Постанова

від 22.07.2020 по справі 760/11864/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 липня 2020року

м. Київ

справа № 760/11864/16

провадження № 61-8891св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Шереметьєвої Л. А. від 10 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., від 04 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 06 червня 2016 року №11/ок про його звільнення з посади інженера з транспорту ІІ категорії сектору з експлуатації транспорту у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновити його на роботі та стягнути з підприємства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 червня 2016 року до моменту поновлення його на роботі.

Позивач посилається на те, що його звільнено відбулося без законної підстави та з порушенням встановленого порядку, оскільки розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового комітету підприємства за результатами розгляду обґрунтованого письмового подання керівника підприємства та у його присутності. Однак, у порушення вимог статті 43 КЗпП України, керівник підприємства з поданням про надання згоди на його звільнення до Профспілкової організації не звертався. З урахуванням наведеного, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників, при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівників, позивача персонально за два місяці було попереджено про наступне вивільнення, йому були запропоновані інші вакантні посади, але він відмовився від переведення на іншу роботу, при цьому у нього не було переважного права на залишення на роботі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу Професійної спілки Концерну РРТ залишено без задоволення,

а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому суд вказав, що відсутність звернення до профспілкової організації при звільненні не є беззаперечною підставою для визнання такого звільнення незаконним, законодавець передбачив можливість усунення порушення роботодавцем указаних вимог законодавства під час судового розгляду трудового спору. Суд першої інстанції на виконання вимог закону направив запит до профспілкової організації, членом якої був позивач, про надання згоди чи відмови в її наданні на звільнення позивача з роботи, яка відповідно до протоколу засідання від 27 серпня 2018 року прийняла невмотивоване рішення відмовити в наданні згоди на звільнення позивача з роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення профспілкової організації від 27 серпня 2018 року про відмову у наданні згоди на звільнення його з роботи є достатньо, добре аргументоване та містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, а тому суди помилково не взяли його до уваги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді інженера з транспорту ІІ категорії сектора з експлуатації транспорту Концерну РРТ.

Наказом генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 01 березня 2016 року в зв`язку зі зменшенням обсягів робіт з автотранспортного забезпечення, кількості транспортних засобів, що обліковуються на балансі дирекції, та чисельності водіїв автотранспортних засобів, було прийнято рішення з 07 червня 2016 року внести зміни до штатного розпису дирекції Концерну, а саме: скорочення штатної одиниці, виведення із штатного розпису посаду інженера з транспорту ІІ категорії сектора з експлуатації транспорту.

01 квітня 2016 року відповідачем був виданий наказ про майбутнє вивільнення позивача з 06 червня 2016 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

04 квітня 2016 року позивачу було вручено повідомлення про наступне вивільнення та запропоновано роботу на підприємстві відповідно до його спеціальності.

Згідно з актом від 04 квітня 2016 року позивач відмовився від запропонованих йому вакантних посад на підприємстві.

Наказом відповідача від 06 червня 2016 року позивача звільнено з посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту

1 статті 40 КЗпП України.

Судоми установлено, що позивач був членом професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.

Оскільки звільнення позивача з роботи відбулося без звернення роботодавця до профспілкового органу, суд першої інстанції на виконання вимог закону, 15 серпня 2018 року направив запит до профспілкової організації про надання згоди чи відмови в її наданні на звільнення позивача з роботи.

28 серпня 2018 року від професійної спілки Концерну РРТ, членом якої був позивач, надійшов протокол засідання профспілкового комітету

від 27 серпня 2018 року, відповідно до якого прийнято рішення відмовити в наданні згоди на звільнення позивача з роботи. Мотивів відмови не зазначено.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Проте відсутність звернення роботодавця до профспілкової організації з поданням про надання згоди на звільнення не є беззаперечною підставою для визнання такого звільнення незаконним.

Частиною 9 статті 43 Кодексу законів про працю України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Таким чином, законодавець передбачив можливість усунення порушення роботодавцем указаних вимог законодавства під час судового розгляду трудового спору.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося без звернення відповідача до Професійної спілки Концерну РРТ, суд першої інстанції на підставі частини дев`ятої статті 43 КЗпП України зупинив провадження у справі та надіслав до Професійної спілки запит про надання згоди на його звільнення.

Протоколом засідання Професійної спілки Концерну РРТ від 27 серпня

2018 року № 11 відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Як на підставу відмови профспілка послалася на те, що Концерн попередньо не звернувся до профспілки з поданням на звільнення позивача з роботи, Концерн не провів консультацій з профспілкою, а тому, на думку профспілки, не використав усі можливості для забезпечення зайнятості персоналу, з невідомих причин Концерн не надав профспілці інформацію щодо цих заходів, включаючи про причини звільнень, терміни.

Згідно з частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням висновку про право роботодавця звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України,

статті 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 76, 89 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Суди попередніх дійшли правильного висновку про необґрунтованість прийнятого профспілкою рішення від 28 серпня 2018 року, оскільки у ньому не містяться мотивів незаконності звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Отже, встановивши, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності і штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано вакантні на підприємстві посади з можливістю переведення на іншу роботу на цьому підприємстві, від яких він відмовився, а відмова профспілки не містить належного правового обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 або неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 759/1366/16-ц,

від 26 вересня 2018 року у справі № 761/24398/15-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/19406/15-ц.

Оцінка обґрунтованості рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 здійснена судом з урахуванням вищенаведених позицій Верховного Суду України.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 263-265, 382 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Обставини, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, зокрема, про те, що суди належним чином не оцінили рішення Професійної спілки Концерну РРТ про відмову в наданні згоди на його звільнення, зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня

2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович