Ухвала

від 27.05.2020 по справі 753/7533/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Київський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

перекладача Мохамед ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

представників потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

обвинуваченого ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальні провадження № 12017100020002133, №12016100020007809, № 12017100020006661, № 12017100020009086 щодо

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Вітебськ, Білорусь, громадянина України,

що зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2ст.1971, ч.4 ст.358 України,

за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2019 року ОСОБА_17 визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.125, ч.4 ст.358 КК України і йому призначено покарання:

- за ч.1 ст.125 КК України 200 годин громадських робіт;

- за ч.4 ст.358 КК України 1 рік обмеження волі.

Справа № 11-кп/824/122/2020

Категорія: ч.1 ст.125, ч.2ст.1971, ч.4 ст.358 КК України

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_18

Доповідач: ОСОБА_1 .

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_19 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_15 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і на нього покладено обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Цим же вироком ОСОБА_17 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1971 КК України, і виправданий у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні прокурор Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_20 просить вирок суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_15 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1971 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. В решті вирок про визнання ОСОБА_15 винуватим за ч.1 ст.125, ч.4 ст.358 КК України з призначенням відповідного покарання прокурор просить залишити без змін. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_19 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_15 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і покласти на нього такі обов`язки, передбачені ст.76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про невідповідність висновків суду в частині виправдання ОСОБА_15 фактичним обставинам кримінального провадження, про що свідчить наявність у вироку істотних суперечностей, та про недотримання судом вимог ст.ст.370, 374 КПК України, які стосуються змісту вироку. Зокрема, суд погодився з тим, що ОСОБА_17 самовільно зайняв ділянку в прибережній захисній смузі вздовж штучно створеної водойми озера Мартишів, однак дійшов висновку, що ця земельна ділянка не є охоронною зоною в розумінні ст.112 Земельного кодексу України. При цьому не врахував, що з тексту вказаної статті Земельного кодексу України випливає, що перелік місць, де створюються охоронні зони, не є вичерпним, про що свідчить наявність словосполучення тощо. Також суд послався на Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затверджений наказом Держкомзему № 643 від 29.12.2008 року, який не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, а тому не є частиною системи законодавства України, у той час як Земельний кодекс України має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним нормативно-правовим актом. Також прокурор посилається на норми Водного кодексу України, якими надано визначення того, що є прибережною захисною смугою, яка відноситься до водоохоронної зони і на якій встановлено більш суворий режим діяльності, ніж на решті територій водоохоронної зони.

З огляду на викладене вважає, що земельна ділянка в межах прибережно-захисної смуги, яка є частиною водоохоронної зони, є охоронною зоною в розумінні ст.112 Земельного кодексу України, а тому своїми діями ОСОБА_17 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.1971 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи обвинуваченого і захисника ОСОБА_14 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції в цій частині законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_17 використав завідомо підроблені документи та умисно заподіяв ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження за наступних обставин.

28 травня 2016 року на засіданні членів правління Садового товариства Південне (далі СТ Південне) (код ЄДРПОУ 24936924) під головуванням голови правління ОСОБА_21 було прийнято рішення про прийняття в члени СТ Південне ОСОБА_15 , який користується земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Садова, 61, діл. 144-а, та видачу йому членського квитка садівника садового товариства. Вказане питання розглянуто, прийнято та зафіксовано протоколом засідання членів правління СТ Південне № 84 від 28.05.2016.

