Рішення
від 17.07.2020 по справі 368/430/17
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/430/17

Рішення 2/368/15/20

Іменем України

"17" липня 2020 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Назаренко А.І.

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

з участю представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Клапчука Ф.П.

з участю представника відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом адвоката Цисара І.О.

та позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним позовом ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва та дотримання правил добросусідства та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, Приватний нотаріус Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденко Андрій Володимирович про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди в порядку ст.. 123 ЦПК України, -

встановив:

позивач за первісним позовом та її представник уточнили позовні вимоги та просять суд визнати недійсним договір дарування від 12.04.2017 р. земельної ділянки площею 0,1104 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222210100:01:433:0067, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком А.В. за №616, зобов`язати ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав та знести за власний рахунок побудовані конструктивні елементи споруди на земельній ділянці, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 25000 гривень, обґрунтовуючи позов наступним.

ОСОБА_5 , який згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.06.1994 р. успадкував житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Згідно довідки Кагарлицького бурякорадгоспу № 170 від 15.08.1995 р. за ОСОБА_6 станом на 01.01.1996 р. рахувалось 0,15 га згідно земельно-шнурової книги, які були в користуванні спадкодавця. Вказане право було успадковане сином ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину від 26.11.1971 р. В подальшому таке право було успадковано ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03.06.1994 р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_5 спадщину успадкувала вона - його дружина ОСОБА_1 .

Власником сусідньої земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Вказана земельна ділянка спочатку була відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_7 , яка отримала її незаконно, а в подальшому ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_8 .

На даний час, на межі її земельної ділянки, відповідачем вже здійснено будівництво споруди. При цьому, з метою будівництва було вирито катлаван, який також знаходиться на її земельній ділянці та встановлено капітальний паркан із фундаментом. Необхідно зазначити, що на даний час розпочате відповідачем будівництво споруди здійснюється з порушення будівельних норм та правил, а також будівництво здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Слід зазначити, що при продажу ОСОБА_7 земельної ділянки ОСОБА_2 , земельну ділянку не було винесено в натурі та не складено і не підписано із суміжними землекористувачами та землевласниками акту погодження меж земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Оскільки відповідачем здійснюється будівництво споруди з істотним порушенням будівельних норм і правил, та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, то таке будівництво відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним та порушує її права.

Згідно ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи №6 від 30.03.2012 р. Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р. Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Позов може бути пред`явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов`язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Враховуючи те, що будівництво споруди здійснюється відповідачем з істотними порушеннями будівельних норм і правил та прав позивача, така споруда підлягає знесенню за рахунок відповідача.

Згідно п. г) ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно ч. 1 ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, коли власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затемнення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення, тощо).

Власники будинковолодінь та землевласники, згідно з положеннями Земельного кодексу України мають право та можливість нормального користування належною їм земельною ділянкою, яка враховує можливість нормального користування будинком та догляду за ним.

Як було зазначено вище, в порушення своїх обов`язків власника земельної ділянки та правил добросусідства Відповідачем розпочато будівництво споруди, з істотним порушенням будівельних норм і правил, та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Це призводить до зменшення площі земельної ділянки позивача та зміни рельєфу земельної ділянки.

Такі дії відповідача порушують правила добросусідства та права позивача.

Відповідно до ст. 104 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо.

Згідно ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Після придбання земельної ділянки ОСОБА_2 було проведено поділ земельної ділянки, в результаті чого було утворено дві окремі ділянки з окремими кадастровими номерами. При поділі земельної ділянки ОСОБА_2 земельну ділянку також не було винесено в натурі та не складено і не підписано із суміжними землекористувачами та землевласниками акту погодження меж земельної ділянки.

Без винесення меж в натурі та без складання акту погодження меж поділ земельної ділянки був проведений незаконно.

Крім того, слід також зазначити, що при зазначені меж земельної ділянки ОСОБА_2 та суміжних земельних ділянок, невірно зазначено місце розташування сусідніх землевласників та землекористувачів. Отже, межі земельної ділянки ОСОБА_7 зазначені в її державному акті відрізняються від меж земельної ділянки ОСОБА_2 , яку він подарував ОСОБА_9 .

Як вбачається з висновку експертизи №12-5/297 від 08.01.2019 р. межі земельної ділянки ОСОБА_7 згідно державного акту серія КВ №097106 від 09.08.2004 р. та межі згідно координат земельної ділянки ОСОБА_10 ( ОСОБА_3 ) відрізняються. У зв`язку з чим площа земельної ділянки збільшилась.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 уклав договір дарування земельної ділянки від 12.04.2017 р. на підставі змінених координат земельної ділянки та не у відповідності до діючого законодавства України, тобто з частиною земельної ділянки ОСОБА_1 , договір дарування є незаконним та відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, повинен бути визнаний недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У зв`язку з порушенням відповідачами прав позивача, а саме порушення меж земельної ділянки, позивачу було заподіяно також моральної шкоди. При цьому, позивач зазнала сильних моральних переживань в результаті того, що відчула сильне душевне хвилювання, коли дізналась, що відповідачами змінено межі земельної ділянки. Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного стану позивача. У зв`язку з необхідністю відновлення меж земельної ділянки були порушені нормальні життєві зв`язки позивача та її рідних, оскільки вона змушена докладати зусиль та додаткових коштів для відновлення меж земельної ділянки. Також, позивачу доводиться звертатись до суду з даним позовом, оскільки відповідачі відмовляються відшкодовувати заподіяну шкоду.

Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань позивач оцінює розмір заподіяної моральної шкоди в сумі 25000 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Із зустрічним позовом звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та просять суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у користуванні приватною власністю, а саме: земельними ділянками площею 0,440 га, кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_3 та площею 0,1104 га кадастровий номер № 3222210100:01:433:0067 за адресою:

АДРЕСА_3 , шляхом заборони ОСОБА_1 заходити або знаходитись на вказаних земельних ділянках, заважати у будь-який спосіб будівництву, а також перешкоджати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у будь-який інший спосіб у користуванні зазначеною нерухомістю, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 25 000,00 грн., обґрунтовуючи позов наступним.

Згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденко А. В. за реєстровим № 1761 братом гр. ОСОБА_3 та відповідачем у справі громадянином України ОСОБА_2 у громадянки України ОСОБА_7 (яка є правонаступником гр. ОСОБА_11 ), яка володіла цією нерухомістю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 097106, виданого 09 серпня 2004 року Кагарлицькою міською радою Київської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632, що був виготовлений на підставі Договору дарування земельної ділянки, посвідченого 28 квітня 2004 року приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Кулініченком М. Г. за реєстровим № 1156, була придбана земельна ділянка площею 0,154 га, кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_3 (до перейменування Рішенням Кагарлицькою міською Радою Київської області II сесії VII скликання № 32 від 24 грудня 2015 року - АДРЕСА_3).

У відповідності до Договору дарування від 12 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденко А. В. за реєстровим № 616 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 частину придбаної за вищевказаним договором купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року земельної ділянки кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 земельну ділянку площею 0,1104 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 3222210100:01:433:0067 за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер Витягу 84850104 від 12 квітня 2017 року цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки площею 0,1104 га кадастровий номер № 3222210100:01:433:0067 за адресою: АДРЕСА_3 , яка була утворена шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови.

На час звернення до суду з цим уточненим зустрічним позовом дійсно на земельній ділянці площею 0,1104 га кадастровий номер № 3222210100:01:433:0067 за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 у повній відповідності до вимог чинного Земельного законодавства, а саме відповідних Договорів, Державного акту, Будівельного паспорту будівництва житлового будинку, будівель та споруд зі змінами, а також схеми забудови, виданих Відділом містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту Кагарлицької райдержадміністрації 29 травня 2017 року здійснюється будівництво житлового будинку, будівель й споруд. Причому, очевидно, що жодних зауважень з боку відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю у місті Кагарлику, а також Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області за час ведення будівництва ми не отримували (копії Будівельного паспорту зі змінами а також Актів, складених за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) що дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт №№ Т-1201/1 та Т-1210/2 від 05 січня 2018 року, які додані до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду-підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.7 ст. 376 ЦК України).

Тобто, закон чітко визначає перелік суб`єктів, які можуть звернутись до суду з позовом про знесення самочинно збудоване приміщення та підстави такого звернення.

Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до вимог статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 22 Земельного Кодексу України, далі - ЗКУ, 1990 року (в редакції, яка була чинною на час видачі спірного державного акту) право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно статті 78 ЗКУ зміст права власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121, чинної на час розгляду справи в суді до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться земельні ділянки та об`єкти нерухомості, які на них збудовано. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Відповідно до ст.ст. 328, 392, 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті( ст.1218), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (ст. 328) та власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.1216 Цивільного Кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 118 Земельного Кодексу України початком процедури приватизації земельної ділянки є звернення громадянина з заявою (клопотанням) до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7, про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Виходячи з положень ст. 182 ЦК України, до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до Наказу Мін`юсту від 22.02.2012 № 296/5 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації (в тому числі і на землю), проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Як зазначено у статті 106 Глави 17 Добросусідство тільки власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж.

У відповідності до вимог статті 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За статтею 126 ЗКУ право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно п. 1 ч. 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Більше того, земельного спору, в тому числі, стосовно меж земельних ділянок не було і не могло бути у спадкодавця ОСОБА_5 з продавцем спірної ділянки гр. ОСОБА_7 , оскільки, як вже неодноразово було зазначено вище, всі спірні земельні питання були вирішені під час розгляду цивільної справи № 22а-1854-2003 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11 , Кагарлицької міської ради про встановлення розміру земельної ділянки та усунення порушень прав користування та за позовом ОСОБА_5 до Кагарлицької міської ради, виконкому Кагарлицької міської ради, ОСОБА_11 , земельно-кадастрового бюро Земпроект про скасування рішень Кагарлицького міськвиконкому, Кагарлицької міськради та Державного акту про право приватної власності на землю.

Більше того, враховуючи, що у гр. ОСОБА_1 в порушення вимог ст. 125 ЗК України на час розгляду справи в суді відсутні документи, що посвідчують її право власності чи постійного користування земельною ділянкою та її державної реєстрації, у останньої взагалі відсутнє право власності чи постійного користування цією земельною ділянкою, оскільки таке право виникає, виключно, після одержання її власником або користувачем таких документів. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, а рівно вимагати від інших осіб не порушувати права на цю земельну ділянку гр. ОСОБА_1 до встановлення меж цієї земельної ділянки у натурі незаконно.

Будь-які можливі інші неузгодженості між гр. ОСОБА_3 та всіма іншими, крім гр. ОСОБА_1 , землекористувачами, земельні ділянки яких мають спільні межі з земельною ділянкою кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 площею 0,1104 га по АДРЕСА_1 також за жодних обставин не можуть бути предметом спору у цивільній справі № 368/430/17 за первинним позовом гр. ОСОБА_1 .

Крім того, виходячи з приписів Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 N 376. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686, а саме: п. 4.1 глави IV Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) коли відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється, зокрема, при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок, а оскільки між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з огляду на вище наведене вирішення земельного спору в судовому порядку не могло бути спору з приводу землекористування, в тому числі і на момент придбання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, то доводи ОСОБА_1 про, нібито, не винесення спірної земельної ділянки в натурі при її продажу ОСОБА_7 є також необгрунтованими та такими, що не грунтується на вимогах закону.

Не дивлячись на відсутність будь-якого спору між ними та гр. ОСОБА_1 з приводу визначення розмірів і меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_2 саме з моменту придбання вищевказаної земельної ділянки у 2016 році сусідка - відповідач за зустрічним позовом гр. ОСОБА_1 не маючи на те жодних законних прав і будь-яких, з огляду на їхні, виключно, дружні стосунки з усіма іншими сусідами на АДРЕСА_1, підстав на протязі тривалого часу всіляко заважає вільно та на власний розсуд користуватися належним нам на законних підставах нерухомим майном.

Відповідач ОСОБА_1 , не дивлячись на неодноразові попередження ОСОБА_2 про недопустимість подібних кроків з її боку та цілковиту законність дій з будівництва розповсюджує серед жителів міста неприємні для них вигадки, плітки, тощо. А сам факт вочевидь протиправного, про що було зазначено вище, звернення відповідача ОСОБА_1 до суду з первинним позовом про знесення самочинного будівництва без надання суду жодних належних й допустимих доказів своїми відверто наклепницькими позовними вимогами свідчить не тільки про її недобросусідські наміри, а й те, не зовсім здорове й адекватне бажання у будь-що завадити вільно та на свій розсуд користуватися конституційними свободами, в тому числі у практичному здійсненні прав на покращення житлових умов.

Такі навмисні та цілеспрямовані дії відповідача гр. ОСОБА_1 , беззаперечно, спричиняють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як досить відомим в місті Кагарлику особам, бо, наприклад, праця лікаря швидкої допомоги з двадцятичотирирічним бездоганним стажем передбачає тісні контакти з багатьма мешканцями міста, району та області, душевний біль та моральні страждання, а заявлені зустрічні позовні вимоги в цій частині також грунтуються на вимогах чинного законодавства. Вказані навмисні дії відповідача за зустрічним позовом гр. ОСОБА_1 з підготовки та звернення до суду з первинним позовом такого вочевидь надуманого змісту ставить під загрозу не тільки існування всієї сім`ї, а також може знизити життєвий рівень та виражається в очевидних матеріальних (зокрема на отримання кваліфікованої правової допомоги тощо) та моральних збитках. Так, його, пов`язані з сім`єю, життєві завдання - це спосіб структурування свого майбутнього у сімейній сфері, завдяки чому він би міг керувати подіями сімейного життя, які мав намір здійснити. Ці завдання ним моделювалися виходячи з потреб та свого уявлення про майбутнє сім`ї з врахуванням соціального контексту. Іншими словам, всі ці події, пов`язані з зазначеною вище протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом гр. ОСОБА_1 перекреслюють плани сім`ї щодо покращення їхніх житлових умов, активного відпочинку, обновлення речей постійного вжитку тощо. Через свої емоційний, фізичний і матеріальний стан спричинений протиправними діями гр. ОСОБА_1 ні один із планів може не здійснитися. Внаслідок протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом це все вплинуло на моральну обстановку в сім`ї та стосунках між її членами. Зокрема, загострилися ситуаційні суперечки, яких до цього в сім`ї не було; відбувся розлад всієї системи сім`ї та всіх процесів, що в ній відбувалися; значно зросла нестійкість сімейної структури, а стосунки між її членами почали мати деструктивний характер. Зазначений тяжкий життєвий удар по сімейних стосунках на протязі значного часу (більш ніж двох років) ОСОБА_2 ще дуже довго прийдеться поновлювати або відбудовувати наново. Крім того, відразу після отримання 03 червня 2017 року, а також 02 травня 2019 року копії т.з позовної заяви гр. ОСОБА_1 він відчув погіршення стану свого здоров`я та у нього стрімко загострилися хронічні хвороби.

Відповідно до п. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його, можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір такої шкоди даною правовою нормою не обмежується, адже це питання у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням фізичних страждань, рівня порушення душевного спокою, ділової репутації та інших критеріїв.

Всупереч нормі, яка встановлює мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди є положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України, який зобов`язує суд визначити розмір такого відшкодування в межах заявлених вимог. А якщо вимоги менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру, то суд задовольняє передбачений мінімум. Безумовно, моральну шкоду неможливо відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який її розмір може мати лише чисто умовний вираз. Саме загальна сума моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн. за його твердим переконанням, може бути тим розумно обґрунтованим моральним відшкодуванням, що дозволить забути пережиті душевні, фізичні та моральні страждання на протязі тривалого часу.

Власник земельної ділянки, права якого, порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана юридичній або фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала.

Відповідач за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представник відповідачів за первісним позовом та представник позивача за зустрічним позовом адвокат Цисар І.О. заперечували проти первісного позову, оскільки саме така земельна ділянка площею 0,154 га, кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_3 (до перейменування АДРЕСА_3 ) фігурує у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2002 року у цивільній справі № 22а-1854-2003 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11 , Кагарлицької міської ради про встановлення розміру земельної ділянки та усунення порушень прав користування та за позовом ОСОБА_5 до Кагарлицької міської ради, виконкому Кагарлицької міської ради, ОСОБА_11 , земельно-кадастрового бюро Земпроект про скасування рішень Кагарлицького міськвиконкому, Кагарлицької міськради та Державного акту про право приватної власності на землю, яке вступило в законну силу і яке також стало предметом розгляду суду. Так, у зазначеному рішенні суду чітко встановлено, що, цитата: рішенням Кагарлицького міськвиконкому № 139 від 15.09.1993 року, затвердженим рішенням сесії Кагарлицької міськради від 18.01.1994 року, ОСОБА_11 була надана в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_3 . Рішенням виконкому міської ради № 65 від 26.06.1996 року ОСОБА_11 для ведення особистого підсобного господарства виділено ще 0,005 га. Акт про відведення земельної ділянки на місцевості відсутній. Рішенням сесії Кагарлицької міської ради від 18.01.1994 року зазначена земельна ділянка передана ОСОБА_11 у приватну власність. 02.10.1994 року зовнішні межі були встановлені на місцевості, відповідно до акту. 03.12.1999 року комісія з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адмінустрою рекомендувала виконкому міської ради прийняти рішення по фактичному землекористуванню ОСОБА_11 з наступним оформленням документів на право власності. Рішенням виконкому Кагарлицької міської ради № 145 від 28.12.1996 року було затверджено технічну документацію по складенню Державних актів на право приватної власності на землю громадянам, згідно № 1, де під номером 9 вказана ОСОБА_11 . Суміжними землекористувачами ОСОБА_12 є ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 (від точки Є до точки А ). На підставі вищезазначеного рішення виконкому ОСОБА_12 був виданий Державний акт № 549 від 12.04.2000 року на право приватної власності на землю для ведення особистого підсобного господарства, розмір земельної ділянки становить О, 154 га. Відповідно до розпорядження міського голови № 195 від 18.11.2002 року була створена комісія, яка на місці обстежила і перевірила технічну документацію по складанню Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_11 . Комісія встановила технічну помилку в описі меж: між: точками Б та В на плані зовнішніх меж: земельної ділянки АДРЕСА_3 . Рішенням Кагарлицької міської ради 6 сесії 24 скликання від 23.11.2002 року внесені зміни до Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_11 на земельну ділянку АДРЕСА_3 , доручено 3КБ Землепроект внести ці зміни в Державний акт. Відповідно до Державного акту № 549 ці зміни мають місце. Тобто, міськвиконком уточнив, встановивши межі ділянки ОСОБА_11 і передав їй у власність земельну ділянку розміром 0,154 га. Згідно земельно-кадастрової книги ОСОБА_5 користувався земельною ділянкою 0,008 га по АДРЕСА_2 на цій земельній ділянці розташований жилий будинок, який він успадкував у 1971 році. 04.10.1993 року ОСОБА_5 звернувся заявою до виконкому Кагарлицької міської ради про переведення земельної ділянки в розмірі 0,08 га на його ім`я після смерті його брата. Рішенням виконкому від 28.09.1994 року № 113 за ОСОБА_5 була закріплена земельна ділянка, що належала його брату в розмірі 0,08 га. Рішенням виконкому № 65 від 26.06.1996 року ОСОБА_5 в постійне користування для обслуговування жилого будинку була наділена земельна ділянка розміром 0,02 га за рахунок лишків, виявлених у ОСОБА_11 , на даний час по земельно-кадастровій книзі ОСОБА_5 є землекористувачем земельної ділянки АДРЕСА_2 0,10 га. Таким чином, до позивача ( ОСОБА_5 ) перейшло право користування на 0,10 га в зв`язку з успадкуванням будинку після смерті брата, який користувався земельною ділянкою розміром 0,08 га та на 0,02 га, відповідно до рішення виконкому № 65 від 29.06.1996 року. ОСОБА_5 просить відновити порушене право землекористування, оскільки в його попереднього землекористувача і спадкодавця частина присадибної ділянки вилучена на користь ОСОБА_11 не в установленому законом порядку. Свої вимоги про перехід до нього права користування земельною ділянкою в розмірі 0,15 га, якою користувалися батьки і спадкодавець, позивач не довів, не довів про своє порушене право землекористувача, тому вимоги ОСОБА_5 не підлягають захистові. В обґрунтування ж своїх цілком безпідставних й надуманих позовних вимог Відповідач за зустрічним позовом гр. ОСОБА_1 про наявність, нібито, самочинного будівництва не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цих власних, на наше переконання без перебільшень, хворобливих марев. Так, згідно проведеної у справі під час підготовчого засідання судової експертизи будь-яких порушень чинного національного законодавства власниками земельних ділянок площею 0,440 га, кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_5 та площею 0,1104 га кадастровий номер № 3222210100:01:433:0067 за адресою: АДРЕСА_3 громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по відношенню до громадянки ОСОБА_1 не встановлено. Крім того, у своєму вчергове уточненому позові від 02 липня 2019 року гр. ОСОБА_1 , не дивлячись на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2002 року у цивільній справі № 22а-1854-2003 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_16 , Кагарлицької міської ради, виконкому Кагарлицької міської ради, земельно-кадастрового бюро Земпроект про відновлення розміру земельної ділянки та усунення порушень прав землекористування, скасування рішень Кагарлицького міськвиконкому, Кагарлицької міськради та Державного акту на право приватної власності на землю (цивільна справа № 22а-1854-2003 та копії судового рішення, а також ухвали Верховного Суду України у цій справі від 04 лютого 2005 року долучені до матеріалів справи), які вступили в законну силу, продовжує наполягати та навмисно, зловживаючи процесуальними правами, стверджувала про те, що Й померлий чоловік ОСОБА_5 , нібито, у 1994 році за адресою АДРЕСА_3 ) успадкував земельну ділянку площею 0,15 га , що не відповідає дійсності і про що беззаперечно повинно бути відомо не тільки позивачці гр. ОСОБА_1 але й її представнику в суді, який є професійним правником. Як при зверненні до суду, так і під час проведення підготовчого засідання відповідач за зустрічним позовом не надала суду жодних належних й допустимих доказів заявленим позовним вимогам, зокрема, нібито, порушенням обов`язків власника земельної ділянки та правил добросусідства, оскільки було розпочато будівництво споруди з істотними порушеннями будівельних г норм і правил та на земельній ділянці що не була відведена для цієї мети, що призводить до зменшення площі земельної ділянки Відповідача та зміни рельєфу земельної ділянки, спричинення моральної шкоди тощо . З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва та дотримання правил добросусідства та будь-яких інших похідних позовних вимог унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, тому у задоволенні первинного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва та дотримання правил добросусідства відмовити за його недоведеністю.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Клапчук Ф.П зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнали в повному обсязі і просили у задоволенні позовних вимогах відмовити, так як ніякими належними доказами не доведено порушення їхніх прав ОСОБА_17 , а тому просили у задоволенні зустрічних позовних вимогах відмовити.

