2020 відкрито касаційне провадження у справі №910/13150/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та призначено її розгляд на 01.07.2020. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

01 липня 2020 року до суду надійшло клопотання ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтовано неможливістю участі в судовому засіданні адвоката відповідача Коротюка М.Г. у зв`язку з його участю в іншому судовому процесі, дату слухання в якому призначено раніше відкриття провадження у цій справі та відсутністю у товариства інших представників.

У зв`язку з викладеним, ухвалою Верховного Суду від 01.07.2020 у розгляді справи №910/13150/19 оголошено перерву до 15.07.2020 о 14:30.

В той же час Верховний Cуд звертає увагу на те, що згідно з ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою; Суд вже відкладав розгляд справи у зв`язку з неможливістю участі адвоката скаржника у судовому засіданні 01.07.2020; з огляду на суперечливу поведінку скаржника, який у касаційній скарзі та поданих до неї уточненнях не заперечував проти розгляду його касаційної скарги за відсутності та без виклику сторін; оскільки представники позивача з`являлися у судові засідання двічі та заперечували проти задоволення клопотань відповідача про відкладення розгляду справи; з метою дотримання розумного балансу інтересів обох сторін; з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України; відсутністю обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та здійснення розгляду касаційної скарги у визначену дату за наявними у матеріалах справи документами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням статті 300 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

5.2.2. Згідно з положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому дієздатність юридичної особи реалізується відповідно до ст. 92 ЦК України через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин за приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.2.3. Частина 1 ст. 92 ЦК України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Так, положеннями ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

5.2.4. Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, ст. 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

5.2.5. Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім, випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

5.2.6. Враховуючи викладені вимоги, відповідач міг та повинен був знати про відсутність повноважень у Семенюка П.М. на підписання договору відступлення права вимоги, оскільки така інформація відповідала рішенню загальних зборів учасників ТОВ "Атланта Білдінг" від 30.04.2014 та містилася в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент укладення спірного правочину.

Отже, спірний правочин укладений 05.05.2014 від імені позивача особою, яка не мала на той час повноважень діяти від імені ТОВ "Атланта Білдінг", оскільки не була призначена на посаду директора товариства позивача. При цьому покладення на таку особу в подальшому повноважень директора не змінює факту їх відсутності на час вчинення оспорюваного правочину.

5.2.7. Наведена правова позиція щодо застосування ст.ст. 92, 241 ЦК України та ст.ст. 7, 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 29.10.2019 у справі №904/355/19, яку правильно застосовано судом апеляційної інстанції під час вирішення спору до спірних правовідносин.

5.2.8. Суд апеляційної інстанції також правильно зауважив, що відповідач укладаючи договір, проявивши розумну обачність, мав реальну можливість перевірити в загальнодоступному Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань наявність у Семенюка П.М . повноважень на укладення спірного договору від імені ТОВ "Атланта Білдінг".

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про існування підстав для визнання договору відступлення права вимоги від 05.05.2014 недійсним у зв`язку недодержанням в момент його вчинення вимог, які встановлені ч. 2 ст. 203 ЦК України, а саме відсутністю у Семенюка П.М. необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення цього правочину від імені ТОВ "Атланта Білдінг".

5.2.9. Щодо доводів скаржника про необхідність відступлення від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №904/355/19, згідно з яким "сторона має проявляти розумну обачність та перевіряти інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно керівника юридичної особи, а отже і нести наслідки такої необачності у вигляді недійсності договору", оскільки по суті створює нову норму права та покладає на суб`єкти господарювання обов`язок при укладенні правочинів перевіряти інформацію про контрагентів в ЄДР, хоча законодавством такого обов`язку не передбачено, при цьому за невиконання такого обов`язку (який як обов`язок не визначений законом) сторона повинна нести негативні наслідки. Такий підхід, на думку відповідача, не узгоджується із положеннями ст. 19 Конституції України.

Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника, оскільки в будь-якому випадку сторона, укладаючи відповідний договір, перевіряє наявність або відсутність у особи контрагента, яка має підписувати договір, цивільної дієздатності для вчинення цього правочину та посадове становище підписанта (довіреність/доручення, наказ, статут, рішення загальних зборів та ін.).

При цьому перевірка таких відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно керівника юридичної особи не створює нову норму права та не покладає на суб`єкти господарювання обов`язок при укладенні правочинів перевіряти інформацію про контрагентів в ЄДР, оскільки сторона договору може й не вчиняти таких дій, однак це не виключає в майбутньому для такої особи негативні наслідки - визнання такого договору недійсним в судовому порядку.

5.2.10. У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №904/355/19, оскільки наведеним висновок не суперечить положеннями ст. 19 Конституції України, а є одним з додаткових заходів для іншої сторони правочину довідатись про цивільну дієздатність та посадове становище особи, яка вчиняє правочин від імені контрагента.

Верховний Суд не вважає за необхідне відходити від сформованого правового висновку щодо застосування ст. 241 ЦК України, викладеного у постановах від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, від 25.04.2018 у справі №710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі №664/998/17, від 07.11.2018 у справі №466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі №922/4371/17.

5.2.11. Щодо доводів відповідача про безпідставність застосування до цих правовідносин правових висновків, викладених у постанові від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, а також Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі №664/998/17, від 07.11.2018 у справі №466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі №922/4371/17, необхідно зазначити, що судом апеляційної інстанції, за встановлених обставин справи, були враховані такі висновки згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України.

При цьому Верховний Суд зауважує, що при врахуванні вказаної правової позиції необхідно виходити з наданого судом тлумачення норм права, а не суб`єктного складу сторін спору, як помилково вважає відповідач.

5.2.12. Крім того, господарські суди надали оцінку твердженням відповідача про виконання ним умов спірного договору шляхом перерахування позивачу грошових коштів за відступлення права вимоги та встановили, що отримавши від відповідача суму грошових коштів за оспорюваним правочином, позивач звернувся до відповідача з листом щодо їх повернення на рахунок останнього, а відтак вказані дії позивача не свідчать про наступне схвалення ним такого правочину.

Водночас як зазналося вище, ст. 241 ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

5.2.13. Щодо тверджень скаржника про те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст.ст. 3, 92, 241 ЦК України щодо добросовісності поведінки сторони правочину не застосував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц, зокрема про те, що "цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість".

Верховний Суд вважає, що в цьому випадку наведений висновок не підлягає застосуванню, оскільки у справі №521/17654/15-ц, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи спір про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним та надаючи оцінку наявності підстав для захисту цивільного права, яким особа зловживає, врахував конкретні обставини справи №521/17654/15-ц, зокрема, щодо недобросовісної поведінки позивача (ознаки зловживання правом), дійшов висновку про те, що право позивача захисту не підлягає у зв`язку з істотним дисбалансом між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення позову.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника щодо необхідності застосування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц про те, що "цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість", оскільки: 1) у справі такий висновок застосовано з огляду на конкретні обставини справи №521/17654/15-ц (про що зазначено у самій постанові від 16.01.2019); 2) у справі, яка є предметом перегляду, суди не встановили обставин невідповідності умов договору вимогам добросовісності, розумності та справедливості.

5.2.14. Щодо застосування господарськими судами позовної давності.

Правочин, що оспорюється, укладено 05.05.2014.

Однак, як встановили суди, правочин вчинено представником за відсутності на те відповідних повноважень, а відтак вперше юридична особа позивача мала змогу дізнатися про наявність такого правочину з дня перерахування відповідачем через фізичну особу на рахунок позивача грошових коштів на його виконання, а саме з 08.02.2017.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, за захистом яких той звернувся до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Господарські суди врахували наведені вимоги та дійшли правильного висновку, що позовна давність до вимог про визнання недійсним правочину на момент звернення до суду з позовом 23.09.2019 не пропущена.

5.2.15. Щодо тверджень відповідача про те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності не застосував висновок, викладений в п. 4.4 постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7394/17 (у касаційній скарзі помилково зазначено №910/7394/18), зокрема про те, що "для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права".

Верховний Суд зауважує, що у справі №910/7394/17 не досліджувалися питання щодо цивільної дієздатності юридичної особи, яка уклала договір, та можливості такої юридичної особи довідатися про своє порушене право. У справі №910/7394/17 підставою недійсності окремих умов кредитного договору була їх невідповідність ст. 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та принципу добросовісності, пропорційності та розумності. У зв`язку з цим, Верховний Суд зазначив, що для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7394/17 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про не застосування господарськими судами висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 06.06.2018 у справі №915/1622/16, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №915/1622/16.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог правильним.

6.2. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/13150/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко