Рішення

від 29.07.2020 по справі 440/2965/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/2965/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (надалі - відповідач, Приватний виконавець Клименко Р.В.), у якому просила:

визнати протиправною та скасувати постанову від 21.04.2020 про відкриття виконавчого провадження №61868013;

скасувати постанову від 21.04.2020 про арешт коштів боржника;

скасувати постанову від 21.04.2020 про стягнення з боржника основної винагороди;

скасувати постанову від 21.04.2020 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №61868013 з огляду на відсутність підстав для прийняття до виконання виконавчого напису нотаріуса та відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі м. Києва, адже боржник зареєстрований та проживає у Полтавській області, майна у м. Києві не має.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив у задоволенні позовних вимог відмовити /а.с. 124-128/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у виконавчому написі нотаріуса та заяві про примусове виконання виконавчого документа зазначено місце проживання боржника у межах виконавчого округу м. Києва. На переконання відповідача, закон не зобов`язує виконавця перевіряти інформацію про фактичне місце проживання/перебування боржника, а тому ним правомірно прийнято виконавчий документ до виконання та відкрито виконавче провадження.

3. Позиція третьої особи.

Третя особа письмових пояснень на позов та відзив до суду не надала.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

4. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників. Цією ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал".

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Обставини справи

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. 19.03.2020 вчинено виконавчий напис №1368 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , заборгованості за кредитним договором від 7.06.2013 №500380236, укладеним нею з АТ "Альфа-банк", правонаступником якого є ТОВ "Вердикт Капітал", у розмірі 50782,09 грн та 650,00 грн за вчинення виконавчого напису /а.с. 94/.

17.04.2020 ТОВ "Вердикт Капітал" подано Приватному виконавцю Клименку Р.В. заяву про примусове виконання зазначеного виконавчого напису /а.с. 90/.

21.04.2020 Приватним виконавцем Клименком Р.В. відкрито виконавче провадження №61868013 про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 51432,09 грн /а.с. 99-100/.

Окрім того, у виконавчому провадженні №61868013 приватним виконавцем 21.04.2020 прийняті постанови: про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 5143,21 грн /а.с. 102-103/; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, що становить 300,00 грн /а.с. 105-106/, про арешт коштів боржника /а.с. 109-110/.

Залученими до матеріалів справи копіями списку поштових відправлень, фіскального чека від 21.04.2020 та даними сервісу пошуку інформації про поштові відправлення підтверджено, що копії зазначених вище постанов надіслані позивачу 21.04.2020, однак поштове відправлення не вручене та повернути приватному виконавцю 25.05.2020 /а.с. 120-123/.

Разом з цим, залученими до матеріалів справи копіями листа Приватного виконавця Клименка Р.В. від 22.05.2020, поштового конверта №0209420351727, а також даними сервісу пошуку інформації про поштові відправлення підтверджено, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження представником позивача одержано 26.05.2020 /а.с. 13, 14, 16, 17/.

А оскільки позовну заяву надіслано до суду 5.06.2020, суд в ухвалі від 21.07.2020 дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення з цим позовом.

Норми права, якими урегульовано спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України від 2.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 названого Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону України від 2.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII) у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частиною першою статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

А відповідно до частини другої цієї статті, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2.04.12 за №512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону №1404-VIII.

Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону №1404-VIII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

За змістом статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У силу абзацу третього частини другої статті 56 Закону №1404-VIII постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною третьою статті 45 Закону №1404-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

За змістом частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Оцінка судом обставин справи

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Як визначено частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом спору у даній справі є правомірність постанов приватного виконавця від 21.04.2020 у виконавчому провадженні №61868013.

Мотивуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 виходила з того, що Приватним виконавцем Клименком Р.В. безпідставно відкрито виконавче провадження у межах виконавчого округу м. Києва, оскільки вона фактично проживає у м. Кременчуці Полтавської області, у м. Києві ніколи не проживала, майна на території виконавчого округу м. Києва не має.

Оцінюючи наведені доводи позивача, суд виходить з такого.

Аналіз норм законів №№ 1403-VIII та 1404-VIII дає підстави для висновку, що ними визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною третьою статті 25 Закону №1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

При цьому, в силу положень частини другої статті 24 Закону №1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Отже, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічні висновки щодо застосування згаданих вище норм права викладені у постановах Верховного Суду від 8.04.2020 у справі №804/6996/17 та від 30.04.2020 у справі №580/3311/19.

Приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, що не заперечує відповідач.

У свою чергу, залученою до матеріалів справи копією довідки про реєстрацію місця проживання від 21.05.2019 №15055 підтверджено, що місце проживання ОСОБА_1 з 1.07.2006 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 /; інформація про зміну позивачем місця проживання - відсутня.

Крім того, суд враховує, що у матеріалах виконавчого провадження наявні копії кредитного договору від 7.06.2013 з додатками, у яких місце проживання та реєстрації ОСОБА_3 зазначено за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 91-93/.

Таким чином, відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_3 , вказані у виконавчому написі нотаріуса від 19.03.2020 №1368, не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання боржника, які вказані у кредитному договорі.

Доказів внесення сторонами змін до вищезазначеного договору щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем та третьою особою не надано.

Відомості про проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 документально не підтверджені. Так само, матеріали справи не містять доказів наявності майна боржника у місті Києві.

Більш того, у ході вчинення виконавчих дій у рамках виконавчого провадження №61868013 Приватним виконавцем Клименком Р.В. отримано інформацію про те, що ОСОБА_1 працює та отримує дохід від Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький річковий порт" (код ЄДРПОУ 05428292; вул. Флотська, 2, м. Кременчук, Полтавська область) /а.с. 116/.

Працевлаштування боржника у м. Кременчуці Полтавської області, на переконання суду, виключає можливість фактичного проживання ОСОБА_1 у м. Києві.

З урахуванням наведеного, суд акцентує увагу на тому, що жоден з наданих стягувачем документів, ані договір про надання кредиту, ані будь-який інший документ, не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису.

Наведене є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з яких би чітко вбачалось, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою у м. Києві.

Посилання відповідача на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, суд відхиляє з таких підстав.

Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV (далі - Закон №1382-IV), за змістом статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України.

Частиною першою статті 6 Закону №1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (частина десята статті 6 Закону №1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (частина сімнадцята статті 9 Закону №1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.

Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника (м. Київ) та місце реєстрації боржника (м. Кременчук Полтавської області) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання ОСОБА_1 у м. Київ достовірно не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, суд вважає, що в даному випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим частиною п`ятою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.

Вказана у виконавчому написі від 19.03.2020 №1368 та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку суду, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на дату відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.

Суд у контексті даного спору також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже здійснення заходів примусового виконання вимог виконавчого документа у м. Києві значно обмежує права боржника на участь у виконавчому провадженні з огляду на територіальну віддаленість через фактичне проживання та працевлаштування ОСОБА_1 у м. Кременчуці Полтавської області.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у ході розгляду справи не доведено наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 19.03.2020 №1368 у межах виконавчого округу м. Києва, оскільки не надано до суду належних та достовірних доказів, що свідчили б про проживання ОСОБА_1 у м. Києві та/або про наявність у боржника майна на території міста Києва.

За таких обставин, оскільки зібраними у справі письмовими доказами підтверджено, що місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого Приватний виконавець Клименко Р.В. веде діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка проживає та отримує доходи у Полтавській області.

А відтак, спірні постанови Приватного виконавця Клименка Р.В. від 21.04.2020 у виконавчому провадженні №61868013 належить визнати протиправними та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3363,20 грн, що підтверджено квитанцією від 13.07.2020 №0.0.1765845813.1 /а.с. 23/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 24/.

Крім того, разом з позовною заявою ОСОБА_1 надано клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10200,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог фізичною особи, понесені ініціатором звернення судові витрати у розмірі сплаченого при зверненні до суду судового збору належить стягнути з відповідача.

Разом з цим, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

У цій справі позивач просить стягнути з Приватного виконавця Клименка Р.В. витрати на правничу допомогу у розмірі 10200,00 грн.

На підтвердження розміру витрат позивачем надані копії: договору-доручення про надання правової допомоги від 28.04.2020 /а.с. 19/, попереднього розрахунку витрат від 5.06.2020 /а.с. 18/, рахунку від 5.06.2020 з переліком послуг, що надані адвокатом /а.с. 21/ та квитанцію від 5.06.2020 №38/1 про сплату ОСОБА_1 коштів у розмірі 10200,00 грн /а.с. 20/.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує такі обставини.

Як слідує зі змісту розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом надані клієнту такі послуги: вивчення нормативних документів, судової практики - 1000,00 грн, надання усних консультацій, копіювання документів - 1000,00 грн, складання та направлення адвокатських запитів до КБ "Приватбанк" та приватному виконавцю ОСОБА_4 - по 600,00 грн за запит, підготовка позовної заяви з копіями документів - 4000,00 грн, участь у судових засіданнях - 3000,00 грн /а.с. 18/.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;

- позовна заява фактично складена на п`яти сторінках;

- до позовної заяви додані копії документів на 16 аркушах;

- позов носить немайновий характер.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що судові засідання у справі не проводились, а тому витрати на участь адвоката у судових засіданнях у розмірі 3000,00 грн не пов`язані з розглядом цієї справи.

Виходячи з предмету спору, характеру спірних відносин, враховуючи об`єм та зміст поданих до суду документів, суд визнає завищеними витрати на вивчення нормативних документів, судової практики, надання усних консультацій, копіювання документів, підготовку позовної заяви разом з додатками загалом у розмірі 6000,00 грн, а тому зменшує їх до 2000,00 грн.

До матеріалів справи долучено запит адвоката Сеннікова А.Б. від 8.05.2020 приватному виконавцю ОСОБА_4 та відповідь на цей запит /а.с. 13, 14/, а тому суд враховує у складі витрат на професійну правничу допомогу вартість складення цього запиту у розмірі 600,00 грн.

Натомість, матеріали справи не містять доказів складення запиту до АТ КБ "Приватбанк", а тому в цій частині підстави для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката відсутні.

Дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2600,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 21 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №61868013, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; вул. Поправки АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_6 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3363,20 грн (три тисячі триста шістдесят три гривні двадцять копійок) та 2600,00 грн (дві тисячі шістсот гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.

Суддя О.О. Кукоба