Рішення

від 31.07.2020 по справі 826/5780/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 826/5780/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до проМіністерства доходів і зборів України, Івано-Франківської митниці Міндоходів, Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу, О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі по тексту - відповідач-1) Івано-Франківської митниці Міндоходів (далі по тексту - відповідач-2) про:

- визнання неправомірними та скасування наказів Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №141-о та Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 №66-к;

- поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з дня звільнення;

- виплатити втрачену заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 01 квітня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 24 квітня 2015 року зупинено провадження у справі №826/5780/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Івано-Франківської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 06.12.2017 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі №826/5780/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Івано-Франківської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017р.

Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2018 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2019 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017р. скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 прийнято до провадження адміністративну справу №826/5780/15 та поновлено провадження у справі №826/5780/15.

Ухвалою суду від 29.11.2019 повернуто ОСОБА_1 заяву від 18 листопада 2019 року про уточнення позовних вимог в адміністративній справі №826/5780/15.

Ухвалою суду від 29.11.2019 залучено до участі у справі №826/5780/15 співвідповідачів - Державну фіскальну службу України (м. Київ, Львівська площа, 8, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) та Івано-Франківську митницю ДФС (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Короля Данила, 20, код ЄДРПОУ 39861395).

Ухвалою суду від 14.12.2019 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог в адміністративній справі №826/5780/15, відповідно до якої останній просить суд:

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №141-о Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів;

- зобов`язання ДФС України, яка є правонаступником Міністерства доходів і зборів України поновити з 13.03.2015 позивача на посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС (тобто на рівнозначній посаді в структурі Івано-Франківської митниці ДФС як правонаступника Міністерства доходів і зборів України);

- стягнення з Івано-Франківської митниці ДФС, яка є правонаступником Івано-Франківської митниці Міндоходів на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 13.03.2015 і до моменту фактичного поновлення на роботі (з урахуванням коригування заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коефіцієнт підвищення посадових окладів і тарифних ставок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Ухвалою суду від 14.01.2020 допущено заміну відповідача у справі №826/5780/15 Івано-Франківську митницю ДФС на його правонаступника - Галицьку митницю Держмитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43348711).

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів на підставі Закону України Про очищення влади та пункту 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки позивач у період з 25.02.2010р. по 22.02.2014р. не обіймав посади, які визначені статтею 3 Закону України Про очищення влади .

Оскільки відповідно до основних засад очищення влади, визначених частиною другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини , і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист, отже підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.

Відповідачами подані відзиви та заперечення на адміністративний позов, у яких вказали про безпідставність позовних вимог у зв`язку із тим, що у позовній заяві позивач не заперечує факт перебування його у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року на посадах, що підпадають під критерії, визначені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №141-о від 12.03.2015 Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено 12.03.2015 з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Підставою прийняття оскаржуваного наказу була довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , від 10.03.2015, доповідна записка директора Департаменту персоналу ДФС України Пригаровсього В.М. від 10.03.2015 №538/99-99-04-03-01-18.

Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 у період з 04.06.2013 по 10.03.2015 обіймав посаду першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Наказом Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 №66-к Про звільнення на виконання наказу Міндоходів України від 12.03.2015 №141-о звільнений з 12 березня 2015 року з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів, сектору експлуатації та господарського забезпечення адміністративно-господарського відділу вилучити особисту металеву печатку №070 та сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку провести повний розрахунок та виплатити кошти за 68 календарних днів невикористаної відпустки.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року №1682-7 (далі - Закон №1682).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України Про очищення влади .

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України Про очищення влади визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України Про очищення влади очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Під визначенням принцип (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну очищення влади , виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.

Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див, пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Любох проти Польщі ).

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідача не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи з Івано-Франківської митниці Міндоходів, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Законом України Про очищення влади в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України Про очищення влади .

За визначенням частин першої, другої статті 1 Закону України Про очищення влади (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про очищення влади , протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтями 2, 3 Закону України Про очищення влади передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.

Зокрема, пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України Про очищення влади передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.

При цьому, положеннями пункту 8 частини першої наведеної статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

Отже, для посадових та службових осіб органів Міндоходів Закон України Про очищення влади виокремлює два критерії застосування визначеної частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади заборони: перебування на відповідній посаді сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (частина перша) та перебування на відповідній посаді у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення у цей період за власним бажанням (частина друга).

Відповідно до частин першої, четвертої, пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону України Про очищення влади особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Згідно підпункту 1 пункту 14, пункту 15 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону: заборони, яка застосовується до осіб, що обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури .

У разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін`юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України Про очищення влади керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Згідно пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положень Закону України Про очищення влади , впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Отже, наведеними положеннями визначено, що звільнення осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України Про очищення влади , проводиться за у зв`язку із виявленням відповідних відомостей про особу, за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного висновку.

Водночас, Закон України Про очищення влади передбачає можливість звільнення без здійснення відповідної перевірки осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади за критеріями, визначеними частиною першою статті 3 Закону України Про очищення влади (пункт 2 розділу Прикінцеві та перехідні положень Закону України Про очищення влади ) на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.

Можливості звільнення осіб до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України Про очищення влади без проведення перевірки на підставі лише відомостей, наявних в особових справах цих осіб, норми пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положень Закону України Про очищення влади не передбачають.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, позивача звільнено відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади ).

Отже, підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування позивача на посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів, а не висновок про результати перевірки.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 15 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

Приписи ст. 19 Закону України Про міжнародні договори визначають, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості , яка ратифікована Україною 04.08.1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

За правилами статті 4 згаданої Конвенції будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці.

Наведеними вище положеннями Закону України Про очищення влади фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України Про очищення влади .

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства суд вбачає підстави вважати, що приписами Закону України Про очищення влади створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України Про очищення влади строку.

Заборона перебування на посадах, визначених в ч. 1 ст. 3 Закону та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із основних принципів очищення влади, що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч. 2 ст. 61 Конституції України

На переконання суду, приписи пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення та ст. 3 Закону України Про очищення влади мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України Про очищення влади , якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість, суд зазначає, що без доведення вини у передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України Про очищення влади запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.

Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Приписами Закону України Про очищення влади встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо фактичної зворотної дії Закону України Про очищення влади всупереч положень ст. 58 Основного Закону України викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 826/3328/16.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів (зокрема Закону України Про очищення влади ) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, згідно якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм прямої дії Конституції України вбачається, що одним із принципів правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії За демократію через право (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункті а частини 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 року № 111 передбачено, що термін дискримінація охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно вже згаданих вище норм є частиною національного законодавства, вказує у статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення Європейського суду з прав людини у справі Матиєк проти Польщі ).

У рішенні по справі Турек (Turek) проти Словаччини (люстрація) від 14.02.2006 року № 57986/00 Європейський суд з прав людини постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів.

Згідно ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. п. 25 C. проти Бельгії від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення Суду у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття приватне життя не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі Niemietz проти Німеччини від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (див. п. 47 рішення Суду у справі Sidabras and Dћiautas проти Латвії (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі Bigaeva проти Греції від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі Ozpinar проти Туреччини від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі Pfeifer проти Австрії від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі A. проти Норвегії від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії (), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

Беручи до уваги викладене вище, суд зазначає, що відповідачами під час розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Натомість оскаржуваний наказ від 12.03.2015 №141-о про звільнення позивача ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення його особової справи, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 року у справі Полях та інші проти України , яке набрало остаточної чинності 24.02.2020 року, в якій суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_3 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

У даному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_3 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Крім того, суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за ОСОБА_3 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у постанові по справі Полях та інші проти України є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України Про очищення влади , не була класифікована як кримінальна в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_3.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України Про очищення влади до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Викладене, у свою чергу, свідчить про те, що доводи відповідача про законність звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП України без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 наведеного Закону є необґрунтованим та безпідставним, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом з вищевикладених підстав.

Беручи до уваги викладене вище, суд звертає увагу, що положення ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі Волков проти України , звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу, і без необґрунтованих обмежень… право і можливість допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. (Стаття 25 (c) Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права (надалі Пакт)).

Комітет ООН з прав людини у Міркуваннях від 24 липня 2019 року (https://undocs.org/ru/CCPR/C/126/D/2670/2015)(Гінтарас Ягмінас проти Литви, повідомлення № 2670/2015)(надалі-Міркування) надав тлумачення положенням Пакту та зазначив, що пункт c) статті 25 Пакту надає право допускатись на загальних умовах рівності до державної служби та нагадав про свою судову практику (див., наприклад, Бандаранаяке проти Шри-Ланки (CCPR/C/93/D/1376/2005), пункт 7.1.) у відповідності з якою для забезпечення доступу на загальних умовах рівності не лише критерії, але і процедури, що застосовуються у відношенні призначення на посаду, просування по службі, тимчасового або повного відсторонення від посади, повинні бути об`єктивними та обґрунтованими. Процедура не є об`єктивною або обґрунтованою якщо вона не відповідає базовим вимогам процесуальної справедливості.

