Постанова

від 07.07.2020 по справі 179/1020/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1512/20 Справа № 179/1020/18 Головуючий у першій інстанції: Ковальчук Т.А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Догоновій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 3,9918 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 401337. У 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачеві стало відомо про існування договору оренди земельної ділянки, нібито укладеного між нею та ТОВ Агро-Віта 2000 , який зареєстрований 25.05.2015 року Реєстраційною службою Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21540441. Договір укладено строком на 7 років. У 2018 році після неодноразових звернень позивача до представників ТОВ Агро-Віта 2000 , їй було надано копію договору оренди землі від 10.03.2012 року. Позивач зазначає, що з відповідачем договору не укладала та не підписувала його. Тому, позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,9918 га кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, що розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, укладений 10.03.2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро-Віта 2000", зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Кравець Романом Анатолійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 21540441 від 25.05.2015 року, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право за №9778312; стягнути з ТОВ "Агро-Віта 2000" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року задоволено позовні вимоги, вирішено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,9918 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, укладений 10 березня 2012 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Віта 2000 , право оренди зареєстровано 20 травня 2015 року державним реєстратором Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Кравець Романом Анатолійовичем, номер запису про інше речове право: 9851977; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Віта 2000 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн., сплачені витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 6782,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ "Агро-Віта 2000", посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через карантин є необгрунтованим, оскільки, на час розгляду даної справи апеляційним судом, карантинні заходи суттєво пом"якшені, транспортне сполучення між населеними пунктами Дніпропетровської області повністю відновлено, між населеними пунктами України також відновлене; крім того, відповідач є юридичною особою, не довів наявності поважних причин неможливості присутності в судовому засіданні свого представника.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,9918 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 401337 (а.с. 8 т.1).

Суду надано договір від 10 березня 2012 року оренди земельної ділянки площею 3,9918 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, на підставі якого 20 травня 2015 року державним реєстратором Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Кравець Р.А. зареєстровано відповідне право оренди за ТОВ Агро-Віта 2000 , номер запису про інше речове право: 9778312 (а. с. 9-12 т.1); орендодавцем в договорі вказана позивач ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта №6109-18 від 15 березня 2019 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки площею 3,9918 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0155, що розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, укладеному 10.03.2012 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Віта 2000 , зареєстрований державним реєстратором Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21540441 від 25.05.2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 88-95 т.1).

Згідно ст. 14 Закону України Про оренду землі визначає, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Статтею 17 Закону України Про оренду землі передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що договір оренди земельної ділянки площею 3,9918 га, що знаходиться на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, датований 10.03.2012 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та ТОВ Агро-Віта 2000 , не підписувався особисто ОСОБА_1 , що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи; встановивши, що суду не представлені належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення ОСОБА_1 та відповідачем оспорюваного договору, - колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

Колегія звертає увагу, що висновок судової почеркознавчої експертизи №6109-18 від 15 березня 2019 року, яка була проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25.10.2018 року, відповідає вимогам ст.ст. 77 - 80, 102 - 104, 107, 108 ЦПК України, Закону України "Про судову експертизу", Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; висновок є чітким, зрозумілим, повним.

Апелянтом не спростовано правильність наведеного висновку судової експертизи №6109-18 від 15 березня 2019 року, не наведено належного обґрунтування для виклику експерта у судове засідання для надання пояснень. Крім того, апелянтом не заявлене клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи (повторної, додаткової), що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Колегія звертає увагу, що посилання апелянта на недоліки ухвали місцевого суду від 25.10.2018 року про призначення експертизи - мають формальний характер та не спростовують правильність викладених вище висновків апеляційного суду щодо належної якості висновку експерта.

При вирішення даної справи суд надає оцінку всім представленим у справі доказам, у їх сукупності.

Посилання апелянта на отримання позивачем орендної плати за оспорюваним договором не спростовують правильність висновку місцевого суду щодо наявності підстав для визнання вищевказаного договору недійсним у зв"язку з непідписанням цього договору орендодавцем. Доказів досягнення позивачем та відповідачем домовленостей щодо усіх істотних умов договору оренди землі суду не надано.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Частиною 4 вказаної вище статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Ямковим Віктором Феофановичем 05.02.2018 року було укладено договір №4/02-18 про надання правничої допомоги (а.с. 152 т.1).

Згідно попереднього розрахунку надання послуг адвокатом (а.с.155 т.1) та акту про надання юридичних послуг від 27.08.2019 року (а.с.157 т.1), позивачу були надані наступні юридичні послуги (виконані роботи):

- надання юридичної консультації, вартість якої становить 250,00 грн.;

- аналіз та збір доказів, вартість становить 1750,00 грн.;

- складання позовної заяви про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, вартість становить 2000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції, вартість становить 3000,00 грн.

Вартість виконаних робіт склала 7000,00 грн., які сплачено відповідачем адвокату, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №90 від 29.08.2019 року (а.с.156 т.1).

Виходячи з викладеного, враховуючи відповідність обсягу фактично виконаної роботи адвокатом із складеним актом від 27.08.2019 року про надання правничої допомоги; виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" на користь ОСОБА_1 7000,00 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Крім того, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на сплату судового збору в сумі 704,80 грн. та витрат на оплату проведення судової експертизи в розмірі 6782,40 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Колегія наголошує, що за положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді