Ухвала

від 04.08.2020 по справі 2-152/2009

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-152/2009 Головуючий у 1 інстанції: Хобор Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/409/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 60

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Хобор Р.Б. від 17 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 про визначення додатково строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

в с т а н о в и л а :

заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а саме: на 2/9 частини цього будинку за ОСОБА_3 та на 3/9 за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/9 частині будинку за кожним з них.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Стрийського міськрайонного суду від 17.12.2009 року - відмовлено.

Заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2009 року оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить скасувати заочне рішення і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки вказаним рішенням суд вирішив питання щодо ОСОБА_2 як відповідача у справі без його відома та за його відсутністю та з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд в порушення вимог ЦПК України прийняв, поновив строк, відкрив провадження і прийняв рішення за надуманим і безпідставним позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 , який з даним позовом звернувся до суду через 13 років після закінчення терміну для прийняття спадщини, проживав з батьками в одному селі, знав про смерть батька ОСОБА_9 , був на його похороні, не подав заяву про прийняття спадщини протягом 6-місячного терміну після смерті батька, не навів поважності причин пропуску цього терміну, підтверджених належними і допустимими доказами, а відтак він не скористався своїм правом на спадщину з власної вини і згідно з ч.1 ст. 1272 ЦК вважається таким, не прийняв спадщину. Звертає увагу, суд залишив поза увагою той факт, що члени сім?ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не могли бути позивачами в даній справі, а апелянт і його мама ОСОБА_8 не були належними відповідачами у справі. Вказує, що при ухваленні заочного рішення судом порушено один із основних принципів цивільного судочинства принцип диспозитивності щодо судового розгляду цивільних справ лише за відповідною заявою позивачів і вийшов за межі позовних вимог, оскільки з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини вправі був звернутись і звернувся тільки спадкоємець ОСОБА_3 до спадкоємця відповідача у справі ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які є спадкоємцями першої черги, а позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, як це зазначено у вступній частині заочного рішення, до суду не звертались, позаяк вони не є спадкоємцями померлого ОСОБА_9 і така заява від їх імені в матеріалах справи відсутня. Зазначає, що суд взагалі не розглянув і не вирішив справу по суті за позовом ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, натомість вийшов за межі позовних вимог і прийняв нове рішення про визнання за позивачами права спільної часткової власності на житловий будинок. Також вказує, що в порушення вимог ст.ст. 119, 120 ЦПК України в рамках провадження в даній справі про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд прийняв до провадження іншу позовну заяву від 25.11.2008 року про поділ майна колгоспного двору, яка по суті є новою позовною заявою з іншим відмінним від першого позову предметом позову, з іншими підставами та позивачами і відповідачами, а тому підлягала розгляду в окремому провадженні, про що свідчать форма заяви, окремі позовні вимоги та квитанції про сплату судового збору та плати за ІТЗ, однак жодного процесуального рішенні з цього приводу не прийняв і не виніс окремої ухвали, зокрема про об`єднання цих позовних заяв суд не прийняв і продовжив їх розгляд в одному провадженні.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що позиція відповідача по суті справи була викладена у апеляційній скарзі.

Заяву представника ОСОБА_10 - ОСОБА_1 про перенесення судового засідання з підстав продовження поширення коронавірусної хвороби колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила, зважаючи на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 по 31.07.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 та його представника.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 924/369/19.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів позовної заяви, заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою підлягає закриттю.

02.07.2008р. ОСОБА_3 звернувся в суд позовом до ОСОБА_7 , у якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини по смерті батька ОСОБА_9 - будинку у АДРЕСА_1 , який належав йому згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 22.04.1998 року і зареєстрованого в Стрийському МБТІ за №18 в реєстровій книзі №1 22.04.1988 року, визнавши причину пропуску строку поважною.

В обґрунтування позову покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_9 , якому на праві особистої власності належав жилий будинок у с.Довге, Стрийського району. Свідоцтво про право власності на жилий будинок видане 22.04.1988 року і зареєстроване в Стрийському МБТІ 22.04.1988 року. Спадкоємцями після смерті батька були - він, відповідач та їхня мати ОСОБА_4 . Мати з відповідачем проживали у будинку і він думав, що після смерті батька, мати переоформила власність на себе. Але, 22.06.2008 року він отримав лист №412/01-11 2008-06-19р. про те, що він являється спадкоємцем батька ОСОБА_9 і що він пропустив шестимісячний термін вступу у спадщину, який поновляється в судовому порядку його зобов`язано в десятиденний термін звернутися до суду.

