Рішення

від 15.07.2020 по справі 509/4716/18

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/4716/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Козирського Є.С.

при секретарі - Мочернюк В.В.,

за участю - представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 , - Лук`ян С.Г. ,

представника відповідача ТОВ Агро-Долина - Марціяш О.І.,

представника третьої особи - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Долина , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Долина до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2018 року представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, який в подальшому уточнив та в остаточній редакції просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 332, виданий 25.03.2016р.; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 335, виданий 25.03.2016р.; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 329, виданий 25.03.2016р.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29009213 від 30.03.2016 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29009836 від 30.03.2016 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29008511 від 30.03.2016 року; зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно виключити з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про володіння ТОВ Агро-Долина код ЄДРПОУ: 38794412 - земельними ділянками, а саме: 5123755300:02:005:0864, площа: 0.5321 га, 5123755300:02:005:0863, площа: 0.0611 га та нежитловими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначив, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015 (справа №509/1558/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі та споруди, які складаються з позначених на плані під літ. А - складська будівля з адміністративним приміщенням площею 551,7 кв.м., під літ. Б - КПП площею 5,3 кв.м., під літ. В - вбиральні площею 2,1 кв.м., споруд №1-6 та оглядова яма №7 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_5 на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.08.2008 року і зареєстровані в КП Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 24495535;право власності на земельну ділянку площею 0,60 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для ведення особистого підсобного господарства, яка належить ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.08.2008 року. Додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.02.2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,60 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого підсобного господарства, яка належить ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.08.2008 року, зазначивши, що фактично визнається право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га з кадастровим номером 5123755300:02:005:0863 та земельну ділянку площею 0,5321 га з кадастровим номером 5123755300:02:005:0864, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду, апеляційну скаргу подав АТ Укрсіббанк , який не брав участь у розгляді справи. Апеляційна скарга задоволена в повному обсязі, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015 та додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.02.2016 скасовані та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено в повному обсязі.

Як вбачається з оскаржуваних рішень підставою для визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно бу договір безпроцентної позики, який укладений 20.12.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Судом не враховано, що на момент переходу права власності (на момент винесення рішення) існували обтяження у вигляді накладення арешту всього нерухомого майна та заборони відчуження. При цьому предметом договору позики були грошові кошти та обов`язок ОСОБА_5 повернути грошові кошти у такий самій сумі.

Після отримання рішення суду АТ УкрСіббанк звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою для скасування запису про право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року. Однак, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку за кадастровим номером 51233755300:02:005:0863 було припинено у зв`язку з відчуженням права власності іншому власнику права власності якого не скасовано. Таким чином, провести державну реєстрацію скасування права власності ОСОБА_2 не є можливим. У зв`язку із цим, АТ УкрСіббанк звертається до суду з вищевказаним позовом про визнання недійним договорів купівлі продажу земельних ділянок, нежитлових будівель та споруд, які укладені між ОСОБА_2 та ТОВ Агро-Долина 25.03.2016, серія та номер :322, 335, 329. Оскільки реєстрація права власності двох земельних ділянок та нежитлових будівель та споруд виникла на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2016 роки, який укладено між ОСОБА_2 та ТОВ Агро-Долина повинно бути вирішено питання про скасування рішень (№29009836, 29009213, 29008511) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2018 року, прийняті державним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В., у зв`язку із скасуванням рішення про визнання право власності за ОСОБА_2 .

Відповідач ТОВ Агро-Долина надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що ПАТ УкрСіббанк не зазначає які права позивача порушені існуванням оскаржуваних договорів купівлі-продажу земельних ділянок № 332 та №335 від 25.03.2016 року; яким чином такі права чи інтереси позивача будуть відновлені у випадку визнання договорів недійсними та чи порушені такі права саме сторонами оскаржуваних правочинів, а саме ОСОБА_2 та ТОВ Агро-Долина , чи існує на час звернення заборгованість ОСОБА_5 перед ПАТ УкрСіббанк , чи можливо погасити дану заборгованість за рахунок іншого майна ОСОБА_5 без порушення права власності ТОВ Агро-Долина . У зв`язку із чим, просить суд відмовити в задоволенні позову ПАТ УкрСіббанк у зв`язку із його необгрунтованістю та безпідставністю.

Також надав зустрічну позовну заяву до ПАТ УкрСіббанк , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в обгрунтування якої зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу №332 від 25.03.2016 ОСОБА_2 передає, а ТОВ Агро-Долина приймає земельну ділянку площею 0,5321 га. кадастровий номер: 5123755300:02:005:0864. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 249302,00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу №335 від 25.03.2016 ОСОБА_2 передає, а ТОВ Агро-Долина приймає земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 28628,00 грн. У п. 3.2 договорів Продавець гарантує, що на момент укладання Договору, нерухоме майно боргами не обтяжене, в спорі та під заставою, забороною, арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього у третіх осіб. Це підтверджувалось інформаційними довідками з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 30.03.2016 року сформованих приватним нотаріусом Мазаратій І.В.

Таким чином, ТОВ Агро-Долина не знало та не могло знати про існування якихось заборон чи вимог третіх осіб щодо об`єктів купівлі-продажу та про подальше скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015 року, отже ТОВ Агро-Долина є добросовісним набувачем, яке придбало земельні ділянки за відплатними договорами.

Відповідно до договору купівлі-продажу №329 від 30.03.2016 року ОСОБА_2 продала, а ТОВ Агро-Долина придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Крім того, на вказаних земельних ділянках ТОВ Агро-Долина було здійснене капітальне будівництво, а саме: було збудовано та введено в експлуатацію будівлю, площею 1510,0 кв.м.; здійснено благоустрій території (зачистка території, улаштування покриття з щебня, будівництво пандусів, будівництво дороги біля складу, ремонт існуючого складу.) Разом з цим, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок , будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України. Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду ,в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється.

З наведених підстав просить визнати право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та розташовані на земельній ділянці площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:05:0864 та земельній ділянці площею 0, 0611 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0863 за ТОВ Агро-Долина ; визнати право власності на земельну ділянку площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:05:0864 та земельну ділянку площею 0, 0611 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0863 за ТОВ Агро-Долина .

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Лук`ян С.Г. надав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позову ПАТ УкрСіббанк у зв`язку із його необгрунтованістю та безпідставністю. Зазначив, що ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на вказані земельні ділянки та нежитлові будівлі та споруди 11.03.2016 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В. (номери запису 13721856, 13722226 та 13720783 відповідно). Нотаріусом 25.03.2016р. посвідчено договори купівлі-продажу цієї землі та нерухомості між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ДОЛИНА . Здійснюючи нотаріальні дії під час посвідчення договорів, Мазаратій І.В. пересвідчилася у відсутності заборон на це майно. До цього часу єдина заборона, яка була на майно за цією адресою, це: запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна № 1876340 про арешт нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , застосований ухвалою Третейського суду асоціації МИАР-ТС від 18.03.2005р. Вказана інформація підтверджується інформаційною довідкою з Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління щодо наявних арештів та обмежень. Згідно відповіді начальника Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління від 12.04.2015р. - нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та земельні ділянки площею 0,0611га та площею 0,5321га перебували під арештом на підставі ухвали Третейського суду асоціації МІАР-ТС від 13.04.2005р. Вказаний арешт був скасований ухвалою Овідіопольського районного суду у 2011році. Позивач просить суд визнати недійсними укладені між відповідачами по справі договори, посилаючись на їх недійсність. В обґрунтування своїх позиції позивач зазначає статтю 215 ЦК України і говорить про не додержання ОСОБА_2 форми укладення первісного договору с третьою особою під час розгляду справи № 509/1558/15-ц. Відповідно до вже згаданого рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015р. по справі № 509/1558/15-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлові будівлі та споруди, а також земельні ділянки в результаті не виконання з боку ОСОБА_5 договору позики. При цьому позивач по даній справі вказує, що пункти 4.3. та 4.4. договору позики підпадають під ознаки договору купівлі-продажу нерухомого майна, отже повинні бути вчинені у нотаріальній формі. Оскільки такого не відбулося, позивач вважає наявними ознаки недійсності такого правочину. Позивачем не доведено, підстав для визнання договорів, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ДОЛИНА 25.03.2016 року недійсними, а також обрано невірний спосіб захисту права.

Представник третьої особи ОСОБА_5 адвокат Веселова О.О. надала суду посяснення щодо позову ПАТ УкрСіббанк , в кому зазначила, що у позивача відсутнє суб`єктивне право на оскарження спірних договорів, оскільки права Банку оскаржуваними договорами не порушено. Будь-яких прав на спірне майно у позивача не має та не було. Спірний об`єкт в іпотеці Банку не перебуває та не перебував. Фактично у позивача є підтверджені вимоги щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_5 . Позивач не навів обґрунтування порушення його прав оскаржуваними договорами, по якому Банк не є стороною та не має будь-яких речових прав відносно спірного майна. Виходячи з принципу захисту порушеного права, диспозитивності, обов`язку стороною доводити свої вимоги, оскаржити договір може лише та особа, права якої порушує спірний договір. Позивач має довести, яким чином оскаржувані договори порушують його права, яким чином задоволення позову відновить його права, та чому саме існуюча заборгованість за кредитним зобов`язанням має погашатися за рахунок третіх осіб, в той час як у кредитора є право та можливість отримати задоволення за рахунок іпотечного майна.

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав, просив задовольнити. В задоволенні зустрічного позову ТОВ Агро-Долина просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову ПАТ УкрСіббанк , зустрічний позов ТОВ Агро-Долина задовольнити.

Представник відповідача ТОВ Агро-Долина в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову ПАТ УкрСіббанк . Зустрічний позов ТОВ Агро-Долина підтримав, просив задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову ПАТ УкрСіббанк .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної спрви, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015р. по справі № 509/1558/15-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельні ділянки, розташовані за тією ж адресою, площею 0,0611га та 0,5321га з кадастровими номерами 5123755300:02:005:0863 та 5123755300:02:005:0864 відповідно (із урахуванням додаткового рішення по справі від 22.02.2016р.).

У листопаді 2017 року представником АТ УКРСИББАНК подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просив скасувати зазначені рішення Овідіопольського районного суду, мотивуючи свої вимоги тим, що при ухваленні рішень суд першої інстанції фактично здійснив перехід права власності на нерухоме майно з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 під час дії заборони на відчуження (наявність арештів, накладених на все майно боржника ОСОБА_5 в рамках виконавчих проваджень ВП34591686, ВП33925097, ВП36035368).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018р. рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015р. та додаткове рішення від 22.02.2016р. були скасовані та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено у повному обсязі. (т.1 а.с.9-13)

Позивач вказує, що при вирішенні справи № 509/1558/15-ц по суті Овідіопольський районний суд Одеської області не врахував наявність діючого арешту, накладеного постановами державних виконавців на все нерухоме майно, належне ОСОБА_5 на праві власності. Цим самим суд позбавив АТ УКРСИББАНК можливості задовольнити свої вимоги, тобто вирішив питання про права та обов`язки банку, якого не було залучено до участі у справі.

ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на вказані земельні ділянки та нежитлові будівлі та споруди 11.03.2016 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В. (номери запису 13721856, 13722226 та 13720783 відповідно). Нотаріусом 25.03.2016р. посвідчено договори купівлі-продажу цієї землі та нерухомості між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ДОЛИНА . (т.1 а.с. 42-44)

У п. 3.2 договорів Продавець гарантує, що на момент укладання Договору, нерухоме майно боргами не обтяжене, в спорі та під заставою, забороною, арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього у третіх осіб. Це підтверджувалось інформаційними довідками з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 30.03.2016 року сформованих приватним нотаріусом Мазаратій І.В. (т.1 а.с.45-48).

Позивач просить суд визнати недійсними укладені між відповідачами по справі договори, посилаючись на їх недійсність. В обґрунтування своїх позиції позивач вказує статтю 215 ЦК України і зазначає про не додержання ОСОБА_2 форми укладення первісного договору с третьою особою під час розгляду справи № 509/1558/15-ц.

Відповідно до вже згаданого рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015р. по справі № 509/1558/15-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлові будівлі та споруди, а також земельні ділянки в результаті не виконання з боку ОСОБА_5 договору позики. При цьому позивач по даній справі вказує, що пункти 4.3. та 4.4. договору позики підпадають під ознаки договору купівлі-продажу нерухомого майна, отже повинні бути вчинені у нотаріальній формі. Оскільки такого не відбулося, позивач вважає наявними ознаки недійсності такого правочину.

Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627,629 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 Постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до договору купівлі-продажу №329 від 30.03.2016 року ОСОБА_2 продала, а ТОВ Агро-Долина придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863.

Відповідно до договору купівлі-продажу №332 від 25.03.2016 ОСОБА_2 передає, а ТОВ Агро-Долина приймає земельну ділянку площею 0,5321 га. кадастровий номер: 5123755300:02:005:0864. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 249302,00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу №335 від 25.03.2016 ОСОБА_2 передає, а ТОВ Агро-Долина приймає земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 28628,00 грн. У п. 3.2 договорів Продавець гарантує, що на момент укладання Договору, нерухоме майно боргами не обтяжене, в спорі та під заставою, забороною, арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього у третіх осіб. Це підтверджувалось інформаційними довідками з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 30.03.2016 року сформованих приватним нотаріусом Мазаратій І.В.

Таким чином, ТОВ Агро-Долина не знало та не могло знати про існування якихось заборон чи вимог третіх осіб щодо об`єктів купівлі-продажу та про подальше скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.05.2015 року, отже ТОВ Агро-Долина є добросовісним набувачем, яке придбало земельні ділянки за відплатними договорами.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними (Пленум ВСУ №9) суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особливістю статусу заінтересованої особи може бути те, що така особа не мала й не має права власності чи речового права на предмет правочину, не оспорює право власності жодного з учасників правочину на передане згідно з ним майно, не вимагає визнання за собою права власності на майно й не претендує на те, щоб майно в натурі було передане їй у володіння. Мета заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається здійснення реституції за правочином, - приведення саме сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення правочину. Підстава її вимог - власний, обгрунтований, приватний цивільний інтерес заінтересованої особи до такого юридичного факту, як перебування предмета правочину (об`єкта цивільного права) у конкретної особи чи перебування будь-якого з учасників правочину в певному правовому становищі, якщо до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування реституції звертається не сторона правочину, а інша заінтересована особа.

Відповідно до роз`яснень вказаного Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 10 постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

На підтвердження цього підходу у Постанові ВСУ від 25.05.2016р. за №6-605цс16, суд зазначив наступне. З огляду на приписи ст..15,16 ЦК України, ст..1,2-4,14,215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість, щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ст.215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав .

Незалежно від того, чи є позивач стороною оспорюванного правочину, чи заінтересованою особою в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України для задоволення позову він повинен довести не лише існування формального порушення при укладенні договору вимоги закону, але і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

Аналогічні висновки були зроблені у Постанові ВСУ від 25.12.2013р. у справі №6-94цс13.

За таких підстав, суд приходь до висновку, що позивачем не доведено, у розумінні наведених норм права, підстав для визнання договорів, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ДОЛИНА 25.03.2016 року недійсними, а також обрано невірний спосіб захисту права.

З наданих на адресу суду документів вбачається, що 14 листопада 2018 року на адресу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси надійшла заява ПАТ Укрсиббанк від 04.11.2018 року вих.№23-1-03/55265 про повернення виконавчого документа виконавчого листа №2-1160/11 про стягнення заборгованості у розмірі 642437,31 грн. на користь Позивача з ОСОБА_5 .

Постановою від 14.11.2018 року було повернуто стягувачу виконавчий лист №2-1160/11 від 07.12.2012 року, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Крім того, до суду надано засвідчену копію договору іпотеки від 17.11.2006 року, згідно якого, іпотекодавець - ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, передає в іпотеку АТ УкрСиббанк нежитлове підвальне приміщення площею 120,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 вартістю 799490,00 грн. Отже, вартість заставного майна ОСОБА_5 , за рахунок якого банк мав можливість погасити заборгованість за кредитним договором, перевищувала суму боргу у виконавчому провадженні.

Вказані вище письмові докази, в сукупності з письмовими доказами, наданими разом з додатковими поясненнями Відповідача від 20.01.2020 року, а саме: постановою Другого Київського відділу ДВС м. Одеси від 11.02.2019 року у ВП №47242181 про повернення виконавчого листа №2-1160/11 від 07.12.2012 року та постановою Другого Київського відділу ДВС м. Одеси від 11.02.2019 року у ВП 46473709 про повернення виконавчого листа №520/4226/13-ц від 11.03.2014 року, підтверджують про відсутність порушеного права Позивача та матеріально-правової заінтересованості у визнанні недійсними договорів купівлі-продажу №332 та 335 від 25.03.2016 року земельних ділянок площею 0,5321 га та 0,0611 га та договору купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд №329 від 30.03.2016 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ДОЛИНА .

Як вбачається з матеріалів справи, на ухвалу суду надійшли матеріали з 2-го Приморського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ та 2-го Київського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ, з яких вбачається повернення виконавчих документів стягувачу ПАТ Укрсиббанк за заявою останнього. Отже, боржник добровільно відмовився від отримання задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. А тому доводи позивача про порушення оскаржуваними договорами можливого права ПАТ УкрСіббанк отримати задоволення частини непокритого іпотекою боргу за рахунок іншого майна боржника не знайшли свого підтвердження.

Предмет спору земельні ділянки та нежитлові приміщення - 25.03.2016р. були відчужені ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу ТОВ Агро-Долина , посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В. Разом з ділянками були відчужені розташовані на цих ділянках нежитлові будівлі.

На вищевказаних земельних ділянках існували будівлі, які новий власник реконструював та ввів у встановленому законом порядку в експлуатацію, внаслідок чого площа збільшилася з 559,1 кв.м. до 2069,1 кв.м.

ОСОБА_5 на праві власності належить біля 30 об`єктів нерухомості, чому саме позивач вважає, що саме предмет спору по цієї цивільній справі (а не предмет іпотеки) може та повинен задовольнити вимоги банку.

Позивач у передбаченому законом способу не довів своє порушене право оскаржуваними договорами та в чому саме є порушення його прав та інтересів оскаржуваними договорами; яка буде практична реалізація можливого судового рішення про задоволення позову, враховуючи зведення нових будов добросовісним набувачем. У ТОВ АгроДоліна правомірно виникло право власності на новостворену річ, яке було зареєстровано у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні представником позивача не надано пояснень щодо іпотечного майна боржника, яке й досі не реалізовано, оцінка останнього не проводилася, виконавчі провадження закриті на підставі заяв стягувача. А тому, заявлений позов є передчасним.

Позивач не надав суду доказів в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги ПАТ УкрСіббанк задоволенню не підлягають.

Щодо зустрічного позову ТОВ Агро-Долина суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу №329 від 30.03.2016 року ОСОБА_2 продала, а ТОВ Агро-Долина придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863.

Крім того, на вказаних земельних ділянках ТОВ Агро-Долина було здійснене капітальне будівництво, а саме: було збудовано та введено в експлуатацію складську будівлю літера Д , площею 1510,0 кв.м., що підтверджується Деклараією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності; вартість будівництва склала - 3 809,402,50 грн. ; здійснено благоустрій території (зачистка території, улаштування покриття з щебня, будівництво пандусів, будівництво дороги біля складу, ремонт існуючого складу.), вартість вказаних робіт склала - 253425,20 грн., що підтверджується балансовою довідкою від 13.05.2019 вих№13/05.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом з цим, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду ,в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст.. 120 ЗК України, ст.. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (п. 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об`єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша та третя статті 626 ЦК України 629 ЦК України).

Відповідно до статтей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача з дня державної реєстрації, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребувано у нього.

Статтею 332 ЦК передбачено набуття права власності на перероблену річ. Причому об`єкт, на який набувається право власності, визначено як нову річ.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Оскільки під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач за зустрічним позовом не визнає або оспорює право власності ТОВ Агро-Долина на реконструйовані будівлі, які введені в експлуатацію ТОВ Агро-Долина та була проведена реєстрація на нову річ, які знаходяться на спірних земельних ділянках, тому суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ Агро-Долина про визнання права власності.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи(аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 3, 6, 11, 202, 215, 328, 330-334, 377, 392, 522, 638, 355, 677 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. ст.ст. 12, 13, 19, 23, 141, 206, 258-259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Долина , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , про визнання недійсним договорів купівлі-продажу - відмовити.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Долина до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.07.2020 року.

Суддя: Є. С. Козирський