Рішення

від 07.07.2020 по справі 263/13211/15-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №263/13211/15-ц

Провадження № 2/263/1141/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Соловйова О.Л.,

при секретарі Кирилюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (далі за текстом ДКСУ), Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції України у Донецькій області (далі за текстом ГУНП України в Донецькій області) про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у кримінальному провадженні за ч.1 ст.204 Кримінального кодексу України,-

В С Т А Н О В И В:

Виклад позицій сторін у справі:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом до відповідачів, який в процесі розгляду справи неодноразово уточнювала, в остаточній редакції якого просить:

- стягнути за рахунок коштів державного бюджету на її користь матеріальну шкоду у розмірі 31 165,30 грн., заподіяну незаконним притягнення до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, які складаються з: вартості майна у вигляді лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів на суму 18783,53 грн.; збитків пов`язаних з вартістю невідбутої поїздки до Ізраїлю у сумі 1 185,87 грн., 41,53 грн., 217,81 грн., у загальній сумі 1445,21 грн.; оплачених витрат на юридичну допомогу у сумі 3400 грн.; вартості двох знищених під час огляду замків на суму 85 грн.; суми, сплачених позивачкою 25.01.2012 штрафів у розмірі 7300 грн., які були накладені на ОСОБА_1 на підставі незаконних протоколів про адміністративне правопорушення, суми сплаченої комісії банку за оплату незаконних штрафів у сумі 75 грн.; витрат на довідку про вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів у розмірі 22,75 грн.; поштових витрат на звернення до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у розмірі 31,13 грн.; поштових витрат на звернення з позовом до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у розмірі 22,68 грн.

- відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету понесені позивачем судові витрати у вигляді оплати вартості експертизи у розмірі 1476 грн.;

- зобов`язати ДКСУ відшкодувати (здійснити списання коштів державного бюджету України) ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 31 165,30 грн., заподіяну незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, а також судові витрати у вигляді оплати експертизи у розмірі 1476 грн. за рахунок коштів державного бюджету.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.02.2008 ВПМ ДПІ в Кіровському районі м. Донецька 13.02.2008 року проведено огляд приміщення ПП Византія за адресою: м.Донецьк, Кіровський район, вул.Островського, буд. 20, у ході якого виявлено 251 пляшку горілки, 15 пляшок вина, 3 пляшки шампанського, 58 пляшок слабоалкогольних напоїв, 229 пачок сигарет. За фактом незаконної реалізації ПП Византія лікеро-горілчаних виробів, що становлять загрозу для життя і здоров`я людей, прокуратурою Кіровського району м.Донецька 28.03.2008 порушено кримінальну справу №05-38789 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України. Розслідування у кримінальній справі проводила старший слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Башкова О.О. 28.07.2008 відносно неї було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, 07.08.2008 пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, а 11.09.2008 кримінальну справу спрямовано до Кіровського районного суду м.Донецька з обвинувальним актом. Під час судового розгляду кримінальної справи було з`ясовано, що заява ОСОБА_2 від 30.12.2007, яку остання начебто подала до ДПІ Кіровського району м.Донецька щодо порушень правил торгівлі тютюновими та лікеро-горілчаними виробами в магазині по АДРЕСА_1 , та яка стала підставою для обшуку належного позивачу приміщення магазину та подальшого порушення кримінальної справи, була сфальсифікована. 7 травня 2010 по даному факту старшим прокурором Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Тимощуком С.О. була порушена кримінальна справа за ч.1 ст.358 КК України. У ході судового розгляду справи судом обвинувачення відносно ОСОБА_1 змінено з ч.3 на ч.1 ст.204 КК України. Вироком Кіровського районного суду м.Донецька від 17.04.2012 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у вигляді 17000 грн. штрафу з конфіскацією лікеро-горілчаних виробів у кількості 155 пляшок горілки. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28.09.2012 вирок Кіровського районного суду м.Донецька від 17.04.2012 скасовано, справу спрямовано прокурору для організації додаткового розслідування. 04.12.2012 розпочато кримінальне провадження №12012050880000381 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.204 КК України. Постановою старшого прокурора прокуратури Кіровського району м.Донецька від 10.12.2012 підслідність вказаного кримінального провадження визначено за СУ ДПС у Донецькій області. Постановою старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області від 22.02.2013 зазначене кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення. До теперішнього часу усі належні їй та вилучені лікеро-горілчані вироби, слабоалкогольні напої та сигарети не повернуті. Вона намагалась отримати вилучене у неї майно, оглянути його, у зв`язку з чим зверталась до керівництва ГУМВС України в Донецькій області та Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області з запитами та скаргами, однак їй так і не був наданий доступ до вилученого у неї майна.