25.11.2008р. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися в суд з позовною заявою до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , у якій просили визнати за ними право часткової власності на будинок у АДРЕСА_1 , який являється спільною сумісною власністю, в таких частках: ОСОБА_3 2/9 частки, ОСОБА_4 1/9 частка, ОСОБА_5 1/9 частка, ОСОБА_6 1/9 частка.

Рішенням суду від 17 грудня 2009 року позов задоволено, про що йшлося.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, апелянт ОСОБА_2 , дійсно не брав участі у розгляді справи та не був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Однак, з апеляційної скарги та заяви про перегляд заочного рішення вбачається, що про оскаржуване рішення апелянт довідався коли став правонаступником після смерті свого батька ОСОБА_7 (відповідача по даній справі), тобто після 9.03.2016 року (дата смерті батька).

Зважаючи на вказане слід вважати, що ОСОБА_2 було відомо про оскаржуване рішення, принаймні, з 2016 року, після смерті його батька. Про це додатково свідчить і наявна у нього копія позовної заяви від 1.07.2008 року (Т.1 а.с. 102-103).

Зважаючи на вказане, слід вважати, що відповідачу ОСОБА_2 було достовірно відомо про даний спір та прийняте судове рішення принаймні з 2016 року та не могло бути не відомо як правонаступнику свого батька, який, крім цього, повинен цікавитися можливою спадковою масою після смерті батька, що ним і визнано.

Оскільки, оскаржуване рішення було проголошено 17 грудня 2009 року, а апеляційна скарга подана лише 4 січня 2019 року, тобто майже через десять років після його проголошення та близько трьох років з часу відколи апелянту стало відомо про оскаржуване рішення, слід вважати, що така подана із значним з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Обґрунтованих доводів з приводу поважності причин пропуску такого значного строку на апеляційне оскарження ні апелянтом, ані його представником наведено не було.

Відповідно до ст. 294 ЦПК України, (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення), заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Статтею 231 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення) врегульовано порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, зокрема, частина 3 та 4 вказаної статті визначає, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Також, із чинних на даний час норм ЦПК України вбачається таке.

Так, за ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Крім цього, відповідно до ст. 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню;

2) є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;

3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;

4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.

Аналізуючи вказані норми закону колегія суддів прийшла до висновку про те, що у випадку якщо, незважаючи на значний пропуск строку на апеляційне оскарження апеляційне провадження було відкрито без детального з`ясування питання поновлення такого строку та питання пропуску строку залишається відкритим під час розгляду справи по суті у випадку відсутності поважних причин для поновлення такого строку апеляційне провадження підлягає закриттю.

Також, відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Крім цього, слід вказати, що практика Європейського суду з прав людини з вказаного питання є однозначною зокрема, п.п. 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України (заява № 32053/13) від 29 жовтня 2015 року, яке набуло статусу остаточного 29 січня 2016 року, за якими Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності . Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

Також, в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" ( 974_256 ) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Тому, незважаючи на ухвалу про відмову в перегляді заочного рішення і норму ч.4 ст. 231 ЦПК України, за якою строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, - оскарження рішення суду через надмірно тривалі строки (у даному випадку більш як через 10 років) після ухвалення рішення; без обґрунтованих причин пропуску таких надмірних строків; знаючи про розгляд справи принаймні з 2016 року та будучи учасником її розгляду, слід вважати втручанням у принцип правової визначеності.

При цьому слід врахувати і те, що інша сторона позбавлена можливості оскаржити ухвалу про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення з підстав вирішення такої заяви по суті та не вирішення питання залишення такої без розгляду та судом питання пропуску строку на звернення з такою заявою не вирішувалось та судом апеляційної інстанції вирішено бути не може.

Вказане, окрім практики ЄСПЛ, відповідає, також, і правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 2-2028/11 та в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 року у справі №2-567/10.

Крім цього, слід вказати і про те, що ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що він та його мама ОСОБА_8 не були належними відповідачами у даній справі, що додатково може стверджувати про відсутність порушень його прав оскаржуваним рішенням та відсутність як процесуальної, так і матеріальної заінтересованості у результатах розгляду справи.

Зважаючи на те, що вказані обставини були встановлені після відкриття апеляційного провадження та у відкритті такого слід було б відмовити, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 358, 367, 368, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Хобор Р.Б. від 17 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 про визначення додатково строку для подання заяви про прийняття спадщини - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст ухвали складено 04 серпня 2020 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра