Ухвала

від 04.08.2020 по справі 540/607/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 серпня 2020 року

Київ

справа №540/607/19

адміністративне провадження №К/9901/18608/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЗ на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 у справі № 540/607/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЗ до Головного управління Головного управління ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, про скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2020 до суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЗ" (далі - скаржник), направлена до суду поштою 23.07.2020.

Під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 330 КАС України до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції чинній на день подання позову до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн) і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (19210 грн).

Позов у цій справі заявлено юридичною особою у 2019 році, який містить вимоги майнового характеру у загальному розмірі 2925406 грн, відповідно, за подання позову у цій справі підлягав сплаті судовий збір, обмежений максимальним розміром, в сумі 19210 грн (2925406 грн * 1,5 % > 10 РПМПО).

З огляду на наведене, за подання касаційної скарги у цій справі сплаті підлягає судовий збір в сумі 38420 гривень ( 19210 грн * 200%).

До касаційної скарги долучено платіжне доручення №210 від 26.06.2020 про сплату судового збору в сумі 38400 грн, відтак, скаржнику слід доплатити судовий збір в сумі 20 грн, шляхом внесення або перерахування коштів за реквізитами:

Отримувач коштів - УК у Печерському районі /Печерський район/22030102

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897

Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007

Код класифікації доходів бюджету - 22030102

Найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055)

Символ звітності банку - 207

Призначення платежу - *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Вперше касаційну скаргу позивачем було подано 10.07.2020, яку ухвалою від 15.07.2020 Верховний Суд повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

При цьому, скаржнику було роз`яснено, що системний аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також увагу скаржника було акцентовано на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Суд визнав, що пославшись на приписи пункту 1 скаржник обмежився викладенням у касаційній скарзі висновків викладених Верховним Судом у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/11879/13-а, від 12 червня 2018 року у справі №802/1155/17-а, від 23 травня 2018 року у справі №2а-102/09/0770, від 08 травня 2018 року у справі №815/3526/17, від 11 червня 2018 року у справі №826/4565/14, від 18 травня 2018 року у справі П/811/1508/16, від 03 березня 2018 року у справі №804/3420/16, від 12 червня 2018 року у справі №826/11879/13-а, від 12 червня 2018 року у справі №825/3419/14, від 30 березня 2018 року у справі №821/2106/13-а, від 16 травня 2018 року у справі №2а-0870/12052/11, від 05 червня 2018 року у справі №2а-10089/11/1370, від 15 травня 2018 року у справі №815/423/17, від 12 червня 2018 року у справі №826/16272/13-а, від 27 лютого 2018 року у справі №811/2154/13-а, від 13 лютого 2018 року №804/5864/14, від 05 червня 2018 року №820/2706/14, від 25 квітня 2018 року №804/3315/15, від 16 травня 2018 року у справі №826/4177/15, від 21 березня 2018 року у справі №813/59/13-а, від 16 травня 2018 року у справі №826/15718/,від 05 червня 2018 року у справі №815/57/14, від 08 травня 2018 року у справі №814/937/15, без зазначення норм права та подібності правовідносин, які є наявними у справі №540/607/19 та справах, у яких постановами Верховного Суду викладені висновки про застосування норм права.

У повторно поданій касаційній скарзі скаржником так і не усунуто недоліків в частині належного викладення підстав касаційного оскарження, про які зазначав Верховний Суд в ухвалі від 15.07.2020. Зміст касаційної скарги, в тому числі й щодо підстав касаційного оскарження, фактично дублює зміст попередньо поданої касаційної скарги. При цьому, у повторно поданій касаційній скарзі позивач так і не зазначає, яку саме норму права застосовано по-іншому, ніж у наведених ним постановах Верховного Суду. Не зазначено й обґрунтувань, у чому полягає подібність правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

У справі, у якій подана ця касаційна скарга, висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови не підтвердження та не встановлення судом факту здійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до валових витрат та податкового кредиту. Суд виходив з того, що при розгляді справи по суті, необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також суд послався на правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, відповідно до яких відсутність реального вчинення господарських операцій та як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ПКУ не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податків - учасників відповідних операцій.

Такі висновки суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, які наведені скаржником.

Варто зауважити, що скаржником зроблено витяги з судових рішеннях у різних справах, в яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, суд апеляційної інстанції у цій справі надавав оцінку сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

Натомість, наявність судових рішень про задоволення позовів платників податків не може свідчити про застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання ТОВ "ЕМЗ" в цій частині не узгоджуються з визначеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник зазначає про наявність підстав для скасування судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, що кореспондується із підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України регламентовано прийнятність таких доводів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

У зв`язку з наведеним, скаржнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої, зокрема, щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно положень частини першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про залишення касаційної скарги без руху вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 169, 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЗ на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 у справі № 540/607/19 залишити без руху.

Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:

- надати платіжний документ про доплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі встановленому Законом № 3674-VI

- надати суду уточнену касаційну скаргу, зміст якої, зокрема щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України, в редакції Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко