Ухвала

від 27.07.2020 по справі 202/1147/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/941/20 Справа № 202/1147/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2020 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 12019040000000639 від 15.08.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2,5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2020 року клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_8 , було задоволено частково.

Накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження і розпорядження нерухомим майном, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:01:590:0165 площею 0.1 га;

- земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:09:464:0170, площею 0.1 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельною ділянкою з кадастровим номером 1223781400:08:001:0055, площею 0,234 га, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- гаражем на 20 автомашин загальною площею 598,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

В іншій частині клопотання відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_6 кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, а тому слідчий суддя дійшов висновку, що з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання необхідно накласти арешт на майно підозрюваного, що належить йому на праві приватної власності, шляхом заборони права відчуження та розпорядження, оскільки незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до наслідків, визначених ч. 11 ст. 170 КПК України.

Саме такий спосіб накладення арешту на майно, забезпечить потреби досудового розслідування, виправдає ступінь втручання у права підозрюваного та не матиме негативних наслідків як для самого підозрюваного, так і інших осіб, оскільки заборона відчуження і розпорядження майном не позбавляє права на користування ним.

При цьому, слідчий суддя зазначив, що слідчим не доведено необхідності накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:05:009:0127 площею 0.165 га, за адресою: АДРЕСА_4 , що належить на праві власності Новоолександрівській сільські рада Дніпровського району Дніпропетровської області та перебуває у оренді ОСОБА_6 , оскільки з метою конфіскації майна як виду покарання, арешт може бути накладено лише на майно підозрюваного, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_6 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2020 року, оскільки оскаржувану ухвалу судом винесено 03.06.2020 року без його участі, а повний текст ухвали він отримав лише 03.07.2020 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвала є незаконною і підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду, викладених в ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що відповідно до ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2020 року клопотання від 29.05.2020 року про арешт майна повернуто прокурору для усунення недоліків на протязі 72 годин. На думку апелянта, слідчий суддя не мав права розглядати клопотання про арешт майна від 29.05.2020 року у судовому засіданні 03.06.2020 року, оскільки строк відповідної процесуальної дії для розгляду клопотання сплив.

Також вказує, що 01.07.2020 року ОСОБА_6 звернувся з клопотанням до слідчого судді про ознайомлення з матеріалами клопотання про арешт майна від 29.05.2020 року, повторно з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи звертався захисник 03.07.2020 року, але сторона захисту не отримала можливості ознайомитись з матеріалами справи, чим, на думку скаржника, порушено його право на захист, передбачене ст.20 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Вирішуючи питання про дотримання скаржником строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику апелянта та його захисника, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного скарження для останніх обчислюється з дня отримання ними копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки наданими матеріалами не спростовуються доводи апелянта про те, що копію даної ухвали ОСОБА_6 отримав лише 03.07.2020 року, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення апелянтом строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду та вирішення питання про його поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Колегією суддів встановлено, що Слідчим управлінням ГУНПв Дніпропетровській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000639 від 15.08.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст. 366 КК України, за фактом того, що ОСОБА_6 як директор ТОВ «ПВІ УКРСПЕЦПРОЕКТ», будучи службовою особою, шляхом зловживання своїм службовим становищем заволодів коштами обласного бюджету Дніпропетровської області у сумі 1 242 928,37 грн., які сплачено на рахунок ТОВ «ПВІ УКРСПЕЦПРОЕКТ» за роботи, які фактично не були виконані, шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів, а саме: до акту (форми КБ-2в) №2 приймання виконаних робіт за жовтень 2018 року щодо обсягів та вартості виконаних робіт, до акту (форми КБ-2в) №3 приймання виконаних робіт за грудень 2018 року щодо обсягів та вартості виконаних робіт, до акту (форми КБ-2в) №4 приймання виконаних робіт за березень 2019 року щодо обсягів та вартості виконаних робіт та інших витратна, загальну суму 1 242 928 гривень 37 копійок, чим заподіяв інтересам територіальної громади Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради, шкоду в особливо великому розмірі, що в 1410 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлених законодавством України на момент вчинення.

29 травня 2020 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст. 366 КК України.

Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12019040000000639 наступне майно: земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:590:0165 площею 0.1 га; земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:05:009:0127 площею 0.165 га, за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:464:0170, площею 01 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 1223781400:08:001:0055, площею 0,234 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; гараж на 20 автомашин загальною площею 598,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , а також кошти, які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках ТОВ «ПВІ УКРСПЕЦПРОЕКТ».

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Арешт може бути накладеним на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Приймаючи рішення про накладення арешту на рухоме і нерухоме майно, слідчий суддя повинен керуватись вимогами ст. ст. 170-173 КПК, тобто перевірити: наявність підстав для арешту; обґрунтованість клопотання слідчого про необхідність арешту майна; чи встановлено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; чи відносяться особи, на майно яких накладається арешт, до підозрюваних, обвинувачених, або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого; чи внесені дані у відношенні відповідних осіб в ЄРДР; чи надана правова кваліфікація кримінально-караним діянням службових осіб відповідного підприємства.

Визнавши вищезазначене клопотання обґрунтованим, слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що зважаючи на те, що санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_6 кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, слідчий суддя доходить висновку, що з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, необхідно накласти арешт на майно підозрюваного, що належить йому на праві приватної власності, шляхом заборони права відчуження та розпорядження, оскільки незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до наслідків, визначених ч. 11 ст. 170 КПК України.

Оцінюючи правову підставу для арешту майна, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб, слідчий суддя зазначив, що саме такий спосіб накладення арешту на майно, забезпечить потреби досудового розслідування, виправдає ступінь втручання у права підозрюваного та не матиме негативних наслідків як для самого підозрюваного, так і інших осіб, оскільки заборона відчуження і розпорядження майном не позбавляє права на користування ним.

До того ж, слідчий суддя цілком правомірно відмовив слідчому в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:05:009:0127 площею 0.165 га, за адресою: АДРЕСА_4 , що належить на праві власності Новоолександрівській сільські рада Дніпровського району Дніпропетровської області та перебуває у оренді ОСОБА_6 , оскільки з метою конфіскації майна як виду покарання арешт може бути накладено лише на майно підозрюваного, яке належить йому на праві власності.

З вказаними висновками апеляційний суд погоджується та вважає, що в даному випадку слідчий суддя діяв в межах чинного законодавства, керуючись статтями 170-173 КПК України, з`ясував всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Що ж стосується посилання апелянта на порушення слідчим строку на подачу клопотання про арешт майна до суду, у зв`язку з чим слідчий суддя не повинен був його розглядати, колегія суддів вважає безпідставним.

Так, відповідно до ч.5 ст.171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно з ч.1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

З наданих матеріалів убачається, що ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2020 року клопотання про арешт майна від 29.05.2020 року повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин (а.п.84).

02 червня 2020 року, тобто в межах встановленого слідчим суддею строку, передбаченого ч.5 ст.171 КПК України, до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська після усунення недоліків надійшло клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_8 , про арешт майна, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції місцевого суду (а.п.110), та розглянуто його було слідчим суддею в строк, передбачений ч.1 ст.172 КПК України, а саме 03.06.2020 року.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними і посилання апелянта на порушення його права на захист через не надання йому для ознайомлення судом першої інстанції матеріалів клопотання про арешт майна, що, на думку ОСОБА_6 , свідчило про обмеження його можливості апеляційного оскарження, тобто формування своєї правової позиції та вчасного складання апеляційної скарги, та вважає за необхідне зазначити, що у випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК.

З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення апеляційної скарги на цьому етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 310, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від03червня 2020року пронакладення арештуна майнов рамкахкримінального провадження№ 12019040000000639від 15.08.2019року заознаками кримінальнихправопорушень,передбачених ч.ч.2,5ст.191,ч.1ст.366КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4