10 лютого 2017 року в період часу з 16 до 17 години ОСОБА_17 , знаходячись в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , що розташований за адресою: м. Київ, вул. Тарасівська, 36, оф. 3, достовірно знаючи про те, що він прийнятий в члени СТ Південне і фактично користується земельною ділянкою № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 з 28 травня 2016 року, що будівництво садового будинку за вказаною адресою розпочато на початку червня 2016 року, а побудовано садовий будинок у листопаді 2016 року, подав державному реєстратору приватному нотаріусу ОСОБА_22 підроблену довідку, видану на його ім`я, в якій було вказано, що ОСОБА_17 є членом Садового товариства Південне згідно з рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) членів садового товариства № 78 від 28.06.2014 (вих.27 від 20.05.2016), та підроблений технічний паспорт на садовий будинок, виготовлений ТОВ Укртехексперт (інвентаризаційна справа № 21/0616-1), в якому в графі рік побудови об`єкта нерухомого майна було вказано 1991 рік, для державної реєстрації об`єкта нерухомого майна садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , за спрощеною процедурою відповідно доЗакону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, 24 лютого 2017 року близько 17 години ОСОБА_17 , знаходячись за місцем проживання на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , помітив за межами своєї прибудинкової території сусіда ОСОБА_10 , який за участю двох спеціалістів проводив геодезичні виміри належної ОСОБА_10 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Після цього ОСОБА_17 на ґрунті неприязних стосунків, які виникли між ним і ОСОБА_23 з приводу розподілу меж їхніх земельних ділянок, вийшов з території свого домоволодіння, підійшов до останнього та розпочав словесний конфлікт. Під час словесного конфлікту ОСОБА_17 умисно завдав ОСОБА_10 один удар кулаком правої руки в область лівого вуха, чим заподіяв тілесне ушкодження у виді синця жовто-зеленого кольору продовженої форми в завушній ділянці зліва, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Вказані дії ОСОБА_15 суд кваліфікував за ч.4ст.358 КК України використання завідомо підробленого документа; та за ч.1 ст.125 КК України умисне легке тілесне ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.02.2020 року за клопотанням захисника ОСОБА_14 вирок у цій частині скасовано, ОСОБА_15 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.4 ст.358 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КК України. Цією ж ухвалою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_13 , оскільки ОСОБА_17 відмовився від поданої в його інтересах апеляційної скарги. А тому вирок суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_19 було висунуто обвинувачення у самовільному зайнятті земельної ділянки, вчиненому за наступних обставин.

У період з 28 травня по 14 листопада 2016 року ОСОБА_17 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, що розташована біля садової ділянки АДРЕСА_5 (урочище Осокорки), площею 195 м2, яка відповідно до ст.112 Земельного кодексу України відноситься до земель в охоронних зонах, оскільки розташована на прибережній захисній смузі штучно створеної водойми озеро Мартишів, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування вказаної земельної ділянки, вчинив її самовільне зайняття та в подальшому використання у своїх цілях шляхом проведення будівельних робіт з огородження земельної ділянки металевим парканом та розміщенням на ній тимчасової споруди торговельного призначення МАФу.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_15 , фактично, було обмежено право користування вказаною земельною ділянкою, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва та відповідно до ст.88 Водного кодексу Українизнаходиться в охоронній зоні та є прибережною смугою штучно створеної водойми озеро Мартишів, що у Дарницькому районі м. Києва.

Вказані дії ОСОБА_15 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.1971 КК України самовільне зайняття земельної ділянки щодо земель в охоронній зоні.

Виправдуючи ОСОБА_15 по пред`явленому обвинуваченню за ч.2 ст.1971 КК України, суд погодився з тим, що обвинувачений, дійсно, самовільно зайняв ділянку в прибережній захисній смузі вздовж штучно створеної водойми озера Мартишів, і це доведено належними та допустимими доказами. Разом з тим, суд проаналізував зміст ст.112 Земельного кодексу України, якою встановлено, де саме створюються охоронні зони, Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затверджений наказом Держкомзему № 643 від 29.12.2008 року, і дійшов висновку, що прибережна захисна смуга не входять до переліку земель охоронних зон, що не дає підстав для кваліфікації дій ОСОБА_15 за ч.2 ст.1971 КК України. Користуючись передбаченими ч.3 ст.337 КПК України повноваженнями, не міг суд кваліфікувати дії ОСОБА_15 і за ч.1 ст.1971 КК України, оскільки обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину є завдання значної шкоди її законному володільцю або власнику, однак розмір шкоди визначений не був.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, і доводи в апеляційній скарзі прокурора їх не спростовують.

В суді першої інстанції ОСОБА_17 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав і відмовився давати показання на підставі ст.63 Конституції України.

На спростування такої позиції та на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення сторона обвинувачення посилалася на дані, що містяться в показаннях представника потерпілого, яким є Київська міська рада, ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , з яких вбачається, що у червні 2016 року ОСОБА_17 самовільно зайняв земельну ділянку, що розташована біля ділянки АДРЕСА_5 , і частина самовільно зайнятої ділянки знаходиться в прибережній захисній смузі озера Мартишів.

Також стороною обвинувачення було надано документи, а саме:

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.06.2016, в якій ОСОБА_10 повідомив, що 29.06.2016 близько 18 години 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_4 , невідомі особи незаконно знесли паркан його земельної ділянки та почали незаконне захоплення землі (т.3 а.с.112);

- протокол огляду місця події від 03.08.2016, згідно з яким було оглянуто ділянку місцевості за адресою: м. Київ, вул. Садова, 61, ділянки №№ 122, АДРЕСА_3 , яка огороджена залізним парканом, встановленим менш ніж за 50 м від водойми, і на якій знаходиться МАФ у виді вагончика (т.3 а.с.113-115);

- протокол огляду місця події від 14.10.2016, згідно з яким було оглянуто ділянку місцевості за адресою: АДРЕСА_4 , яка має розмір 20 х 30 м, огороджена металевим парканом висотою 3 м. На ділянці розташований металевий конструктивний одноповерховий вагончик ближче до будинку, розташованого на ділянці № 122. На відстані близько 6 м від вагончика в сторону озера розташований фундамент, обмежений дерев`яною конструкцією висотою близько 1,5 м розмірами 6 х 7 м (т.3 а.с.116-118);

- протокол огляду місця події від 27.10.2016, згідно з яким під час огляду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , встановлено, що на ній знаходиться одноповерховий каркас будівлі з фанери, в якій встановлені металопластикові вікна, будівля обшита листами з дерева (ОСБ), на момент огляду проводиться встановлення вікна (т.3 а.с.119-120);

- протокол огляду місця події від 14.11.2016, згідно з яким оглянуто ділянку місцевості ближче до ділянки АДРЕСА_5 , яка огороджена металевим парканом, всередині якої знаходиться споруда, зовні схожа на МАФ, до якої під`єднана електромережа (т.3 а.с.122-129);

- припис № 1613863 від 16.08.2016, виданий старшим інспектором КП Київблагоустрій, яким встановлено порушення за адресою: м. Київ, вул. Садова, 61, ділянка № 144, стосовно встановлення тимчасової огорожі та запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації (т.3 а.с.130);

- лист КП Київблагоустрій № 222-3276 від 27.10.2016, з якого вбачається, що на виконання доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища № 064-8524 від 08.09.2016 демонтаж огорожі за адресою: м. Київ, вул. Садова, 61, ділянка № 144, буде здійснено, виходячи з технічних можливостей КП Київблагоустрій (т.3 а.с.131);

- лист директора ДП Інститут генерального плану міста Києва № 251 від 20.12.2016, у відповідності з яким безпосередньо в районі вул. Садова, 61 зовнішня межа прибережної захисної смуги встановлена на відстані 9-17 м від урізу води. Межі прибережної захисної смуги озера Мартишів поз. 103 затверджені у встановленому порядку у складі Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва. Дарницький район, рішення Київської міськради № 33/3471 від 26.02.2010. Відповідно до схеми функціонального зонування території за чинною містобудівною документацією, доданої до листа, земельна ділянка № НОМЕР_1 , якою користується ОСОБА_17 , частково розташована за межами прибережної захисної смуги (т.3 а.с.132-137);

- заміри земельної ділянки, розташованої біля ділянки № НОМЕР_2 на вул. Садовій, 61, якими встановлено, що вона огороджена металевим парканом та має площу 585 м2, з яких 195 м2 прибережна захисна смуга озера Мартишів (т.3 а.с.139-141);

- рішення Київської міської ради № 33/3471 від 26.02.2010, яким затверджено проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва (т.3 а.с.155-156);

- акт обстеження земельної ділянки біля ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 № 16-1418-02 від 22.08.2016, складений Департаментом земельних ресурсів, згідно з яким в ході обстеження встановлено відсутність документів на користування земельною ділянкою. Дана земельна ділянка огороджена, на ній встановлено тимчасову споруду. Площа земельної ділянки складає 0,07 га. Відповідно до бази даних міського земельного кадастру дана земельна ділянка не обліковується та не зареєстрована. Рішень щодо передачі земельної ділянки у власність Київською міською радою не приймалось та документів, що посвідчують право власності даною земельною ділянкою, не зареєстровано. В зазначених діях вбачаються ознаки порушення вимог земельного законодавства, а саме, самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га (т.3 а.с.169);

- акт обстеження земельної ділянки біля ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 № 17-0501-02 від 06.04.2017, складений Департаментом земельних ресурсів, згідно з яким станом на 06.04.2017 виявлено порушення, які зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки № 16-1418-02 від 22.08.2016 та не усунені. Площа земельної ділянки, огородженої металевим парканом, складає 565 м2, а частина огородженої земельної ділянки, що складає 195 м2, знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера (т.3 а.с.173-174);

- лист Департаменту земельних ресурсів № 057022-23160 від 13.12.2016, яким повідомлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , щодо якої складено акт обстеження № 16-1418-02 від 22.08.2016, згідно бази даних міського земельного кадастру знаходиться в межах прибережної захисної смуги, затвердженої рішенням Київської міської ради № 33/3471 від 26.02.2010 (т.3 а.с.159);

- листи Департаменту земельних ресурсів № 057022-23737 від 22.12.2016, № 057022-574 від 12.01.2017, згідно з якими земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , в міському земельному кадастрі не обліковується, зовнішні межі та користувач земельної ділянки не встановлені. Обстеженням, проведеним спеціалістами Департаменту земельних ресурсів 22.08.2016, було встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,07 га біля ділянки № НОМЕР_2 (в акті обстеження помилково зазначено № 144-а) огороджена металевим парканом, на ділянці розміщена тимчасова споруда (МАФ). Рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) не приймала, документи, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою, в Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані (т.3 а.с.162, 163-164);

- лист Департаменту земельних ресурсів № 057022-3687 від 01.03.2017, з якого вбачається, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,07 га біля ділянки № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 самовільно зайнята в результаті встановлення огорожі та шляхом обмеження доступу до неї. Частина самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, щодо якої складено акт обстеження № 16-1418-02 від 22.08.2016, згідно бази даних міського земельного кадастру знаходиться в межах прибережної захисної смуги, затвердженої рішенням Київської міської ради № 33/3471 від 26.02.2010 (т.3 а.с.167-168).

Згідно з ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Оцінюючи вказані раніше докази, суд у вироку зазначив, що вони не є належними, оскільки не підтверджують те, що дії ОСОБА_15 , які виразилися у самовільному зайнятті земельної ділянки, стосувались земель в охоронних зонах, у той час як кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.2 ст.1971 КК України, є вчинення таких дій щодо земель в охоронних зонах.

Згідно з ст.112 Земельного Кодексу Україниохоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Згідно з Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженим наказом Держкомзему № 643 від 29.12.2008, код типу обмежень у використанні земель охоронних зон 01.01. У цьому Класифікаторі міститься перелік охоронних зон (коди обмеження у використанні земельної ділянки 01.01.01-01.01.09), посилання на Закони України, якими визначено правовий режим цих охоронних зон, але до цього переліку не входять земельні ділянки у прибережній захисній смузі. Водоохоронні обмеження з іншім кодом типу обмеження 01.05 є самостійною категорією обмеження у використанні земель.

Як слушно вказує прокурор, вказаний Класифікатор не зареєстрований у Міністерстві юстиції України. Разом з тим у Переліку територіальних зон (груп об`єктів Державного земельного кадастру), який є додатком 2 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, охоронні та водоохоронні зони також віднесено до окремих територіальних зон.

Згідно з ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип правової визначеності є невід`ємною органічною складовоюпринципу верховенства права, про що зазначає у рішеннях Європейський Суд з прав людини. У своїх рішенняхКонституційний Суд Українитакож посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонуванняправової системиз метою забезпечення, перш за все, стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Цей принцип означає вимогу чіткості підстав, цілей та змісту нормативних приписів, особливо тих із них, які адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість упевнено передбачати правові наслідки своєїповедінки. Принцип визначеності вимагає також, щоб повноваження органіввиконавчої владиу відносинах із громадянами та їх об`єднаннями визначалися лише законами. Ними ж мають установлюватися межі розсуду цих органів. Жоден акт органів виконавчої влади не може підміняти своїм регулюваннямзаконі визначати власні межі свободи розсуду в указаних відносинах.

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства (рішення від 23.09.1998 року) Суд зазначив, що вирази законний та згідно з процедурою, встановленою законом, у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст.5 і не є свавільним. Суднаголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія (п.54).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2010 від 29.06.2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз.8 п.5 ч.1 ст.11 Закону України Про міліцію, посилаючись на інші свої рішення, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності у рішенні від 06.11.2008 року у справі Єлоєв проти України, рішенні від 18.12.2008 року у справі Новік проти України.

У рішенні від 10.12.2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України Суд зазначив, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Згідно з ч.ч.2, 4 ст.17 КПК України, положення яких кореспондуються з ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

З огляду на відсутність у національному законодавстві норм, які б чітко визначали, що водоохоронні зони, до яких згідно з ст.ст.87, 88 Водного кодексу України відносяться прибережні захисні смуги, входять до складу охоронних зон у розумінні положень ст.112 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи прокурора про те, що перелік охоронних зон у вказаній нормі не є вичерпним лише з огляду на словосполучення тощо, суперечить принципу правової визначеності, і що самостійне тлумачення цих понять задля встановлення винуватості особи несправедливо обмежує її права і свободи.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, відповідно до вимог ст.94 КПК України дав оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості і достовірності, що спростовує доводи в апеляційній скарзі про протилежне, і, встановивши, що їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення не доводить те, що ОСОБА_17 самовільно зайняв земельну ділянку в охоронній зоні, ухвалив правильне рішення про його виправдання.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на такі обставини.

Під час судового провадження в суді апеляційної інстанції за клопотанням обвинуваченого було залучено перекладача з української на російську мову. Однак у суді першої інстанції ні ОСОБА_17 , ні його захисники, таке питання жодного разу не порушували. При цьому обвинувачений звертався до суду, відповідав на запитання суду як російською, так і українською мовами, після вручення йому пам`ятки про права та обов`язки повідомив, що вони йому зрозумілі (т.1 а.с.33, т.2 а.с.17, 34), що зафіксовано на технічних носіях інформації, подавав суду клопотання українською мовою (т.1 а.с.20, 136, 140-142, 143-144, 151-154, 164-169, т.2 а.с.67, т.3 а.с.1-2, 21-24, 100), що, на думку колегії суддів свідчить про те, що він не достатньому рівні володіє державною мовою, і порушень його прав та вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції допущено не було.

Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, і підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року щодо ОСОБА_16 в частині визнання його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1971 КК України, та виправдання у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3