В судове засідання позивачка не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягає з підстав, зазначених у позові.

Від відповідача - ГУНП у Донецькій області на адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого ГУНП в Донецькій області позов не визнає та заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне. Так, відповідно до правової позиції ГУНП в Донецькій області, позивачем помилково віднесено свої витрати на сплату експертизи до судових витрат. Вартість експертизи проведеної в рамках цивільної справи № 2/258/159/2014 не може вважатись судовими витратами, що підлягають відшкодуванню за законом у зв`язку із закриттям кримінального провадження. Аналогічна правова позиція відповідача висловлена й щодо стягнення вартості отримання довідки з органів статистики у сумі 17,75 грн. та комісії банку у розмірі 5 грн. Щодо вартості майна у вигляді лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів загальною сумою 18 783,52 грн. зазначає, що Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено виключний перелік випадків, через настання яких громадянин має право на відшкодування (повернення) заробітку та інших грошових доходів, майна, штрафів, судових витрат, сум, сплачених за надання юридичної допомоги та моральної шкоди. Зокрема, майно, відповідно до ч.2 ст.3 вказаного Закону повертається в натурі. Лише за неможливості повернення таких виробів в натурі через їх втрату або знищення, відшкодовується їх вартість здійснюється за рахунок тих підприємств, установ та організацій, яким воно було передано безоплатно. На переконання відповідача, в матеріалах справи не міститься документів на підтвердження неможливості повернення лікеро-горілчаних виробів через їх втрату або знищення, враховуючи, зокрема висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2019 у цій справі, з огляду на що позовні вимоги в цій частині вважають такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із правовою позицією відповідача - Прокуратури Донецької області, остання в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення. Вважає, що провадження стосовно позовних вимог про відшкодування вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів у розмірі 18783,53 грн. слід закрити, оскільки це питання не вирішується в порядку цивільного законодавства, а розглядається у порядку кримінального судочинства, за вимогами ст.ст.100,171-174 КПК України. Крім того позивачкою не доведена неможливість повернення вказаної продукції в натурі. Позовні вимоги щодо відшкодування 85 грн. - вартості знищених замків, здійснених витрат на поїздку до Ізраїлю у розмірі 1445,21 грн., вартості довідки органу статистики у розмірі 17,75 грн., комісійних банку, вартості поштових відправлень не підлягають задоволенню, оскільки ці витрати не пов`язані з діями відповідачів. Позовна вимога щодо стягнення сплаченого штрафу у розмірі 7300 грн. у справах про адміністративні правопорушення та 75 грн. комісії банку не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надала постанов за якими її притягнуто до адміністративної відповідальності та закрито такі справи. Що стосується штрафних санкцій накладених ДПІ у Кіровському районі м.Донецька від 22.02.2008 року до ПП Византія в сумі 6800 грн. та 500 грн. зазначає, що їх стягнення не передбачено законом, крім того органи прокуратури, національної поліції, казначейства не є належними відповідачами за цими вимогами, оскільки вони не уповноважені та не накладали на ОСОБА_1 спірні стягнення. Провадження відносно позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у кримінальній справі у розмірі 3400 грн. слід закрити, так як таке стягнення можливе на підставі п.4 ч.1 ст.3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду . Щодо стягнення поштових витрат вважає, що в їх стягненні слід відмовити, оскільки за ст.79 ЦПК України вони не відносяться до судових витрат. Стягнення витрат на проведення експертизи в сумі 1476 грн. не підлягає задоволенню, оскільки ці витрати мали місце в іншому провадженні, крім того позивач не впевнена, що за вказаною оплатою була проведена експертиза, у даному випадку позивач може пред`явити позов до експертної установи.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, належним чином повідомлений про час, місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, погодився із запереченнями, наданими представником Прокуратури Донецької області та заперечував проти вимоги позивачки щодо зобов`язання Державної казначейської служби України, вчинити певні дії, а саме: зобов`язати відшкодувати (здійснити безспірне списання коштів державного бюджету України) їй вказану шкоду, оскільки ці вимоги є передчасними. Відповідно до правової позиції відповідача - ДКСУ, вона є аналогічною з правовою позицією Прокуратури Донецької області. Відповідно до поданої заяви представник ДКСУ просить справу розглядати в його відсутність та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рух справи:

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13.04.2016 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 31 165,30 грн. було закрито, на підставі ст. 205 ч.1 п.1 ЦПК України, оскільки визначення розміру матеріальної відшкодованої шкоди, належить до компетенції інших органів, а не суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13.04.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду задоволені частково: стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 73723 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти позовних вимог, відмовлено. Судові витрати віднесені на рахунок держави.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 01.06.2016 ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13.04.2016 про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 31 165,30 грн., витрат на проведення експертизи в розмірі 1476 грн. - скасовано, а справу у вказаній частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21.12.2016 провадження по даній цивільній справі закрито, в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, у зв`язку з наданням ОСОБА_1 юридичної допомоги у розмірі 3400 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.12.2016 позовні вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково: з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку стягнуто на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди у вигляді: вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18783,53 грн.; вартості оплати за послуги Головного управління статистики Дніпропетровської області за отримання довідки №12-18/724 від 07.08.2015 щодо роздрібних цін на алкогольні, тютюнові вироби в сумі 17,75 грн. та комісії банку в сумі 5 грн., на загальну суму 22,75 грн., а всього - 18806,28 грн.; стягнуто з держави Україна, в особі ДКСУ, за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат на проведення експертизи в розмірі 1476 грн.; в решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 22.03.2017 відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.12.2016 про закриття провадження в частині стягнення витрати, у зв`язку із наданням ОСОБА_1 юридичної допомоги, ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.12.2016, залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 22.03.2017 відхилено апеляційні скарги Прокуратури Донецької області, ДКСУ, ОСОБА_1 , а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.12.2016, залишено без змін. В обґрунтування своєї позиції, суд апеляційної інстанції посилається не те, що судом першої інстанції вірно визначено правовідносини, які склались між сторонами та вірно стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18783,53 грн., вартість з оплати за послуги ГУ статистики Дніпропетровської області за отримання довідки № 12-18/724 від 07.08.2015 у сумі 17,75 грн. та комісію банку у сумі 5 грн., оскільки позивач має право на відшкодування шкоди за вилучене під час огляду майно, оскільки таке майно позивачці не повернуто, його місцезнаходження невідомо, що підтверджується матеріалами справи. Крім того позивачу підлягає відшкодуванню шкода у вигляді понесених витрат за довідку про вартість лікеро-горілчаних виробів та тютюнових виробів та комісії Банку, оскільки таки витрати підтверджені наявними у матеріалах справи квитанціями. Відносно збитків пов`язаних з вартістю поїздки до Ізраїлю у сумі 1185,87 грн., 41,53 грн. та 217,81 грн. - на загальну суму 1445,21 грн., суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні цих витрат, оскільки позивачем з цього приводу не надано суду належних доказів, які містять інформацію про предмет доказування. Аналогічні висновки зроблені судом апеляційної інстанції й по витратам з заміни двох знищених замків у сумі 85 грн. Щодо позовних вимог про стягнення сплачених ОСОБА_1 штрафів у сумі 7300 грн. - позивачем не доведені обставини, щодо накладення на неї взагалі адміністративних стягнень у вигляді штрафів та їх сплати. Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновкам Жовтневого районного суду м. Маріуполя щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на пересилання позовної заяви з доданим пакетом документів до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у сумі 31.13 грн. та Жовтневого районного суду м. Маріуполя у сумі 22,68 грн. та 5 грн., оскільки ці витрати не є майновими збитками у цій справі.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12.04.2017 з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 320 грн.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду було частково задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області - рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.03.2017 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18 783,53 грн., вартості оплати за послуги ГУ статистики у Дніпропетровській області за отримання довідки № 12-18/724 від 07.08.2014 у сумі 17,75 грн. та комісії банку у сумі 5 грн., відшкодування судових витрат на проведення експертизи у сумі 1476 грн. - скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21.12.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.03.2017, залишено без змін.

В обґрунтування прийнятого рішення суд касаційної інстанції посилається на той факт, що суди не з`ясували чи зверталась позивач у порядку визначеному п.2 ст.3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та п. 14 Положення Про застосування ЗУ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду до податкової поліції ДПІ Кіровського району м. Донецька про повернення вилученого майна - лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів. Крім того, суди не звернули уваги, що відповідно до протоколів огляду та вилучення майна, постанови про залучення до справи речових доказів лікеро-горілчані та тютюнові вироби належали юридичній особі - ПП Византія , засновником якого є ОСОБА_1 та яке, на час розгляду справи, у стані припинення не перебуває. На переконання КЦС ВС, судом першої інстанції та апеляційним судом вказані обставини враховані не були та не було встановлено хто є власником вилученої продукції ПП Византія - позивач чи її син, а відповідно - хто є належним позивачем у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом:

Cудом встановлено, що 13.02.2008 працівниками відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в Кіровському районі м.Донецька проведено огляд приміщення приватного підприємства Византія за адресою: м.Донецьк, вул.Островського, буд. 20, у ході якого виявлено 251 пляшку горілки, 15 пляшок вина, 3 пляшки шампанського, 58 пляшок слабоалкогольних напоїв, 229 пачок сигарет, що підтверджується відповідним протоколом огляду від 13.02.2008 (т.1, а.с. 19-23).

За фактом незаконної реалізації ПП Византія лікеро-горілчаних виробів, що становлять загрозу для життя та здоров`я людей, прокуратурою Кіровського району м.Донецька 28.03.2008 було порушено кримінальну справу № 05-38789 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 204 КК України, досудове розслідування якої проводилося СВ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, що підтверджується постановою № 105-38789 про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та про порушення кримінальної справи прокурора Кіровського району м. Донецька від 28.03.2008 (т.1, а.с.24).

07.08.2008 ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України , а 11.09.2008 кримінальну справу з обвинувальним актом направлено до Кіровського районного суду м.Донецька. Постановою прокурора від 19.03.2012 пред`явлене обвинувачення змінено з ч.3 на ч.1 ст. 204 КК України (т.1, а.с. 37).

Відповідно до вироку Кіровського районного суду м.Донецька від 17.04.2012 ОСОБА_1 була визнана винною у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.204 КК України , з призначенням покарання у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн., з конфіскацією лікеро-горілчаних виробів, у кількості 155 пляшок. На підставі ст. 49 КК України від призначеного покарання звільнена, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. (т.1, а.с. 45-51)

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28.09.2012 зазначений вирок суду скасовано, справу направлено для додаткового розслідування. (т.1 а.с.52-58)

Постановою старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області від 22.02.2013 кримінальне провадження №12012050880000381 за ч.1 ст.204 КК України за фактом вилучення горілчаної продукції в магазині ПП Византія 13.02.2008, закрито, у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб ПП Византія ознак кримінального правопорушення. (т.1 а.с.59-62)

У вказаній постанові, зокрема, зазначено, що після проведення огляду приміщення ПП Византія у порушення ст. 8 Закону України Про державну податкову службу працівники ВПМ ДПІ у Кіровському районі завантажили вилучену лікеро-горілчану продукцію до автомобілю та передали вилучений товар третім особам на зберігання, а саме суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 .

В свою чергу ОСОБА_3 , яку було допитана у цій кримінальній справі в якості свідка, пояснила, що 13.02.2008 остання дійсно прийняла на зберігання лікеро-горілчану продукцію, після чого, 14.02.2008, повернула її працівнику податкової міліції ОСОБА_4 Допитана в якості свідка, керівник ПП Византія , ОСОБА_1 пояснила, що торгівельною діяльністю не займалась та горілчану продукцію не реалізовувала. На території підприємства у складському приміщенні дійсно знаходилась лікеро-горілчана продукція, яка належала її сину ОСОБА_5 , особисто ОСОБА_1 та підприємству Візнтія .

Допитаній в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що 13.02.2008 працівники податкової міліції під час огляду магазину ПП Византія незаконно вилучили лікеро-горілчану продукцію, яка належала йому.

З метою встановлення осіб, які були свідками скоєння злочину, були направлені доручення до податкової міліції Кіровського району м. Донецька, але позитивної інформації СУ ДПС у Донецькій області отримано не було.

Допитані в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які мешкали поруч з магазином ПП Византія підтвердили, що факту реалізації горілчаної продукції не було.

Допитані в якості свідків колишні працівники ПП Византія ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили, що в кінці 2007 року крамницю ПП Византія було зачинено, після чого лікеро-горілчана продукція не реалізовувалась.

З огляду на викладене старший слідчий СУ ДПС у Донецькій області приходить до висновку, що під час проведення досудового розслідування встановлена відсутність об`єктивної сторони складу злочину в діях посадових осіб ПП Византія , яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Островського, 20. (том 1 а.с.62).

Після закриття кримінального провадження ОСОБА_1 протягом 2013 року з приводу надання інформації, відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями, повернення вилучених 13.02.2008 лікеро-горілчаних та тютюнових виробів під час проведення огляду приміщення приватного підприємства Византія , зверталась двічі до начальника Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області (т.2, а.с.17-18, 20-21), до старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області Ткаченко А.Ю. (т.2, а.с.23) проте лікеро-горілчану продукцію та тютюнові вироби їй повернуто не було.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 07.07.2020 Приватне підприємство Византія зареєстровано, ідентифікаційний код юридичної особи зазначено 24651825, місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Маршальська, 19-1. Серед переліку засновників наведеної юридичної особи зазначено - ОСОБА_1 , дата державної реєстрації - 17.02.1997 року. В стадії припинення наведена юридична особа не перебуває (т.4, а.с.124-131).

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 07.08.2015 № 12-18/724, середні роздрібні ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби у торговій мережі (крім міських ринків) по Дніпропетровській області за липень 2015 року у відповідності до зазначеного споживчого набору (вироби, перелік яких наведено у розрахунку вартості майна, вилученого під час незаконного обшуку ОСОБА_1 (т.1 а.с.15-16) становить 18 783,53грн.грн. (т.1 а.с.17-18). У вказаній довідці міститься застереження: ціни призначені лише для розрахунків індексів цін на споживчі товари та послуги і не можуть використовуватись для інших цілей, зокрема, не можуть бути підставою для обґрунтування цінових пропозицій та визначення переможців під час проведення конкурсних торгів згідно з процедурами, встановленими ЗУ Про здійснення державних закупівель

На підтвердження вартості оплати за послуги Головного управління статистики Дніпропетровської області за отримання довідки №12-18/724 від 07.08.2015 щодо роздрібних цін на алкогольні, тютюнові вироби позивачкою надано квитанцію ПАТ КБ Приватбанк від 10.08.2015, згідно із якою ОСОБА_1 сплачено в рахунок оплату послуги в сумі 17,75 грн. та комісія банку в сумі 5 грн., на загальну суму 22,75 грн. (т.1 а.с.18)

Судом встановлено, що 14.06.2013 ОСОБА_1 звернулась безпосередньо до Кіровського районного суду м.Донецька з аналогічним позовом, але діяльність суду була зупинена через бойові дії, внаслідок чого вона звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. (т.1, а.с.100-102,104)

Під час судового розгляду справи Кіровським районним судом м.Донецька ОСОБА_1 сплатила судові витрати у розмірі 1476 грн. за проведення експертизи у справі на предмет визначення вартості, вилучених у неї 13.02.2008 лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, про що свідчить квитанція №79 від 18.06.2014 року. (т.1, а.с.103)

В матеріалах справи міститься ухвала судді Красноарміського міськрайонного суду Донецької області у справі № 235/8805/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, Прокуратури Кіровського району Донецької області, Донецького міського управління УМВС України у Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, згідно із якою вказану позовну заяву разом із всіма додатками до неї повернуто позивачеві для подання до належного суду (через порушення ОСОБА_1 при звернення до суду із вказаним позовом вимог ст.109,110 ЦПК України у діючий на час постановлення ухвали редакції) (т.1 а.с.106).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. При цьому порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом ( ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

У даному випадку спеціальним Законом, який регулює спірні правовідносини, - а саме порядок відшкодування шкоди заподіяної громадянину органами, що здійснюють, зокрема досудове розслідування та оперативно-розшукову діяльність, - є Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду № 266/94-ВР (далі за текстом Закон України № 266/94-ВР)

Відповідно до статті 1 Закону України № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно із ч. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1 -1 ) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1 -1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Статтею 3 Закону України № 266/94-ВР встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1 , 3 , 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю (стаття 4 Закону України № 266/94-ВР)

Для визначення та встановлення порядку застосування Закону України № 266/94-ВР спільним наказом Міністерства Юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 було затверджено Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суд (далі за текстом Положення № 6/5/3/41).

Стаття 7 Положення № 6/5/3/41 кореспондує ст. 3 Закону України № 266/94-ВР та визначає що підлягає відшкодуванню громадянину у разі незаконних дій органів досудового розслідування, зокрема майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт (ч. 2 ст. 7 Положення № 6/5/3/41); штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином (ч. 3 ст.7 Положення № 6/5/3/41); суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги (ч. 4 ст. 7 Положення № 6/5/3/41).

Так, відповідно до статті 14 Положення № 6/5/3/41, згідно із частини 2 ст.4 Закону України № 266/94-ВР майно, зазначене в п.2 ст.3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів. У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість. У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред`являється до цього органу. З зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення. Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п.12 Положення. Вимога громадянина до фінансового органу також розглядається

в місячний термін з дня його звернення. Постанова органів дізнання, попереднього слідства і

прокуратури може бути оскаржена громадянином відповідному прокуророві. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження. При відмові суду у позові про відшкодування вартості знищеного, втраченого чи пошкодженого майна за рахунок коштів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду вона відшкодовується відповідним фінансовим органом у порядку, встановленому п.13 Положення. Вартість майна відповідно до частини 4 ст.4 Закону

визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України ).

Відповідно до вимог ст. 316 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із науково-практичним коментарем ст. 316 ЦК України, термін власність нерідко вживається для позначення приналежності комусь речей. Тобто, власність трактується як присвоєння засобів і продуктів виробництва за допомогою певної суспільної форми яка відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Всі інші особи зобов?язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність - це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність це завжди майнове відношення. Наявність другої ознаки зумовлює необхідність врахування значення такої категорії, як воля власника , встановлення меж волевиявлення власника.

Конституційні норми, які встановлюють форми власності (ст.ст. 13, 41, 142, 143 Конституції України), закріплюють рівність всіх суб?єктів права власності (ст. 13 Конституції України), гарантії права власності і обов?язки власників (ст.ст. 13 і 41 Конституції України).

Розрізняють право власності в об?єктивному і суб?єктивному значенні.

Право власності в об?єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб?єкту, тобто, право власності в суб?єктивному значенні.

Право власності в суб?єктивному значенні - це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою і у власному інтересі. Цьому праву власника відповідає обов?язок усіх інших осіб утримуватися від порушення його правомочностей.

Саме право власності в суб?єктивному значенні відображає сутність власності як вищої влади особи над річчю, яка визнана іншими особами.

Характерні ознаки права власності, як суб?єктивного права:

1) його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном;

2) суб?єктом права власності може бути будь-який суб?єкт права. Причому, слід зазначити, що стаття 13 Конституції України передбачає рівність усіх суб?єктів права власності перед законом;

3) об?єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об?єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації (упаковування, маркування, написи і т.п.);

4) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. На відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних повноважень, доручення і т.п.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 320 ЦК України встановлено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України)

Відповідно до вимог ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ч.1, ч.2 ст. 325 ЦК України).

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року East/West Alliance Limited проти України , Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (п.167 рішення).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З системного аналізу ст.316,317,320,321,1176 ЦК України, а також наведених вище норм Закону України № 266/94-ВР та Положення № 6/5/3/41 слід дійти до висновку, що дійсно у громадянина, майно якого було незаконно вилучено в ході досудового розслідування та не повернуто останньому в порядку, встановленому КПК України через, зокрема, знищення такого майна, підлягає відшкодуванню заподіяна шкода. Механізм відшкодування такої шкоди встановлюється Положенням № 6/5/3/41 та передбачає певну послідовність дій, вчинення яких необхідно для здійснення такого відшкодування. Підставами для відшкодування такої шкоди, на переконання суду є, перш за все:

- належність особі майна на підставі права власності;

- неправомірні дій органу досудового розслідування;

- причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органу досудового розслідування та шкодою, заподіяної власникові майна.

Відсутність хоча б однієї з перелічених складових унеможливлює відшкодування шкоди.

Слід зазначити, що законодавцем встановлено імперативний обов`язок кожної сторони у цивільному процесу довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи

КЦС ВС у постанові від 18.12.2019 у даній справі однією з підстав скасування рішень судів попередніх інстанції зазначив, що при судовому розгляді не було встановлено, хто саме є власником вилученої в ході огляду у приміщенні ПП Византія продукції та, відповідно, належним позивачем у справі.

Проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано суду об`єктивних належних доказів володіння саме ОСОБА_1 лікеро-горілчаною продукцією та тютюновими виробами, які були вилучені в ході огляду ПП Византія , відповідно до протоколу огляду від 13.02.2008. Той факт, що ОСОБА_1 , відповідно до виписки з ЄДРЮО, ФОП та ГО, є засновником та керівником вказаного приватного підприємства не свідчить про належність вказаного майна ОСОБА_1 , як фізичній особі, а відомості, викладені у постанові про закриття кримінального провадження СУ ДПС у Донецькій області від 22.02.2013 навпаки свідчать про той факт, що ці вироби належали ОСОБА_6 - сину позивачки.

У даному випадку обов`язком суду є встановити наявність у особи, яка звернулась до суду, підстав для судового захисту порушених прав. При цьому обов`язок доведення в ході судового слідства порушення таких прав покладається саме на особу, яка заявляє про таке порушення (ст. 81 ЦПК України). При розгляді даної справи судом зі сторони позивачки - ОСОБА_1 - не надано доказів, які б свідчили про належність саме їй, як фізичній особі, лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів, які були вилучені в ході досудового розслідування у приміщенні ПП Византія , а отже у суду не має підстав для захисту її прав власника та, відповідно, відшкодування їй шкоди в порядку ст.1176 ЦК України у спосіб та в порядку, встановлений Законом України № 266/94-ВР та Положенням № 6/5/3/41.

З огляду на наведене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування вартості майна у вигляді лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів на суму 18783,53 грн. через відсутність доказів підтвердження, що ОСОБА_1 є володільцем цього майна, а отже особою, у якої виникає право на таке відшкодування.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що виконати вказівки суду касаційної інстанції в частині встановлення факту звернення/не звернення ОСОБА_1 до податкової поліції ДПІ Кіровського району з заявами в порядку Положення № 6/5/3/41 про повернення в натурі вилученого майна, яке було передано на зберігання уповноваженій особі вказаного органу, на теперішній час є неможливим, враховуючи припинення юридичної особи - ДПІ у Кіровському районі м. Донецька та відсутність його правонаступника, що підтверджується відповідною випискою з ЄРЮО, ФОП та ГО. Вказана юридична особа перебувала на тимчасово окупованій території - у м. Донецьку, з огляду на що здійснити запит щодо наявності архівів ДПІ у Кіровському районі (враховуючи відсутність правонаступника) також на теперішній час є неможливим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на довідку про вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів у розмірі 22,75 грн та комісії банку у розмірі 5 грн. на переконання суду є похідними від позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування вартості лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів, оскільки була отримана з метою розрахунку такої вартості. Враховуючи той факт, що суд не знайшов підстав для задоволення цих вимог ОСОБА_1 - не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення 22,75 грн. та 5 грн. комісії Банку.

Не знаходить суд підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування за рахунок коштів державного бюджету понесених позивачкою судові витрати у вигляді оплати вартості експертизи у розмірі 1476 грн., оскільки ці позовні вимоги також є похідними від позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування вартості лікеро-горілчаної продукції та тютюнових виробів, та враховуючи не встановлення судом, що ОСОБА_1 є особою, права якої в цій частині порушені.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 5 Закону України Про судовий збір у редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом (в редакції від 26.09.2015 року) не встановлено пільг щодо сплати судового збору при зверненні до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування тощо, з огляду на викладене ОСОБА_1 не є особою, яку відповідно до Закону звільнено від сплати судового збору. Враховуючи викладене такі судові витрати не можуть компенсуватись за рахунок держави в порядку, встановленому ч. 6,7 ст. 141 ЦПК України

Станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом, - 04.11.2015 року - судовий збір за звернення до суду із позовом майнового характеру складав 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 01.01.2015 року (у розмірі 1218 грн.) - що дорівнює 487,20 грн. та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

З урахуванням викладеного, на підставі ст. ст. 316,317,321,1176 ЦК України, ст.ст. 8,11,60,88,212,215 ЦПК України, Закону України № 266/94-ВР, Положення № 6/5/3/41 суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції України у Донецькій області про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 204 Кримінального кодексу України - в частині стягнення вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18 783,53 грн., вартості оплати за послуги Головного управління статистики у Дніпропетровській області за отримання довідки № 12-18/724 від 07.08.2014 року у сумі 17,75 грн. та комісії банку у сумі 5 грн., відшкодування судових витрат на проведення експертизи у сумі 1476 грн. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВДМУ УМВС України в Донецькій області 07.08.1998 року, на користь держави судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 , фактично мешкає: АДРЕСА_3

Державна казначейська служба України, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Прокуратура Донецької області, юридична адреса: м. Маріуполь, вул. Університетська, 6.

Головне управління Національної поліції в Донецькій області, юридична адреса: м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86.

Суддя О.Л. Соловйов