Комітет вважає також, що право на рівний доступ до державної служби включає право не бути свавільно звільненим з державної служби.

Комітет резюмував - звільнення автора, передбачене законом, де були відсутні гарантії захисту від свавілля, в поєднанні з процедурою, яка не могла дати автору реальну перспективу оскаржити підстави для його звільнення, не може розглядатись як обґрунтоване і відповідно розумне з точки зору переслідуваної законної цілі та вимоги співмірності.(п.8.5 Міркувань).

Таким чином, суд вважає, що звільнення позивача відбулось з порушенням пункт c) статті 25 Пакту.

З урахуванням наведеного суд приходить до переконання про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 12.03.2015 №151-о.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У період зупинення провадження у даній справі Івано-Франківська митниця Міндоходів припинена внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Івано-Франківської митниці ДФС, а тому посада першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів на момент прийняття рішення у справі не існує.

З урахуванням відновлення порушеного права позивача на працю та довготривалий розгляд справи, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на відповідній посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, як правонаступника Івано-Франківської митниці Міндоходів, рівнозначній тій посаді, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №826/10460/16.

Щодо вимог позивача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.

Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених судом, слід зазначити, що розгляд справи №826/5780/15 здійснювався понад одного року, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.

Вказана позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.

Згідно з ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 07.06.2019 № 882/0/206-19, кількість робочих днів у 2015 році з 13.03.2015 склала 202 дні, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів, у 2019 - 250 днів, що за цей період складає 1201 днів.

За період з 01 січня 2020 року кількість робочих днів, включаючи день прийняття рішення суду у даній справі складає 145 дні.

Відповідно загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача по день прийняття рішення у справі складає: 1201+145 = 1346 днів вимушеного прогулу.

Так, згідно довідки Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 №10 за останні 2 календарні місяці роботи (січень - лютий 2015 року), заробітна плата позивача становить 13347,47грн. (5612,57+7734,90). У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 333,69грн. (13347,47грн./40 робочих днів).

У той же час, відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Так, позивачем до матеріалів справи надано копію листа Запорізької митниці ДФС України №162/12/08-70-05-01 від 19.11.2019 та від 29.11.2019 №2157/ЗПІ/99-99-05-04-02-14, відповідно до яких підвищення посадового окладу по посаді Перший заступник начальника Запорізької митниці ДФС (яка аналогічна посаді перший заступник начальника Івано-Франківської митниці ДФС ) відбувалось в наступні періоди:

з 01.01.2015 по 31.11.2015 - 2917,00 грн. (наказ ДФС №336 від 30.04.2015 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів );

з 01.12.2015 по 30.04.2016 - 3646,00 грн. (наказ ДФС №989 від 21.12.2015 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів );

з 01.05.2016 по 31.12.2016 - 6220,00 грн. (наказ ДФС №465 від 24.05.2016 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів );

з 01.01.2017 по 29.10.2017 - 6800,00 грн. (наказ ДФС №34 від 25.01.2017 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів );

з 30.10.2017 по 12.12.2017 - 6887,00 грн. (наказ ДФС №34 від 25.01.2017 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів зі змінами);

з 13.12.2017 по 31.12.2017 - 7760,00 грн. (наказ ДФС №34 від 25.01.2017 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів зі змінами);

з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 10088,00 грн. (наказ ДФС №52 від 29.01.2018 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів );

з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 10660,00 грн. (наказ ДФС №133 від 20.02.2017 Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів ).

Враховуючи, що позивача звільнено 12 березня 2015р. наказом №141-о, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується за наступного дня 13.03.2015 по 30.11.2015 (до підвищення посадового окладу) складає 179 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 01.12.2015 по 30.04.2016 (до наступного підвищення посадового окладу) 106 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 01.05.2016 по 31.12.2016 (до наступного підвищення посадового окладу) 168 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 01.01.2017 по 29.10.2017 (до наступного підвищення посадового окладу) 204 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 30.10.2017 по 12.12.2017 (до наступного підвищення посадового окладу) 32 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 13.12.2017 по 31.12.2017 (до наступного підвищення посадового окладу) 12 днів.

Кількість робочих днів вимушеного прогул з 01.01.2018 по 31.12.2018 (до наступного підвищення посадового окладу) 250 днів.

Оскільки інформації про наступне підвищення посадових окладів після 31.12.2019 сторони до суду не надали то застосовується базовий середньоденний заробіток, який діяв за попередній період - 10660,00грн.

Таким чином, кількість робочих днів вимушеного прогул з 01.01.2019 по 31.07.2020 (день прийняття судового рішення) 395 днів.

Таким чином, за період з 13 березня 2015 року по 30 листопада 2015 року середній заробіток за вимушений прогул складає 59730,51грн. (333,69грн.х179=59730,51).

З 01 грудня 2015 року по 30 квітня 2016 року після першого підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 3646,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,25 разів (3646,00грн./2917,00грн.=1,25). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 417,11грн. (333,69грн.х1,25=417,11грн.), тому за період з 01 грудня 2015 року до 30 квітня 2016 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 106, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 44213,66грн. (417,11грн.х106=44213,66грн).

З 01 травня 2016 року по 31 грудня 2016 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 6220,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,71 разів (6220,00грн./ 3646,00грн. = 1,71). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 713,26грн. (417,11грн. х 1,71=713,26грн.), тому за період з 01 травня 2016 року до 31 грудня 2016 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 168 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 119827,68грн. (713,26грн.х168=119827,68грн).

3 01 січня 2017 року до 29 жовтня 2017 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 6800,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,09 разів (6800,00грн./ 6220,00грн. = 1,09). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 777,45грн. (713,26грн.х1,09разів=777,45грн.), тому за період з 01 січня 2017 року до 29 жовтня 2017 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 204 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 158599,80 грн. (777,45грн. х 204 =158599,80грн).

З 30 жовтня 2017 року до 12 грудня 2017 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 6887,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,01 разів (6887,00грн./6800,00грн. =1,01). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 785,22грн. (777,45грн.х1,01=785,22грн.), тому за період з 30 жовтня 2017 року до 12 грудня 2017 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 32 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 25127,04 (785,22грн.х32=25127,04грн).

З 13 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 7760,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,13 разів (7760,00грн./ 6887,00грн. =7,13). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 887,30грн. (785,22грн.х1,13разів=887,30грн.), тому за період з 13 грудня 2017 року до 31 грудня 2017 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 12 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 10647,60 грн. (887,30грн.х12=10647,60грн).

З 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 10088,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,30 разів (10088,00грн./ 7760,00грн.= 1,30). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 1153,49грн. (887,30грн.х1,30=1153,49грн.), тому за період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 250 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 288372,50грн. (1153,49грн.х250 =288372,50грн).

З 01 січня 2019 року по 31 липня 2020 року після наступного підвищення окладу, розмір посадового окладу склав 10660,00грн. Шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення розраховується коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 1,06 разів (10660,00грн./ 10088,00грн. = 1,06). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати, коригований на коефіцієнт підвищення склав 1222,70грн. (1153,49грн.х1,06=1222,70грн.), тому за період з 01 січня 2019 року до 31 липня 2020 року з урахуванням кількості робочих днів, яка складала 235 днів, середній заробіток вимушеного прогулу склав 482996,50грн. (1222,70грн.х395=482966,50грн).

Таким чином, загальна суму за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 1189485,29грн. (59730,51 + 44213,66 + 119827,68 + 158599,80 + 25127,04 + 10647,60 + 288372,50 + 482966,50).

Також судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

Згідно запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19 травня 2016 року юридичну особу публічного права Івано-Франківську митницю Міндоходів припинено.

Івано-Франківська митниця ДФС є правонаступником усіх прав та обов`язків Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1189485,29грн. підлягає стягненню з Івано-Франківської митниці ДФС.

Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 13.03.2015 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України (м. Київ, 04655, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 38516786) від 12.03.2015р. №141-о про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, яка рівнозначна посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року.

Стягнути з Івано-Франківської митниці ДФС (76010, м. Івано-Франківськ, вул. Короля Данила, 20, код ЄДРПОУ 39861395) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 31 липня 2020 року у розмірі 1 189 485,29грн. (один мільйон сто вісімдесят дев`ять тисяч чотириста вісімдесят п`ять гривень, 29 копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, яка рівнозначна посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Івано-Франківської митниці ДФС (76010, м. Івано-Франківськ, вул. Короля Данила, 20, код ЄДРПОУ 39861395) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 25676,70грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят шість гривень, 70 копійок).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін