Рішення

від 10.08.2020 по справі 904/1469/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1469/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон Фрукт" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 221118-Д від 22.11.2018 у загальному розмірі 602 761 грн. 56 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бон Фрукт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки товару № 221118-Д від 22.11.2018 у загальному розмірі 602 761 грн. 56 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 503 475 грн. 93 коп. - основний борг;

- 84 052 грн. 10 коп. - пеня;

- 6 666 грн. 61 коп. - інфляційні втрати;

- 8 566 грн. 92 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 041 грн. 42 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки товару № 221118-Д від 22.11.2018 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з 06.07.2019 по 30.07.2019 товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 503 475 грн. 93 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.07.2019 по 04.03.2020 в сумі 84 052 грн. 10 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з серпня 2019 року по січень 2020 року в сумі 6 666 грн. 61 коп., а також 3% річних за загальний період з 28.07.2019 по 04.03.2020 у сумі 8 566 грн. 92 коп.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 25.03.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 28491/20 від 26.06.2020), в якому він просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на неотримання позовної заяви, а також просив суд встановити відлік строку для надання відзиву на позовну заяву з моменту отримання позовної заяви.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 29588/20 від 02.07.2020), в якому він просив суд відмовити відповідачу у задоволенні його клопотання про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що позивачем належним чином виконано обов`язок направлення відповідачу копії позовної з додатками, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні відповідні докази. Однак, вказане відправлення було повернуто за зворотною адресою, у зв`язку з неможливістю вручення, що свідчить про те, що сам відповідач не забезпечив отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи.

Від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. суду № 30465/20 від 07.07.2020), в якій він просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах сумі 602 761 грн. 56 коп., що містяться на рахунках в будь-яких банківських або інших кредитно-фінансових установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг". В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що на сьогоднішній день відповідач уникає виконання зобов`язань за договором. У разі задоволення позовної заяви існує реальна загроза того, що грошові кошти, наявні на банківських рахунках ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг", до набрання рішення законної сили, можуть бути виведені/списані з рахунків останнього, а отже виконання рішення суду буде фактично неможливим і відповідач уникне відповідальності за порушення ним умов договору та сплати заборгованості. Враховуючи викладене, на думку позивача є законні та обґрунтовані підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на рахунки ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг".

Ухвалою суду від 08.07.2020 позивачу було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Від позивача надійшов лист щодо строків розгляду справи (вх. суду № 31476/20 від 13.07.2020), в якому він просив суд призначити судовий розгляд якомога швидше та врахувати той факт, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 25.03.2020.

При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020 ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті , строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину .

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020 , та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом . Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.03.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, будинок 48А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.81-83).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 25.03.2020 отримав 16.06.2020 , що вбачається з поштового повідомлення № 4903816296000, отже завчасно (а.с.96).

Крім того, до моменту надходження належного фінансування на відправлення поштової кореспонденції суду, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі судом, а також доведення до відповідача змісту ухвали суду від 25.03.2020, здійснена відповідна публікація оголошення на сайті "Судова влада України" (а.с.95), а також здійснено направлення вказаної ухвали суду на офіційну електронну адресу відповідача, відомості про яку містяться у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.03.2020 (а.с.92).

Так, ухвалою суду від 25.03.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 28491/20 від 26.06.2020), в якому він просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на неотримання позовної заяви, а також просив суд встановити відлік строку для надання відзиву на позовну заяву з моменту отримання позовної заяви.

У зв`язку з надходженням такої заяви, враховуючий запроваджений у країні карантин, з метою надання можливості відповідачу ознайомитися з матеріалами справи дистанційно, з ініціативи суду скан-копія матеріалів позовної заяви з додатками була направлена на офіційну електронну адресу відповідача, відомості про яку містяться у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.03.2020 (а.с.106), а також на зазначену у клопотанні відповідача адресу адвоката (а.с.103). Після чого, будь-яких заяв чи клопотань від відповідача з цього приводу (неотримання позовної заяви) до суду не надходило.

При цьому, слід відзначити, що вказане клопотання було долучено до матеріалів справи, оскільки строки для надання відзиву на позовну заяву були продовження в силу закону (пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України), та не закінчувалися, як вказував відповідача, через 15 днів з моменту отримання ухвали. Таким чином, відповідачу була надана можливість у строки, визначені, зокрема, пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, надати відзив на позовну заяву протягом всього строку дії карантину (до 17.07.2020 - дня, в який набули чинності зміни до вказаної процесуальної норми).

В подальшому, з набранням чинності 17.07.2020 змін, якими було скасовано автоматичне продовження строків та надано можливість протягом 20 днів (з 17.07.2020 по 05.08.2020) звернутися із клопотанням про їх продовження, відповідач з таким клопотанням до суду не звертався.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 16.06.2020, а також положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 10.08.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними договором, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 22.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бон Фрукт" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки товару № 22 11 18-Д (далі - договір, а.с.7-8), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товарно-матеріальні цінності (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар й оплатити його вартість (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання до 31.12.2019. У випадку, якщо грошові зобов`язання не будуть виконані, договір продовжує свою дію до повного виконання стороною своїх грошових зобов`язань, незалежно від закінчення термінів дії договору, визначених у пункті 6.1.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із пунктом 1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна й загальна вартість вказуються у відповідності до замовлень, які подаються покупцем за телефоном або електронною поштою. Замовлення має містити дані щодо кількості товару, а також місце, строк та адресу доставки.

Партією товару вважається загальна кількість товару в асортименті, зазначеному у видатковій накладній (пункт 1.3. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до пунктів 2.1., 2.3. договору товар поставляється покупцеві партіями, загальна кількість якого зазначена у видатковій накладній. Поставка товару повинна здійснюватися постачальником покупцеві в строки, зазначені в замовленні, що є невід`ємною частиною договору. Доставка товару здійснюється силами та за рахунок постачальника.

Згідно з умовами пункту 2.2. договору моментом передачі товару від постачальника покупцеві є момент підписання покупцем видаткової накладної, відповідно до якої зазначена партія товару передається покупцеві. У момент передачі партії товару в покупця виникає право власності на цю партію й до нього переходять ризики випадкової загибелі товару.

На виконання умов договору, позивачем у період з 06.07.2019 по 30.07.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 503 475 грн. 93 коп. відповідно до видаткових накладних, які наявні в матеріалах справи, а саме:

- видаткової накладної № 6118 від 06.07.2019 на суму 3 652 грн. 90 коп. (а.с.11);

- видаткової накладної № 6119 від 06.07.2019 на суму 32 153 грн. 76 коп. (а.с.30);

- видаткової накладної № 6194 від 09.07.2019 на суму 1 772 грн. 63 коп. (а.с.12);

- видаткової накладної № 6195 від 09.07.2019 на суму 4 075 грн. 62 коп. (а.с.13);

- видаткової накладної № 6196 від 09.07.2019 на суму 13 711 грн. 62 коп. (а.с.14);

- видаткової накладної № 6197 від 09.07.2019 на суму 1 407 грн. 49 коп. (а.с.15);

- видаткової накладної № 6351 від 13.07.2019 на суму 25 010 грн. 77 коп. (а.с.16);

- видаткової накладної № 6352 від 13.07.2019 на суму 17 076 грн. 10 коп. (а.с.17);

- видаткової накладної № 6398 від 16.07.2019 на суму 16 994 грн. 33 коп. (а.с.18);

- видаткової накладної № 6421 від 16.07.2019 на суму 76 517 грн. 42 коп. (а.с.19);

- видаткової накладної № 6526 від 19.07.2019 на суму 88 708 грн. 14 коп. (а.с.20);

- видаткової накладної № 6589 від 22.07.2019 на суму 4 280 грн. 28 коп. (а.с.21);

- видаткової накладної № 6586 від 22.07.2019 на суму 15 190 грн. 06 коп. (а.с.22);

- видаткової накладної № 6685 від 25.07.2019 на суму 60 077 грн. 02 коп. (а.с.23);

- видаткової накладної № 6709 від 25.07.2019 на суму 16 220 грн. 02 коп. (а.с.24);

- видаткової накладної № 6740 від 26.07.2019 на суму 21 706 грн. 80 коп. (а.с.25);

- видаткової накладної № 6784 від 27.07.2019 на суму 30 607 грн. 87 коп. (а.с.27);

- видаткової накладної № 6785 від 27.07.2019 на суму 33 485 грн. 10 коп. (а.с.26);

- видаткової накладної № 6816 від 29.07.2019 на суму 17 472 грн. 60 коп. (а.с.28);

- видаткової накладної № 6859 від 30.07.2019 на суму 23 355 грн. 40 коп. (а.с.29).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою (штампом).

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 3.2. договору сторони визначили, що покупець здійснює розрахунки з постачальником за товар у безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 21 календарного дня від дати отримання товару .

Підставою для оплати за товар є рахунок або видаткова накладна постачальника (пункт 3.1. договору).

Відповідно до умов пункту 3.3. договору датою оплати партії товар вважається дата надходження коштів у повному обсязі, на рахунок постачальника.

В той же час, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач посилається на те, що поставлений в період з 06.07.2019 по 30.07.2019 товар на загальну суму 503 475 грн. 93 коп. відповідачем у визначені договором порядку та строки оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 503 475 грн. 93 коп. Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем в період з 06.07.2019 по 30.07.2019 товару за договором поставки товару № 221118-Д від 22.11.2018, який відповідач відмовився оплатити в добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами у пункті 3.2. договору порядок та строки оплати поставленого товару (не пізніше 21 календарного дня від дати отримання товару), приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, суд встановив, що строк оплати товару на суму 503 475 грн. 93 коп., є таким, що настав.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем у період з 06.07.2019 по 30.07.2019 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 503 475 грн. 93 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, у пункті 3.4. договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний за вимогою постачальника здійснити з ним звірення взаємних розрахунків та скласти відповідний акт.

Так, в матеріалах справи наявні підписані позивачем та відповідачем акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.07.2019 та станом на 30.10.2019, в яких сторони підтвердили факт існування заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 503 475 грн. 93 коп. (а.с.9-10).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений позивачем у спірний період товар не був оплачений відповідачем у встановлені договором строки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому у період з 06.07.2019 по 30.07.2019 товар не виконав, оплату в установлені в договорі строки не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 503 475 грн. 93 коп.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 503 475 грн. 93 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.2. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення .

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.07.2019 по 04.03.2020 в сумі 84 052 грн. 10 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.34-73), та встановлено, що під час його проведення позивачем за накладними від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019 не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відповідно, за вказаними накладними позивачем було невірно визначено періоди прострочення.

Враховуючи вказане, розрахунок пені в частині накладних від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019, здійснений позивачем (а.с.34-73), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. За рештою накладних розрахунок здійснено позивачем у відповідності до умов договору, фактичних обставин справи та арифметично вірно.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов`язання за накладними від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 6118 від 06.07.2019 на суму 3 652 грн. 90 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 29.07.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 30.07.2019 по 04.03.2020 на суму 3 652 грн. 90 коп., яка в цей період складає 649 грн. 99 коп.;

- за видатковою накладною № 6119 від 06.07.2019 на суму 32 153 грн. 76 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 29.07.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 30.07.2019 по 04.03.2020 на суму 32 153 грн. 76 коп., яка в цей період складає 5 721 грн. 38 коп.;

- за видатковою накладною № 6351 від 13.07.2019 на суму 25 010 грн. 77 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 05.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 06.08.2019 по 04.03.2020 на суму 25 010 грн. 77 коп., яка в цей період складає 4 287 грн. 29 коп.;

- за видатковою накладною № 6352 від 13.07.2019 на суму 17 076 грн. 10 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 05.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 06.08.2019 по 04.03.2020 на суму 17 076 грн. 10 коп., яка в цей період складає 2 927 грн. 14 коп.;

- за видатковою накладною № 6784 від 27.07.2019 на суму 30 607 грн. 87 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 20.08.2019 по 04.03.2020 на суму 30 607 грн. 87 коп., яка в цей період складає 4 847 грн. 57 коп.;

- за видатковою накладною № 6785 від 27.07.2019 на суму 33 485 грн. 10 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування пені за період з 20.08.2019 по 04.03.2020 на суму 33 485 грн. 10 коп., яка в цей період складає 5 303 грн. 25 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 83 787 грн. 57 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з серпня 2019 року по січень 2020 року в сумі 6 666 грн. 61 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.34-73), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, судом враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив таке: якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаних періодах інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6 666 грн. 61 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 28.07.2019 по 04.03.2020 у сумі 8 566 грн. 92 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.34-73), та встановлено, що під час його проведення позивачем за накладними від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019 не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відповідно, за вказаними накладними позивачем було невірно визначено періоди прострочення.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних в частині накладних від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019, здійснений позивачем (а.с.34-73), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. За рештою накладних розрахунок здійснено позивачем у відповідності до умов договору, фактичних обставин справи та арифметично вірно.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов`язання за накладними від 06.07.2019, 13.07.2019 та від 27.07.2019, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 6118 від 06.07.2019 на суму 3 652 грн. 90 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 29.07.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 30.07.2019 по 04.03.2020 на суму 3 652 грн. 90 коп., які в цей період складають 69 грн. 70 коп.;

- за видатковою накладною № 6119 від 06.07.2019 на суму 32 153 грн. 76 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 29.07.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 30.07.2019 по 04.03.2020 на суму 32 153 грн. 76 коп., які в цей період складають 578 грн. 31 коп.;

- за видатковою накладною № 6351 від 13.07.2019 на суму 25 010 грн. 77 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 05.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 06.08.2019 по 04.03.2020 на суму 25 010 грн. 77 коп., які в цей період складають 435 грн. 44 коп.;

- за видатковою накладною № 6352 від 13.07.2019 на суму 17 076 грн. 10 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 05.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 06.08.2019 по 04.03.2020 на суму 17 076 грн. 10 коп., які в цей період складають 297 грн. 30 коп.;

- за видатковою накладною № 6784 від 27.07.2019 на суму 30 607 грн. 87 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 20.08.2019 по 04.03.2020 на суму 30 607 грн. 87 коп., які в цей період складають 497 грн. 67 коп.;

- за видатковою накладною № 6785 від 27.07.2019 на суму 33 485 грн. 10 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.08.2019; товар не оплачений відповідачем; отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 20.08.2019 по 04.03.2020 на суму 33 485 грн. 10 коп., які в цей період складають 544 грн. 45 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 8 547 грн. 57 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 9 037 грн. 16 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон Фрукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 221118-Д від 22.11.2018 у загальному розмірі 602 761 грн. 56 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, будинок 48А; ідентифікаційний код 41643764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон Фрукт" (02094, м. Київ, вулиця Попудренка, будинок 52; ідентифікаційний код 41052689) - 503 475 грн. 93 коп. - основного боргу, 83 787 грн. 57 коп. - пені, 6 666 грн. 61 коп. - інфляційних втрат, 8 547 грн. 57 коп. - 3% річних, 9 037 грн. 16 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.08.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко