Рішення

від 10.07.2020 по справі 917/514/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2020 Справа №917/514/20

м. Полтава

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс", 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22, офіс 159, адреса для листування: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, офіс 107

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Висотбуд Інвест" 39300, Полтавська область, Новосанжарський район, смт. Нові Санжари, вул. Шевченка, будинок, 8

про стягнення 309980,65 грн.

Суддя Паламарчук В.В.

Секретар судового засідання Рожко О.П .

Представники сторін 07.07.2020 р. та 10.07.2020 р.:

від позивача: Петренко В.П.

від відповідача: Зуб В.М.

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні 07.07.2020р. на підставі ст. 216 ГПК України.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Висотбуд Інвест" про стягнення 309980,65 грн. заборгованості з яких: 271638,67 грн. - основного боргу, 38341,98 грн. - пені. Також позивач просить стягнути з відповідача 4949,71 грн. - витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн. - витрат на надання професійної правничої допомоги.

За ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.04.2020р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; встановлено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 09.06.2020р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 07.07.2020р.

07.07.2020р. відповідач надав відзив на позовну заяву (вхід. №7106 від 07.07.2020р.) в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що остаточний розрахунок за поставлений товар припав на зимовий період і будівельні роботи зупинились, тому отримати кошти з послідуючим розрахунком з позивачем відповідач не має можливості. Також відповідач вказує, що не в змозі розрахуватися за поставлений товар у зв`язку із запровадженням карантинних заходів. У відзиві на позовну заяву відповідач пропонує укласти мирову угоду.

Крім того, у відзиві на позовну заяву просить повернути справу №917/514/20 на розгляд в стадію підготовчого провадження.

Питання повернення справи на стадію підготовчого провадження не передбачене нормами чинного ГПК України, тому дане клопотання не підлягає задоволенню судом.

В судовому засіданні 07.07.2020 р. суд оголосив перерву до 10.07.2020р.

09.07.2020 р. позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву (вхід. №7263 від 09.07.2020р.) в якому проти обставин, наведених у відзиві на позовну заяву заперечує та 09.07.2020 р. надав заяву (вхід. №7264 від 09.07.2020р.) про відмову врегулювання спору за участю судді та/або укладення мирової угоди.

В судовому засіданні 10.07.2020р. представник відповідача усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи по суті посилаючись на введення карантинних заходів та для надання можливості подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, відмовив в задоволенні даного клопотання оскільки:

1) представник відповідача не повідомив суд, які саме обставини викладені у відповіді на відзив останній хоче спростувати;

2) У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Керуючись наведеними приписами процесуального законодавства, приймаючи до уваги викладені в листі Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендації щодо запровадження особливого режиму роботи судів на період карантинних заходів, які передбачають у тому числі можливість здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", Закону України № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", рекомендації ради Суддів України щодо карантинних заходів, метою яких є недопущення розповсюдження коронавірусу COVID-19, зважаючи на присутність учасників справи у даному судовому засіданні та для убезпечення останніх від ризику здоров`я у зв`язку з повторною явкою в судове засідання, враховуючи, що справа містить достатньо матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Судом досліджено надані сторонами докази.

У судовому засіданні 10.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив:

У вересні 2019 року між ТОВ "Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Висотбуд Інвест" (відповідач, покупець) досягнуто домовленості щодо поставки товарного бетону БСГ В25Р4 F200W6 (далі - Товар) з визначеним пунктом розвантаження (доставки) на адресу ТОВ "Висотбуд Інвест" у м. Яготин.

Позивач зазначає, що у період з 07.09.2019 р. по 22.09.2019 р. він виконав поставку відповідачу товару в загальній кількості 234 м. куб. на загальну суму 594358,13 грн., згідно видаткових накладних № РН-0002371 від 07.09.2019 р., № РН- 0002393 від 09.09.2019 р., №РН-0002453 від 13.09.2019 р., №РН-0002454 від 14.09.2019 р., №РН-0002482 від 17.09.2019 р., №РН-0002534 від 21.09.2019 р., №РН-0002535 від 22.09.2019 р. Вказані накладні підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Позивач вважає, що відповідно до рахунків фактур № СФ- 0001481 від 07.09.2019 р., № СФ- 0001563 від 13.09.2019 р., № СФ- 0001589 від 17.09.2019 р та № СФ- 0001615 від 21.09.2019 р оплата за поставлений товар мала бути проведена у день отримання товару.

З матеріалів справи слідує, що відповідач частково виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару на суму 322719,46 грн.

Несплаченою залишається сума 271638,67 грн.

В грудні 2019 р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за отриманий товар у сумі 271638,67. Однак вимога про сплату коштів залишена без виконання.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даною позовною заявою про стягнення з відповідача 309980,65 грн. заборгованості з яких: 271638,67 грн. - основного боргу, 38341,98 грн. - пені.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за товар.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, суд встановив, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов`язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов`язків, а саме, зобов`язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі - продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 07.09.2019 р. по 22.09.2019 р. позивач виконав поставку відповідачу товару в загальній кількості 234 м. куб. на загальну суму 594358,13 грн., згідно видаткових накладних № РН-0002371 від 07.09.2019 р., № РН- 0002393 від 09.09.2019 р., №РН-0002453 від 13.09.2019 р., №РН-0002454 від 14.09.2019 р., №РН-0002482 від 17.09.2019 р., №РН-0002534 від 21.09.2019 р., №РН-0002535 від 22.09.2019 р. Вказані накладні підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до рахунків фактур № СФ- 0001481 від 07.09.2019 р., № СФ- 0001563 від 13.09.2019 р., № СФ- 0001589 від 17.09.2019 р та № СФ- 0001615 від 21.09.2019 р оплата за поставлений товар мала бути проведена у день отримання товару.

Позивач зазначає, що відповідач частково виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару на суму 322719,46 грн.

Несплаченою залишається сума 271638,67 грн. Відповідач вказаний факт не заперечує, посилається лише на скрутне матеріальне становище.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Суд вважає, що в даному випадку строк, з якого у відповідача виникло зобов`язання з оплати, слід рахувати з наступного дня за днем прийняття товару.

За обставин, викладених вище, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що права та інтереси позивача дійсно порушені і позовні вимоги про стягнення 271638,67 грн. вартості товару є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами.

Щодо стягнення 38341,98 грн. - пені, то суд відмовляє в задоволенні, виходячи з наступного:

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Тобто, обов`язковою умовою для застосування штрафних санкцій у вигляді пені є наявність письмового договору, де визначено умови забезпечення виконання зобов`язання. Письмового договору, де визначено умови забезпечення виконання зобов`язання щодо поставки товару згідно оспорюваних видаткових накладних, позивачем не надано, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволенних позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу. Відповідач проти стягнення витрат на професійну правову допомогу заперечує. Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2020 року між адвокатом Петренко В.П. та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №1318 за змістом якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення , а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення Клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України, правоохоронних органах, тощо.

Пунктом 3.1 Договору про надання правової допомоги сторони погодили, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката, що надаються у розмірі 20000,00 грн.

Згідно з Актом наданих послуг від 03.07.2020 року та від 10.07.2020р. адвокат надав клієнту правову допомогу яка включає в себе: аналіз чинного законодавства до спірних правовідносин; юридична консультація; узгодження правової позиції; складання документів процесуального характеру (позовна заява, заява про усунення недоліків, заява про приєднання доказів, тощо), формування пакету документів для подачі до суду; участь у судових засідання Господарського суду Полтавської області.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів позову для подачі до суду, незначну складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, якістю цих робіт (позовна заява була подана з недоліками, в зв`язку з чим була залишена без руху, розрахунки штрафних санкцій належним чином не зроблені). Враховуючи те, що справа є абсолютно нескладною, адвокатом не проводилася претензійна робота чи будь-які інші процесуальні дії (як то дії щодо призначення експертизи, виклику свідків тощо), беручи до уваги вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася у м. Полтаві та Полтавській області, знаходження адвоката та суду в одному місті, тривалість розгляду справи, вирішуючи питання про співмірність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "БТК "Столиця-сервіс" до стягнення з Відповідача судових витрат, суд застосувавши критерії пропорційності і розумності, дійшов висновку, що вказаним критеріям відповідає сума 7000, грн.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові цього Суду від 06.03.2019р. у справі №910/15357/17.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1 Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Висотбуд Інвест" (39300, Полтавська область, Новосанжарський район, смт. Нові Санжари, вул. Шевченка, будинок, 8, код ЄДРПОУ 41366545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Столиця-сервіс" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 22, офіс 159, код ЄДРПОУ 36885764, адреса для листування: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, офіс 107) 271638,67 грн. - основного боргу, 4074,58 грн. - витрат по сплаті судового збору, 7000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити в задоволенні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2020р.

Суддя В.В. Паламарчук