Постанова

від 22.12.2020 по справі 910/18373/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа№ 910/18373/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Білоус О.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою

відповідальністю Софа Лтд

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.07.2020 (повний текст рішення складено 31.07.2020)

у справі № 910/18373/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Аваріс

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Софа Лтд (далі - ТОВ Софа Лтд , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання недійсним Договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, діючи навмисно та недобросовісно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. На переконання позивача, відсутність вищевказаних документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману ТОВ Софа Лтд банком. Відтак позивач вважав, що Договір поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 укладений ним під впливом обману, отже наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено в тексті самого кредитного договору, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні, а укладення договору поруки відбулось не внаслідок отримання позивачем кредиту, а вільного волевиявлення позивача. Відповідач вказував про не доведення позивачем обставин, які є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Аваріс (далі - ТОВ Аваріс , третя особа).

06.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016.

24.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, а саме, оригіналів та належним чином посвідчених копій: кредитного договору від 16.12.2015 № 4А15116И з додатками та додатковими угодами; документів на переказ коштів за кредитним договором, в тому числі, але не обмежуючись, копій меморіальних ордерів; інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 26.10.2016, на _.02.2020 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на _.02.2020; інформацію про бухгалтерський облік за згаданим вище кредитним договором станом на 26.10.2016, на _.02.2020; інформацію, чи наявна за вищевказаним кредитним договором заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом розрахована за формулою, визначеною у договорі відповідно до курсу гривні відносно долара США; у разі наявності заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом - надати розрахунок заборгованості станом на 14.02.2020; копію рішення кредитного комітету банку відносно винагороди за користування кредитом; інформацію, чи подавав банк позови про визнання кредитних договорів недійсними повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

В судовому засіданні 11.03.2020 розглянувши подані позивачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у їх задоволенні, про що зазначено в протоколі судового засідання від 11.03.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі № 910/18373/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Софа Лтд оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ Софа Лтд й визнати недійсним укладений між сторонами Договір поруки № 4А15116И/П від 25.10.2016. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що судом першої інстанції не досліджено обставин, щодо яких ТОВ Софа ЛТД введено в оману, зокрема, що банк як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів позивача в оману щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. Тому апелянт вважав, що наявні в матеріалах справи докази та відсутність доказів у відповідача на спростування позиції позивача доводять, що оспорюваний договір укладено з порушенням чинного законодавства та під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. На переконання апелянта, суд першої інстанції упереджено віднісся до позивача, не надавши належної оцінки недобросовісності відповідача в частині невиконання ним своїх зобов`язань, встановлених договором.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено в його тексті, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні. При цьому, відповідач наполягав на не доведенні позивачем наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

В судове засідання апеляційної інстанції 22.12.2020 з`явився представник відповідача, представники позивача та третьої особи не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яку згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником позивача 17 .11.2020, направлена третій особі ухвала 30.11.2020 повернулась на адресу Північного апеляційного господарського суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень (ст. 242 ГПК України), за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Положеннями ч. 11 вказаної статті ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами справи в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявних порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, надісланої судом з додержанням вимог процесуального закону для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою позивачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення третьої особи про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також враховуючи, що матеріали даної справи не містять доказів наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що третя особа вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи апеляційним господарським судом.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 22.12.2020 представники позивача та третьої особи, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслали, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цих учасників за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 25.10.2016 між ТОВ Софа Лтд (позивач, позичальник за договором) та АТ КБ Приватбанк (відповідач, банк за договором) укладено Кредитний договір №4С16102Г (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 350 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору термін повернення кредиту - 24.10.2024.

Позичальник зобов`язався використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені Кредитним договором (п. 2.2.3).

Цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 6.1 Кредитного договору).

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами.

За кредитним договором на підставі ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

За змістом ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа згідно ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Як встановлено матеріалами справи, Кредитний договір зі сторони ТОВ Софа Лтд підписано електронним цифровим підписом керівника товариства - Яцковським С.І. та скріплено електронною печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд .

На виконання умов Кредитного договору позивачем отримано грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням №889 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - видача кредиту відповідно до Кредитного договору, сума кредиту - 4 305 119 314,05 грн.

25.10.2016 між ТОВ Софа Лтд (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4А15116И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Аваріс своїх зобов`язань за Кредитним договором.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені Кредитним договором.

За умовами п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

За умовами п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку згідно п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Положеннями п. 7 Договору поруки сторони погодили, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за ним і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором в частині виконаного зобов`язання.

Кредитор на підставі п. 10 Договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, які підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Договір укладено/підписано (п. 17 Договору поруки) з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі укладеної сторонами Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016.

Крім цього, між сторонами було укладено ряд інших Договорів поруки, а саме

- Договір поруки №4Б15111И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Біото своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 №4Б15111И;

- Договір поруки №4В13010И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Велес Ойл своїх зобов`язань за Кредитним договором від 11.01.2013 №4В13010И;

- Договір поруки №4К14363И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Компас Х своїх зобов`язань за Кредитним договором від 04.12.2014 №4К14363И;

- Договір поруки №4М14367И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю - фірмою Маркет-Сервіс своїх зобов`язань за Кредитним договором від 09.12.2014 №4М14367И;

- Договір поруки №4О15080И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Олімп Ойл своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 №4О15080И;

- Договір поруки №4С13268И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Сегіна своїх зобов`язань за Кредитним договором від 22.04.2013 №4С13268И та Кредитним договором від 13.01.2014 №4С14006И;

- Договір поруки №4Т12029И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Тернопільоптторг своїх зобов`язань за Кредитним договором від 30.01.2012 №4Т12029И та за Кредитним договором від 11.01.2013 №4Т13012И;

- Договір поруки №4Т14209И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Танаіс-Суми своїх зобов`язань за Кредитним договором від 17.02.2014 №4Т14209И;

- Договір поруки №4Ф15102И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фобург своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 №4Ф15102И;

- Договір поруки №4Я13815И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Яр-3 своїх зобов`язань за Кредитним договором від 17.12.2013 №4Я13815И та за Кредитним договором від 09.12.2014 №4Я14351И.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем, як поручителем, виконано перед відповідачем зобов`язання боржників з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному первісному Кредитному договорі, що підтверджується платіжними дорученнями, зокрема:

- платіжним дорученням №357 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 16.12.2015 №4А15116И відповідно до Договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 644 960 596,77 грн.;

- платіжним дорученням №358 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 16.12.2015 №4Б15111И відповідно до Договору поруки №4Б15111И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 441 941 818,11 грн.;

- платіжним дорученням №359 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 11.01.2013 №4В13010И відповідно до Договору поруки №4В13010И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 686 208 623,83 грн.;

- платіжним дорученням №360 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 04.12.2014 №4К14363И відповідно до Договору поруки №4К14363И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 36 027 124,09 грн.;

- платіжним дорученням №361 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 09.12.2014 №4М14367И відповідно до Договору поруки №4М14367И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 24 739 347,84 грн.;

- платіжним дорученням №362 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 16.12.2015 №4О15080И відповідно до Договору поруки №4О15080И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 738 507 904,33 грн.;

- платіжним дорученням №363 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 22.04.2013 №4С13268И відповідно до Договору поруки №4С13268И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 276 507 425,34 грн.;

- платіжним дорученням №364 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 13.01.2014 №4С14006И відповідно до Договору поруки №4С13268И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 31 014 793,67 грн.;

- платіжним дорученням №365 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 17.02.2014 №4Т14209И відповідно до Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 171 992 097,01 грн.;

- платіжним дорученням №366 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 30.01.2012 №4Т12029И відповідно до Договору поруки №4Т12029И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 413 745 919,13 грн.;

- платіжним дорученням №367 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 11.01.2013 №4Т13012И відповідно до Договору поруки №4Т12029И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 159 917 942,02 грн.;

- платіжним дорученням №368 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 16.12.2015 №4Ф15102И відповідно до Договору поруки №4Ф15102И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 653 197 984,14 грн.;

- платіжним дорученням №369 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 17.12.2013 №4Я13815И відповідно до Договору поруки №4Я13815И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 14 632 616,86 грн.;

- платіжним дорученням №370 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 09.12.2014 №4Я14351И відповідно до Договору поруки №4Я13815И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 11 725 120,91 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що укладенню згаданих вище договорів (Кредитного договору та Договору поруки) передували ті обставини, що позивач мав численні господарські зв`язки з різними організаціями та установами, в тому числі товариству було відкрито рахунки в ПАТ КБ Приватбанк .

За твердженнями позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув йому пропозицію щодо можливої участі ТОВ Софа Лтд в процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

На переконання апелянта, така процедура була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як стверджував позивач, він повністю відповідав необхідним для банку критеріям для переведення на ТОВ Софа Лтд кредитного боргу старих боржників . При цьому, представники банку наголошували, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, в тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженнями позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ. Тобто, укладення згаданого Кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за Кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), адже сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором, на думку позивача, дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за Кредитними договорами.

Проте рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р, яким АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961, банк перейшов у власність держави. Зобов`язання банку щодо передачі позивачеві документів, які посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за Кредитними договорами, виконані не були.

За таких обставин, протягом 2017-2018 років позивач намагався в судовому порядку отримати вищезгадані документи від АТ КБ Приватбанк , однак за рішеннями судів АТ КБ Приватбанк не мало обов`язку передавати такі документи ТОВ Софа Лтд .

Таким чином, ні на виконання Договорів поруки, ні за рішеннями судів АТ КБ Приватбанк не передало позивачеві документів, які б давали йому змогу звернути стягнення на активи, які забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами.

Тривале невиконання АТ КБ Приватбанк зобов`язань за умовами п. п. 8, 10 Договорів поруки, на переконання позивача, свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів на підтвердження наявного забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників у вигляді цінних для позивача активів.

Банк, на думку апелянта, лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та оспорюваний Договір поруки з метою реалізації плану трансформації , чим ввів ТОВ Софа Лтд в оману щодо істотних умов договору.

Крім цього, як зазначав позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активів (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, яка би надавала змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

З огляду на наведене позивач вважав, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ввів в оману ТОВ Софа Лтд щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами в розмірах, які суттєво перевищують розміри заборгованості за цими договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки, й підтверджує факт обману позивача, адже якби позивач на момент укладення Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв цих правочинів.

За наведених обставин та положення ст. 230 ЦК України, позивач просив визнати недійсним Договір поруки між ТОВ Софа Лтд та АТ КБ Приватбанк .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору на підставі ст..628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

За кредитним договором в силу приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 20 ГК України.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до вимог процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За приписами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вище згадувалось, позивач вказував, що банк як недобросовісна сторона навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у розмірі,який суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком як оспорюваного Кредитного договору, так і Договору поруки.

На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні оспорюваного Договору поруки та підтверджує факт обману банком позивача, адже якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем Кредитного договору та Договору поруки.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем не доведено, що АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, що насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу №4 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд від 21.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем Кредитного договору на суму 4 350 000 000,00 грн. в зв`язку із недостатньою кількістю коштів та для забезпечення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд .

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення Кредитного договору/Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд є фінансування поточної діяльності.

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами цей документ не містить, як і посилань на Договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими Договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім цього, жодні умови Кредитного договору не містять положень про трансформацію, необхідність укладення Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Позивач (апелянт) допустився помилки, коли стверджував про мету укладення ним Кредитного договору вважаючи, що за його наслідками має бути укладеним Договір поруки, адже всі наявні в матеріалах справи докази спростовують наведене - позивач отримав кредит для фінансування його поточної діяльності.

Таким чином, позивачем належними доказами не доведено, що відповідачем йому надано пропозицію щодо трансформації кредитного портфелю банку та обов`язкове укладення Кредитного договору та Договору поруки для отримання прибутку, як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів на підтвердження обов`язків боржників за Кредитними договорами позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні Кредитного договору.

При цьому, слід зазначити, що позивач звертався до суду з позовами про розірвання (у зв`язку з істотним порушенням умов) Договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 (справа №910/5027/19), Договору поруки №4Б15111И/П від 25.10.2016 (справа №910/4995/19), Договору поруки №4В13010И/П від 25.10.2016 (справа №910/12576/19), Договору поруки №4К14363И/П від 25.10.2016 (справа №910/4996/19), Договору поруки №4М14367И/П від 25.10.2016 (справа №910/4997/19), Договору поруки №4О15080И/П від 25.10.2016 (справа №910/4993/19), Договору поруки №4С13268И/П від 25.10.2016 (справа №910/5001/19), Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 (справа №910/4994/19), Договору поруки №4Т12029И/П від 25.10.2016 (справа №910/4997/19), Договору поруки №4Ф15102И/П від 25.10.2016 (справа №910/5000/19), Договору поруки №4Я13815И/П від 25.10.2016 (справа №910/5016/19), мотивуючи свої позовні вимоги тим, що в зв`язку з невиконанням позичальниками своїх грошових зобов`язань перед кредитором за Кредитними договорами, позивач як поручитель за Договорами поруки погасив заборгованість боржників перед кредитором з кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Проте банк всупереч умовам Договорів поруки не виконав зобов`язань щодо передачі товариству належним чином засвідчених копій, що підтверджують обов`язки боржників за Кредитними договорами, що свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договорів поруки та підтверджують завдання товариству суттєвої шкоди.

Судовими рішеннями у вказаних справах в задоволенні позовів ТОВ Софа Лтд було відмовлено, в тому числі, з підстав відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитними договорами та того, що за рахунок сплачених позивачем коштів було в повному обсязі погашено заборгованість боржників за Кредитними договорами.

Крім цього, у судових справах №910/7049/18, №910/7069/18, №910/11247/18, №910/7046/18, №910/8835/18, №910/7054/18, №910/7050/18, №910/7066/18, №910/7059/18, №910/7058/18, №910/8831/18 позивачем (ТОВ Софа Лтд ) заявлялись позовні вимоги про зобов`язання АТ КБ Приватбанк передати позивачу документи на підтвердження переходу до позивача права вимоги до позичальників за Кредитними договорами, оскільки позивач виконав обов`язок боржників перед кредитором - відповідачем за Кредитними договорами, тому за умовами Договорів поруки та на підставі ст. 556 ЦК України відповідач зобов`язаний передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок боржника.

Судовими рішеннями у вищезгаданих справах було відмовлено у задоволенні позову ТОВ Софа Лтд з причин не доведення позивачем виконання зобов`язання замість боржників в повному обсязі, тобто не доведено розмірів заборгованості позичальників за Кредитними договорами станом на дату здійснення платежу.

Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у цих справах, суд вважає недоведеними та необґрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань старих божників за Кредитними договорами.

З огляду на наведене та те, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману, обов`язок з доведення наявності трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і самого факту обману, покладено на позивача, а позивачем таких обставин (складових) суду не доведено, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ Софа ЛТД до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки.

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини зауважував, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність згідно п. 6 ст. 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція наявна в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Таким чином, дії позивача, який уклав оспорюваний Договір поруки, а наразі пред`явив позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі № 910/18373/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/18373/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.12.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

С.Р. Станік