Постанова

від 28.07.2020 по справі 565/107/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року

м. Рівне

Справа № 565/107/19

Провадження № 22-ц/4815/536/20

Головуючий у Кузнецовському міському суді

Рівненської області: суддя Зейкан І.Ю.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини):

30.01.2020 у м. Вараш Рівненської області

Повний текст рішення складено: 03.02.2020

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: ОСОБА_2 ;

відповідач2; ОСОБА_3 ;

відповідач3: ОСОБА_4 ;

відповідач4: Вараська міська рада Рівненської області;

представники учасників справи:

позивача - адвокат ОСОБА_5 ;

відповідача1 - адвокат Наход Андрій Володимирович;

відповідача4 - ОСОБА_6 ;

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вараської міської ради Рівненської області про встановлення земельного сервітуту,

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вараської міської ради Рівненської області про встановлення земельного сервітуту. Мотивуючи вимоги, вказувала про відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії РВ №00228, виданого 18.02.1999, вона є власником земельної ділянки площею 0, 10 га в м. Вараш Рівненської області, кадастровий номер якої 56107:00000:01:001:0078. З даної ділянки відсутня можливість проходу чи проїзду до земель загального користування через відповідне розташування суміжних земельних ділянок. З трьох боків її земельну ділянку оточують ділянки, що належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . До набуття ОСОБА_3 права власності на свою земельну ділянку у позивача існував прохід та проїзд до вулиці як землі загального користування. Одна після завершення відповідачем2 будівництва така можливість припинилася, а наявна дорога (прохід і проїзд) стала частиною земельної ділянки ОСОБА_3 . Тому вважає, що вона позбавлена можливості повноцінно, ефективно користуватися своєю земельною ділянкою за її цільовим призначенням та здійснювати її господарсько-функціональне використання.

В той самий час існує можливість проходу і проїзду через земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 , чим позивач іноді користується за згодою відповідача1, проте проти постійного використання ділянки для цієї мети він заперечує, як і не погоджуються з користуванням належними їм ділянками і решта відповідачів.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено на користь власника земельної ділянки ОСОБА_1 , розташованої на території м. Вараш Рівненської області, кадастровий номер 5610700000:01:001:0078, безоплатний, безстроковий, безособовий земельний сервітут для проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі на земельній ділянці ОСОБА_2 з кадастровим номером 5610700000:01:001:0142, площею 0, 00 77 га, відповідно до варіанту №2 висновку експерта №3779-3780 від 24.10.2019 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, а саме у виді частини вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 , шириною 3, 5 м та довжиною 21, 86 м, довша сторона якої розташована на межі земельної ділянки ОСОБА_2 , кадастровий номер 5610700000:01:001:0142, та земельної ділянки ОСОБА_4 , кадастровий номер 5610700000:01:001:0141.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 362, 40 гривень судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликаєься на незаконність і необґрунтованість рішення суду, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом доказів, які вказували би про наявність/відсутність проходу/проїзду через ділянку відповідача1, відсутність його згоди на укладення договору сервітутного користування на запропонованих умовах через наявний проїзд/прохід, а також відсутність інших альтернативних варіантів проходу/проїзду до ділянки заявника. В порушення вимог ст. ст. 49-51, 83, 183, 263, 274, 279 ЦПК України судом залучено співвідповідачів після першого судового засідання, не додержано правил подання доказів у справі, в т.ч. і заявлення клопотання щодо призначення судової експертизи, залишено без уваги клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, а також знехтувано принципом верховенства права та належного здійснення правосуддя.

Вважає, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження призвело до того, що суд апеляційної інстанції не зможе виправити дану процесуальну помилку, оскільки її вирішення спонукало до неправильних правових наслідків (ч. 2 ст. 376 ЦПК України). Тому після ухвалення оскаржуваного рішення у заявника залишилися сумніви про існування іншого - коротшого проїзду/проходу до ділянки позивача від найближчої вулиці, менш обтяжливого для іншого користувача сусідньої ділянки, відмінного від ОСОБА_2 , а також не з`ясовано наявність сусіда, який погодився би на прокладення сервітуту до ділянки ОСОБА_1 .

Судом не було дано оцінки показанням свідків з приводу дій осіб, які перекрили прохід до ділянки позивача та через які до останнього часу вона проходила, а їхні свідчення є недопустимими доказами у розумінні ст.ст. 78, 83 ЦПК України. Поготів, суд залишив без уваги обставини, на які посилалися свідки та позивач, а також, на який вказував експерт, - прохід та проїзд до ділянки позивача завжди і до останнього часу (до 2018 року) пролягав через ділянку іншого співвідповідача, а проходу через ділянку відповідача1 не існувало.

Не погоджувався із висновками судової експертизи та з її призначенням, оскільки клопотання про це було заявлено пізніше, ніж дозволяє процесуальний закон, що тягне за собою недопустимість цього доказу. При цьому експерту було надано план місцевості, який не відповідає наказу №54 від 09.04.1998 Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України. Він користувався не топографічним зніманням визначеного масштабу, а GPS знімання території, який є хибним. Тобто цей доказ вважав таким, що суперечить обставинам справи, ґрунтується на припущеннях, зроблений без належних матеріалів і з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998.

Тому зважає на необхідність застосувати доктрину Європейського суду з прав людини "Fruit of the poisons tree" ("Плоди отруйного дерева"), що призводить до незаконності судового рішення в разі неналежності одного доказу, який спонукав до отримання за його допомогою інших доказів у справі.

Крім того, заявник вважає, що судом при вирішенні спірних відносин неправильно застосовано правила ст. ст. 401, 402 ЦК України та ст.ст. 99, 100 ЗК України, адже сама позивач та свідки покликаються на наявність інших варіантів проходу та проїзду до її ділянки, що відмінні від ділянки відповідача1 та решти відповідачів. Також не взято до уваги правові позиції Верховного Суду, що висловлені у постановах від 17 вересня 2018 року у справі №127/1417/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №920/1121/17 та від 17 січня 2019 року у справі №607/12777/17.

З викладених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, а ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проходу і проїзду на транспортному засобі по земельній ділянці відмовити.

У поданому відзиві представник позивача - адвокат Полюхович О.І., вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому посилалася на те, що доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, є формальними, безпідставними та необгрунтованими, зводяться винятково до субєктивної переоцінки доказів заявником, а тому не спростовують правильності виснвоків суду попередньої інстанції про задоволення вимог позивача. Вважає, що аргументи щодо недопустимості доказів у справі не грунтуються на законі і матеріалах справи. Крім того, судом правильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивача, оскільки іншого способу захистити право ОСОБА_1 на повноцінні права володіння та користування належною їй земельною ділянкою не існує, що спонукало до встановлення безоплатного, безстрокового, безособового земельного сервітуту для проходу і проїзду на велосипеді та будь-якому іншому транспортному засобі на ділянці ОСОБА_2 відповідно до варіанту №2 висновку експерта №3779-3780 від 24 жовтня 2019 року в судовій земельно-технічній експертизі.

Як з`ясовано судом, і ця обставина сторонами не заперечується, земельна ділянка по АДРЕСА_1 на території колишньої Кузнецовської міської ради Рівненської області у м АДРЕСА_2 Вараш Рівненської області належить ОСОБА_1 , що також стверджується державним актом на право власності на неї серії РВ №00228 від 18 лютого 1999 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №107.

В подальшому, 16 листопада 2015 року зазначеній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5610700000:01:001:0078, що видно з копії витягу із Державного земельного кадастру.

Дана земельна ділянка межує із земельними ділянками, що належать на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Спірні правовідносини виникли із факту унеможливлення проходу і проїзду позивача до належної їй земельної ділянки по вулиці Колгоспна у м. Вараш Рівненської області, адже конфігурацією суміжних земельних ділянок заблоковано таке право ОСОБА_1 Раніше, до звернення в суд, позивач зверталася до ОСОБА_2 із проханням здійснити міну чи купівлю-продаж частини земельної ділянки з тим, щоби забезпечити прохід та проїзд до своєї ділянки, однак їй було відмовлено в цьому. З метою реалізувати свої законні повноваження на володіння та користування земельною ділянкою вона у січні 2019 року пред`явила позов, де вимагала встановити земельний сервітут на право проходу і проїзду на велосипеді та транспортному засобі по земельній ділянці.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні справи до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 .

При ухваленні оскаржуваного рішення суд правильно послався на показання свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , висновок експерта №3779-3780 від 24 жовтня 2019 року у судовій земельно-технічній експертизі і протокол засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства Кузнецовської міської ради від 11 серпня 2016 року, що в сукупності підтверджують обмеження прав позивача у володінні та користуванні земельною ділянкою і заперечення власників сусідніх ділянок у встановленні земельного сервітуту, а тому і необхідність задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 401-404 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно зі ст.ст. 98, 100, 103, 104 ЗК України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (земельний сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, то вони є необґрунтованими через всебічне та об`єктивне встановлення судом обставин справи в межах доводів та вимог позивача і заперечень, на які покликалися відповідачі.

Не може колегія суддів висловити свою згоду з аргументами заявника про недодержання судом норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Помимо викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Між тим, будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, заявником зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом не здобуто.

Тому твердження ОСОБА_2 про хибність розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження на увагу не заслуговують, як не можна погодитися і з його доводами про недопустимість і неналежність доказів у справі, зокрема висновку експерта у судовій земельно-технічній експертизі №3779-3780 від 24 жовтня 2019 року.

Не ґрунтуються на вимогах процесуального закону і його посилання на відсутність правової оцінки показанням свідків та неправильність GPS знімання території, що використано судовим експертом при складанні свого висновку.

Спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції й доводи автора апеляційної скарги про помилковість застосування норм матеріального права при вирішенні спірних відносин, оскільки зазначені правові норми регулюють права і обов`язки з приводу земельного сервітуту.

Решта аргументів апеляційної скарги є необґрунтованими і з ними погодитися також не можна.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

В силу положень ст. 141 ЦПК України понесений і документально підтверджений судовий збір, що сплачений заявником при поданні апеляційної скарги, поверненню на його користь не підлягає через відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 січня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 28.07.2020

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: Н.В.Бондаренко

Н.М.Ковальчук