Рішення

від 24.07.2020 по справі 918/38/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/38/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд"

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн"

до відповідача 3: ОСОБА_1

про стягнення 13 020 360,24 грн.

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

представники:

від позивача: Цибульська О.К., Демчук Ю.Б.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: Косів С.П.;

ОПИС СПОРУ

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" до відповідача-3: ОСОБА_1 про солідарне стягнення 13 020 360,24 грн., з яких: 11 865 237,59 грн. основний борг, 223 373,55 грн. заборгованість за процентами, 16 151,62 грн. заборгованість зі сплати комісії, 590 266,66 грн. пеня, 104 961,35 грн. 3% річних, 220 369,46 грн. інфляційних втрат, за кредитним договором №65317К24-0001 від 30 листопада 2017 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що 26 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено генеральну кредитну угоду №6511NI.

30 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" на підставі та відповідно до генеральної угоди, укладено кредитний договір №65317К24.

Згідно з умовами кредитного договору позивач надав відповідачу-1 кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 12 315 000,00 гривень, з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2019 року, зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 19,5% річних.

Відповідно до пункту 6.3. кредитного договору, відповідач-1 зобов`язується погашати кредит протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості.

Однак, відповідач-1 зобов`язання передбачені пунктом 6.3. кредитного договору не виконав. Станом на 03 січня 2020 року відповідач-1 не сплатив основний борг за кредитним договором в розмірі 11 865 237,59 грн.

Крім того позивачем нараховано відсотки за кредитом в розмірі 223 373,55 грн., та комісію за управлінням в розмірі 16 151,62 грн.

Серед іншого позивачем нараховано 556 371,87 грн. пені на основний борг (тіло кредиту), 21 539,17 грн. пені на проценти та 2 343,95 грн. пені на комісію.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України нарахував відповідачу 104 961,35 грн. 3% річних (99 264,24 грн. від простроченої суми основного боргу, 5 231,82 грн. від простроченої суми процентів, 465,29 грн. від простроченої суми комісії) та 220 369,46 грн. інфляційних втрат.

13 травня 2019 року між позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки №19-35ZP0013, відповідно до положень якого відповідач-2 зобов`язаний перед позивачем солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за генеральною угодою.

21 січня 2015 року між позивачем та відповідачем-3 укладено договір поруки №6515Р7-1, відповідно до положень якого відповідач-3 зобов`язаний перед позивачем солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за генеральною угодою.

У своєму відзиві на позову відповідач-1 зазначив, що позивачем неправомірно заявлено до стягнення заборгованість за відсотками в сумі 223 373,55 грн., оскільки право позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку користування кредитом - 22 листопада 2019 року.

Також відповідач-1 зазначає, що комісія за управління кредитною лінією нарахована після спливу кінцевого терміну погашення кредиту, відтак позовна вимога про стягнення 16 151,62 грн. заборгованості зі сплати комісій не підлягає до задоволення.

Відповідно до розрахунку нарахованих процентів, як зазначає відповідач-1, позивач нарахував відсотки з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року за 30 днів в сумі 198 412,50 грн. А проте, у зв`язку з тим, що термін користування кредитом минув 22 листопада 2019 року, позивач неправомірно нарахував відповідачу-1 відсотки за користування кредитом за 8 днів з 23.11.2019 року по 30.11.2019 року, що становить 52 910,00 грн.

Відповідач-1 вважає, що позивачем неправомірно заявлені до стягнення відсотки з 01.12.2019 року по 26.12.2019 року за 26 днів в сумі 171 957,50 грн. та з 27.12.2019 року по 03.01.2020 року за 8 днів в сумі 51 416,03 грн.

Щодо пені відповідач-1 зазначив, що позивачем пред`явлено вимоги про стягнення пені за період який перевищує 1 рік всупереч вимогам п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, за період з 29.05.2018 року по 27.11.2018 року в сумі 54 613,20 грн. (46 850,92 грн. по кредиту, 7 560,63 грн. по відсоткам, 201,65 грн. по комісії).

Крім того відповідач-1 зазначив, що позивачем неправомірно нарахована пеня після спливу терміну кредитування всього по кредиту на суму 264 132,38 грн., по відсоткам на суму 3 937,11 грн., по комісіям на суму 349,24 грн.

У зв`язку з наведеним відповідач-1 просить суд застосувати позовну давність згідно частини 4 статті 267 ЦК України.

Також відповідач-1 просить суд зменшити розмір пені за рішенням суду у зв`язку з відсутністю у позивача збитків, при цьому зазначив, що причиною прострочи оплат слугувало те, що товариство з незалежних від себе причин не здійснювало господарської діяльності, однак після усунення обставин що стали підставою для зупинення виробничої діяльності відповідач почав проводити платежі на виконання зобов`язань.

Щодо інфляційних втрат відповідач-1 зазначив, що інфляційного збільшення заборгованості у грудні 2019 року не відбулося, сума 3% річних з 23.11.2019 року по 31.12.2019 року складає 38 033,97 грн.

Відповідач-2 у своєму відзиві на позов зазначив про часткове невизнання позовних вимог зокрема з підстав зазначених у відзиві на позов відповідача-1. Аргументи відповідача-2 в цілому повторюють доводи відповідача-1.

Відповідач-3 у своєму відзиві на позов зазначив про невизнання позовних вимог в частині 734 432,96 грн.

Аргументи відповідача-2 та відповідача-3 в цілому повторюють доводи відповідача-1.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі в прядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04 лютого 2020 року.

03 лютого 2020 року ТОВ "Компанія "ЗЕВС Лтд" подано відзив на позов.

В судовому засіданні 04 лютого 2020 року оголошено перерву до 25 лютого 2020 року.

13 лютого 2020 року позивачем подано відповідь на відзив.

21 лютого 2020 року ТОВ "Індустріал Корпорейшн" подано відзив на позовну заяву.

21 лютого 2020 року ТОВ "ЗЕВС Лтд" подано заперечення на відповідь на відзив.

24 лютого 2020 року позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку пені.

25 лютого 2020 року ТОВ "Компанія "ЗЕВС Лтд" подано заяву про врегулювання спору за участі судді, в задоволенні якого відмовлено.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 26 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року залучено ОСОБА_1 в якості співвідповідача у справі.

Ухвалою суду від 26 березня 2020 року почато розгляд справи спочатку, підготовче засідання призначено на 30 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 30 квітня 2020 року підготовче засідання відкладено на 19 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2020 року підготовче засідання відкладено на 09 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 09 червня 2020 року підготовче засідання відкладено на 30 червня 2020 року.

30 червня 2020 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 21 липня 2020 року.

20 липня 2020 року відповідачем 3 подано відзив на позов.

В судовому засіданні від 21 липня 2020 року, у зв`язку з необхідністю дослідження розрахунків наданих сторонами, оголошено перерву до 24 липня 2020 року.

Ухвала суду від 21 липня 2020 року направлена на адреси відповідача-1 та відповідача-2.

Крім того, 21 липня 2020 року сторони (ТОВ "Компанія "ЗЕВС Лтд" та ТОВ "Індустріал Корпорейшн") були повідомлені телефонограмами про дату, час та місце наступного судового засідання. Телефонограми відправлені за номерами телефонів, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та прийняті зазначеними учасниками провадження. Відповідано суд вважає, що сторони повідомлені про місце дату та час розгляду справи належним чином.

24 липня 2020 року відповідачем-2 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Розглянувши вказане клопотання суд не знаходить підстав для його задоволення. Явка повноважних представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, провадження у справі здійснюється тривалий час, а сторони мали достатньо часу для подання всіх необхідних доказів по справі та висвітлення своїх доводів шляхом подання відповідних заяв/клопотань/заперечень.

При цьому суд звертає увагу сторін, що чинним законодавством України, зокрема нормами ГПК України не обмежено кількість представників, які можуть здійснювати представництво інтересів своїх довірителів в судовому засіданні.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

26 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" (відповідач-1, позичальник) та Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено генеральну кредитну угоду №6511N1 (генеральна угода), відповідно до предмету якої, позивач здійснює із відповідачем-1 кредитні операції в межах лімітів, визначених генеральною угодою, на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, які укладаються за домовленістю сторін відповідно до положень цієї генеральної угоди.

30 листопада 2017 року між відповідачем-1 та позивачем укладено додаткову угоду №6511N1-13 до генеральної кредитної угоди №6511N1 від 26.05.2011 року, відповідно до умов якої генеральну кредитну угоду №6511N1 від 26.05.2011 сторони виклали у новій редакції.

Відповідно до пункту 2.2.1. генеральної угоди, ліміт генеральної угоди становить 28 000 000,00 (двадцять вісім мільйонів) гривень.

Відповідно до пункту 2.2.2. генеральної угоди ліміт заборгованості за кредитним договором встановлюється в межах ліміту генеральної угоди та визначається у відповідному кредитному договорі.

Відповідно до пункту 2.3. генеральної угоди, строк користування кредитом за цією генеральною угодою встановлений до 22 листопада 2019 року.

Відповідно до пунктів 2.4.-2.6. генеральної угоди, процентна ставка за кредитом, порядок надання та погашення кредиту визначається у відповідному кредитному договорі.

30 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" та Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено кредитний договір №65317К24.

30 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено додаткову угоду №65317К24-0001 до кредитного договору №65317К24 від 30 листопада 2017 року, відповідно до умов якої кредитний договір №65317К24 від 30.11.2017 викладений у новій редакції.

Згідно з умовами кредитного договору №65317К24 від 30 листопада 2017 року в редакції з врахуванням змін згідно з додатковою угодою №65317К24-0001 від 30 травня 2019 року, ліміт кредитної лінії встановлено в розмірі 12 315 000,00 грн. (п. 2.3.1.), з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2019 року (пункт 2.4.) зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 19,5% річних (пункт 3.1.2.).

У пункті 3.1.4. кредитного договору сторони погодили, що проценти за кредитом нараховуються протягомусього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного дня за кожний день користування кредитом на основі банківського року.

За умовами пункту 6.4. кредитного договору повне погашення кредиту має бути здійснене позичальником у дату, яка настане раніше: у термін зазначений у пункті 2.4. цього договору (22 листопада 2019 року), або у разі використання банком права вимагати виконання грошових зобов`язань за цим договорому повному обсязі відповідно до підпункту 8.1.2. цього договору - у строк відповідно до підпункту 9.2.7. цього договору, або у разі настання випадку передбаченого підпунктом 4.1.3. цього договору.

Як визначено умовами кредитного договору у пункті 6.6., сплата процентів за користування кредитом (крім процентів за останній календарний місяць користування кредитом) здійснюється позичальником з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачується комісія за управління за попередній місяць. Проценти за кредитом за останній календарний місяць користування кредитом мають бути сплачені позичальником не пізніше наступного банківського дня за днем повного погашення основного боргу.

Відповідно до пункту 6.3. кредитного договору, позичальник зобов`язується погашати кредит протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що позичальник свої зобов`язання передбачені пунктом 6.3. кредитного договору не виконав, станом на 03 січня 2020 року відповідачем-1 не сплачено основний борг за кредитним договором 11 865 237,59 грн.

Відповідно до пункту 3.1.3. кредитного договору, розмір процентної ставки за кредитом змінюється у випадках та порядку, що передбачені пунктом 4.2. договору.

Згідно з умовами пункту 3.1.2. додаткової угоди до кредитного договору від 30 травня 2019 року, розмір процентної ставки за кредитом 19,5% річних.

Згідно з умовами пункту 3.2.2.1 кредитного договору, розмір ставки комісії за управління 0,41 % річних від ліміту заборгованості, зазначеного у графіку зміни ліміту заборгованості.

Відповідно до пунктів 6.6., 6.8. кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити проценти за кредитом та комісію за управління з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачуються проценти та комісія за попередній місяць.

Позивач зазначає, що станом на 03 січня 2020 року нарахував відповідачу-1 відсотки за кредитним договором в розмірі 223 373,55 гривень та комісії за управління в розмірі 16 151,62 грн.

Згідно з умовами пункту 10.2. кредитного договору з врахуванням змін, у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов`язань, визначених цим кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов`язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов`язань.

Керуючись пунктом 10.2. кредитного договору, позивач нарахував позичальнику 566 371,87 грн. пені на основний борг, а також 21 539,17 грн. пені на відсотки та 2 343,95 грн. пені на комісію.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував позичальнику 99 234,24 грн. 3% річних на основний борг, 5 231,82 грн. 3% річних на відсотки, 464,30 грн. 3% річних на комісію, також 215 114,72 грн. інфляційних втрат на основний борг, 4 598,68 грн. інфляційних втрат на відсотки, 626,06 грн. інфляційних втрат на комісію.

30 травня 2019 року між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" було укладено договір поруки №19-35ZP0013 (надалі - договір поруки №1).

Відповідно до предмету договору поруки №1, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником або правонаступником позичальника основного зобов`язання (п. 1.1.2) або його частини, кредитор має право вимагати цього виконання зобов`язання або його частини у поручителя як у солідарного боржника.

27 листопада 2019 року ТОВ "Індустріал Корпорейшн" позивачем направлено лист-вимогу за №0650700/29233-19 про невиконання ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" зобов`язань за генеральною угодою та сплату наявної заборгованості.

Згідно з умовами пункту 4.2.1. договору поруки №1, поручитель зобов`язаний не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення кредитора про невиконання позичальником (його правонаступником) основного зобов`язання або в інший строк, зазначений у відповідному повідомленні кредитора, без будь-яких заперечень сплатити кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов`язання.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-2 умов договору поруки та вимоги банку.

21 січня 2015 року між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №6515Р7-1 (договір поруки №2), відповідно до предмету якого, поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання (зобов`язання позичальника передбачені кредитною щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов`язаних з наданням та обслуговуванням кредиту).

Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" своїх зобов`язань за генеральною угодою, направив на адресу поручителя лист-вимогу про факт невиконання ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" зобов`язань за генеральною угодою та сплату заборгованості згідно за розрахунком позивача.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-3 умов договору поруки №2 та вимоги банку.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Як встановив суд, між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із виконанням зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту та поруки, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України, тощо.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 175 Господарського процесуального кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений між банком та відповідачем-1 договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно з правилами статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами кредитний договір як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Нормами частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас нормами частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позивач надав відповідачу-1 кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 12 315 000,00 гривень, з кінцевим терміном погашення 22.11.2019р., зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 19,5% річних.

Відповідно до пункту 6.3. кредитного договору, відповідач-1 зобов`язується погашати кредит протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості.

Однак, відповідач-1 зобов`язання передбачені пунктом 6.3. кредитного договору не виконані, станом на 03 січня 2020 року відповідачем-1 не сплачено основний борг за кредитним договором в розмірі 11 812 327,59 грн.

При цьому суд враховує, що 52 910,00 грн. сплачених відповідачем, позивач неправомірно зарахував в якості оплати відсотків за користування кредитними коштами. Такий висновок суд робить з наступного.

Згідно з умовами пункту 6.14. кредитного договору, якщо сума, що вноситься у рахунок погашення кредиту, сплати процентів за кредитом, комісії за управління та інших виплат за цим договором, недостатня для погашення кредиту разом з процентами та іншими платежами за цим договором, то платежі за цим договором здійснюються зокрема в такій черговості: 1) комісія за відкриття кредитної лінії, 2) прострочені проценти за кредитом, 3) прострочені суми комісії за управління; 4) прострочені суми інших комісій за цим договором; 5) строкові проценти за кредитом;, 6) строкові платежі по сплаті комісії за управління; 7) інші строкові комісії за цим договором; 8) прострочена заборгованість за основним договором.

У разі, якщо позичальник направляє кошти на виконання грошових зобов`язань за цим договором у черговості іншій, ніж визначена у пункті 6.14. договору, у тому числі у разі направлення таких коштів на рахунок, відкритий відповідно до підпункту (б) пункту 5.11. цього договору, банк зараховує кошти на виконання грошових зобов`язань позичальника у відповідній валюті черговості , що встановлена у пункті 6.14. договору.

Разом з тим, згідно з умовами пункту 3.1.4. договору проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного місяця за кожен день користування кредитом на основі банківського року.

Водночас, кінцевий строк користування (погашення) кредиту встановлено 22 листопада 2019 року (включно) (пункт 2.4. кредитного договору).

Вказані обставини відповідають положенням генеральної кредитної угоди.

При цьому, застосування зазначеного вище абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Однак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. Права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №903/914/17, від 05.03.2019 у справі №910/3353/19.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування (22 листопада 2019 року включно), у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Відтак зарахування позивачем 26 грудня 2019 року 52 910,00 грн. в рахунок оплати відсотків за користування, що були нараховані після спливу строку кредитування (22 листопада 2019 року включно), не відповідає положенням кредитного договору. Відповідно вказана сума в порядку черговості повинна бути зарахованою в якості оплати за основним боргом (тілом кредиту).

Відповідно, враховуючи те, що відповідачем 26 грудня 2019 року фактично оплачено частину основного боргу в сумі 52 910,00 грн., позовні вимоги про стягнення вказаної суми не можуть бути задоволені.

Разом з тим, позовні вимоги про стягнення 11 812 327,59 грн. заборгованості за кредитом є законними, обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 233 373,55 грн. процентів за користування кредитними коштами, а також 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією.

Суд зазначає, що вказані кошти також нараховані позивачем поза межами строку кредитування (після 22 листопада 2019 року). Тобто позивач, всупереч умовам договору які регулюють підстави та розмір нарахування процентів за користування кредитними коштами, продовжував нараховувати позичальнику договірні відсотки та комісію за управління кредитною лінією. А проте, таке нарахування суперечить суперечить вимогам статті 1048 Цивільного кодексу України, а також погодженим сторонами умовам договору. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах наведених вище.

Відтак, 233 373,55 грн. процентів за користування кредитними коштами а також 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією нараховані після 22 листопада 2019 року, тобто після спливу погодженого сторонами строку кредитування та після спливу строку дії договору (п. 14.1.2). Відповідно вказані вимоги позивача суд відхиляє.

Згідно з умовами пункту 10.2. кредитного договору з врахуванням змін, у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов`язань, визначених цим кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов`язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов`язань.

Керуючись пунктом 10.2. кредитного договору позивач нарахував позичальнику 566 371,87 грн. пені на основний борг, 21 539,17 грн. пені на прострочені проценти та 2 343,95 грн. пені на комісію.

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд бере до уваги, що згідно з нормами частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки при розрахунку пені на основний борг позивач неправильно визначив періоди нарахування. Зокрема, у розрахунку пені (додаток № 5 до розрахунку позивача) замість дати - 27.12.2019 року, як початку періоду розрахунку, помилково вказано дату 13.12.2019 року. Така помилка призвела до неправильного визначення кількості днів за які нараховується пеня на заборгованість з кредиту та замість 8 днів прострочення помилково вказано кількість днів прострочення зобов`язання - 22 дні.

Крім того, здійснюючи розрахунок пені та нараховуючи штрафні санкції на величини боргу, відсотків та комісії, що виникли на думку позивача після 22 листопада 2019 року, позивач відштовхувався від безпідставно збільшених сум основного боргу, відсотків за користування кредитом та комісії. Такий розрахунок мав наслідком надмірне та помилкове нарахування пені. Зокрема, позивач не врахував оплату 52 910,00 грн. основного бору, що мала місце 26 грудня 2019 року. Також позивач залишив поза увагою припинення нарахування процентів за користування кредитом та комісії, оскільки, як було зазначено вище, строк користування кредитом закінчився 22 листопада 2019 року. Всупереч умовам договору позивач продовжив нараховувати проценти за користування кредитом та комісію після 22 листопада 2019 року.

Таким чином, за розрахунком суду обґрунтованим розміром пені на основний борг є 503 920,64 грн. Відтак в задоволенні вимог про стягнення 62 451,23 грн. пені на основний борг слід відмовити.

Також, за розрахунком суду, обґрунтованим є нарахування відповідачу пені на проценти до моменту оплати їх у сумі 21 192,84 грн. А тому, в задоволенні вимог про стягнення 346,33 грн. пені на проценти необхідно відмовити.

Окрім того, на думку суду, обґрунтований розмір пені нарахованої на комісію до моменту оплати становить 2 250,08 грн. А отже, в задоволенні вимог про стягнення 93,87 грн. пені на комісію суд також відмовляє.

У своїх відзивах відповідачі просять суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.

Щодо вказаних обставин суд зазначає, що відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з нормами статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з умовами пункту 9.2.15. кредитного договору, сторони погодили в строк до 22 листопада 2019 року сплатити банку пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за основним боргом, процентами за комісією по договору, нараховану за період з 27.11.2018 року по дату укладення додаткової угоди (30 травня 2019 року) в сумі 140 264,59 грн.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином, уклавши додаткову угоду від 30 травня 2019 року, сторони погодили, а відповідач-1 визнав нараховану заборгованість у вигляді пені. А тому суд вважає, що перебіг позовної давності в частині вимог про стягнення пені нарахованої за період з 27.11.2018 року по 30 травня 2019 року було перервано у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 30 травня 2019 року. А отже перебіг позовної давності для зазначених вимог про стягнення пені в сумі 140 264,59 грн. почався заново з 31 травня 2019 року та відповідно строк для звернення до суду з цими вимогами не був пропущений позивачем.

Згідно з положеннями статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У своїх відзивах відповідачі просили суд зменшити неустойку, оскільки її розмір значно перевищує збитки позивача.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Однак, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання про зменшення неустойки, оскільки на переконання суду воно не аргументоване належними та допустимими доказами. Заявники не вказують на скільки саме на їхню думку варто зменшити розмір неустойки, не обґрунтовують чим саме даний випадок є винятковим. Відповідачі не наводять вагомих доводів на підтвердження того, що стягнення заявлених сум неустойки становитиме для них непомірний тягар або інших обставин, які заслуговують на увагу та можуть бути обґрунтованою підставою для зменшення розміру неустойки. До заяв про зменшення розміру пені не надано доказів скрутного матеріального становища, яке могло би слугувати підставою для такого прострочення. Натомість суд бере до уваги, що розмір заявленої пені не є надмірним у порівнянні з величиною основного боргу, що стягується у даній справі.

Дотримуючись балансу інтересів сторін, розглядаючи питання про зменшення пені, суд також враховує право позивача на отримання обумовлених договором штрафних санкцій.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 99 264,24 грн. 3% річних на основний борг, 5 231,82 грн. 3% річних на прострочені проценти, 464,30 грн. 3% річних на комісію, а також 215 114,72 грн. інфляційних втрат на основний борг, 4 598,68 грн. інфляційних втрат на проценти, 656,06 грн. інфляційних втрат на комісію.

Щодо вказаних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами (наприклад у межах строку користування кредитом) та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказана позиція відображена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 924/1226/18, та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Підсумовуючи вищезазначене суд зазначає, що нараховуючи відсотки за користування кредитом по 22 листопада 2019 року (в межах визначеного договором строку користування кредитом), позивач визнав правомірність користування кредитними коштами, разом з тим, по завершенні дії договору, та у зв`язку з несплатою кредиту в погоджені строк право на застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, виникло у позивача з 23 листопада 2019 року. За розрахунком суду обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних з 23.11.2019 року, а загальний розмір процентів річних за цей період становить 42 005,36 грн. А тому в задоволенні позовних вимог про стягнення 62 955,99 грн. 3 % річних нарахованих до 23.11.2019 року необхідно відмовити. Крім того, на думку суду слід відмовити в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат нарахованих до 23.11.2019 року. Разом з тим, за розрахунком суду з 23.11.2020 року до 03.01.2020 року (кінцева дата на яку позивач здійснив розрахунок заборгованості) інфляційного збільшення заборгованості не відбулось.

Як встановлено судом, 30 травня 2019 року між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" було укладено договір поруки №19-35ZP0013, відповідно до предмету якого, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником або правонаступникоми позичальника основного зобов`язання (п. 1.1.2) або його частини, кредитор має право вимагати цього виконання зобов`язання або його частини у поручителя як у солідарного боржника.

27 листопада 2019 року ТОВ "Індустріал Корпорейшн" позивачем направлено лист-вимогу за №0650700/29233-19 про невиконання ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" зобов`язань за генеральною угодою та сплату наявної заборгованості.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-2 умов договору поруки та вимоги банку.

21 січня 2015 року між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №6515Р7-1, відповідно до предмету якого, поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання (зобов`язання позичальника передбачені кредитною щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов`язаних з наданням та обслуговуванням кредиту).

Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" своїх зобов`язань за генеральною угодою, направив на адресу поручителя лист-вимогу про факт невиконання ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" зобов`язань за генеральною угодою та сплату заборгованості згідно розрахунку.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-3 умов договору поруки №2 та вимоги банку.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов`язання, яке може виникнути в майбутньому.

З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 Цивільного кодексу України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Таким чином суд робить висновок, що договорами поруки забезпечено виконання зобов`язання за договором.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителями, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" та ОСОБА_1 солідарно відповідають перед Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" за зобов`язаннями що виникають з генеральної кредитної угоди №6511N1 від 26 травня 2011 року та кредитного договору №65317К24 від 30 листопада 2017 року, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" солідарно відповідає за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд", а ОСОБА_1 солідарно відповідає за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд".

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зокрема суд встановив, що відповідач-1 не виконав зобов`язання передбачені умовами кредитного договору, станом на 03 січня 2020 року відповідач-1 не сплатив основний борг за кредитним договором в розмірі 11 812 327,59 грн.

При цьому суд врахував, що 52 910,00 грн. сплачених відповідчем-1, позивач безпідставно зарахував в якості оплати відсотків за користування кредитними коштами. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 11 812 327,59 грн. заборгованості за кредитним договором є законними, обґрунтованими та такими, що мають бути задоволенні.

Оскільки 233 373,55 грн. відсотків за користування кредитними коштами, а також 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією нараховані після 22 листопада 2019 року, тобто після спливу строку користування кредитом, суд вважає, що вказані вимоги не можуть бути задоволені.

Суд також зробив висновок, що обґрунтованим є нарахування відповідачу пені на основний борг в сумі 503 920,64 грн., пені на проценти в сумі 21 192,84 грн., пені на комісію в сумі 2 250,08 грн. На думку суду обґрунтованими також є позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 42 005,36 грн.

А отже, суд встановив, що позивач в цілому правомірно та обґрунтовано звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Водночас позивач допустив помилки та безпідставні нарахування у розрахунку заборгованості позичальника перед банком. А тому суд вважає за необхідне частково задоволити вимоги позивача у зазначених вище розмірах.

Крім того, враховуючи укладені між сторонами договори поруки, суд встановив, що відповідачі солідарно відповідають за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" перед Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розрахунком суду, судовий збір за подання до суду даної позовної заяви становить 195 305,40 грн., проте позивачем в якості доказу сплати судового збору надано суду платіжне доручення №811057 від 24.12.2019 року на суму 207 241,12 грн., відтак 11 935,72 грн. судового збору є внесеним в більшому розмірі ніж встановлено законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір", с плачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином судовий збір в сумі 11 935,72 грн., сплачений згідно платіжного доручення №811057 від 24.12.2019 року може бути повернутий позивачу за його клопотанням в порядку встановленому Законом України "Про судовий збір".

