Постанова

від 23.07.2020 по справі 699/115/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1163/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 699/115/20 Категорія: Свитка С.Л. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року, постановленої у складі судді Свитки С.Л., у справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу як безпідставно набутого майна, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу як безпідставно набутого майна.

Ухвалою судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказана ухвала обґрунтована тим, що виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою її статусу як фізичної особи - підприємця не припинились, даний спір належить до господарської юрисдикції.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції заступник прокурора Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що вказана ухвала прийнята судом з порушенням норм процесуального права, просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач припинила підприємницьку діяльність і на момент пред`явлення позову використовує земельну ділянку комунальної власності без договору оренди землі як фізична особа, підприємницьку діяльність на ній не здійснює, має статус фізичної особи, тому спір належить розглядати відповідно до вимог ст.19 ЦПК України за правилами цивільного судочинства.

У відзиві на подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що прокурор звернувся до суду з порушенням підсудності, оскільки спір виник у зв`язку зі здійсненням відповідачем підприємницької діяльності, а тому заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна - літній навіс біля бару та підвального приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 37-39)

21 листопада 2006 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з Корсунь-Шевченківською міською радою, відповідно до якого прийняла у строкове платне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122510100:04:010:0038, площею 0,0250 га, цільове використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

20 серпня 2013 року укладено договір оренди землі про поновлення договору оренди землі від 21 листопада 2006 року, згідно якого термін дії договору продовжено до 21 листопада 2016 року. (а.с. 50-54)

Рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради №23-33 від 02 березня 2017 року Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки строком на 5 років ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 площею 0,0250 га та встановлено орендну плату в розмірі 10% від нормативної вартості земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано ФОП ОСОБА_1 в десятиденний термін перезаключити договір оренди земельної ділянки. (а.с. 49)

Посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою комунальної власності під об`єктом нерухомості не оформила, при цьому не сплачує оренду плату за землю, чим нанесла збитки міському бюджету, які заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури просив стягнути з ОСОБА_1 , як безпідставно набуте майно.

08 листопада 2017 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. (а.с.68-70)

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням .

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу , тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України ) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу . Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ).

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України , з урахуванням особливостей, передбачених ГК України , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України ).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України ).

До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 , 52 , 598-609 ЦК України , статей 202-208 ГК України , статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її обов`язок не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання у відповідача із втратою його статусу як підприємця не припинились, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

Посилання в апеляційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду є помилковим, оскільки правовідносини у цих справах не є аналогічними та виникли під час дії різних редакцій ЦПК України та ГПК України. До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у лютому 2020 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18.

За таких обставин, апеляційний суд, не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367 , 375 , 381 , 382 , 383 , 384 ЦПК України , суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області - залишити без задоволення, а ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року у справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу як безпідставно набутого майна - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 липня 2020 року.

Судді