Постанова

від 15.07.2020 по справі 400/315/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

місто Київ

справа № 400/315/17

провадження № 61-41161св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання недійсними договорів оренди землі, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серія ЯК № 495024, серія ЯК в„– 495025, виданих Петрівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 27 листопада 2012 року, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 7, 2830 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0514, та площею 7, 2294 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0522, що розташовані на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області.

ОСОБА_1 19 грудня 2012 року видала нотаріально посвідчену довіреність № 2373, якою уповноважила ОСОБА_2 укладати (за ціну та на умовах на власний розсуд) договори оренди та проводити реєстрацію цих договорів щодо належних ОСОБА_1 земельних ділянок, а також у подальшому отримувати орендну плату згідно з договорами оренди. ОСОБА_2 надано право подавати від її імені заяви, розписуватись за неї та виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

12 березня 2014 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі виданої довіреності, уклала із ОСОБА_3 договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого передала належну позивачу земельну ділянку, площею 7, 2830 га, у строкове оплатне користування орендаря строком на 49 років.

З цим договором позивач ознайомилася під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Аналогічний договір укладений відповідачами і щодо іншої належної позивачеві земельної ділянки, площею 7, 2294 га.

13 травня 2014 року позивач скасувала видану нею на ім`я ОСОБА_2 довіреність, про що повідомила відповідача листом від 03 листопада 2014 року.

Незважаючи на це, 23 травня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області Іщенко В. А. зареєстровано право оренди належних позивачеві земельних ділянок за ОСОБА_3 .

Вважала, що уклавши спірні договори оренди, відповідачі фактично позбавили її законного права на отримання орендної плати за використання належних їй земельних ділянок та підмінили обов`язок зі сплати орендної плати виконанням інших, покладених на орендаря законом, обов`язків. А саме, у пунктах 7 оспорюваних договорів передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 5 192, 82 грн, шляхом внесення цих коштів у поліпшення земельної ділянки.

Під час оформлення довіреності на право розпорядження належними їй земельними ділянками ОСОБА_1 не мала наміру передавати їх в оренду строком на 49 років, довідавшись про це відразу скасувала довіреність.

Позивач була введена відповідачем в оману щодо її дійсних намірів, що свідчить про очевидний дефект волі на укладення оспорюваних договорів, і також під час укладення спірних договорів не були дотримані всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України Про оренду землі , а тому позивач просила:

- визнати недійсним з моменту вчинення договір оренди землі від 12 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відносно належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 7, 2830 га, кадастровий № 3524955000:02:000:0514, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області Іщенка Віталія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2014 року, яким зареєстроване право оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 7, 2830 га, кадастровий № 3524955000:02:000:0514, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати недійсним з моменту вчинення договір оренди землі від 12 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відносно належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 7, 2294 га, кадастровий № земельної ділянки, площею 7, 2294 га кадастровий № 3524955000, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області Іщенка В. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 травня 2014 року, яким зареєстроване право оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 7, 2294 га, кадастровий № 3524955000:02:000:0522, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач видала довіреність ОСОБА_2 щодо уповноваження її на укладання договорів оренди та реєстрації права оренди за цими договорами 19 грудня 2012 року. Довіреність скасовано 13 травня 2014 року, повідомлено ОСОБА_2 листом від 03 листопада 2014 року. Договори оренди землі, що оспорюються, укладено 12 березня 2014 року, тобто під час дії довіреності. Отже ОСОБА_2 , маючи повноваження на укладення договорів оренди землі, правомірно уклала спірні договори оренди землі, підписавши їх як представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 не брала участі у реєстрації права оренди за спірними договорами оренди землі, реєстрацію здійснено за заявою орендаря як сторони правочину. Сторони виконували і продовжують виконувати істотні умови договорів, отже, укладення договорів оренди відповідало внутрішній волі позивача, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 червня 2018 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди землі задоволено.

Визнано недійсним договір оренди від 12 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_3 , предметом якого є належна ОСОБА_1 земельна ділянка, площею 7, 2830 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0514.

Визнано недійсним договір оренди від 12 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_3 , предметом якого є належна ОСОБА_1 земельна ділянка, площею 7, 2294 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0522

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, дійшов таких висновків. Позивач не довела відсутність істотних умов у договорах; позивач у судовому засіданні підтвердила, що орендну плату з 2014 до 2017 року вона отримувала особисто. Вимоги позивача про визнання договорів недійсними з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, є безпідставними. З підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, позивач договори оренди не оспорювала. Дослідивши оригінали примірників оспорюваних договорів, встановлено, що орендодавцем є ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 грудня 2012 року, а не безпосередньо ОСОБА_2 .