Представник третьої особи в особі - Відділ містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутність представника районної ради.

Представник третьої особи в особі - Приватного нотаріусу Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденка Андрія Володимировича в судові засідання не з`являвся, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутність.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 та відмову у задоволенні уточненого зустрічного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Відповідно до положень ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих сторонами при розгляді справи.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України , провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України , суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України , доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України , копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Положеннями ч. 3 ст. 103 ЗК України визначено що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , застосовуючи положення ст.391 ЦК України , відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391 , 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Що стосується вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 зобов`язати ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав та знести за власний рахунок побудовані конструктивні елементи споруди на земельній ділянці, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , то в цій частині вимог суд позивачу за первісним позовом відмовляє виходячи з наступного.

03.06.1994 р. державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори Іванців В.П. (т. 1 а.с. 34) видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , що складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 , що належав померлому згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 8 Київською державною нотаріальною конторою 26 листопада 1971 року за реєстром № 2-20465, і спадщина складається із дерев`яного будинку.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 отримала у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , яка складається з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав померлому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03 червня 1994 року ОСОБА_18 , державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори за реєстровим № 474 (спадкова справа № 76), право власності зареєстровано 12.08.1994 року Кагарлицьким міжміським бюро технічної інвентаризації, записано в реєстрову книгу АДРЕСА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковою О.Л.

Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 65 від 26.06.1996 року (т. 1 а.с. 35) було розглянуто заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_16 та прийнято рішення, згідно якого надано ОСОБА_5 земельну ділянку в постійне користування для обслуговування житлового будинку розміром 0,02 га по АДРЕСА_2 з земель запасу міської ради, та надано ОСОБА_16 земельну ділянку в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства розміром 0,005 га по АДРЕСА_3 .

Крім того, цим рішенням вирішено упорядкувати земельні ділянки Кагарлицької міської ради, встановивши в натурі по абрису земельні ділянки: ОСОБА_16 по АДРЕСА_3 - площею 0,1550 га, ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 - площею 0,10 га.

Листом від Управління містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації від 23.07.1997 р. (т. 1 а.с. 5-6, 37-38) ОСОБА_1 щодо надання додаткової території під будівництво господарських споруд повідомило, що управлінням неодноразово на протязі 17 місяців ретельно, з виїздом на місце розглядалося дане питання і було встановлено, що наявна містобудівна ситуація не дозволяє використовувати його садибу для будівництва певних видів господарських споруд /таких, як сарай для утримання худоби та птахів/ в існуючих межах; що рішення Кагарлицького міськвиконкому про надання гр. ОСОБА_16 суміжної земельної ділянки під ведення особистого підсобного господарства у постійне користування на даній території з розвинутою інфраструктурою та комунікаціями визнано таким, що суперечить містобудівним вимогам. Кагарлицькому міськвиконкому було запропоновано спільно з зацікавленими організаціями розглянути це питання і доповісти про прийняте рішення облдержадміністрації.

Листом від 16.08.2000 р. Київське обласне управління земельних ресурсів (т. 1 а.с. 7, 40) пропонує Кагарлицькій міській Раді відмінити рішення N139 від 15.09.93 року про надання ОСОБА_19 в постійне користування земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства рішення 13 сесії XXI скликання від 18.01.94 року про передачу земельної ділянки у приватну власність, рішення № 145 від 28.12.99 року про затвердження технічної документації, та звернутися до суду для скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3 .

Листом від 09.09.1996 р. управління містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (т. 1 а.с. 37) було повідомлено ОСОБА_5 про те, що проаналізувавши подані матеріали, обстеживши земельну ділянку в натурі, провівши контрольні виміри з урахуванням додаткового виділення земельної ділянки у відповідності з вищезазначена рішенням, не має підстав рекомендувати Кагарлицькому міськвиконкому відмінити рішення від 26.06.96 за № 65 в частині землекористування гр. ОСОБА_5 , оскільки його земельна ділянка становить 0,1 га, що відповідає діючому законодавству. Що стосується практики виділення міськвиконкомом земельних ділянок громадянам /зокрема ОСОБА_16 / під ведення особистого підсобного господарства в межах міста на територіях, передбачених генеральним планом під житлово-цивільне будівництво за наявності них розвинутої інженерної інфраструктури, то дані рішення суперечать містобудівному законодавству.

Висновок № 4724 судової будівельно-технічної експертизи від 13.12.1999 р.(т. 1 а.с. 204-207), яка була проведена при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_5 у Кагарлицькому районному суді.

Письмові докази подані позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 - це рішення виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 65 від 26.06.1996 року (т. 1 а.с. 35), лист від Управління містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації від 23.07.1997 р. (т. 1 а.с. 5-6, 37-38), лист від 16.08.2000 р. Київського обласного управління земельних ресурсів (т. 1 а.с. 7, 40), лист від 09.09.1996 р. управління містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (т. 1 а.с. 37), висновок № 4724 судової будівельно-технічної експертизи від 13.12.1999 р.(т. 1 а.с. 204-207) судом не можуть взятись до уваги, оскільки вказані письмові докази вже були на розгляді в Обухівському районному суду Київської області, де було прийнято рішення Обухівським районним судом Київської області від 26.11.2002 р.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26.11.2002 р. (т. 1 а.с. 113-118) у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_5 до ОСОБА_16 , Кагарлицької міської ради, виконкому Кагарлицької міської ради про відновлення розміру земельної ділянки та усунення порушень прав землекористування та за позовом ОСОБА_5 до Кагарлицької міської ради, виконкому Кагарлицької міської ради, ОСОБА_16 , Земельно-кадастрового бюро Землепроект про скасування рішень Кагарлицького міськвиконкому № 139 від 15.09.1993 р., № 145 від 28.12.1999 р., Кагарлицької міськради від 18.01.1994 р. та Державного акту про право власності на землю № 549 від 12.04.2000 р. відмовлено.

У даному рішенні суду було встановлено, що рішенням Кагарлицького міськвиконкому №139 від 15.09.1993 року , затвердженим рішенням сесії Кагарлицької міськради від 18.01.1994 року, ОСОБА_11 була надана в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_3 . Рішенням виконкому міської ради №65 від 26.06.1996 року ОСОБА_11 для ведення особистого підсобного господарства виділено ще 0,005 га. Акт про відведення земельної ділянки на місцевості відсутній. Рішенням сесії Кагарлицької міської ради від 18.01.1994 року зазначена ділянка передана ОСОБА_11 у приватну власність. 02.10.1999 року зовнішні межі були встановлені на місцевості, відповідно до акту. 03.12.1999 року комісія з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища та адмінустрою рекомендувала виконкому Кагарлицької ради прийняти рішення по фактичному землекористуванню ОСОБА_16 з наступним оформленням документів на право власності. Рішенням виконкому Кагарлицької міської ради №145 від 28.12.1999 року було затверджено технічну документацію по складенню Державних актів на право приватної власності на землю громадянам, згідно додатку №1, де під номером 9 вказана ОСОБА_11 . Суміжними землекористувачами ОСОБА_11 є ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 ( від точки Є до А .). На підставі вищеназваного рішення виконкому ОСОБА_11 був виданий державний акт №549 від 12.04.2000 року на право приватної власності на землю для ведення особистого підсобного господарства, розмір земельної ділянки становить 0,154 га. Відповідно до розпорядження міського голови від 18.11.2002 року № 195 була створена комісія, яка на місці обстежила і перевірила технічну документацію по складанню Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_11 . Комісія встановила технічну помилку в описі меж точками Б та В на плані зовнішніх меж земельної ділянки АДРЕСА_3 . Рішенням Кагарлицької міської ради 6 сесії 24 скликання від 21.11.2002 року внесені зміни до Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_11 на земельну ділянку АДРЕСА_3 , доручено ЗКБ Земпроект внести ці зміни в Державний акт. Відповідно до Державного акту №549 ці зміни мають місце. Тобто міськвиконком уточнив, встановив межі ділянки ОСОБА_11 і передав їй у власність земельну ділянку розміром 0,154 га.

Згідно земельно-кадастрової книги ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою 0,08 га по АДРЕСА_2 , на цій земельній ділянці розташований жилий будинок, який він успадкував в 1971 році. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер. По свідоцтву про право на спадщину за законом від 03.06.1994 року жилий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 успадкував його брат ОСОБА_5 . 12.08.1994 року ОСОБА_5 звернувся з заявою до виконкому Кагарлицької міської ради про переведення земельної ділянки в розмірі 0,08 га на його ім`я після смерті його брата. Рішенням виконкому від 28.09.1994 року №113 за ОСОБА_5 була закріплена земельна ділянка, що належала покійному брату в розмірі 0,08 га. Рішенням виконкому № 65 від 26.06.1996 року ОСОБА_5 в постійне користування для обслуговування жилого будинку була наділена земельна ділянка, розміром 0,02 га за рахунок лишків, виявлених у ОСОБА_11 , на даний час по земель-кадастровій книзі ОСОБА_5 є землекористувачем земельної ділянки АДРЕСА_2 0,10 га. Таким чином до позивача перейшло право землекористування на 0,10 га в зв`язку успадкуванням будинку після смерті брата, який користувався ділянкою розміром 0,08 га та на 0,02 га, відповідно до рішення виконкому №65 від 29.06.1 996 року. ОСОБА_5 просить відновити порушене право землекористування, оскільки в його попереднього землекористувача і спадкодавця частина присадибної ділянки вилучена на користь ОСОБА_11 не в установленому законом порядку. Свої вимоги про перехід нього права користування земельною ділянкою в розмірі 0,15 га, якою користувались батьки і спадкодавець , позивач не довів, не довів про своє порушене право користувача, тому вимоги ОСОБА_5 не підлягають захистові. Що стосується доводів позивача, що виконком Кагарлицької міської ради та

міська рада при наданні земельної ділянки ОСОБА_11 не дотримався плану розвитку міста, не склав документ про встановлення меж цієї ділянки в натурі, допустив технічні помилки при виготовлені Державного акту та інше, то вони не можуть прийняті судом до уваги, так як наданням ОСОБА_11 земельної ділянки не порушені права позивача.

Ухвалою Верховного Суду України від 04.02.2005 р. (т. 1 а.с. 112) рішення Обухівського районного суду Київської області від 26.11.2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23.09.2003 р. залишено без змін.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03.11.2011 р. (т. 1 а.с. 13-16) ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимогах про зобов`язання Кагарлицьку міську раду видати державний акт на право власності на земельну ділянку.

Будівництво об`єктів нерухомості являє собою взаємопов`язану діяльність різних суб`єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об`єкта будівництва, яка включає різні аспекти й етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом; ЦК; законами: Про основи містобудування , Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність , Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Про охорону навколишнього природного середовища , Про екологічну експертизу , Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт. А виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва, у зв`язку з чим такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкта.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною сьомою цієї статті встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

При вирішенні справ цієї категорії та застосуванні статті 376 ЦК суди повинні керуватися положеннями законодавства України про містобудування, яке складається, зокрема, із Конституції України, відповідних положень ЦК, Земельного кодексу України , законів України "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність" , "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про землеустрій", "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання, з дотриманням яких повинно здійснюватися будівництво об`єктів нерухомості.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.

У разі наявності самочинного будівництва, воно, за можливості, може бути легалізоване.

Відповідно до статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

Справи зі спорів, що виникають з приводу самочинного будівництва, поділяються на дві категорії:

1) справи про оскарження особами, які здійснили (здійснюють) самочинне будівництво, приписів органів архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об`єкта;

2) справи за позовами органів архітектурно-будівельного контролю про знесення такого об`єкта.

Вивчення судових рішень показало, що під час вирішення першої категорії справ найчастіше виникає питання про наявність повноважень органу архітектурно-будівельного контролю виносити припис про знесення самочинного будівництва, яке суди вирішують по-різному.

Під час вирішення другої категорії справ неоднаково вирішується питання щодо визначеного позивачем предмета позову, наявності підстав для звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов`язкові для виконання приписи щодо:

а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з ст.25 закону Про основи містобудування особи, винні у виконанні будівельних робіт чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього та самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Згідно з ст.7 закону Про основи містобудування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою,

особи, винні у виконанні будівельних робіт чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього та самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Згідно зі ст.7 закону Про основи містобудування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Верховною радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За загальним правилом ч.4 ст.376 ЦК, самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

Відповідно до ч.2 ст.8 закону Про регулювання містобудівної діяльності планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

З технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 178-187, т. 4 а.с. 30-40) вбачається, що згідно договору дарування ОСОБА_7 отримала у дар від ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,154 га, яка належала останній на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 078311 від 12.04.2000 р.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру в власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08.09.2016 р. (т. 1 а.с. 167) встановлено, що перед оформлення договору було проведено перевірку щодо земельної ділянки та встановлено, що заборон на відчуження не має.

Згідно звіту про експертну оцінку вартості земельної ділянки (т. 1 а.с. 121-157), загальною площею 0,1554 га кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , складає 25,3292 грн.

Згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку згідно договору дарування гр.. ОСОБА_7 (т. 4 а.с. 30-40) вбачається, що в цьому звіті наведено комплекс топографо-геодезичних робіт та юридичних документів із землеустрою, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_7 . Робота проведена на підставі договору дарування від 28 квітня 2004 року ВВС № 788789 зареєстрованого в реєстрі за № 1156. В основу положено державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_16 , виданого Кагарлицькою міською радою і зареєстрованого у Книзі записів державних актів 12 квітня 2000 року за № 549. Координати точок зовнішніх меж обчислені в системі координат 1963 року. Земельні ділянка винесено в натуру, їх межі закріплено знаками в кількості 4 штуки.

Відділом у Кагарлицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (т. 1 а.с. 223-231, т. 2 а.с. 194-203) надало завірену копію технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 , в матеріалах якої є висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 09 грудня 2016 р. № 82/82-16 та було встановлено, що проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , розроблений ПП "ЄДИНИЙ ЦЕНТР", який відповідає вимогам чинного законодавства України та не суперечать встановленим нормам і нормам правових актів. Рішенням Кагарлицької міської ради ХІХ сесії VІІ скликання Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр.. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр.. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах населеного пункту. Цим же рішенням було змінено цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 : площею 0,1544 га (кадастровий номер 3222210100:01:133:0008) із земель передбачених для ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відділом у Кагарлицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (т. 1 а.с. 232-242) надало завірену копію технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, де міститься акт встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передача на зберігання межових знаків, згідно якого представник ПП ЄДИНИЙ ЦЕНТР ОСОБА_23 . в присутності замовника гр. ОСОБА_2 , якому земельна ділянка належать згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано за інформаційної довідкою № 77637287, від 03 січня 2017 року заява № 20468591, реєстраційний номер нерухомого майна 1024823532222, загальною площею 0,1544 га, на території АДРЕСА_1 відновлено в натурі межі земельної ділянки, які проходять: по межових знакам. При цьому було відновлено 17 шт. межових знаків, які передані на зберігання замовнику гр.. ОСОБА_2 та ніяких претензій при відновленні меж земельної ділянки власником не заявлено.

Актом, складеного Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 12.01.2018 р. за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (т. 2 а.с. 92-101) було перевірено дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті: будівництво житлового будинку, будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , замовником якого є ОСОБА_3 , згідно якого порушень не виявлено.

Будівельним паспортом на будівництво житлового будинку, будівель та споруд (т. 1 а.с. 81-92) за адресою: АДРЕСА_1 , замовником якого є ОСОБА_3 , який був виготовлений начальником відділу Андрущенком О.В. було передбачено схеми забудови земельної ділянки, фасад площею 0,1104 га по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 .

Згідно будівельного паспорту на будівництво житлового будинку, будівель та споруд (т. 2 а.с. 102-112), замовником якого є ОСОБА_3 , який виданий Відділом містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту Кагарлицької райдержадміністрації, згідно якого було висловлювано вимоги до забудови земельної ділянки,розташованої по АДРЕСА_1 та яка належить ОСОБА_3 згідно договору дарування, а також мається схема забудови земельної ділянки та ескіз забудовника.

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 ( т . 2 а.с. 195-203), власником якого є ОСОБА_3 , вбачається з чого складається домогосподарство, а саме: із житлового будинку, прибудови, гостьового будинку, огорожі та воріт.

Відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною другою та пунктом а частини четвертої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Правом на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб, право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України ), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 , стаття 391 цього Кодексу ).

За змістом п. 25 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2013 року Про практику застосування судами стаття 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) відхилення від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно - технічним вимогам і правилам експлуатації, незначне відхилення від місця розташування не можуть бути підставою для задоволення вимог про знесення об`єкта.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" огорожі віднесені до малих архітектурних форм. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" .

Разом з тим до суду не надано ніяких доказів того, що Кагарлицькою міською радою Київської області розроблено та затверджено правила влаштування огорож у даному населеному пункті.

Суд не вбачає підстав для висновку, що встановлена відповідачем огорожа створює позивачці будь - які перешкоди у користуванні її домоволодінням та земельною ділянкою чи іншим чином порушує її права та законні інтереси. Окрім того, з наданих до суду письмових документів позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не вбачається, що відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 будівництво споруд здійснювалося з істотним порушення будівельних норм і правил, а тому в цій частині вимог суд позивачу ОСОБА_1 відмовляє.

Що стосується вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 визнати недійсним договір дарування від 12.04.2017 р. земельної ділянки площею 0,1104 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222210100:01:433:0067, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком А.В. за №616, то в цій частині вимог суд позивачу за первісним позовом відмовляє виходячи з наступного.

Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 р. (т. 1 а.с. 120-128) встановлено, що ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку, площею 0,1544 га, яка виділена для ведення особистого селянського господарства, що має кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_3 (до перейменування Рішенням Кагарлицькою міською Радою Київської області II сесії VII скликання № 32 від 24 грудня 2015 року - АДРЕСА_3).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 р. (т. 1 а.с. 67-68) ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку, площею 0,1544 га, яка виділена для ведення особистого господарства, що має кадастровий номер 3222210100:01:133:0008 і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 097106, виданого 09.08.2004 року Кагарлицькою міською радою Київської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на постійного користування землею, договорів оренди за № 632, що був виготовлений та виданий на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 28.04.2004 року приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Кулініченком М.Г. за реєстровим № 1156.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 67945384 від 13.09.2016 р. (т. 1 а.с. 69) 08.09.2016 р. приватним нотаріусом Руденком А.В. було зареєстровано договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер якої 3222210100:01:133:0008 призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 77637287 від 03.01.2017 р. (т. 1 а.с. 70) власником майна ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер якої 3222210100:01:133:0008.

Згідно акту про відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків (повторний) ОСОБА_2 від 16.03.2017 р. (т. 1 а.с. 79) вбачається, що ПП Єдиний Центр - ОСОБА_23 , власник земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , провели відновлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 3222210100:01:433:0067. Власником земельної ділянки ніяких претензій при відновленні зовнішньої межі земельних ділянок не заявлено. Межові знаки, якими закріплена межа земельних ділянок в кількості 2 шт. (точки 7.6 згідно абрису земельної ділянки, що на звороті) показані представником ПП Єдиний Центр на місцевості та передані на зберігання власнику. Загальна площа земельної ділянки складає 0,1104 га. та належить гр. ОСОБА_2 згідно Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №80560139, виданого 16 лютого 2017 року.

Висновком експерта № 12-5/297 від 08.01.2019 р. (т. 3 а.с. 3-38), згідного якого межі фактичного користування земельною ділянкою, призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), землі житлової та громадської

забудови, кадастровий номер 3222210100:01:433:0067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не мають відхилення від меж та координат, які зазначені в технічній документації

та належить ОСОБА_3 по технічній документації виготовленої ПП Єдиний центр . Так як межі фактичного користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222210100:01:433:0067, не мають відхилення від меж

та координат, які зазначені в технічній документації, то відповідь на дане запитання втрачає свою актуальність.

Висновком експерта № 24/199 від 21.11.2019 р. (т. 4 а.с. 86-102) встановлено, що межі земельної ділянки згідно Державного акту серія КВ № 097106 від 09.08.2004 р. на право власності на земельну ділянку, виданого Кагарлицькою міською радою ОСОБА_7 , не відрізняються від меж, вказаних в Технічній документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд згідно заяви власника гр. ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 , розробленої ПП Єдиний центр . Проте, відрізняється місце розташування меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3222210100:01:433:0066 та 3222210100:01:433:0067, що є зміщеними по відношенню до первинно утвореної земельної ділянки з кадастровим номером 3222210100:01:133:0008 на 1 м. За результатами зміщення утворилось три точки перетину (А, В ,С) та три земельні ділянки з площами: від т. А до т. В - 31,9103 м2, від т. В до т. С - 2,6043 м2, від т. С до т. А - 29,3591 м2.

В судовому засіданні були допитані експерти ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які пояснили, що висновок експертизи № 12-5/297 від 08.01.2019 р. підтримують, так як виконали на підставі наявних у справі документів та документів, які були надані додатково.

В судовому засіданні була допитана експерт ОСОБА_27 , яка пояснили, що висновок експертизи № 24/199 від 21.11.2019 р. підтримує. Так, в дійсності площа земельної ділянки, власником якої була ОСОБА_7 , так і після того, як земельна ділянка була поділена наступним власником ОСОБА_2 не відрізняються. Проте лише відрізняється місцем розташуванням, а саме: зміщенням на один метр.

В судовому засіданні був допитаний в якості свідка ОСОБА_28 , який пояснив, що в дійсності ним виготовлювалася технічна документація ОСОБА_2 та коли було виявлено, що земельна ділянка на один метр виступає на прохід, і її було зміщено.

В судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_29 , яка пояснила, що нею проводилася реєстрація земельної ділянки ОСОБА_2 та було виявлено, що земельна ділянка на один метр виступає на прохід, а тому не можливо було її зареєструвати і нею було запропоновано її змістити, так як було куди

Законодавство начебто передбачає, що складання та підписання акту погодження меж є обов`язковим при виготовленні проекту землеустрою. Насамперед, це стаття 198 ЗК України - кадастрові зйомки , ст. 50 ЗУ Про землеустрій та Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010р. № 376 - пункт 3.12, тощо.

Однак остання судова практика деяких колегій ВС сформулювала висновок про те, що не підписання сусідом акту погодження меж не перешкоджає органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою. Зокрема, це Постанова ВС (Друга судова палата КЦС) від 28 березня 2018р. у справі № 681/1039/15-ц .Так у цій постанові підкреслюється, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Така позиція стала дуже до вподоби органам місцевого самоврядування і вони вже перестали особливо звертати увагу на зміст акту погодження меж при затвердженні проекту землеустрою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 20.03.2019 року у справі №350/67/15-ц залишила незмінною викладену раніше позицію ВС , що:

?підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

?непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

За 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Частиною першою статті 116 ЗК встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК.

ЗК у редакції, чинній до 1 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК).

Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК та у порядку, визначеному статтями 116 , 118 , 122 ЗК.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16 червня 2010 року за №391/17686.

Відповідно до положень статті 55 закону від 22 травня 2003 року №858-IV Про землеустрій у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

За 3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників

(користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції №376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції №376 ).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції №376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частинами першою-третьою статті 158 ЗК передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України ) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (статті 215 , 216 ЦК України ).

Слід зазначити, сторонами оспорюваного договору дарування земельної ділянки є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

У справі про визнання правочину недійсним беруть участь особи, які є, насамперед, сторонами правочину.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Поставові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 663/422/16-ц, установивши, що земельна ділянка у встановленому законом порядку стороні позивачу за первісним позовом в натурі не відводились і межі ділянок компетентними органами не встановлювалися, тому підстав для визнання недійсним договір дарування від 12.04.2017 р. земельної ділянки площею 0,1104 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222210100:01:433:0067, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком А.В. за №616 не має, а тому суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 цій частині вимог не підлягають до задоволенні і про відмовляє у задоволенні позову.

Що стосується вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000 гривень, то в цій частині вимог суд позивачу за первісним позовом відмовляє, виходячи з наступного.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що у зв`язку з порушенням відповідачами її прав, а саме: порушення меж земельної ділянки, їй було заподіяно також моральної шкоди. При цьому, вона зазнала сильних моральних переживань в результаті того, що відчула сильне душевне хвилювання, коли дізналась, що відповідачами змінено межі земельної ділянки. Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного її стану. У зв`язку з необхідністю відновлення меж земельної ділянки були порушені нормальні життєві зв`язки їй та її рідних, оскільки вона змушена докладати зусиль та додаткових коштів для відновлення меж земельної ділянки. Також, їй доводиться звертатись до суду з даним позовом, оскільки відповідачі відмовляються відшкодовувати заподіяну шкоду. Виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань вона оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 25 000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди № 6 від 27.03.1992 року , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу суд виходить із положень ст. 23 ЦК України , яка вказує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з роз`ясненням постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо)та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.

Відповідно до п. 9 вищевказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так як вимоги про спричинення моральної шкоди є необґрунтованими та недоведеними і позивач за первісним позовом не надала жодного належного доказу заподіяння їй моральної шкоди, тому за таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимогах позивачу за первісним позовом і в цій частині вимог.

Що стосується вимоги позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині вимог зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у користуванні приватною власністю, а саме земельними ділянками площею 0,440 га, кадастровий номер № 3222210100:01:133:0008 за адресою: АДРЕСА_3 та площею 0,1104 га кадастровий номер № 3222210100:01:433:0067 за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом заборони ОСОБА_1 заходити або знаходитись на вказаних земельних ділянках, заважати у будь-який спосіб будівництву, а також перешкоджати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у будь-який інший спосіб у користуванні зазначеною нерухомістю, то в цій частині вимог суд позивачам за зустрічним позовом відмовляє виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст.319 ЦК України ). Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України , право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в своїх вимогах посилається на порушення відповідачем принципу добросусідства.

Статтею 103 ЗК України визначений зміст поняття добросусідства, згідно якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Аналізуючи ст. 103 ЗК України можна встановити, що власники або землекористувачі земельних ділянок з метою додержання правил добросусідства повинні вибирати такі способи використання земельних ділянок, за яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається якнайменше незручностей. Зі змісту ч.1 даної статті випливає, що власники землі і землекористувачі мають право при використанні земельних ділянок заподіювати деяких незручностей сусіднім власникам і землекористувачам, не відшкодовуючи їм збитки, заподіяні такими незручностями, але таких незручностей має бути якомога менше. У той же час частиною 2 статті встановлено межі такого негативного впливу неприпустимий вплив, під яким слід розуміти такий вплив на сусідню земельну ділянку, за якого власники і землекористувачі сусідніх земельних ділянок втрачають можливість використовувати земельні ділянки за їх цільовим призначенням.

Позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 заходила або знаходилась на земельних ділянках позивачів та заважати у будь-який спосіб будівництву, а також перешкоджати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у будь-який інший спосіб у користуванні зазначеною нерухомістю.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України , доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, письмових доказів, висновків експертів. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

В свою чергу, ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 , ні їх представник адвокат Цисар І.О. в суді не довели факту порушення протилежною стороною їх прав на належну їм земельні ділянки.

Згідно ч.ч. 2,3 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7 , вказано, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України , держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 391 ЦК України , власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, а згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Частиною другою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 , ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки позивачами за зустрічним позовом не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вони посилались як на підставу своїх вимог, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення в цій частині позовних вимог позивачам за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині вимог.

Що стосується вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 25 000,00 грн., то в цій частині вимог суд позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 відмовляє виходячи з наступного.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що його, пов`язані з сім`єю, життєві завдання - це спосіб структурування свого майбутнього у сімейній сфері, завдяки чому він би міг керувати подіями сімейного життя, які мав намір здійснити. Ці завдання ним моделювалися виходячи з потреб та свого уявлення про майбутнє сім`ї з врахуванням соціального контексту. Іншими словам, всі ці події, пов`язані з зазначеною вище протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом гр. ОСОБА_1 перекреслюють плани сім`ї щодо покращення наших житлових умов, активного відпочинку, обновлення речей постійного вжитку тощо. Через свої емоційний, фізичний і матеріальний стан спричинений протиправними діями гр. ОСОБА_1 ні один із планів може не здійснитися. Внаслідок протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом це все вплинуло на моральну обстановку в сім`ї та стосунках між її членами. Зокрема, загострилися ситуаційні суперечки, яких до цього в сім`ї не було, відбувся розлад всієї системи сім`ї та всіх процесів, що в ній відбувалися, значно зросла нестійкість сімейної структури, а стосунки між її членами почали мати деструктивний характер. Зазначений тяжкий життєвий удар по сімейних стосунках на протязі значного часу (більш ніж двох років) ОСОБА_2 ще дуже довго прийдеться поновлювати або відбудовувати наново. Крім того, відразу після отримання 03 червня 2017 року, а також 02 травня 2019 року копії позовної заяви гр. ОСОБА_1 він відчув погіршення стану свого здоров`я та у нього стрімко загострилися хронічні хвороби, на підтвердження надав довідку про те, що 06.06.2017 р. у нього був тиск 160/100 і була надана допомога, оскільки була носова кровотеча, гіпертенічний криз. Виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань вона оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 25 000 гривень.

Надана позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 довідка про те, що 06.06.2017 р. у нього був тиск 160/100 і була надана допомога, оскільки була носова кровотеча, гіпертенічнимй криз, вказує на те, що у ОСОБА_2 був підвищений тиск, але що саме причиною вказаної події були дії ОСОБА_1 не доведено.

Оскільки вимоги про спричинення моральної шкоди є необґрунтована та недоведена і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надала жодного належного доказу заподіяння йому моральної шкоди саме ОСОБА_1 , тому за таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимогах позивачу за зустрічним позовом і в цій частині вимог.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про земельні відносини , ЗК України, ЦК України, ст. ст. 7,8, 19, 81,83, 258, 263-273 ЦПК України суд, -

вирішив:

У задоволенні уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва та дотримання правил добросусідства відмовити.

У задоволенні уточненого зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ містобудування та архітектури, капітального будівництва і цивільного захисту Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, Приватний нотаріус Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденко Андрій Володимирович про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди в порядку ст.. 123 ЦПК України - відмовити

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.

За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Повний текст судового рішення виготовлено 27.07.2020 р.

Суддя І.І. Шевченко


Суд	Кагарлицький районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	17.07.2020
Оприлюднено	04.08.2020
Номер документу	90729938
Судочинство	Цивільне

Шевченко І. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 17.07.2020 по справі 368/430/17КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —368/430/17

Рішення від 17.07.2020

Рішення
від 17.07.2020 по справі 368/430/17
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