Постанова

від 24.07.2020 по справі 824/320/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/320/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

24 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року (м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання дій протиправними.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, оформлену листом від 25 листопада 2019 року №09/09/03-5201, у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 28 жовтня 2019 року; стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, відповідач, посилаючись на норми Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми" №1751 від 27 грудня 2001 року, зазначив про законність оскаржуваних дій. При цьому відповідач вважає безпідставними твердження позивача про те, що причиною пропуску строку подачі документів є проживання на непідконтрольній території України та відсутність можливості виїхати за її межі, оскільки такі є суперечливими та не підтверджені жодними доказами.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 03 жовтня 2006 року.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 18 липня 2017 року, ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Горлівка Донецької області, є сином ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є матір`ю ще двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 23 лютого 2007 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06 грудня 2011 року.

Згідно з довідкою від 28 жовтня 2019 року №7726-5000220127 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Департаментом соціального захисту населення Чернівецької міської ради, фактичним місцем проживання/перебування позивача є адреса: АДРЕСА_2 .

Сина позивача ОСОБА_2 також взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 28 жовтня 2019 року №7726-5000220163, виданої Департаментом соціального захисту населення Чернівецької міської ради.

28 жовтня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення державної соціальної допомоги при народжені третьої дитини.

Листом Управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради від 25 листопада 2019 року №09/09/03-5201 ОСОБА_1 повідомлено про те, що відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 року допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Оскільки дитина ОСОБА_1 народжена ІНФОРМАЦІЯ_3 і звернення за вказаною вище допомогою, згідно всеукраїнської бази даних не було, тому для призначення допомоги немає законних підстав.

З матеріалів справи також вбачається, що з метою призначення виплати державної соціальної допомоги при народженні дитини 29 жовтня 2019 відповідач звертався до Департаменту соціального захисту населенні ОДА листом за №09/09/02-4805, в якому просив запросити з Центрального сховища Мінсоцполітики інформацію про надання державних соціальних допомог ОСОБА_1 . Однак листом Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації від 06 листопада 2019 року №5509 запит щодо перебування на обліку в межах України ОСОБА_1 повернуто на адресу відповідача без виконання.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки як громадянки України, яка народила дитину на непідконтрольній владі України території, на отримання встановленої законодавством України допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою Україна зобов`язань. Поряд з цим зазначено, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" передбачено призначення державної допомоги при народженні дитини.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" всі види державної допомоги сім`ям з дітьми, крім допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" передбачено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Згідно з частиною сьомою статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Аналогічного змісту положення щодо допомоги при народженні дитини наведені й у Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751. Зокрема, у пункті 12 названого Порядку зазначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що держава надає особі у разі народження у неї дитини соціальну допомогу, яку призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків. Така допомога надається за заявою одного з батьків дитини і призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Тобто, вказаними нормами передбачені певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини.

Так, матеріали справи свідчать, що позивач фактично не погоджується з відмовою суб`єкта владних повноважень у призначенні їй державної допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Така відмова обґрунтована пропуском позивачем дванадцятимісячного строку звернення із заявою про призначення названої допомоги.

Однак, колегія суддів зазначає, що вказані обставини обумовлені тим, що позивач з об`єктивних причин не мала змоги звернутися до органу соціального захисту населення з відповідною заявою, оскільки народила дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Горлівка Донецької області, територія якого не контролюється українською владою. При цьому позивач має на утриманні ще двох малолітніх дітей. Відтак, вона не могла виїхати на підконтрольну владі України територію. Внаслідок бойових дій позивач змушена була змінити місце свого постійного проживання (реєстрації) та переїхала до м. Чернівці, де 28 жовтня 2019 року була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, після чого відразу звернулась до належного органу із заявою про призначення допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Отже, право позивачки як громадянки України, яка народила дитину на непідконтрольній владі України території, на отримання встановленої законодавством України допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою Україна зобов`язань.

Поряд з цим варто зазначити і те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в аналогічних правовідносинах неодноразово приходив до висновку про те, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

При цьому суд касаційної інстанції зазначав, що відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. А згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зазначене відображено у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №462/431/17, від 20 листопада 2018 року у справі №226/317/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №495/3711/17, від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а та ін.

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 25 листопада 2019 року №09/09/03-5201, у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини та зобов`язання суб`єкта владних повноважень призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 28 жовтня 2019 року.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 липня 2020 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.