Постанова

від 30.07.2020 по справі 702/580/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1099/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 702/580/19 Категорія: Діденко Т. І. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року, ухваленого в складі судді Діденко Т.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними та скасування наказів № 148-К від 05 листопада 2018 року та № 69-К від 30 травня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності, -

в с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області про поновлення на роботі, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вона працювала на посаді головного бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району з 15 червня 2005 року до 30 травня 2019 року.

Наказом № 70-К від 30 травня 2019 року позивача звільнено з посади головного бухгалтера за відсутність на роботі (прогул) без поважних причин з 13 квітня 2019 року до 21 травня 2019 року. При винесенні наказу посилання на відповідні норми права не зазначені, однак у виданій позивачу відповідачем трудовій книжці вказано, що її звільнено в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України .

Звільнення її з роботи позивач вважає незаконним у зв`язку з тим, що в період часу з 13 квітня 2019 року до 21 травня 2019 року включно вона перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Монастирищенської центральної районної лікарні Черкаської області.

На підставі викладеного позивач просила суд поновити її на роботі на посаді головного бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району.

29 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій зазначала, що наказом директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області від 30 травня 2019 року № 69-К її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оголошено догану та відповідно до п.7.5 колективного договору на 2018-2021 роки позбавлено надбавки за складність та напруженість. Як підставу притягнення до дисциплінарної відповідальності зазначено виявлення порушень при перевірці управлінням Держпраці у Черкаській області та згідно з пропозицією головного Державного інспектора праці № ЧК-879 від 12 жовтня 2018 року за невиконання посадових обов`язків, зокрема проведення формування штатного розпису з грубим порушенням чинного законодавства про працю.

Проте, за вказане порушення спливли строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, крім того у формуванні штатного розпису територіального центру позивач участі не брала, оскільки з 15 грудня 2017 року до 11 квітня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні та у відпустці, на вказаному штатному розписі її підпис відсутній.

На підставі викладеного позивач просила суд доповнити пунктом позовні вимоги в прохальній частині наступного змісту: визнати незаконним та скасувати наказ директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області від 30 травня 2019 року № 69-К про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оголошення догани та позбавлення надбавки за складність та напруженість відповідно до п.7.5. колективного договору на 2018-2021 роки.

30 серпня 2019 року позивач звернулась до суду із заявою, в якій вказувала, що наказом директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області від 05 листопада 2018 року № 148-К їй оголошено догану та відповідно до п.7.5 колективного договору на 2018-2021 роки позбавлено надбавки за складність та напруженість. Даний наказ позивач вважає незаконним у зв`язку з тим, що в її діях відсутній склад правопорушення - порушення трудової дисципліни, за яке може бути накладено дисциплінарне стягнення. Так, згідно з наказом № 34-АГ від 09 жовтня 2018 року Про перерозподіл посадових обов`язків її зобов`язано в строк до 25 жовтня 2018 року провести аналіз навантаження посадовими обов`язками працівників бухгалтерії (на одну штатну одиницю), за результатами аналізу здійснити перерозподіл посадових обов`язків серед працівників бухгалтерії. Вважає, що в посадовій інструкції головного бухгалтера відсутні обов`язки по проведенню аналізу навантаження посадовими обов`язками та здійснення перерозподілу обов`язків. Вона виконала наказ № 34-АГ в частині проведення аналізу навантаження та в усній формі про це повідомила керівника, так як письмового звіту не вимагалося.

Вказує, що при винесенні наказу № 148-К грубо порушено процедуру накладення дисциплінарного стягнення, а саме не запропоновано дати письмові пояснення з приводу обставин, за які на неї накладено стягнення.

Тому позивач просила суд доповнити позовні вимоги наступним: визнати незаконним та скасувати наказ директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області від 05 листопада 2018 року № 148-К про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного бухгалтера ОСОБА_1 , оголошення догани та позбавлення надбавки за складність та напруженість відповідно до п.7.5. колективного договору на 2018-2021 роки.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що наказом № 70-К від 30 травня 2019 року її звільнено з посади головного бухгалтера за відсутність на роботі (прогул) без поважних причин з 13 квітня 2019 року до 21 травня 2019 року. Вказане звільнення вважає незаконним.

03 липня 2019 року позивач отримала довідку Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району про її середньоденну заробітну плату від 02 липня 2019 року №164/07, в якій зазначено, що вона складає 201 гривню 81 копійку. Вважає, що такий розмір середньоденного заробітку визначений з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

В період часу з 06 листопада 2018 року до 21 травня 2019 року вона не працювала в зв`язку з перебуванням на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в Монастирищенський центральній районній лікарні Черкаської області.

Позивач вказує, що середньоденний заробіток повинен обчислюватися згідно з абзацом 18 п. 4 Порядку, коли працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Отже, при обчисленні її середньої заробітної плати у розрахунок слід включати посадовий (місячний) оклад за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому її звільнено, тобто за березень та квітень 2019 року, в розмірі посадового окладу 5187 гривень та доплати у розмірі 40 % від посадового (місячного окладу), що разом складає 7262 гривні на місяць.

У березні та квітні 2019 року було по 20 робочих днів, тобто всього 40 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача складає 363 гривні 10 копійок (7262 х 2) : 40 = 363,10).

На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, остаточний розмір якого визначити на день ухвалення рішення суду виходячи з її середньоденної заробітної плати в сумі 363 гривні 10 копійок.

15 листопада 2019 року ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області об`єднано в одне провадження цивільні справи № 702/580/19 (про поновлення на роботі на посаді головного бухгалтера територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району) та № 702/636/19 (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року позов задоволено.

Скасовано наказ директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району №70-К від 30 травня 2019 року Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району.

Скасовано наказ територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району № 148-К від 05 листопада 2018 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного бухгалтера ОСОБА_1

Скасувано наказ директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району № 69-К від 30 травня 2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного бухгалтера ОСОБА_1

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення не в повній мірі перевірив обставини, не з`ясував поважність причини відсутності позивача на робочому місці, не надав належної оцінки причинам відсутності позивача на робочому місці. Також, згідно ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Відповідачем не надано суду доказів вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, доказів вини позивачки, доказів наявності законних підстав для накладенні дисциплінарного стягнення, тому суд прийшов до висновку, що оскаржувані накази є незаконними та підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивач зверталась двічі до суду із заявами про збільшення позовних вимог, проте копії цих заяв відповідачу не направлялись, що є порушенням вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України, згідно до якої у разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Також вказує, що задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі суд визнав поважною причину відсутності на роботі на підставі довідки з лікарні та виписки з медичної картки хворого про перебування на стаціонарному лікування. Апелянт вважає, що виписка з медичної картки є недопустимим доказом, оскільки позивачем разом з позовною заявою не подавалась, копію вказаного доказу відповідач не отримував, що є порушенням його процесуальних прав. Крім того, вказана виписка не відповідає наказу МОЗ України від 14 лютого 2021 року № 110, яким затверджено форму такої виписки. Також викликає сумнів дійсність викладених у довідці з лікарні обставин, оскільки вона видана особою, яка перебуває у шлюбі з позивачем та є заінтересованою особою.

У відзиві на подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що наведені в апеляційній скарзі доводи жодним чином не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, а отже не можуть бути підставами для скасування судового рішення або його зміни. Тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 15 червня 2005 року була зарахована на посаду головного бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району та 30 травня 2019 року її звільнено в зв`язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП , наказ № 70-К від 30 травня 2019 року (а.с. 8-9).

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України , суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа, передбачених статтею 76 ЦПК України .

З наказу №70-к від 30 травня 2019 року Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району вбачається, що підставою звільнення ОСОБА_1 є відсутність на роботі (прогул) без поважних причин з 13 квітня 2019 року по 21 травня 2019 року.

Позивач звертаючись до суду зазначила, що в зазначений період вона перебувала на стаціонарному лікуванні, а тому була відсутня на роботі з поважних причин.

Таким чином сторонами визнається відсутність на роботі позивача, тому доказуванню підлягає причини такою відсутності та їх поважність.

Оцінюючи подані сторонами докази, на підтвердження зазначених обставин, суд виходить із такого.

Позивач ОСОБА_1 , в період з 13 квітня 2019 року по 21 травня 2019 року, тобто період який визначений в наказі про звільнення як прогул, перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Монастирищенської ЦРЛ, що підтверджується, довідкою Монастирищенської ЦРЛ (а.с.10), випискою з медичної карти стаціонарного хворого Монастирнищенської ЦРЛ (а.с.82,83), листом Управління хорони здоров`я Черкаської обласної Державної адміністрації від 4 жовтня 2019 року.(а.с.140)

Неправильне оформлення відповідної медичної документації не може нести негативні наслідки для позивача, оскільки оформлення зазначених документів не входить до обов`язків позивача, а відтак не залежить від волі останньої.

Посилання апелянта на те, що в додатках до позовної заяви відсутня виписка з медичної карти стаціонарного хворого №937, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вказана виписка зазначена в додатку до позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.71-76), яка в подальшому, ухвалою суду від 15 листопада 2019 року була об`єднана з позовною заявою про поновлення на роботі.

Неповідомлення про перебування на лікуванні, ненадання пояснення не є тою обставиною, яка спростовує зазначені докази, як не спростовує такі докази і підписання довідки та виписки лікарем який перебуває з позивачем у шлюбі.

Для оцінки, зазначеного в апеляційній скарзі, Журналу обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації необхідна сама наявність вказаного журналу, який жодною із сторін не наданий, тому суд позбавлений можливості оцінити доказ який відсутній у справі.

Відсутність на роботі в зв`язку з захворюванням є поважною причиною, тому суд першої інстанції, обґрунтовано прийшов до висновку, про поновлення незаконно звільненого працівника.

Разом з тим, що стосується збільшених позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області від 30 травня 2019 року № 69-К та від 05 листопада 2018 року № 148-К про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд допустив порушення норм процесуального права, які привели в цій частині до неправильного вирішення справи.

Право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог передбачене п.2 частини 2 статті 49 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Вимоги вказаної процесуальної норми зобов`язують позивача у будь-якому випадку, тобто і при збільшенні або зменшенні позовних вимог, направляти копію такої заяви учасникам справи.

Така норма забезпечує право інших учасників на обізнаність про підстави позовних вимог, їх предмет та забезпечує такі основні засади (принципи) цивільного судочинства, як змагальність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (ч.3 ст.2 ЦПК України), а тому не створює жодної перешкоди в подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог і направлена на виконання таких завдань цивільного судочинства як справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Направляючи заяви із збільшеним розміром позовних вимог позивач не виконала вимоги ч. 5 ст. 49 ЦПК України , а саме не надала доказів про направлення копій таких заяв та доданих до них документів іншим учасникам справи, що є підставою для повернення заяви.

Проте, суд першої інстанції всупереч зазначеним нормам законодавства прийняв збільшені позовні вимоги та розглянув їх по суті.

Слід зазначити, що в матеріалах справи міститься заява позивача від 09 вересня 2019 року про долучення до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу уточнених (додаткових) позовних вимог (а.с. 3/106), проте з даного повідомлення не вбачається, яке саме поштове відправлення було отримано відповідачем, воно приєднано до матеріалів справи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ще до об`єднання в одне провадження цивільних справ та не може слугувати доказом направлення заяв про збільшення позовних вимог відповідачу.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині, підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про повернення позивачу відповідних заяв.

Керуючись ст. ст. 368 , 374 , 376 , 381 , 382 , 383 , 384 ЦПК України , суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області - задовольнити частково, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року в частині визнання незаконними та скасування наказів № 148-К від 05 листопада 2018 року та № 69-К від 30 травня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності - скасувати.

Заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог подані до суду 29 серпня 2019 року та 30 серпня 2019 року про визнання незаконними та скасування наказів № 148-К від 05 листопада 2018 року та № 69-К від 30 травня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності повернути заявнику.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Монастирищенського району Черкаської області судові витрати пропорційно до задоволених вимог в сумі 2305 гривень 20 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 липня 2020 року.

Судді