Рішення

від 28.07.2020 по справі 807/1269/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 липня 2020 рокум. Ужгород№ 807/1269/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

суддів - Луцович М.М., Микуляк П.П.,

за участю секретаря судового засідання - Гонтовий Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 - у судове засідання не з`явився;

представник позивача : адвокат Міщенко Ольга Олександрівна;

відповідач 1: Міністерство доходів і зборів України - представник у судове засідання не з`явився;

відповідач 2: Закарпатська митниця ДФС - представник Пензов Сергій Вікторович;

відповідач 3: Закарпатська митниця Держмитслужби - представник Пензов Сергій Вікторович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства доходів і зборів України (04655, м. Київ, пл. Львівська, буд.6-8, код ЄДРПОУ 38516786), Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 39515893), Закарпатської митниці Держмитслужби (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 43337207), про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 28 липня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 31 липня 2020 року.

01 липня 2015 року , ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Чопської митниці Міндоходів про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За первісними позовними вимогами позивач просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів; 2) визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 ; 3) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів; 4) стягнути із Чопської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2015 року по день поновлення на роботі; 5) допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення одного місяця та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Чопської митниці Міндоходів.

28 липня 2020 року позивач змінив предмет позову у зв`язку із Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року про залучення до участі у справі в якості відповідача Закарпатської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337207) та у відповідності до ч.1 ст. 47 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

За зміненими вимогами позивач просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів; 2) визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 .; 3) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби. 4) стягнути з Закарпатської митниці Дермитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2015 року по день поновлення на роботі; 5) допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення одного місяця та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби.

03 липня 2015 року , ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.

17 липня 2015 року , ухвалою суду провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у конституційній справі за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України "Про очищення влади".

03 лютого 2020 року , судом поновлено провадження у даній адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.

28 лютого 2020 року , ухвалою суду, занесеною до протоколу судових засідань, замінено відповідача 2 на його правонаступника Закарпатську митницю ДФС.

09 червня 2020 року , ухвалою суду, занесеною до протоколу судових засідань, залучено відповідача 3 Закарпатську митницю Держмитслужби.

1. Позиції сторін.

Позовна заява мотивована тим, що звільнення позивача є безпідставним, незаконним та таким, що здійснено з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки в наказі не зазначено з яких саме підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , позивача було звільнено, які саме порушення законів і нормативно-правових актів при виконанні службових обов`язків ним було допущено. Вказує, що перебування особи на посаді, передбаченій ч.1 ст.3 Закону не є підставою для застосування до неї заборони на обіймання посади щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Зазначає, що відповідачами або іншими повноважними органами не складався висновок про результати перевірки стосовно нього, а якщо й був складений, то з його змістом позивач не ознайомлений, внаслідок чого він позбавлений можливості оскаржити його в судовому порядку. Разом з тим, в порушення вимог ст. 40 КЗпП України, позивача було звільнено з посади в період його тимчасової непрацездатності, що підтверджується листками непрацездатності, відповідно до яких позивач перебував на амбулаторному лікуванні.

16 липня 2015 року, представником Чопської митниці Міндоходів подано заперечення проти позову (а.с. 52-53) та 13 березня 2020 року представником Закарпатської митниці ДФС подано відзив на позовну заяву (а.с. 131-132), де проти задоволення позову заперечують та вказують, що 16 березня 2015 року на Чопську митницю надійшов наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 . У зв`язку із отриманням вказаного наказу Міндоходів, Чопською митницею було видано оскаржуване розпорядження від 16 березня 2015 № 4/6-р Про оголошення наказу міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 , яким відповідно до КЗпП України, було передбачено провести із позивачем повний розрахунок. Зазначають, що частина 3 ст.40 КЗпП України, яка встановлює заборону звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також в період перебування у відпустці, та на яку посилається позивач, не поширюється на випадки звільнення з підстав передбачених Законом України Про очищення влади , пунктом 7-2 частини 1 ст.36 КЗпП України. Звертають увагу, що в даному випадку справа розглядалась більше одного року у зв`язку із тим, що позивачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі, що вказує на підстави для застосування наведеної норми ст.235 КЗпП України щодо обмеження періоду виплати середнього заробітку строком не більше одного року.

Відповідачем 1 відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 03 липня 2015 року та в ухвалі суду про поновлення провадження у адміністративній справі від 03 лютого 2020 року не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.

Відповідачем 3 відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом не подано.

Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України , у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач 1 у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджено звітом про доставку судової повістки на електронну адресу, (а.с. 224).

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України , неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

А відтак, оскільки відповідач 1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду даної справи, у відповідності до статті 205 КАС України його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Під час розгляду справи по суті, представник позивач позов підтримала повністю, просила суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача 2,3 в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 24 лютого 2015 року наказом Державної фіскальної служби України № 117 розпочато перевірку відповідно до Закону України Про очищення влади стосовно посадових і службових осіб Міндоходів, (а.с. 54). за даним наказом розпочато перевірку стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів, в тому числі в Закарпатській області з 12 березня 2015 року, ( а с.54).

10 березня 2015 року , ОСОБА_1 звернуся із заявою до голови комісії з реорганізації Міндоходів, де повідомляє, що відповідно до статті 4 Закону України Про очищення влади" до нього не застосовуються заборони, визначені ч.3 і ч.4 статті 1 Закону та зазначає, що надає згоду на проведення перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього, відповідно до Закону України Про очищення влади , (а.с. 56).

12 березня 2015 року , Міністерство доходів і зборів України, наказом № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 звільняє з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, (а.с. 57).

16 березня 2015 року , розпорядженням Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 зобов`язано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, (а.с. 58).

Також судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» , позивач рахується особою, щодо якої застосовано положення Закону.

Разом з тим, судом встановлено, що у період 16 березня 2015 року по 22 травня 2015 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності серії АГЦ № 377021, № 377316, № 465227, № 465646.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

16 жовтня 2014 року, набув чинності Закон України від16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII; у редакції, чинній на момент звільнення позивача із займаної посади), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII , очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Законом визначаються правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), передбачається перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрації.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону № 1682-VII ).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону № 1682-VII ).

Статтею 2 Закону № 1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

Водночас, відповідно до положень статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України , громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України слідує, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Статтею 6 КАС України установлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне.

Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби.

Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункту «а» частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 зазначено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі Конвенція), що була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує у статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень.

Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі» ).

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. пункт 115 вказаного рішення).

Згідно із статтею 8 Конвенції , кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 рішення ЄСПЛ « C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)).

Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі « Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002)).

Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі « Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992).

Отже, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі « Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення ЄСПЛ у справі « Bigaeva проти Греції» від28.05.2009 (справа №26713/05)). Крім того, встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення ЄСПЛ у справі « Ozpinar проти Туреччини» від19.10.2010 (справа №20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі « Pfeifer проти Австрії» від15.11.2007 (справа №12556/03) та пункти 63, 64 рішення ЄСПЛ у справі « A. проти Норвегії» від 09.04.2009 (справа №28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення ЄСПЛ у справах «Молдован та інші проти Румунії (№2)» (Moldovan and Others v.Romania (no.2), заяви №41138/98 і №64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від18.01.1978, пункт 159, Series А №25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі « SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (), заява №49382/06, пункт 48, ECHR 2012 (витяги)).

Словосполучення «відповідно до закону» вимагає: по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві; по-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел пункт 55 рішення ЄСПЛ у справі « Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення ЄСПЛ у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№1) [ВП], №36813/97, пункт 190 та пункт 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011).

Принцип «належного урядування» , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73, від15.09.2009). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), заява №38767/07, пункт 74, від 18.10.2011). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII), а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від11.06.2009, також рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від20.10.2011, заява №29979/04, пункт 71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі « Hirvisaari v.Finland» від 27.09.2001).

Однак, пункт 1 статті 6 Конвенції не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (рішення ЄСПЛ у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994).

Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: «За Законом «Про люстрацію» особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон «Про люстрацію» виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом «індивідуальної відповідальності» , на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22.02.2014 не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію» ) Венеціанська комісія констатувала: «Закон «Про люстрацію» не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів» .

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (підпункт « h» пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від13.10.2009).

У Висновку Венеціанської комісії від 14-15.12.2012 №694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону «Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки» (Закону «Про люстрацію» ) колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: « ...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом...» (пункт 16 розділу А).

Згідно пунктів 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» , (Dос.7568 від 03.06.1996) , люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до пункту «і» Рекомендації ПАРЄ, нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті « h» ), або за особисті думки чи переконання.

Пунктом « h» зазначеної Рекомендації встановлено, що «особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій» .

Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками в судовому засіданні сторонами, 12 березня 2015 року , ОСОБА_1 , наказом № 146-о о/с звільнений з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

16 березня 2015 року , розпорядженням Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 зобов`язано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, (а.с. 58).

Пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" №1682-VII.

При цьому, метою Закону №1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Враховуючи мету Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язано була встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена відповідачами у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Під час розгляду справи відповідачами до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.

Як встановлено судом, підставою для видання спірного наказу та розпорядження про звільнення позивача з першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів було те, що на час набрання чинності Закону № 1682-VII ОСОБА_1 сукупно більше одного року, обіймав посади, визначені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Застосувавши до ОСОБА_1 міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідачі порушили норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Парламентська Асамблея Ради Європи в пункті 12 Резолюції №1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку.

Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.

Натомість, у Законі України «Про очищення влади» термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.

Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі «Матиєк проти Польщі» , а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов`язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.

Стандарти люстраційних заходів напрацьовані й Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості, а процедура щодо перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури.

Також у висновку CDL-AD (2012)028 вказано, що найменування особи має публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Отже, зазначеним підтверджується, що приймаючи оскаржуваний наказ та розпорядження про звільнення, відповідачі не врахували основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України» ), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України» , пункт 294).

Аналіз вказаного рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України» , був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону № 1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України» , оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

Відповідачами не надано суду доказів, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, наявні факти протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ від 12 березня 2015 року Міністерства доходів і зборів України № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 та розпорядження від 16 березня 2015 року Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Крім того, відповідачами не надано суду будь-яких доказів та результатів перевірки за наказом № 117 від 24 лютого 2015 року, що свідчить про те, що відповідачі погодилися із застосуванням до позивача так званої «автоматичної» люстрації за сам факт перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона, сукупним строком більше ніж один рік, оскільки зміст Закону №1682-VII не передбачав механізмів індивідуального підходу

Слід зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених у статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані накази відповідача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, такі винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Ураховуючи наведене, суд, дійшов висновку про протиправність наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 з 12 березня 2015 року з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів та розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 .

Щодо доводів адміністративного позову, що позивача було звільнено в період тимчасової непрацездатності, то судом за наслідками дослідження листків непрацездатності ОСОБА_1 встановлено, що такий станом на 12 березня 2015 року не перебував у відпустці по тимчасовій непрацездатності.

З матеріалів справи слідує, що позивач в період з 16 березня 2015 року по 22 травня 2015 року перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності серії АГЦ НОМЕР_2 377021, № 377316, № 465227, № 465646, ( а.с.30-33).

Отже такі доводи позову є хибними, та саме звільнення відбулося 12 березня 2015 року, що також підтверджується записом № 70 у трудовій книзі позивача ОСОБА_1 про звільнення на підставі Наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.0.2015 року, (а.с.208).

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби, то відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року .

Відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду справи судом діяльність Міністерства доходів і зборів України ( код 38516786) не є припиненою, вказаний суб`єкт владних повноважень перебуває в стані припинення. Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припиналася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Оскільки, відповідно запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення такої юридичної особи не внесено, то позивач підлягає поновленню на посаді, яку займав до звільнення. Така ж позиція закріплена у постанові Верховного суду від 29 січня 2020 року справа № 826/16707/18, суд вказав: "...із аналізу норм статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення."

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України , при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

17 липня 2015 року , за клопотанням представника позивача, судом зупинено провадження в адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у конституційній справі за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України "Про очищення влади".

03 лютого 2020 року , з ініціативи суду, поновлено провадження в адміністративній справі у зв`язку з тим, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Таким чином, справа розглядалась більше одного року за ініціативою позивача, оскільки таким було подано клопотання про зупинення провадження, а відтак позивачу слід виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100 , обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13 , при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до довідки Закарпатської митниці Держмитслужи № 7.7-22/37-866 від 15 травня 2020 року заробітна плата позивача за січень 2015 року складала 8 473,96 грн., за лютий 2015 року складала - 8 519,03 грн. Середньомісячна заробітна плата становить - 8 496,50 грн., середньогодинна заробітна плата - 53, 27 грн., (а.с. 167).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" кількість робочих годин за період вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року складає 1 621 годину. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" кількість робочих годин за період вимушеного прогулу з 01 січня 2016 року по 13 березня 2016 року складає 383 години.

Таким чином, загальна кількість робочих годин за період вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 13 березня 2016 року складає 2004 години, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 13 березня 2016 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 106 753, 08 грн. (2004 х 53,27 грн.).

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України , встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 72 КАС України , доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 90 КАС України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу свого рішення та дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 205, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1 . Позов ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Закарпатської митниці ДФС, Закарпатської митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку - задовольнити частково.

2 . Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів.

3 . Визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 .

4 . Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року .

5. Стягнути із Закарпатської митниці Держмитслужби (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 43337207 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 13 березня 2016 року в розмірі 106 753, 08 грн. (cто шість тисяч сімсот п`ятдесят три гривні, 08 коп.).

6. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів та стягнення із Закарпатської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8 496, 50 грн. (вісім тисяч чотириста дев`яносто шість гривень, 50 коп.) - підлягає до негайного виконання.

7. В решті вимог адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Головуюча суддяТ.В.Скраль

Судді М.М. Луцович

П.П. Микуляк