Рішення

від 22.07.2020 по справі 910/18373/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2020Справа № 910/18373/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАРІС"

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Тищенко А.В.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договір поруки №4А15116И/П від 25.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для визнання договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Господарський суду міста Києва ухвалою від 24.12.2019 прийняв вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 22.01.2020.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи .

Підготовче засідання 22.01.2020 було відкладено на 18.02.2020, позивачу направлено ухвалу про виклик в судове засідання.

Господарський суду міста Києва ухвалою від 27.01.2020 залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАРІС"

27.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

06.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про поновлення процесуальних строків.

У судовому засіданні 18.02.2020 суд прийняв для долучення до матеріалів справи клопотання представника позивача про витребування доказів та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 11.03.2020, третій особі направлено ухвалу повідомлення про судове засідання.

У підготовчому засіданні 11.03.2020 суд оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.03.2020 про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання, третій особі направлено ухвалу повідомлення про судове засідання.

17.03.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з епідеміологічною ситуацією.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 31.03.2020, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 суд призначив розгляд справи по суті на 19.05.2020.

13.05.2020 через електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.05.2020 через електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання з розгляду справи по суті 19.05.2020 представники учасників судового процесу не з`явилися, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи по суті №910/18373/19 на 10.06.2020.

09.06.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з світовою пандемією, викликаною коронавірусом та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції.

10.06.2020 у судовому засіданні суд задовольнив клопотання позивача та відклав розгляд справи по суті на 24.06.2020.

23.06.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з світовою пандемією, викликаною коронавірусом та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції.

24.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що доводи позивача не підтверджені будь-якими доказами та ґрунтуються на припущеннях позивача.

24.06.2020 у судовому засіданні суд задовольнив клопотання позивача та відклав розгляд справи по суті на 22.07.2020.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.07.2020 надав пояснення по суті заперечень на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням №0105471568135 про вручення представником позивача поштового відправлення.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 22.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (позивач, позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК") (відповідач, Банк) укладений кредитний договір № 4С16102Г (далі - договір) відповідно до якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1. з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2., не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни (п. 1.1. договору).

У розділі А до договору №4С16102Г від 25.10.2016 сторонами погоджено істотні умови кредитування.

Зокрема, згідно п. А.1 вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 4 350 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності. Термін повернення кредиту 24.10.2024 (п.п.А.2-А.3 договору).

У п. А.5 договору зазначено, що виконання зобов`язань позичальника забезпечуються: договором застави.

Цей договір в частині п. 4.4. набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п.6.1 договору).

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК (кредитор) укладено спірний договір поруки №4А15116И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" (код за ЄДРПОУ 39807139) (далі - боржник) своїх зобов`язань: за кредитними договорами №4А15116И від 25.10.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Окрім того, 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) укладено ряд договорів поруки, а саме: №4Б15111И/П, №4В13010И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4О15080И/П, №4С13268И/П, №4Т12029И/П, №4Т14209И/П, №4Ф15102И/П, №4Я13815И/П.

Відповідно до п. 2 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п. 8 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ ПРИВАТБАНК в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 26.10.2016 позивачем, як поручителем виконано перед відповідачем зобов`язання боржників з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному первісному кредитному договорі, сплативши 4305119314,05 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 357 про перерахування 644 960 596,77 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4А15116И згідно договору поруки №4Б15111И/П від 25.10.2016;

- № 358 про перерахування 441941 818,11 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4А15111И згідно договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016;

- № 359 про перерахування 686 208623,83 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4В13010И згідно договору поруки №4В13010И/П від 25.10.2016;

- № 360 про перерахування 36027124,09 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4К14363И згідно договору поруки №4К14363И/П від 25.10.2016;

- № 361 про перерахування 24739347,84 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4М14367И згідно договору поруки №4М14367И/П від 25.10.2016;

- № 362 про перерахування 738507904,33 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4О15080И згідно договору поруки №4О15080И/П від 25.10.2016;

- № 363 про перерахування 276507425,34 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4С13268И згідно договору поруки №4С13268И/П від 25.10.2016;

- № 364 про перерахування 31014793,67 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4С14006И згідно договору поруки №4С13268И/П від 25.10.2016;

- № 365 про перерахування 171 992097,01 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Т14209И згідно договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016;

- № 366 про перерахування 413745919,13 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Т12029И згідно договору поруки №4Т12029И/П від 25.10.2016;

- № 367 про перерахування 159917942,02 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Т13012И згідно договору поруки №4Т12029И/П від 25.10.2016;

- № 368 про перерахування 653197984,14 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Ф15102И згідно договору поруки №4Ф15102И/П від 25.10.2016;

- № 369 про перерахування 14632616,86 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Я13815И згідно договору поруки №4Я213815И/П від 25.10.2016;

- № 370 про перерахування 11752120,91 грн на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Я14351И згідно договору поруки №4Я13815И/П від 25.10.2016.

Позивач посилається на те, що Банк навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 та зазначених вище договорів поруки.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що договір поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, а саме вчинено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Також, позивач посилається на те, що відповідач не виконує умови п.8 та п. 10 договорів поруки, а тому є підстави вважати, що Банк не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для позивача активів. При цьому, відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та договори поруки, та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони при укладенні договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на такі обставини, що відповідач, володіючи інформацією про фінансове становище позивача та враховуючи високі економічні показники діяльності, запропонував позивачу взяти участь у процедурі трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , що була ініційована Національним Банком України. В подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ ПРИВАТБАНК зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Окрім цього, позивач стверджує, що відповідачем наголошувалось на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

Враховуючи викладене та виходячи із доводів позивача, між сторонами укладено Кредитний договір №4С16102Г від 25.10.2016 та договори поруки №4Б15111И/П, №4А15116И/П, №4В13010И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4О15080И/П, №4С13268И/П, №4С13268И/П, №4Т14209И/П, №4Т12029И/П, №4Т12029И/П, №4Ф15102И/П, №4Я213815И/П, №4Я13815И/П та спірний договір №4А15116И/П від 25.10.2016, які були укладені зі сторони позивача з метою отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них, оскільки зі слів Банку сукупна вартість активів у декілька разів перевищує заборгованість осіб перед Банком. При цьому, відповідач вчинив оспорюваний правочин шляхом обману в інтересах ПАТ КБ ПРИВАТБАНК з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованого Національним банком України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

При цьому, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Виходячи з чого, з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину, вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16 та від 25.07.2019 у справі 910/9879/18.

Враховуючи викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві та поясненнях, якими обґрунтовано недійсність договору поруки, а також дослідивши подані докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено законних підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору, з огляду на наступне.

Так, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем умов п. 8 та п. 10 спірного договору поруки щодо передачі документів, що підтверджує обов`язок боржника за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач вважає, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов договорів поруки, позивач позбавлений отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладання Кредитного договору та договорів поруки.

Так, в матеріалах справи міститься копія Протоколу № 4 від 21.10.2016 Загальних зборів учасників ТОВ СОФА ЛТД , відповідно до якого вирішено у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності Товариства укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір на суму 4 350 000 000,00 грн.

Також, відповідно до п. А.2. Кредитного договору ціль кредиту є фінансування поточної діяльності. Таку мету кредиту підтверджують також наступні документи: Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, заявка на отримання кредиту від 21.10.2016.

Таким чином, позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем було надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфелю та обов`язковість укладення Кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 та договору поруки.

Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що відповідач навмисно ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 недійсним в розумінні ст. 215 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки, судом встановлено про недоведеність та безпідставність доводів позивача про введення останнього в оману при укладанні спірного договору, заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК про визнання недійсним договір поруки №4А15116И/П від 25.10.2016.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 31.07.2020.

Суддя О.В. Гулевець