Ухвала

від 02.09.2020 по справі 699/115/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 699/115/20

провадження № 61-12724ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року в справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу як безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області звернувся до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави кошти в сумі 36 131,60 грн.

Позовні вимоги заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 23 травня 2001 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. Відповідач є власником об`єкту нерухомого майна - літнього навісу біля бару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та підвального приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 21 листопада 2006 року ФОП ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з Корсунь-Шевченківською міською радою, відповідно до якого прийняла у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122510100:04:010:0038, площею 0,0250 га. В подальшому, 20 серпня 2013 року укладено договір оренди землі про продовження договору оренди землі до 21 листопада 2016 року. 17 січня 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до Корсунь-Шевченківської міської ради із заявою про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122510100:04:010:0038, площею 0,0250 га терміном на п`ять років. Рішенням сесії Корсунь-Шевченківської міської ради від 02 березня 2017 року № 23-33 продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки строком на п`ять років з орендною платою в розмірі 10 % від нормативної вартості земельної ділянки. Пунктом 2 рішення зобов`язано ФОП ОСОБА_1 в десятиденний термін переукласти договір оренди земельної ділянки. Однак, до цього часу ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою комунальної власності, розпорядження якою належить до компетенції Корсунь-Шевченківської міської ради, під об`єктом нерухомості не оформила. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2020 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

21 серпня 2020 року заступника прокурора Черкаської області надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач припинила підприємницьку діяльність і на момент пред`явлення позову використовує земельну ділянку комунальної власності без договору оренди землі як фізична особа, підприємницьку діяльність на ній не здійснює, має статус фізичної особи, тому спір належить розглядати відповідно до вимог статті 19 ЦПК України за правилами цивільного судочинства. Апеляційний суд безпідставно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З матеріалів касаційного провадження та оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна - літній навіс біля бару та підвального приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21 листопада 2006 року ФОП ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з Корсунь-Шевченківською міською радою, відповідно до якого прийняла у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7122510100:04:010:0038, площею 0,0250 га, цільове використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

20 серпня 2013 року укладено договір оренди землі про поновлення договору оренди землі від 21 листопада 2006 року, згідно з яким термін дії договору продовжено до 21 листопада 2016 року.

Рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 02 березня 2017 року № 23-33 Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки строком на п`ять років ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 0,0250 га та встановлено орендну плату в розмірі 10 % від нормативної вартості земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано ФОП ОСОБА_1 в десятиденний термін переукласти договір оренди земельної ділянки.

08 листопада 2017 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її обов`язок не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 червня 2019 року № 904/1083/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18.

Виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинилися, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанцій, закриваючи провадження у справі, дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та від 16 жовтня 2019 року у справі № 653/4112/17 є безпідставними, оскільки зазначені постанови Великої Палати Верховного Суду ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Враховуючи викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки оскаржувана ухвала Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року є законними та обґрунтованими, постановлені з додержанням норм права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року в справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу як безпідставно набутого майна.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська