Постанова

від 02.12.2020 по справі 807/1269/15

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 807/1269/15 пров. № А/857/10984/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,

за участі секретаря судового засідання Савки С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (головуючого судді Скраль Т.В., суддів Луцович М.М., Микуляк П.П., ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород о 13 год. 30 хв. повний текст рішення суду складено 31.07.2020) у справі №807/1269/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Закарпатської митниці ДФС, Закарпатської митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.07.2015 звернувся в суд з уточненим позовом до Міністерства доходів і зборів України, судом залучено Закарпатську митницю ДФС, Закарпатську митницю Держмитслужби в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів, визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби, стягнути з Закарпатської митниці Дермитслужби на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2015 року по день поновлення на роботі, допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення одного місяця та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року задоволено частково позов. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Чопської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року. Стягнуто із Закарпатської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 13 березня 2016 року в розмірі 106 753, 08 грн. В решті вимог адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначає, що за результатами перевірки було зроблено висновок, що перший заступник начальника Чопської митниці Міндоходів Ципящук Ататолій Іванович підпадає під заборону, встановлену частиною 3 статті 1 Закону України Про очищення влади та відповідно піддягає звільненню та в даному випадку звільнення відбулося з підстав Закону України Про очищення влади , а не з підстав Кодексу законів про працю України.

Також апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 в якій не погоджується в частині із рішенням суду та вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 106 753, 08 грн. та ухвалити постанову, якою задовольнити позов повністю.

До апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби в якому вона заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, оскільки 17.05.2015 за клопотання представника позивача судом було зупинено провадження у адміністративній справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України, а 03.02.2020 з ініціативи суду поновлено провадження, таким чином справа розглядалася більше одного року за ініціативою позивача і просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Представник позивача адвокат Міщенко О.О. 01.12.2020 надіслала до апеляційного суду копію відповіді Закарпатської митниці Держмитслужби від 27.11.2020 №27-08-2/27-22/29/7857 із витягами з табелю обліку робочого часу за січень, лютий 2015 року відносно ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача адвокат Міщенко О.О. проти апеляційної скарги Державної фіскальної служби України заперечила, а скаргу ОСОБА_1 підтримала та просила задовольнити, а рішення суду скасувати в частині відмови, а представник Закарпатської митниці Держмитслужби Пензов С.В. проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив просив її відхилити.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника Закарпатської митниці Держмитслужби, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 24 лютого 2015 року наказом Державної фіскальної служби України № 117 розпочато перевірку відповідно до Закону України Про очищення влади стосовно посадових і службових осіб Міндоходів та розпочато перевірку стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів, в тому числі в Закарпатській області з 12 березня 2015 року (том 1 аркуш справи 54).

10 березня 2015 року ОСОБА_1 звернуся із заявою до голови комісії з реорганізації Міндоходів, де повідомляє, що відповідно до статті 4 Закону України Про очищення влади до нього не застосовуються заборони, визначені ч.3 і ч.4 статті 1 Закону та зазначає, що надає згоду на проведення перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього, відповідно до Закону України Про очищення влади (том 1 аркуш справи 56).

12 березня 2015 року Міністерство доходів і зборів України, наказом № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 звільнило з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України (том 1 аркуш справи 57).

16 березня 2015 року розпорядженням Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 зобов`язано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України (том 1 аркуш справи 58).

У період з 16 березня 2015 року по 22 травня 2015 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності серії АГЦ № 377021, № 377316, № 465227, № 465646.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

У частині 2 статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України Про очищення влади , який 6 жовтня 2014 року набрав чинності від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина 1 статті 1 Закону № 1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина 2 статті 1 Закону № 1682-VII) .

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону № 1682-VII).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 9 статті 1 Закону № 1682-VII).

Частиною 6 статті 2 Закону № 1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії За демократію через право (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21.04.2015) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел: 1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини; 2) прецедентного права національних конституційних судів; 3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: - Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів №1481 (2006); - Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що люстрація застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У зв`язку з цим, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції встановлено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів згідно із законом означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі Полях та інші проти України (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі Полях та інші проти України ), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України Про очищення влади , що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.

У цьому рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України Про очищення влади заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 294).

Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Законом України Про очищення влади . Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено презумпцію невинуватості та індивідуальну відповідальність . На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 72, 297).

Судом встановлено, що 12.03.2015 ОСОБА_1 , наказом № 146-о о/с звільнений з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

16.03.2015 розпорядженням Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 зобов`язано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України Про очищення влади , пункт 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади №1682-VII.

При цьому, метою Закону №1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Враховуючи мету Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язано була встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена відповідачами у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Під час розгляду справи відповідачами до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.

Як встановлено судом, підставою для видання спірного наказу та розпорядження про звільнення позивача з першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів було те, що на час набрання чинності Закону № 1682-VII ОСОБА_1 сукупно більше одного року, обіймав посади, визначені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Застосувавши до ОСОБА_1 міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідачі порушили норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Верховний Суд у постанові від 06.08.2020 у справі № 826/680/16 зазначив, що відсутність у Законі України Про очищення влади процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому зв`язку, Європейський суд з прав людини у справі Полях та інші проти України вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду від 03.06.2020 №817/3431/14.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наказ від 12.03.2015 Міністерства доходів і зборів України № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 та розпорядження від 16.03.2015 Чопської митниці Міндоходів № 4/6-р Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о Про звільнення ОСОБА_1 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довели правомірності своїх рішень.

Колегія суддів також вважає, що Міністерством доходів і зборів України при винесенні оскарженого наказу від 12.03.2015 № 146-о не були дотримані принципи, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 146-о та відповідно наказ Чопської митниці Міндоходів від 12.03.2015 № 146-о підлягають скасуванню як протиправні.

Щодо доводів адміністративного позову, що позивача було звільнено в період тимчасової непрацездатності, то судом за наслідками дослідження листків непрацездатності ОСОБА_1 встановлено, що такий станом на 12 березня 2015 року не перебував у відпустці по тимчасовій непрацездатності, оскільки відповідно до матеріалів справи позивач в період з 16 березня 2015 року по 22 травня 2015 року перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності серії АГЦ № 377021, № 377316, № 465227, № 465646, (том 1 аркуші справи 30-33).

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби, то відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд першої інстанції вказав, що скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді першого заступника начальника Чопської митниці Міндоходів з 13.03.2015 з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду справи судом діяльність Міністерства доходів і зборів України (код 38516786) не є припиненою, вказаний суб`єкт владних повноважень перебуває в стані припинення. Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припиналася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Оскільки, відповідно запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення такої юридичної особи не внесено, то позивач підлягає поновленню на посаді, яку займав до звільнення. Така ж позиція закріплена у постанові Верховного суду від 29 січня 2020 року справа № 826/16707/18, суд вказав: ...із аналізу норм статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення .

Щодо стягнення з Закарпатської митниці Дермитслужби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2015 року по день поновлення на роботі, то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

17 липня 2015 року, за клопотанням представника позивача, судом зупинено провадження в адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у конституційній справі за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України Про очищення влади .

03 лютого 2020 року, з ініціативи суду, поновлено провадження в адміністративній справі у зв`язку з тим, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Таким чином судом першої інстанції правильно встановлено із чим погоджується колегія суддів, що адміністративна справа розглядалась більше одного року за ініціативою позивача, оскільки таким було подано клопотання про зупинення провадження, а відтак позивачу слід виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік.

Суд першої інстанції вірно розрахував суму заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому керуючись вимогами Порядку розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати , також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з Закарпатської митниці Держмитслужби, яка є правонаступником Чопської митниці Міндоходів, де безпосередньо працював позивач перед звільненням.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги Державної фіскальної служби України щодо помилковості висновків суду першої інстанції, оскільки такі доводи є необґрунтованими та спростовані судом.

При цьому колегія суддів не вбачає також і підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги якого не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів, а наведені обставини спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 819/3391/15, від 17 вересня 2020 року у справі № 815/2820/15, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі №807/1269/15 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 04.12.2020