Рішення

від 10.08.2020 по справі 160/6346/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року Справа № 160/6346/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ :

11.06.2020 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет (далі - відповідач), в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 57090,24 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено наступне. Порушення відповідачем норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підтверджується Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ від 25.01.2020 р. Невиконання нормативу у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю у 2019 році супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій. Відповідач до 15.04.2020 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 57090,24грн. за невиконання нормативу у 2019 році. Проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки із санкцій, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6346/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

10.07.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. У 2018 році та 2019 році позивач звертався до суду з аналогічним позовом до ТОВ Втормет , в задоволенні якого позивачу було відмовлено, судові рішення наразі набрали законної сили. Не зважаючи на це, позивач знову обґрунтовує свій позов Звітом про зайнятість та працевлаштування за 2019 рік за формою 10-ПІ, згідно з яким відповідач начебто не виконав нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач категорично не погоджується з такою позицією позивача, зазначає, що вжив усіх можливих і залежних від нього заходів для не допущення правопорушення, тому у відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Так, відповідач створив відповідні робочі місця, проінформував центр зайнятість про наявність вакантних місць, щомісячно публікує об`яви в газеті Дніпровська неділя щодо вакантних місць для осіб з обмеженим можливостями. З урахуванням вжитих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

20.07.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача стосовно позовних вимог. Подання звітності форми №3-ПН в електронному формі не передбачено чинним законодавством. Відповідачем не доведено факту отримання центром зайнятості звітностей форми №3-ПН, тому підстави вважати, що відповідач вчинив усіх передбачених законом заходів щодо недопущення правопорушення відсутні. Окрім того, згідно з інформацією з Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 27.04.2020 р. звітність за формою №3-ПН протягом 2019 року відповідачем не подавалась. Щодо відшкодування розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем зазначено, що відповідачем не доведено факту та розміру понесених витрати на правничу допомогу, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Втормет зареєстроване юридичною особою 30.12.1998 р., про що 28.09.2004 здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про юридичну особу; код 30168515.

Основний вид діяльності за КВЕД 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля (основний).

Товариство з обмеженою відповідальністю Втормет (код ЄДРПОУ 30168515) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

25.01.2020 року відповідачем подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 25.01.2020 р.; звіт прийнято у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 26.02.2020 р. за вх.№03-07/5262.

За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за рік становила 41 особа; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві працювало 1 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 2 особи; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 57091грн.

У рядку 6 Звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 57091 .

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю Втормет не виконано норматив в працевлаштуванні 1 особи з обмеженим можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 57090,24грн.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування 1 особи з обмеженими можливостями.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Положенням статті 17 Закону № 875-ХІІ визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частинами 1, 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, як, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

При цьому, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема: за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань здійснює Державна служба зайнятості.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VІ (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №316).

Відповідно до пунктів 3-6 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, в контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд звертає увагу на те, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Так, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, 13.06.2018 у справі № 819/639/17, 20.05.2019 у справі № 820/1889/17) та робив правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Відповідачем в обґрунтування безпідставності застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу у працевлаштуванні особи з інвалідністю у 2019 році зазначено, що звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) про наявність вакансії юрист-міжнародник подано товариством засобами електронного зв`язку, проте, відповідачем не зазначено електронної адреси, куди була направлена звітність.

На підтвердження зазначеного відповідачем до відзиву надано копію звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) про наявність вакансії юрист-міжнародник , датовану 01.08.2019 р., проте без відмітки отримання центром зайнятості.

Доказів отримання центром зайнятості звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) про наявність вакансії юрист-міжнародник , датовану 01.08.2019 р., відповідачем суду не надано.

Водночас, відповідно до листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 27.04.2020 р. №12/19-1480 Товариством з обмеженою відповідальністю Втормет протягом 2019 року звітність 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю не подавалась.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач протягом 2019 інформував у порядку, визначеному законом, центр зайнятості про наявність вільних вакансій на підприємстві з наданням відповідної характеристики вакантного місця.

Судом враховано, що відповідачем кожного місяця протягом 2019 року розміщувалось оголошення про наявність вакансії юрист-міжнародник в друкованих засобах масової інформації - газеті Дніпровська неділя , про що свідчать копії газет з відмітками про відповідну публікацію та акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Проте, за відсутності доказів подання відповідачем звіту форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та отримання центром зайнятості звітності про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб з інвалідністю, відсутні підстави вважати, що відповідач вжив усіх передбачених законодавством заходів для виконання нормативу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у 2019 році, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Відтак, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій є правомірним.

Посилання відповідача на судові рішення у адміністративних справах №804/4276/18 та 160/5064/19 в якості необґрунтованості та безпідставності позовних вимог суд не враховує, оскільки спір у цій справі стосується звітного 2019 року.

Як передбачено статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу орієнтовною сумою 7000грн.

Позивачем у відповіді на відзив зазначено, що відповідачем не доведено факту та розміру понесених витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на те, що позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет про стягнення заборгованості задоволена повністю, підстави для задоволення клопотання відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Старокозацька, буд. 52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет (вул. Іларіонівська, буд. 146, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 30168515) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Втормет на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 57090 (п`ятдесят сім тисяч дев`яносто) грн. 24 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський