Постанова

від 13.10.2020 по справі 440/2965/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 р.Справа № 440/2965/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кукоба О.О., м. Полтава) від 29.07.2020 року по справі № 440/2965/20

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал"

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову від 21.04.2020 про відкриття виконавчого провадження № 61868013; скасувати постанову від 21.04.2020 про арешт коштів боржника; скасувати постанову від 21.04.2020 про стягнення з боржника основної винагороди; скасувати постанову від 21.04.2020 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що протиправність рішення приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №61868013 з огляду на відсутність підстав для прийняття до виконання виконавчого напису нотаріуса та відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі м. Києва, адже боржник зареєстрований та проживає у Полтавській області, майна у м. Києві не має.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 440/2965/20 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Сторони та тертя особа про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням приписів ст. 268 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. 19.03.2020 вчинено виконавчий напис № 1368 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , заборгованості за кредитним договором від 07.06.2013 р. № 500380236, укладеним нею з АТ "Альфа-банк", правонаступником якого є ТОВ "Вердикт Капітал", у розмірі 50782,09 грн. та 650,00 грн. за вчинення виконавчого напису (а.с. 94).

17.04.2020 ТОВ "Вердикт Капітал" подано Приватному виконавцю Клименку Р.В. заяву про примусове виконання зазначеного виконавчого напису (а.с. 90).

21.04.2020 Приватним виконавцем Клименком Р.В. відкрито виконавче провадження № 61868013 про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 51432,09 грн. (а.с. 99-100).

Окрім того, у виконавчому провадженні № 61868013 приватним виконавцем 21.04.2020 прийняті постанови: про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 5143,21 грн. (а.с. 102-103); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, що становить 300,00 грн. (а.с. 105-106), про арешт коштів боржника (а.с. 109-110).

Залученими до матеріалів справи копіями списку поштових відправлень, фіскального чека від 21.04.2020 та даними сервісу пошуку інформації про поштові відправлення підтверджено, що копії зазначених вище постанов надіслані позивачу 21.04.2020, однак поштове відправлення не вручене та повернути приватному виконавцю 25.05.2020 (а.с. 120-123). Разом з цим, залученими до матеріалів справи копіями листа Приватного виконавця Клименка Р.В. від 22.05.2020, поштового конверта № 0209420351727, а також даними сервісу пошуку інформації про поштові відправлення підтверджено, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження представником позивача одержано 26.05.2020 (а.с. 13, 14, 16, 17).

Не погодившись з винесеними приватним виконавцем постановами, позивач звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем у ході розгляду справи не доведено наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 19.03.2020 № 1368 у межах виконавчого округу м. Києва, оскільки не надано до суду належних та достовірних доказів, що свідчили б про проживання ОСОБА_1 у м. Києві та/або про наявність у боржника майна на території міста Києва.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що виконавчим документом - виконавчим написом № 1368 від 19.03.2020, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Богомоловою Д.І. встановлено: місце реєстрації боржника - АДРЕСА_3 ; місце проживання Боржника - АДРЕСА_4 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Вказує, що за Законом України Про виконавче провадження у стягувача є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника. Заначив, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи за місцем проживання або перебування боржника - фізичної особи незалежно від місця реєстрації останнього. Єдиним належним, допустимим доказом щодо місця реєстрації, проживання боржника, під час відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис нотаріуса, а інших документів і доказів виконавець визначити не мав права. Вважає, що посилання суду першої інстанції на перевірку інформації про місце проживання боржника є помилковими.

На підставі цього, вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною, а тому і інші постанови, винесені в рамках цього виконавчого провадження, також відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» .

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.

Судовим розглядом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки про реєстрацію місця проживання № 15055 від 21.05.2019 р., позивач з 01.07.2006 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Відомостей про зміну місця реєстрації ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Доказів того, що позивач має у власності майно на території м. Київ, матеріали справи також не містять.

Також, як вбачається зі змісту кредитного договору № 500380236 заяви, адресою реєстрації та фактичного місця проживання ОСОБА_4 вказано саме адресу: АДРЕСА_3 .

Таким чином, відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , вказані у виконавчому написі нотаріуса Богомолової Д.І. № 1368 від 19.03.2020 ( АДРЕСА_4 ), не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання боржника, які вказані в кредитному договорі.

Колегія суддів зауважує, що ані відповідачем - приватним виконавцем, ані третьою особою - кредитною установою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника - АДРЕСА_4 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації та фактичного проживання боржника є: АДРЕСА_3 .

Наведене свідчить про те, що приватний виконавець Клименко Р.В., при відкритті виконавчого провадження, не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивача. Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім того, у ході вчинення виконавчих дій у рамках виконавчого провадження №61868013 Приватним виконавцем Клименком Р.В. отримано інформацію про те, що ОСОБА_1 працює та отримує дохід від Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький річковий порт" (код ЄДРПОУ 05428292; вул. Флотська, 2, м. Кременчук, Полтавська область) (а.с. 116). Тобто, працевлаштування боржника у м. Кременчуці Полтавської області, виключає можливість фактичного проживання ОСОБА_1 у м. Києві .

Надані стягувачем документи не вказують на можливе місце фактичного проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.

Посилання апелянта на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника ( АДРЕСА_4 ) та фактичне місце реєстрації боржника ( АДРЕСА_3 ) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округах, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.

Вказана у виконавчому написі № 1368 від 19.03.2020 р. та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.

Отже, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зазначена третьою особою в заяві про відкриття виконавчого провадження адреса місця перебування боржника (фактичного проживання) документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.

Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 61868013 від 21.04.2020 р. та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів.

Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 61868013 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Полтавській області.

На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 61868013 від 21.04.2020 р. є протиправною та підлягає скасуванню. Також, у зв`язку з тим, що судом визнається протиправною постанова про відкриття виконавчого провадження, протиправною є і постанова відповідача про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № № 61868013 від 21.04.2020 р., як така, що винесена у виконавчому провадженні, відкритому з порушенням правил територіальної підвідомчості та інші постанови, що винесені в рамках цього виконавчого провадження.

У зв`язку з тим, у приватного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження, інші постанови, винесені в рамках виконавчого провадження № 61868013 також є протиправними та підлягають скасуванню.

Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак, приватним виконавцем Клименком Р.В. не доведено, що останній при відкритті виконавчого провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 та накладення арешту на кошти цієї особи, діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VІІІ.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанов від 21.04.2020 р. ВП № 61868013 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження» , а тому, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 440/2965/20 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 440/2965/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 13.10.2020 року