Рішення

від 28.07.2020 по справі 902/238/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2020 р. Cправа № 902/238/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф ., при секретарі судового засідання Вознюк К.В. , розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Агропром+" (вул. Новокостянтинівська, буд.4-А, м. Київ, 04655)

до Приватного підприємства "Гайсин-м"ясокомбінат" (вул. Плеханова, буд.26, м.Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)

про стягнення 136139,65 грн.

Представники сторін:

позивача: Гончарова Ж.В. (в режимі відеоконференції) - згідно ордеру серії АР №1012575 від 16.03.2020 р.;

відповідача: не з`явився.

В С Т А Н О В И В:

12.03.2020 р. від Приватного підприємства "Агропром+" до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява про стягнення з Приватного підприємства "Гайсин-м"ясокомбінат" 202139,65 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 01/01/19 від 01.01.2019 р. в частині проведення розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою від 13.03.2020 р. відкрито провадження у справі № 902/238/20; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 02.04.2020 року.

Ухвалою від 02.04.2020 р. підготовче засідання було відкладено до 30.04.2020 р.

Ухвалою від 30.04.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи суду та відкладено підготовче засідання у справі на 19.05.2020 р.

За наслідками проведеного 19.05.2020 р. підготовчого засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.06.2020 р.

11.06.2020 р. судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 28.07.2020 р. о 10:00 год.

03.07.2020 р. через систему "Електронний суд" надійшла заява від 03.07.2020 р., представника Приватного підприємства "Агропром+" Гончарової Ж.В. про проведення судового засідання з розгляду справи по суті 28.07.2020 р. в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.07.2020 р. задоволено вказане клопотання від 03.07.2020 р. представника позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції.

27.07.2020 р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 93022,00 грн основного боргу, 38887,65 грн пені, 3787,82 грн 3% річних та 442,18 грн інфляційних втрат. Заява обґрунтована частковою сплатою відповідачем суми основного боргу після відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України наявні підстави для задоволення даної заяви позивача про зменшення позовних вимог з огляду на таке.

Положення п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України надають позивачу процесуальну можливість збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Таким чином, нова ціна позову становить 136139,65 грн.

Представник позивача прийняв участь в засіданні суду в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

При неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб - адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, відповідно до Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 115, т.1) конверт з ухвалою суду вручений представнику відповідача 18.06.2020 р.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183, Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене, суд приходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

28.07.2020 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.01.2019 р. між відповідачем - Приватним підприємством "Гайсин-м`ясокомбінат" та позивачем - Приватним підприємством "Агропром+" укладений договір поставки за № 01/01/19.

Відповідно до умов договору поставки № 01/01/19 від 01.01.2019 р., позивач як постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідача як покупця товар, а останній зобов`язався прийняти товар і оплатити його (п. 1.1. договору поставки).

Згідно до п. 2.2. договору поставки товар передається покупцеві окремими партіями на замовлення покупця.

Відповідно до розділу другого договору поставки, передача товару покупцеві супроводжується наступними документами: рахунок, накладна, товарно-транспортна накладна на Товар, податкова накладна в електронному вигляді, декларація виробника, інші документи (п. 2.3. договору поставки).

Датою поставки партії товару вважається дата фактичного отримання товару покупцем (п. 2.4. договору поставки).

Право власності, а з ним і ризик випадкового знищення товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару останньому, що підтверджується накладною (товарно-транспортною накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується в накладній (товарно-транспортною накладною), про що покупець робить відповідну відмітку.

На виконання договору поставки №01/01/19 від 01.01.2019 р. позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № 2945 від 05.07.2019 р., на суму 893022,00 грн (а.с. 18, т.1).

Відповідно до п. 3.5 договору поставки №01/01/19 від 01.01.2019 р. кінцевий розрахунок з постачальником покупець здійснює протягом семи календарних днів з дати поставки партії товару (а.с. 15-17, т.1).

Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар, і як випливає з позовної заяви, станом на 02.03.2020 р. сума залишку заборгованості за товар, одержаний відповідачем за вищевказаною накладною, складала 159022,00 грн.

Наявність заборгованості у вказаному розмірі стверджується обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків сторін (а.с. 21, т.1).

02.03.2020 р. позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою про сплату заборгованості, яка залишена без задоволення (а.с. 22-23, т.1).

Наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем стала причиною виникнення спору та звернення останнього з даним позовом до суду.

Після відкриття провадження у справі відповідач загалом сплатив 66000,00 грн основного боргу, в зв`язку з чим позивач зменшив свої позовні вимоги в частині стягнення основного боргу до 93022,00 грн.

Станом на день прийняття рішення у справі, основна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 93022,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору поставки, які породили взаємні обов`язки: обов`язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей - товару, а обов`язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених договором.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені вище приписи законодавства щодо умов поставки товару та порядок проведення розрахунків за нього, зменшені позовні вимоги про стягнення з відповідача 93022,00 грн основного боргу за товар підлягають задоволенню.

Поряд з цим, враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 38887,65 грн пені, 3787,82 грн 3% річних та 442,18 грн інфляційних втрат за період прострочення 14.07.2019 р. - 02.03.2020 р.

Розглядаючи вимоги про стягнення 38887,65 грн пені, 3787,82 грн 3% річних та 442,18 грн інфляційних втрат за період прострочення 14.07.2019 р. - 02.03.2020 р., суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 5.3. договору поставки сторони передбачили, що за порушення термінів оплати товару покупець зобов`язався сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

Однак позивач при визначенні періоду боргового періоду невірно встановив дату його початку, через що помилково зазначив початковий день нарахування санкцій 14.07.2019 р. Оскільки 14.07.2019 р. це вихідний день - неділя, борговий період прострочення оплати товару слід обраховувати з 16.07.2019 р.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином прострочення виникло з 16.07.2019 р., а тому нарахування санкцій має здійснюватися з 16.07.2019 р.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт" електронного калькулятора перевірку заявлених до стягнення позивачем сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені за період прострочення 16.07.2019 р. - 02.03.2020 р., суд отримав 38272,41 грн пені, 3733,74 грн 3% річних та 2936,55 грн інфляційних втрат.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 38272,41 грн, вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 3733,74 грн, за період прострочення 16.07.2019 р. - 02.03.2020 р.

В задоволенні 615,24 грн пені та 54,08 грн 3% річних слід відмовити як безпідставно нарахованих за 14.07.2019 р. - 15.07.2019 р.

Позовні вимоги про стягнення 442,18 грн. підлягають повному задоволенню в межах заявлених вимог.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення зменшених позовних вимог, на відповідача покладається обов`язок відшкодувати позивачу витрати зі сплати судового збору в сумі 2032,05 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 231, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Гайсин-м`ясокомбінат" (адреса: 23700, Вінницька область, Гайсинський район, місто Гайсин, вулиця Плеханова, будинок 26, код ЄДРПОУ 34058430) на користь Приватного підприємства "Агропром+" (адреса: 04655, місто Київ, вулиця Новокостянтинівська, будинок 4-А, код ЄДРПОУ 40896054) 93022,00 грн основного боргу, 38272,41 грн пені, 3733,74 грн 3% річних, 442,18 грн інфляційних втрат та 2032,05 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки, визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Роз`яснити, що згідно положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" (реєстр.№3275) від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне рішення складено 29 липня 2020 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу вул. Новоконстянтинівська, буд. 4-А, м. Київ, 04655

3 - відповідачу вул. Плеханова, буд. 26, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700