Судові витрати в розмірі 9 579,95 грн. судового збору слід покласти на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позову.

Судові витрати в розмірі 185 725,45 грн. судового збору підлягають до стягнення з відповідачів на користь позивача в рівних частинах.

Враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України України, судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЗЕВС Лтд" (35600, Рівненська область, місто Дубно, вул. Клима Савури 6, код ЄДРПОУ 30362061), Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" (01021, м. Київ, вул. Мечникова 16, офіс 2-11, код ЄДРПОУ 42359518), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 15.04.2015 року Святошинським РУ ГУДМС України в місті Києві) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича 127, код ЄДРПОУ 00032112) в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному (33023, м. Рівне, вул. Соборна 2, код ЄДРПОУ 23307646) 11 812 327 (одинадцять мільйонів вісімсот дванадцять тисяч триста двадцять сім) грн. 59 коп. основного боргу, 503 920 (п`ятсот три тисячі дев`ятсот двадцять) грн. 64 коп. пені по основному боргу, 21 192 (двадцять одну тисячу сто дев`яносто дві) грн. 84 коп. пені по відсотках, 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) грн. 08 коп. пені по комісії, 40 768 (сорок тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 84 коп. 3% річних на основний борг, 1 127 (одну тисяча сто двадцять сім) грн. 42 коп. 3% річних на відсотки, 109 (сто дев`ять) грн. 10 коп. 3% річних на комісію.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЗЕВС Лтд" (35600, Рівненська область, місто Дубно, вул. Клима Савури 6, код ЄДРПОУ 30362061) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича 127, код ЄДРПОУ 00032112) в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному (33023, м. Рівне, вул. Соборна 2, код ЄДРПОУ 23307646) 61 908 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот вісім) грн. 48 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" (01021, м. Київ, вул. Мечникова 16, офіс 2-11, код ЄДРПОУ 42359518) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича 127, код ЄДРПОУ 00032112) в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному (33023, м. Рівне, вул. Соборна 2, код ЄДРПОУ 23307646) 61 908 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот вісім) грн. 48 коп. судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 15.04.2015 року Святошинським РУ ГУДМС України в місті Києві) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича 127, код ЄДРПОУ 00032112) в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному (33023, м. Рівне, вул. Соборна 2, код ЄДРПОУ 23307646) 61 908 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот вісім) грн. 48 коп. судового збору.

6. В задоволенні позовних вимог про стягнення 52 910,00 грн. основного боргу, 223 373,55 грн. відсотків, 16 151,62 грн. комісії, 62 451,23 грн. пені на основний борг, 346,33 грн. пені на відсотки, 93,87 грн. пені на комісію, 58 495,40 грн. 3% річних на основний борг, 4 104,40 грн. 3% річних на відсотки, 355,20 грн. 3% річних на комісію та 220 369,46 грн. інфляційних втрат відмовити.

7. Судові витрати в розмірі 9 579,95 грн. судового збору покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича 127, код ЄДРПОУ 00032112) в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному (33023, м. Рівне, вул. Соборна 2, код ЄДРПОУ 23307646).

Відповідач 1 (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЗЕВС Лтд" (35600, Рівненська область, місто Дубно, вул. Клима Савури 6, код ЄДРПОУ 30362061).

Відповідач 2 (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" (01021, м. Київ, вул. Мечникова 16, офіс 2-11, код ЄДРПОУ 42359518).

Відповідач 3 (Боржник): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 15.04.2015 року Святошинським РУ ГУДМС України в місті Києві).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/

повне рішення підписано "29" липня 2020 року

Суддя Качур А.М.