Одночасно апеляційний суд дійшов висновків, що ОСОБА_2 всупереч вимогам закону уклала від імені позивача два договори у власних інтересах, не маючи на це необхідного обсягу дієздатності, тому зазначені договори підлягають визнанню недійсними. Апеляційний суд зазначив, що недоведеність позивачем факту заподіяння їй збитків внаслідок укладення договорів з порушенням частини третьої статті 238 ЦК України не може бути підставою для відмови в позові, так як недодержання загальних вимог, необхідних для чинності правочину, є достатньою підставою для визнання їх недійсними незалежно від наявності завданої такими правочинами шкоди.

Апеляційний суд також зазначив, що обґрунтовуючи свої вимоги про визнання незаконними рішень державного реєстратора про реєстрацію права оренди, позивач посилалася на норми статті 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VІІІ. Однак норми цього Закону не мають зворотної дії, на час прийняття державним реєстратором рішень про реєстрацію права оренди Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень діяв у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ (із наступними змінами), який інакше регламентував порядок реєстрації похідних речових прав (статті 15, 16, 28-1 Закону). У зв`язку з цим твердження позивача про невідповідність заперечуваних рішень реєстратора нормам статті 29 Закону України

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VІІІ за висновками суду апеляційної інстанції є безпідставним. Крім того зазначено, що питання щодо реєстрації права оренди земельних ділянок може бути вирішене позивачем за процедурою реєстрації припинення речового права, встановленою Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 червня 2018 року в частині визнання недійсними договорів оренди землі, залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правила частини третьої статті 238 ЦК України. Зазначає, що оспорювані правочини не суперечать інтересам довірителя, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України. Вважає, що постанова апеляційного суду ґрунтується на припущеннях.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю, серії ЯК № 495024 та серії ЯК в„– 495025, виданих Петрівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 27 листопада 2012 року, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 7, 2830 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0514; площею 7, 2294 га, кадастровий номер 3524955000:02:000:0522, які розташовані на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області.

За попередньою домовленістю між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позивач 19 грудня 2012 року видала нотаріально посвідчену довіреність № 2373 строком дії на 49 років, якою уповноважила ОСОБА_2 укладати (за ціну та на умовах на власний розсуд) договори оренди та проводити реєстрацію цих договорів щодо належних ОСОБА_1 земельних ділянок за кадастровими номерами 3524955000:02:000:0514 та 3524955000:02:000:0522, а також у подальшому отримувати оренду плату згідно з договорами оренди. Для виконання цього доручення позивач надала ОСОБА_2 право подавати від її імені заяви, розписуватися за неї та виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

12 березня 2014 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі виданої довіреності від 19 грудня 2012 року, уклала із ОСОБА_3 договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 6 якого орендодавець передав земельну ділянку, площею 7, 2830 га, з кадастровим номером 3524955000:02:000:0514, у строкове оплатне користування орендаря строком на 49 років.

Також 12 березня 2014 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі виданої довіреності від 19 грудня 2012 року, уклала із ОСОБА_3 договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 6 якого орендодавець передав земельну ділянку, площею 7, 2294 га, з кадастровим номером 3524955000:02:000:0522, у строкове оплатне користування орендаря строком на 49 років.

13 травня 2014 року ОСОБА_1 скасувала видану ОСОБА_2 довіреність, про що відповідач повідомлена листом від 03 листопада 2014 року.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 22067720 та 22065631, виданих 23 травня 2014 року державним реєстратором Іщенком В. А., при реєстрації права оренди землі за спірними договорами оренди, реєстрацію права оренди проведено 23 травня 2014 року на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також від 23 травня 2014 року.

Дослідивши оригінали оскаржуваних договорів, суди вважали встановленим, що під час укладення договорів ОСОБА_2 діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, копія якої додана до договорів, про що зазначено в пунктах 42 цих договорів.

Пунктами 10 договорів оренди передбачено, що орендна плата у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 5 130, 00 грн, вноситься до 31 грудня поточного року. В судовому засіданні позивач підтвердила, що у період з 2014 року до 2017 року вона особисто отримувала орендну плату за оспорюваними договорами оренди землі.

Також кожний з цих договорів містить пункт 18, яким сторони обумовили, що право оренди земельної ділянки не підлягає внесенню до статутного фонду та передачі у заставу.

Копії договорів оренди землі, які додані до матеріалів справи позивачем та знаходяться в матеріалах кримінального провадження, які досліджені в судовому засіданні, і на які позивач посилалася в своїй позовній заяві, суд не прийняв як належні та допустимі докази у справі, так як відсутні оригінали цих договорів, походження наданих копій незрозуміле та майже неможливо прочитати зміст зазначених копій договорів оренди.

З інформації, наданої Петровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 24 травня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 09 жовтня 1993 року .

Відповідно до довідки Петрівської селищної ради від 30 травня 2018 року з 2010 року ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність з 25 січня 1995 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України). Особливості найму окремих видів майна встановлюються ЦК України та іншим законом (частина третя статті 760 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (частина перша статті 765 ЦК України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 19 грудня 2012 року видала нотаріально посвідчену довіреність № 2373 зі строком дії на 49 років, якою уповноважила ОСОБА_2 укладати (за ціну та на умовах на власний розсуд) договори оренди та проводити реєстрацію цих договорів щодо належних ОСОБА_1 земельних ділянок, а також у подальшому отримувати оренду плату згідно з договорами оренди. Для цього надано ОСОБА_2 право подавати від її імені заяви, розписуватися за неї та виконувати всі інші дії пов`язані з цією довіреністю.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (стаття 237 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Визнаючи недійсними договори оренди землі, апеляційний суд, встановивши, що договори містять істотні умови, які виконуються сторонами, зазначив, що недоведеність позивачем факту заподіяння їй збитків внаслідок укладення договорів з порушенням частини третьої статті 238 ЦК України не може бути підставою для відмови в позові, так як недодержання загальних вимог, необхідних для чинності правочину, є достатньою підставою для визнання їх недійсними незалежно від наявності завданої такими правочинами шкоди.

Верховний Суд не погоджується із таким тлумаченням апеляційним судом частини третьої статті 238 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права. При цьому, саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення у своїх інтересах необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 357/12578/15-ц (провадження № 61-5167св18) Верховний Суд зазначив, що аналіз частини третьої статті 238 ЦК України дає підстави для висновку, що довіритель при оскарженні правочину за цією підставою має довести наявність особистого інтересу представника під час укладення договору, при цьому такий інтерес має суперечити інтересу довірителя на вчинення відповідного правочину, зазначеного у довіреності.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до частини третьої статті 238 ЦПК України лише у разі доведення порушення прав та інтересів довірителя внаслідок вчинення такого правочину.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що оскаржувані договори порушують її права та законні інтереси, оскільки договори оренди укладені строком на 49 років, що становить значний проміжок часу, а також, що умови про орендну плату не відповідають інтересам власника земельних ділянок.

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що доводи про те, що договори не містять істотних умов, спростовані змістом оглянутих у судовому засіданні оригіналів договорів оренди землі.

Верховний Суд врахував, що досліджуючи оригінали договорів, суди першої та апеляційної інстанцій, допустили порушення норм процесуального права.

Зокрема, відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. За статтею 96 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

У матеріалах справи відсутні засвідчені суддею копії оглянутих оригіналів письмових доказів - оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, а тому висновки про те, що у договорах наявні усі істотні умови, ґрунтуються на припущеннях. Судами не досліджено та не встановлено дійсні умови договорів та не надано оцінку доводам позивача про те, що умови про строк дії договору та орендну плату порушують її права та законні інтереси як власника земельних ділянок. Суди не дослідили джерело походження договорів оренди землі, які наявні у матеріалах кримінального провадження, та не встановили дійсні умови оспорюваних правочинів, враховуючи, що суду надано два тексти договорів оренди земельних ділянок, які мають відмінні істотні умови.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди землі недійсними, які ґрунтуються на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на нездійснення дослідження наявних у матеріалах справи доказів, невстановлення дійсних умов оспорюваних договорів, відсутність у матеріалах справи досліджених доказів, суд апеляційної інстанції передчасно зробив висновки про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи відсутність у Верховного Суду права самостійно досліджувати докази у справі, взявши до уваги необхідність встановлення дійсних умов оспорюваних договорів та з`ясування, чи порушують вони права та законні інтереси позивача, обґрунтованим є рішення про направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для здійснення дослідження наведених доказів, встановлення дійсних фактичних обставин справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Встановивши неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково .

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко